НАТО після Лівії

Повітряна і морська місія НАТО в Лівії – це перша військова операція, що здійснюється з часів світової фінансової кризи. Зважаючи на радикальне скорочення європейськими членами Альянсу оборонних витрат, цілком законним було побоювання щодо їхньої здатності відреагувати на таку складну кризу. Повідомлення, які надходили на ранніх етапах, про те, що операції не вистачає ударних сил і засобів, лише посилювали ці побоювання. Однак безпрецедентний масштаб, швидкість і сталий темп виконання операції «Юніфайд протектор» говорять про інше. Станом на початок травня темп авіавильотів залишався таким самим високим, як і на початку операції, а завдавання ударів становило трошки менше половини цих вильотів. Коли змінилися вимоги в зв’язку зі зміною тактики військ Муаммара Каддафі, країни-члени НАТО надали більше засобів для завдавання високоточних ударів, яких потребували командувачі. Тим часом більше дюжини кораблів патрулюють у Середземному морі, забезпечуючи виконання ембарго на постачання зброї, накладеного ООН.Місія в Лівії виявила три важливих факти про сьогоднішнє військове втручання. По-перше, тим, хто заявляв, що Афганістан має стати останньою місією НАТО поза межами відповідальності, вона показала, що непередбачуваність є суттю безпеки. По-друге, вона підтвердила, що на додаток до сил і засобів, що діють на передовій, таких як винищувачі-бомбардувальники та військові кораблі, так звані допоміжні, як літаки спостереження і заправники, а також БЛА, відіграють надзвичайно важливу роль в будь-якій сучасній  операції. І по-третє, вона показала, що членам Альянсу вистачає військових сил і засобів. Будь-який дефіцит зумовлений в першу чергу політичними, а не військовими обмеженнями.  Тобто Лівія нагадує, наскільки важливо для НАТО бути готовою, спроможною і прагнути діяти.

Хоча оборона є і повинна бути прерогативою суверенних держав, альянс, який об’єднує Європу і Північну Америку, вимагає справедливого розподілу тягаря заради ефективності. Тенденції до скорочення європейських оборонних бюджетів викликають законне занепокоєння. За поточного темпу скорочень важко уявити, що Європа зможе зберегти достатньо військових сил і засобів для ведення військових операцій в майбутньому. А це стосується фундаментального виклику, що постає перед Європою і альянсом загалом: як уникнути погіршення і перетворення економічної кризи на кризу безпеки. Те, як Європа відреагує на цей виклик, може визначити її місце в світовому порядку і майбутнє безпеки.

Союзники по НАТО мають зосередитися на здійсненні нових кроків на трьох фронтах: зміцненні європейської оборони, поглибленні трансатлантичних зв’язків і взаємодії з новими потужними державами в сфері спільних викликів. Однак перед тим як звернутися до рецептів, необхідно вивчити факти: що відбулося в Лівії і чи вплинула фінансова криза на глобальний розподіл військової сили.

Розрив у витратах

Операція «Юніфайд протектор» показала, що європейські країни, попри те, що вони витрачають на свої збройні сили менше ніж США і країни Азії, усе ще здатні відіграти головну роль у складній військовій операції. Справді, Європа усе ще має другі після США найбільш розвинені військові сили і засоби. Однак виникає питання, чи буде Європа здатна утримуватись на тому ж рівні через 5 – 10 років.
Це особливо турбує, коли зважити на поточний перерозподіл глобальної військової сили, зсув, зумовлений відносним скороченням європейських оборонних видатків порівняно з новими потужними державами і США. В міру того як європейські країни багатіють, вони витрачають на оборону менше. По закінченні холодної війни оборонні видатки європейських країн – членів  НАТО скоротилися майже на 20 відсотків. За той самий час їх сукупний ВВП зріс майже на 55 відсотків. Ця картина дещо інша в Азії. За даними Стокгольмського Міжнародного інституту дослідження миру, із 2000 до 2009 року оборонні видатки Індії зросли на 59 відсотків, а Китаю – потроїлися. Це дало змогу зробити подвійний стрибок уперед: трансформувати збройні сили цих країн і закупити нові збройні комплекси.

Якщо порівняти європейські оборонні видатки зі Сполученими Штатами, контраст також буде великий. Перед кінцем холодної війни, в 1991 році, оборонні видатки європейських країн становили 34 відсотки усіх оборонних видатків НАТО, а США і Канада покривали решту 66 відсотків. З того часу частка тягаря безпеки, який несуть на собі європейські члени НАТО, зменшилася до 21 відсотка.

Багато спостерігачів, серед них представники урядових кіл по обидва боки Атлантики, вважають, що найбільший виклик для безпеки Заходу – це зростання боргів в Європі і США. Вони мають рацію, зрештою, без грошей не буде війська. Інші навіть кажуть, що не треба турбуватися з приводу того, що європейці вкладають в оборону менше грошей, бо це показує, що Європа є цілісною, вільною і мирною. Однак ці аргументи ігнорують три важливих факти.

Пор-перше, військова сила усе ще має значення в геополітиці ХХІ сторіччя. Виклики безпеці Європи включають конфлікти по сусідству, такі як в Лівії; діяльність терористів в країнах, що зазнали кризи державної влади, а розташовані трохи подалі; і нові загрози, такі як розповсюдження зброї масового знищення і комп’ютерні війни. Ці загрози характеризуються різноманітністю і непередбачуваністю. Для того щоб їх подолати недостатньо інвестувати у внутрішню безпеку країни.

Недостатньо буде також покладатися лише на м’яку силу. Ніхто не пропонує повертатися до дипломатії канонерок ХІХ сторіччя, але в непередбачуваному середовищі жорстка сила може забезпечити мир. Так само як присутність поліцейського стримує грабіжника, демонстрація військової сили може допомогти запобіганню, і, в крайньому разі, зменшити загрозу, а також зрештою відкрити шлях для політичного розв'язання. Події в Лівії підтверджують, що хоча військовий підхід сам собою не може розв’язати конфлікт, він є необхідним інструментом у рамках більш широких політичних зусиль. Європі необхідно розбудувати потужну послідовну систему жорсткої і м'якої сили для того, щоб мати можливість реагувати на увесь спектр криз і загроз.

По-друге, нові, потужні в економічному і військовому аспекті держави, такі як Бразилія, Китай і Індія виходять на це поле. Було б помилкою дивитися на їх присутність лише як на виклик для Заходу чи припускати, що вони становлять військову загрозу для НАТО. Зрештою, якщо сотні мільйонів людей виходять з бідності, це добре для всіх. Ці країни мало зацікавлені в зміні глобальної системи, на якій побудоване їхнє процвітання. Навпаки, Європа повинна схвалювати те, що ці країни можуть запропонувати для міжнародної безпеки в аспекті військових сил і засобів.

Якщо Європа створює прогалину в безпеці, то ці країни могли б, теоретично, заповнити цю прогалину. Однак це навряд чи відбудеться, тому що інтереси цих держав і інтереси Західних країн можуть не збігатися і немає впевненості в тому, що нові потужні держави мають такі ж самі підходи до розв'язання проблем безпеки. Наприклад, у випадку Лівії, хоча Бразилія, Китай, Індія і Росія свідомо стали осторонь і дозволили Раді Безпеки ООН діяти, вони не запропонували свою військову силу в розпорядження коаліції, яка створювалася. (Китай надіслав військовий корабель і літаки в цей регіон, але лише для того, щоб евакуювати своїх громадян). Це нагадує про те, що інтереси нових потужних держав не обов’язково збігаються з європейськими. Виникає парадокс – у нинішнього світового порядку як ніколи багато зацікавлених в ньому сторін, але дуже мало гарантів. Європа усе ще залишається одним з них, але як надовго?

По-третє, трансатлантичне партнерство залишається головним двигуном глобальної безпеки. Партнерство успішно забезпечує спільні цілі і цінності, при цьому підтримується оперативно сумісними і здатними до швидкого розгортання збройними силами. Однак перед США стоять власні бюджетні обмеження, і як показала Лівія, Вашингтон не завжди братиме на себе провідну роль, коли йдеться про демонстрацію сили. США дедалі голосніше вимагатимуть від європейців, щоб вони брали на себе відповідальність за збереження порядку, особливо на периферії Європи. Однак якщо європейські скорочення оборонних видатків продовжуватимуться, здатність Європи бути стабілізуючою силою навіть по сусідству швидко зникне. Це, своєю чергою, може призвести до того, що США відвернуться від Європи.

Більш розумна оборона

Очевидним рішенням для усіх цих проблем було б збільшення витрат Європи на оборону. На тлі подій, що розгортаються на Близькому Сході, дискусії щодо можливого припинення скорочення оборонних витрат і переходу до їх збільшення вже розпочалися в низці європейських столиць. Однак зважаючи на економічне середовище Європи, дуже маловірогідно, що уряди тут підуть на якісь істотні зміни. Отже, майбутнє не у збільшенні витрат, а в більш розумному витрачанні – використовуючи багатонаціональні підходи, роблячи трансатлантичну єдність більш стратегічно орієнтованою і працюючи з новими потужними державами над питаннями, викликаними глобалізацією безпеки.

Передусім Європа має використовувати підхід «розумної оборони». Розумна оборона – це коли безпека будується за менші гроші завдяки співпраці і гнучкості. Це вимагає виявлення тих сфер, в які членам Альянсу необхідно продовжувати вкладати кошти. Операція в Лівії засвідчила непередбачуваність загроз і необхідність мати широкий спектр військових сил і засобів як бойових, так і тих, що забезпечують безпеку. Однак утримання мобільних сухопутних сил, потужного військового флоту і сильних ВПС коштує грошей і не кожна європейська країна може дозволити собі мати всього потроху. Отже, вони повинні визначити свої пріоритети з точки зору загроз, ефективного витрачання коштів і результативності – а не лише бюджетних міркувань і престижу.Розумна оборона також передбачає підтримку багатонаціональної співпраці. В міру того як продовжує зростати вартість військового оснащення, європейським державам, які діють поодинці, може бути важко дозволити собі найсучасніші збройні комплекси, такі, які нині застосовуються у Лівії. Європейські країни повинні працювати невеликими об'єднаннями для того, щоб разом використовувати спільні ресурси і розвивати такі сили і засоби, які принесуть користь усьому Альянсу. Тут НАТО може діяти як сваха, зводячи країни для того, щоб з’ясувати, що вони можуть робити разом за менші кошти, більш ефективно і з меншим ризиком. 

По-друге, європейські країни можуть скоротити відставання від США збільшивши свій внесок у вигляді двох елементів – здатних до розгортання і тривалих дій сил і засобів, а також політичної рішучості їх застосовувати. Для того щоб обидва елементи звести до пари, Європа і Північна Америка повинні зміцнити свої зв’язки через відкритий і по-справжньому стратегічний діалог, сидячи за круглим столом і обговорюючи спільні питання. Підтримка такого діалогу є одним із моїх пріоритетів в НАТО після прийняття Альянсом нової Стратегічної концепції на Лісабонському саміті минулого листопада. Однак немає меж удосконаленню. Потрібно докласти особливих зусиль для того, щоб забезпечити більш тісну співпрацю двох головних постачальників євроатлантичної безпеки, НАТО і ЄС. Це матиме важливе значення, бо обидві організації мають свої ролі в допомозі країнам перейти до більш демократичних систем. Наприклад, на Близькому Сході і НАТО, і ЄС можуть допомогти реформувати сектори безпеки нових і вразливих демократій.

По-третє, Європа і США повинні тісніше працювати з новими потужними державами. Це буде нелегко, тому так важливо розбудовувати довіру. Процес може розпочатися через підтримку взаємного діалогу з цими країнами, який допоможе запобігти кризам, подолати розбіжності і розвіяти непорозуміння. Спільна робота може зрештою привести до спільного розуміння того, як будувати світову безпеку ХХІ сторіччя, що передбачає відчуття спільної відповідальності. Таким чином, те, що часто вважають сценарієм з нульовим результатом, можна перетворити на виграшний для усіх.

НАТО може зробити великий внесок в це нове розуміння глобальної безпеки. Альянс може спиратися на вже існуючу широку мережу партнерств, яку він створив, і консультуватися із основними новими потужними державами. Він може продовжувати розв’язувати завдання спільної безпеки, які виходять за межі національних кордонів. Звичайно, Рада Безпеки ООН залишається загальним джерелом легітимності для міжнародного миру і стабільності. Однак більш активний діалог між основними зацікавленими сторонами в сфері безпеки допоможе їй запобігати кризам і врегульовувати їх.

Економічні виклики, що постали перед європейськими країнами, величезні, але це не повинно заважати їм бачити більш широку стратегічну картину. Неузгоджені скорочення витрат на оборону можуть поставити під загрозу майбутню безпеку континенту. Лівія може слугувати сигналом будильника, але цю місію треба підкріпити справами. Якщо зробити європейську оборону більш цілісною, зміцнити трансатлантичні зв’язки і поглибити контакти НАТО з іншими глобальними дійовими особами, можна буде запобігти перетворенню економічної кризи на кризу безпеки.