Інформація

Розділ 3: Політика відкритих дверей Альянсу Процес розширення НАТО   План отримання членства (MAP) План отримання членства (MAP) розроблений для того, щоб допомогти бажаючим країнам підготуватись до вступу до Альянсу через надання порад, допомоги та практичної підтримки з усіх аспектів членства в НАТО. Його головні риси: щорічне подання країнами, які бажають вступити до Альянсу, індивідуальних національних програм підготовки до майбутнього членства. В них мають бути розкриті політичні, економічні, оборонні аспекти, а також ресурси і питання безпеки; цільовий і відвертий механізм зворотного зв'язку з країнами-кандидатами про виконання програм, до якого належать як політичні, так і технічні поради, а також щорічні засідання у форматі 19+1 на рівні Ради, на яких це виконання оцінюється; він виконує функцію координатора допомоги, яку НАТО та його члени надають країнам-кандидатам у військовій/оборонній галузі; такий підхід до оборонного планування дає країнам-кандидатам змогу виробляти і переглядати планові цілі. Міністри закордонних справ країн - членів НАТО постійно триматимуть у центрі своєї уваги процес розширення, включно з виконанням Плану отримання членства. Керівники країн - членів НАТО переглянуть цей процес на наступному саміті, що відбудеться не пізніше 2002 року. Ухвалення Плану отримання членства (MAP) у квітні 1999 року допомогло країнам, що бажають стати членами Альянсу, краще зосередитись на досягненні визначених у Плані цілей і пріоритетів. Більше того, його втілення вже не стосується тільки міністерств закордонних справ і оборони. Із започаткуванням міжміністерських засідань на національному рівні, виконання завдань плану дедалі більше стосується й інших урядових департаментів, дії яких потребують координованих систематичних зусиль. Дев'ять країн, що висловили свою заінтересованість у вступі до НАТО і які беруть участь в МАР, це - Албанія, Болгарія, Латвія, Литва, колишня Югославська Республіка Македонія1, Румунія, Словаччина, Словенія, Естонія. MAP наповнює змістом обіцянку НАТО тримати двері відкритими. Але участь у МАР не гарантує майбутнього членства, так само, і План не складається лише з переліку завдань, які країни-претенденти мають виконати і поставити "галочку". Рішення про запрошення претендентів до переговорів про вступ буде прийматись НАТО на основі консенсусу і в кожному випадку окремо. МAP забезпечує конкретний зворотній зв'язок і поради з боку НАТО країнам-кандидатам щодо підготовки до майбутнього членства. Він потребує виконання широкого спектра заходів з посилення позицій кожної з країн-претендентів. МАР не замінює програму "Партнерство заради миру" (ПЗМ). Участь претендентів у ПЗМ і Процесі планування і оцінки збройних сил (PARP)пристосована до їхніх потреб. Широкомасштабна участь в ПЗМ/PARP є необхідною передумовою, оскільки вона дає країнам-претендентам змогу досягти сумісності з підрозділами НАТО і підготувати структуру і спроможність своїх сил до можливого членства. Like PfP, the MAP is guided by the principle of self-differentiation: aspirant countries are free to choose the elements of the MAP best suited to their own national priorities and circumstances. All aspirants have submitted an Annual National Programme on preparations for possible membership, covering political and economic, defence/military, resource, security and legal issues. They set their own objectives, targets and work schedules. These programmes are expected to be updated each year by aspirant countries but can be amended at any time. Як і ПЗМ, МАР керується принципом самодиференціації: країни-претенденти вільні вибирати ті елементи МАР, які найкраще відповідають їхнім власним національним пріоритетам і обставинам. Усі претенденти, готуючись до можливого членства, подають Щорічну національну програму, в якій висвітлюються політичні, економічні, оборонні/військові, правові питання, а також ресурси і безпека. Вони визначають свої завдання, цілі і робочі графіки. Ці програми мають оновлюватись щороку самою країною-претендентом, але будь-коли можуть бути змінені чи доповнені. НАТО стежить за результатами роботи кожного претендента і надає політичні та технічні поради. Заради обговорення результатів з кожною країною-претендентом проводяться зустрічі Північноатлантичної ради. Протягом року на різних семінарах і засіданнях військові і цивільні експерти з НАТО обговорюють широкий спектр питань, що стосуються членства в Альянсі. Щороку проводяться весняні наради міністрів закордонних справ та міністрів оборони, на яких розглядаються зведені річні звіти про виконання МАР. Від країн-претендентів очікується досягнення певних результатів в політичних та економічних сферах. До них належать: врегулювання будь-яких міжнародних, етнічних або зовнішніх територіальних суперечок мирними засобами; демонстрація відданості верховенству права та правам людини; встановлення демократичного контролю над своїми збройними силами; забезпечення стабільності та добробуту через економічну свободу, соціальну справедливість та відповідальність за охорону довкілля. Оборонні й військові питання стосуються здатності країни робити свій внесок в колективну оборону Альянсу та нові місії, що перед ним повстають. Широкомасштабна участь в ПЗМ є невід'ємним компонентом. Через індивідуальні програми ПЗМ країни-претенденти можуть вирішувати важливі питання, пов'язані з членством в НАТО. До цілей Партнерства для країн-претендентів входять такі цілі планування, які мають найбільше значення для країн, що претендують на членство в Альянсі. Питання ресурсів зосереджені на необхідності виділення країнами-претендентами таких ресурсів на оборону, які дадуть можливість їм виконати свої колективні зобов'язання, пов'язані з майбутнім членством в НАТО. Питання безпеки стосуються впровадження в країнах-претендентах необхідних для захисту секретної інформації процедур. Правові аспекти вимагають від країн-претендентів забезпечення відповідності юридичних домовленостей і угод, якими регулюється співпраця в НАТО, національному законодавству. Туреччина визнає Республіку Македонія за її конституційною назвою.