Інформація

Розділ 7: Формування політики та прийняття рішень Оборонний аспект У сучасних політичних і стратегічних умовах Європи, успіх НАТО у справі збереження миру та запобігання війні більше, ніж у минулому, залежить від ефективності превентивної дипломатії та успішного врегулювання криз, які негативно позначаються на безпеці. Таким чином політичні, економічні, соціальні та екологічні чинники безпеки і стабільності набувають дедалі більшої ваги. Проте оборонний компонент залишається необхідним чинником і сприяє зміцненню стабільності в Європі і врегулюванню криз. Реорганізація збройних сил Альянсу після закінчення холодної війни зробила НАТО спроможною ефективно реагувати на значно більшу кількість варіантів обстановки за нових умов. Проте наявність необхідного військового потенціалу і безумовна готовність до виконання спільних дій для забезпечення колективної оборони і надалі залишаються основними складовими політики Альянсу в галузі безпеки. Військова спроможність у поєднанні з політичною солідарністю мають запобігти будь-яким спробам вдатися до насильницьких дій чи залякувань і не допустити, аби збройна агресія проти Альянсу могла розглядатися як потенційно успішна альтернатива, і тим самим гарантувати безпеку і територіальну цілісність держав НАТО, а також захистити Європу від негативних наслідків, які може мати будь-яка загроза безпеці Альянсу. Рамки процесу оборонного планування в НАТО забезпечуються фундаментальними принципами, які є основою колективної безпеки: політичною солідарністю між країнами-членами; розвиток співпраці та тісних зв'язків між ними в усіх галузях, де це йде на користь їх спільним та індивідуальним інтересам; спільні ролі та обов'язки і визнання взаємних зобов'язань; спільне утримання адекватних збройних сил для підтримки стратегії та політики Альянсу. Держави НАТО самостійно і незалежно визначають обсяги і характер свого внеску в колективну оборону. Однак особливості оборонної структури НАТО потребують, аби країни приймали незалежні рішення з урахуванням загальних потреб Альянсу. Тому вони дотримуються узгоджених процедур, методів і механізмів оборонного планування, за допомогою яких визначається чисельність сил, необхідних для забезпечення політики Альянсу, координуються національні плани оборони та планові завдання, які відповідають інтересам НАТО в цілому (1). Процес планування враховує різні показники, такі, зокрема, як зміна політичних обставин; кількісні оцінки військових командувачів НАТО щодо збройних сил, необхідних для виконання покладених на них завдань; розвиток технологій; справедливий розподіл функцій, ризиків та відповідальності в межах Альянсу; індивідуальні економічні та фінансові можливості держав-членів. Таким чином цей процес забезпечує спільне обговорення усіх чинників з метою найдоцільнішого використання національних оборонних ресурсів. Щорічний обмін інформацією щодо планів окремих країн забезпечує координацію діяльності міжнародного цивільного і військового персоналу, військових органів НАТО та урядів держав Альянсу. Це дає можливість зіставити наміри кожної держави з потребами НАТО в цілому і, в разі необхідності, переглянути їх відповідно до нових політичних директив, ухвалених на рівні міністрів, вимог щодо модернізації збройних сил та змін у їхніх функціях і відповідальності. Усі ці аспекти ретельно переглядаються і аналізуються на всіх етапах процесу оборонного планування. Складовою процесу адаптації Альянсу був перегляд процесу оборонного планування. Висновки цього перегляду були схвалені міністрами НАТО в червні 1997 року. Тепер використовується вдосконалений, послідовний і чіткий процес, спрямований на формування таких збройних сил і ресурсів, які будуть спроможні виконувати усі завдання Альянсу. Зокрема, передбачається підтримка операцій, які можуть здійснюватись під провод Європейського Союзу (ЄС) в контексті власне Європейської системи безпеки і оборони. Новий процес оборонного планування передбачає також підтримку всіх європейських членів Альянсу в галузі їх індивідуального планування для вищезгаданих операцій. Вихідною точкою процесу оборонного планування впродовж останніх років стало затвердження в 1991 році Стратегічної концепції sНАТО, що визначила цілі Альянсу та засоби їх досягнення. Перша Стратегічна концепція поступилась місцем новій Стратегічній концепції, яка була ухвалена главами держав - членів НАТО у Вашингтоні на саміті в квітні 1999 року. Детальні напрями роботи визначаються кожні два роки міністрами оборони в документі "Керівні вказівки міністрів". Цей документ містить директиви щодо оборонного планування взагалі і формування збройних сил зокрема. Він враховує політичні, економічні, технологічні та військові фактори, що можуть вплинути на розвиток збройних сил і оборонних ресурсів Альянсу; визначає пріоритетні та проблемні галузі планування для військових органів НАТО і для окремих держав Альянсу. Йдеться про формування збройних сил і ресурсів, призначених забезпечити колективну оборону та на випадок виконання завдань поза межами дії Статті 5 Вашингтонського договору (2). Документ також визначає напрями співпраці з іншими організаціями, якщо в тому є потреба. В результаті виконаного у 1997 році перегляду процесу оборонного планування керівні напрями тепер містять окремий розділ політичних директив Західноєвропейського Союзу (ЗЄС) що визначають вірогідний обсяг операцій під керівництвом європейських структур. Конкретні цілі формування та планування збройних сил кожної країни визначаються на основі цього базового документа. Ці конкретні цілі планування, відомі як "Цільові завдання", як правило, охоплюють період у шість років, але в окремих випадках можуть сягати і далі. Так само, як і керівні напрями, визначені міністрами, вони переглядаються кожні два роки. Щороку міністри оборони переглядають плани Альянсу в галузі оборони і укладають спільний "Щорічний аналіз оборонних питань", який містить керівні вказівки міністрів. Цей аналіз спирається на інформацію щодо планів розвитку збройних сил та оборонних витрат на п'ять років, яку уряди держав Альянсу щороку розробляють і подають до Альянсу відповідно до запитань Анкети оборонного планування (АОП) НАТО. Мета щорічного аналізу оборонних питань - оцінити внесок кожної країни у колективну оборону з урахуванням її можливостей та труднощів, а також виконання "Цільових завдань" збройних сил. Підсумком щорічного аналізу є укладення спільного Плану збройних сил НАТО, на основі якого розробляються п'ятирічні плани Альянсу в галузі оборони. Інформація, що надається країнами відповідно до запитань Анкети оборонного планування, водночас розглядається спеціалістами Міжнародного секретаріату (МС) та військовими органами НАТО. Міжнародний секретаріат готує проекти "Національних розділів", окремих планів по кожній країні, в яких детально викладається все, що стосується неузгоджених розбіжностей між "Цільовими завданнями" НАТО та національними планами оборони, зокрема відповідність цих планів вимогам операцій під проводом ЄС. В документі також зазначається досягнутий чи розрахунковий обсяг виконання зобов'язань щодо національних збройних сил на поточний рік, подаються пояснення існуючих недоліків та аналізуються зусилля держави з урахуванням її можливостей і труднощів. До проекту "Національного розділу" додається оцінка Верховних головнокомандувачів НАТО військової спроможності збройних сил стосовно оперативних вимог та завдань, до виконання яких вони мають бути готовими. Проекти "Національних розділів" розглядаються на багатосторонній основі, зокрема аналізується обсяг виконання зобов'язань щодо підготовки збройних сил на поточний рік. Такий аналіз має забезпечити узгодження можливих розбіжностей між оборонними планами окремих країн та "Цільовими завданнями" або планами НАТО. Враховується також і те, наскільки плани окремих членів Альянсу відповідають вимогам забезпечення операцій під проводом ЗЄС і здатні посприяти узгодженню оборонних планів окремих союзників. "Національні розділи" та оцінка Військового комітету , НАТО використовуються для укладення Загального звіту, що подається на розгляд Комітету оборонного планування. Комітет розробляє п'ятирічний план будівництва збройних сил НАТО, що має бути затверджений міністрами оборони, та аналізує загальний баланс, здійсненність та прийнятність плану. В плані також подаються відомості щодо виконання окремими країнами зобов'язань на поточний рік та оцінка рівня досягнення загальних і конкретних цілей, зокрема тих, що стосуються операцій під проводом ЄС, які містяться в "Керівних вказівках" міністрів. Складовою загального процесу консультацій є позачергові консультації з окремими членами Альянсу, які проводяться у випадках внесення суттєвих змін у національні плани та зобов'язання, що були затверджені міністрами в процесі аналізу оборонного планування та розробки "Цільових завдань". Такі консультації проводяться також, якщо час прийняття національних рішень не дає можливості відкласти їх розгляд до наступного чергового аналізу оборонного планування. Франція не бере участь у плануванні сил. Стаття 5 Північноатлантичного договору передбачає стримування сил, що можуть бути використані проти Альянсу, та проголошує принцип колективної оборони: напад на будь-яку країну Альянсу розглядається як напад на всі держави НАТО. Діяльність Альянсу, що не регламентується Статтею 5, належить до "операцій поза межами дії Статті 5".