Інформація

Розділ 9: Спільне фінансування : бюджети НАТО та управління фінансами Принципи спільного фінансування НАТО є міжурядовою організацією, держави-члени якої виділяють кошти, необхідні для забезпечення щоденної діяльності, і ресурси для проведення консультацій, процесу прийняття рішень і подальшого впровадження узгодженої політики та інших заходів. Ця організація служить політичному Альянсу з його вельми важливою військовою структурою, що забезпечує спільну оборону держав-членів, співпрацю між НАТО і країнами-партнерами та втілення різних аспектів політики Альянсу, зокрема в галузі підтримки миру та інших галузях Щодо військової потужності, то переважна більшість збройних сил і ресурсів держав НАТО, за винятком обмеженої кількості постійних штабів та невеликого контингенту постійних збройних сил, залишається під командуванням і контролем своїх держав до того часу, коли національні збройні сили, повністю або частково, можуть бути підпорядковані НАТО для виконання конкретних військових завдань. Таким чином, збройні сили держав НАТО, які входять до складу Сил стабілізації в Боснії і Герцеговині (СФОР), та сил у Косові (КФОР), були тимчасово передані в розпорядження НАТО для втілення мандата Альянсу, але їх підготовка, оснащення, постачання та фінансова підтримка забезпечується оборонними бюджетами самих країн НАТО. З метою сприяння процесу консультацій та спільного прийняття рішень в Альянсі кожна держава НАТО утримує дипломатичне та військове представництва в штаб-квартирі НАТО, а також цивільні та/або військові представництва в різних комітетах та командних структурах НАТО. Покриття витрат на утримування та комплектування національних делегацій і військових місій знаходиться в межах відповідальності національних урядів і здійснюється згідно з різними фінансовими правилами і системами кожної окремої країни. Витрати на утримування збройних сил та цивільних і військових представництв в Альянсі, про які йшлося вище, є прикладами тих видатків, які мають братися до уваги при аналізі загальних витрат держави, які передбачає членство в НАТО. Компенсація таких витрат враховується при аналізі економічних переваг, які кожна держава отримує в результаті свого членства в Альянсі. Проте доцільність членства в НАТО не може бути розрахованою на основі суто фінансового балансу, оскільки участь в Альянсі охоплює політичні, економічні, наукові, технологічні, культурні та інші чинники, які неможливо перевести в систему фінансових обрахунків. Окрім цього, аби зробити обґрунтований висновок, кожна країна-член НАТО має розрахувати обсяг коштів, які вона мала б витратити з часом на створення незалежної системи захисту національної безпеки або забезпечення своєї оборони через альтернативні форми міжнародної співпраці. У цьому розділі не йдеться про спроби представити такі теоретичні розрахунки, які кожна країна може зробити згідно зі своєю внутрішньою практикою та правилами. Мета цього розділу - пояснення принципів спільного фінансування та розподілу видатків, які застосовуються в Альянсі, і формування основних бюджетів для управління фінансовими ресурсами НАТО. Для кожної держави НАТО всі ці видатки загалом не перевищують 0,5% загальних витрат на оборону країни (див. таблицю 3). Фонди НАТО призначені для покриття тих витрат, які вважаються доцільними всіма державами-членами. Структура спільного фінансування є децентралізованою і різноманітною. Не всі держави НАТО, а часом дуже обмежена кількість країн Альянсу, беруть участь в певних видах спільної багатонаціональної діяльності в галузях досліджень, розвитку, виробництва та матеріально-технічного забезпечення. Така діяльність у більшості випадків знаходиться в межах компетенції Організацій виробництва і матеріально-технічного забезпечення НАТО і регулюється загальними правилами фінансування і аудиту НАТО, але в інших відношеннях є незалежною згідно з правами, які надає Північноатлантична рада. Посилання на них наведено нижче в цьому розділі (див.: Управління фінансами). Таким чином, за небагатьма винятками, фонди НАТО не використовуються для забезпечення військових сил або закупівлі матеріальних ресурсів, таких як кораблі, підводні човни, літаки, танки, артилерія або системи озброєнь. Особовий склад військових формувань і матеріально-технічне забезпечення передаються в розпорядження Альянсу державами-членами, які несуть пов'язану з цим фінансову відповідальність. Важливим винятком є Сили раннього попередження і управління НАТО - літаки, оснащені радарними системами, що є спільною власністю держав НАТО, які разом відповідають за їх придбання, утримання та експлуатацію. Цей флот перебуває під оперативним командуванням Командувача сил НАТО, який підпорядкований Верховним головнокомандувачам НАТО. НАТО також робить інвестиції, що відповідають колективним вимогам, наприклад, у систему протиповітряної оборони, командно-контрольні структури, в загальну систему зв'язку Альянсу, забезпечення яких не може бути в межах відповідальності тільки однієї країни. Ці інвестиції використовуються для утримання, поновлення і переоснащення вищезгаданих систем відповідно до нових вимог та з урахуванням технологічних досягнень і становлять суттєву частку фондів НАТО. Початком процесу подання запиту та затвердження спільного фінансування певного проекту є визначення та визнання потреби в спільному фінансуванні в тих випадках, коли недоцільно покладати витрати на окрему країну і коли проект представляє спільний інтерес для всіх держав-учасниць. Запит необхідно обґрунтувати, завірити і представити згідно із затвердженою процедурою, що потребує складної взаємодії національних та міжнародних адміністративних установ. Після офіційного визнання потреби у спільному фінансуванні, держави-члени у визначений час мають розглянути подання. Рішення щодо затвердження спільного фінансування приймається на основі консенсусу державами НАТО, які зобов'язуються покрити схвалені витрати. Застосування цих принципів впродовж усього періоду існування Альянсу викликало потребу в розробці складних правил, що передбачають різні рівні інтегрованої або часткової фінансової підтримки та вилучення певних складових витрат, наприклад, національних або місцевих податків. Ще один суттєвий і, мабуть, дещо несподіваний виняток із правил спільного фінансування, що існує від початку заснування Альянсу, стосується оплати праці військових, які служать у штабах НАТО або в будь-яких міжнародних штабах, що є складовими військової структури Альянсу. Ці видатки покриває країна, до збройних сил якої належить певна категорія військовослужбовців. Нині у міжнародних штабах працює близько 15 000 військових, і всі вони отримують заробітну плату від своїх держав. Оплата роботи міжнародного цивільного персоналу штаб-квартири НАТО в Брюсселі та військових штабів НАТО здійснюється за рахунок, відповідно, спільних Цивільного і Військового бюджетів НАТО. Значні аспекти фінансування, пов'язані з НАТО, регулюються такого роду традиційними домовленостями, яких дотримуються всі держави Альянсу. Умови надання спільного фінансування постійно переглядаються і можуть змінюватись, якщо виникають непередбачені раніше обставини - наприклад, необхідність чітко визначити, які з витрат на утримання миротворчих сил мають забезпечуватись міжнародним бюджетом, а які - покриватися національними урядами. Інші зміни в існуючих традиціях спільного фінансування можуть робитися внаслідок виникнення нових технологій або організаційних змін, а також, якщо виникає потреба в нагляді за використанням коштів з метою задоволення потреб в рамках певних фінансових обмежень. Незважаючи на такі ускладнення, затвердження спільного фінансування на основі консенсусу залишається основним принципом діяльності Альянсу в цій галузі. Всі держави Альянсу дотримуються цього принципу, який можна розглядати як прояв політичних зобов'язань та політичної солідарності, що є ознакою втілення узгодженої політики НАТО.