Інформація

Розділ 2: Трансформація Альянсу Роль об'єднаних збройних сил і трансформація оборонної стратегії Альянсу З моменту створення НАТО об'єднані збройні сили є основою ефективного стримування і захисту проти загрози війни, що було головною турботою членів Альянсу протягом сорока років. Їх головним завданням залишається забезпечення територіальної цілісності та безпеки країн-учасниць. Завдання гарантування безпеки через стримування і колективну оборону залишається незмінним. Однак зовсім інша ситуація в галузі безпеки у 1990 роках дала змогу силам Альянсу взяти на себе нові ролі на додаток до своєї головної функції. Наприклад, через вдосконалену програму " Партнерство заради миру" та в рамках РЄАП, Постійної спільної ради НАТО - Росія, Комісії НАТО - Україна та інших форумів, створених для розширення співробітництва, збройні сили Альянсу відіграють дедалі важливішу роль у досягненні прозорості та більшої довіри між НАТО і партнерами. Вони також відіграють провідну роль у верифікації угод з контролю над озброєннями. Насамперед, як оперативні миротворчі сили, вони перебрали на себе життєво необхідне завдання підтримки ефективних заходів, спрямованих на врегулювання кризових ситуацій та запобігання конфліктам. Особливо можна відзначити їхню роль у втіленні мирної угоди в Боснії та забезпеченні міжнародних сил безпеки в Косові за мандатом ООН. Миротворча роль сил НАТО та їхня діяльність з врегулювання криз стають дедалі важливішими поряд із загальним зростанням ролі Альянсу в цій галузі. Очевидно, що з усіх завдань, які стоять перед Альянсом, жодне не потребує такої рішучості і єдності цілі, як зосередження військової сили в фокусі міжнародних зусиль, спрямованих на припинення конфлікту і створення підвалин стабільного і мирного майбутнього на Балканах. Перша основна бойова місія, у якій НАТО застосувало збройні сили як інструмент врегулювання кризи на підтримку зусиль ООН покласти край югославському конфлікту, відбулася у 1995 році. Ця акція, відома як "Операція Деліберет форс" ("Обачлива сила"), стала впливовим чинником у процесі, який завершився підписанням мирної угоди в Боснії. Після цього наприкінці 1995 року перед НАТО було поставлено завдання впровадити військові аспекти угоди, очоливши багатонаціональні Сили втілення (ІФОР), а з наступного року - Стабілізаційні сили (СФОР). Як ті, так і інші були створені згідно з мандатом ООН. Роблячи це, НАТО перейшло від відносно обмеженої ролі підтримки миротворчих зусиль ООН до повного контролю над комплексною операцією з підтримки миру із залученням підрозділів з країн-партнерів та інших країн - не членів НАТО. Такий практичний оперативний досвід співпраці у військовій галузі мав широкі наслідки, наприклад, у вдосконаленні політичної співпраці не тільки між НАТО та партнерами, а й з іншими країнами. Цей процес іде на користь безпеці й стабільності в усій Європі. Операція Альянсу в Косові та його роль у запобіганні гуманітарній кризі у сусідніх країнах надала ще більшої ваги ролі НАТО у врегулюванні криз. НАТО зробило свій рішучій внесок, зокрема, через повітряну кампанію і наступне введення сил КФОР, у досягнення мети міжнародного співтовариства - закладання підвалин довготривалого миру і стабільності в Косові. Повітряна кампанія в Косові, яка продемонструвала єдність і згуртованість Альянсу та його рішучість перед обличчям постійного насильства і зневажання прав людини в Косові, підсилила дипломатичні зусилля міжнародної громади і забезпечила досягнення ключових цілей країн - членів Альянсу і партнерів. Гуманітарній катастрофі покладено край; понад 840 000 біженців повернулися до своїх домівок; успішно розгорнуті міжнародні сили з підтримки миру під проводом НАТО (КФОР); через Місію ООН в Косові (UNMIK) міжнародне співтовариство взяло на себе відповідальність за цивільне управління в краї. Зміна ролі об'єднаних збройних сил віддзеркалює також рішучість Альянсу розвивати власне Європейську систему безпеки і оборони в НАТО. Цей процес здійснюється сьогодні в контексті Європейської політики в галузі безпеки і оборони, яку розвиває Європейський Союз (див. розділ 4). Ще одним прикладом того, як об'єднані збройні сили адаптуються до нових умов, є втілення військової концепції, яка отримала назву "Багатонаціональні об'єднані оперативно-тактичні сили" (БООТС). На саміті НАТО, що відбувся у січні 1994 року, глави держав та урядів схвалили цю концепцію як важливий елемент адаптації структур Альянсу до змін у європейському кліматі безпеки. Ця концепція призначена забезпечити НАТО гнучкими засобами реагування на нові завдання в галузі безпеки, до яких входять операції з участю країн, що не є членами Альянсу. Вона спрямована на поліпшення спроможності НАТО терміново розгортати відповідні багатонаціональні сили усіх родів військ, пристосовані до специфічних вимог конкретних військових операцій. Вона також сприятиме залученню сил країн - не членів НАТО до миротворчих операцій під проводом НАТО. Багато елементів концепції БООТС вже використовуються на практиці в операціях з підтримки миру на Балканах. Для БООТС не потрібно ніяких окремих структур. Заходи з надання країнами-учасницями військових підрозділів у складі БООТС здійснюються відповідно до звичайних процедур планування сил НАТО. Але гнучкість, що закладена у концепцію БООТС, потребує високого рівня управління і командування цими силами, тобто штабної організації. Ключові елементи кількох штабів БООТС уже створюються у відібраних "материнських" штаб-квартирах командної структури НАТО (див. розділи 11 and 12). Штаби БООТС покладаються головною мірою на персонал "подвійного призначення", тобто персонал, який виконує інші функції, коли не зайнятий в операціях БООТС, у "материнських" штабах, а також на підготований додатковий персонал, який направляють інші штаби НАТО та країни-члени. Підсумовуючи, можна відзначити, що трансформація звичайних збройних сил Альянсу, яка триває, є складним і далекосяжним процесом, який має зважати на усі вищезазначені чинники. Зрештою, у разі кризи, яка може призвести до військової загрози членам Альянсу, сили НАТО мають бути спроможні доповнити і підсилити дії політиків, а також зробити свій внесок в управління кризою та її врегулювання мирним шляхом. Відповідно, утримання адекватної військової потужності й чітка готовність до колективних дій залишаються в центрі уваги. Структури і процедури, які були вироблені протягом багатьох років, уможливлюють отримання країнами-членами переваг від політичних, військових та матеріально-технічних аспектів колективних дій та колективної оборони. Все це ґрунтується на інтегрованій структурі, головні риси якої включають колективне планування будівництва збройних сил; спільне оперативне планування; багатонаціональні формування; ефективні процедури організації консультацій, врегулювання криз та забезпечення підсилення; спільні стандарти обладнання, навчання та тилового забезпечення; спільні та об'єднані навчання; співпрацю в галузі інфраструктури та роботи тилу, пов'язаної з безпосереднім забезпеченням збройних сил та виробництвом матеріальних засобів для ЗС. Включення країн-партнерів НАТО у ці домовленості, або підписання окремих подібних домовленостей з країнами-партнерами у тих галузях, де це потрібно, також допомагає вдосконалити співпрацю та посилює спільні зусилля з розв'язання проблем євро-атлантичної безпеки. Головними параметрами змін, що впливають на збройні сили країн НАТО, є зменшення кількості, зниження рівня готовності та збільшення гнучкості, мобільності та багатонаціональності. На додаток до вимог, що їх диктують нові ролі Альянсу, два невід'ємних принципи, що лежать в основі змін, залишаються священними і недоторканними -це зобов'язання щодо колективної оборони, яка є ключовою функцією, визначальною для Альянсу, а також збереження трансатлантичного зв'язку як гарантії ефективності та надійності Альянсу. Загроза війни, яка стояла перед Європою протягом більш ніж чотирьох десятиріч і була результатом ідеологічного конфлікту, політичної ворожості та військового протистояння, усунена. Сьогодні увага зосереджена не стільки на запобіганні застосуванню сили, як це передбачає Стаття 5 Північноатлантичного договору, скільки на вищезгаданих миротворчих операціях, запобіганні конфліктам та врегулюванні кризових ситуацій, з якими може зіткнутись НАТО. Однак нестабільність, притаманна конфліктним ситуаціям, які виникають по закінченні холодної війни, як це сталось у колишній Югославії, провокує ризики, що підтверджують необхідність утримання солідарності та ефективної військової потужності Альянсу з тим, щоб він міг розв'язувати широке коло непередбачених проблем. Загальним результатом змін, яких зазнають збройні сили членів Альянсу, має стати перетворення їх у значно скорочену, але більш мобільну структуру. Сухопутні сили, які надаються в розпорядження Альянсу його членами через інтегрований процес планування оборони та збройних сил, скорочені на 35%. Кількість основних військово-морських суден скорочена більш ніж на 30%, а бойових ескадрилей -на 40%. Усі ці скорочення відбулися протягом останнього десятиріччя. Значно скорочена також кількість сил, що утримують високий рівень готовності. Загалом збройні сили країн - членів НАТО реорганізовані в такий спосіб, який забезпечує їхнє гнучке відновлення та нарощування будь-якого часу, коли це може стати необхідним як для колективної оборони, так і для врегулювання кризової ситуації, зокрема миротворчих операцій.