Комплексні політичні настанови

Вступ

1. У цих Комплексних політичних настановах визначено рамки та політичний курс для безперервних перетворень НАТО, а також викладено пріоритети на наступні 10 – 15 років з усіх питань, що стосуються сил і засобів НАТО, порядку планування та розвідки. Ці настанови, що будуть періодично переглядатися, також ставлять за мету підняти рівень злагодженості завдяки ефективному механізму управління.

Частина 1 – Стратегічний контекст

2. У Стратегічній концепції НАТО, прийнятій у 1999 році, мінливе середовище безпеки описано таким чином, що ця концепція й досі не втрачає своєї чинності. Це середовище постійно зазнає змін, наразі воно є складним, має глобальний характер і надалі залишатиметься саме таким через його залежність від непередбачуваних обставин. Розвиток подій у міжнародному контексті безпеки дедалі більше впливає на життя громадян у країнах-членах Альянсу та в усіх інших країнах. Тероризм, що стає дедалі більш глобальним за своїми масштабами та смертоносним за результатами, а також розповсюдження зброї масового знищення, імовірно, стануть головними загрозами для Альянсу впродовж наступних 10 – 15 років. Нестабільність, що виникає через існування країн-банкрутів та через ті країни, що поступово стають недієздатними, а також регіональні кризи й конфлікти, їх причини й наслідки, поява дедалі більшої кількості суперсучасних озброєнь звичайного типу, зловживання новими технологіями, розрив потоків життєво важливих ресурсів, скоріш за все, будуть головними ризиками або викликами для Альянсу в цей період часу. Усі ці чинники можуть бути взаємно пов’язаними або поєднуватися у надзвичайно небезпечний спосіб, коли йдеться про терористів, в руках яких може з’явитися зброя масового враження.

3. Мир, безпека й розвиток наразі, як ніколи, є взаємопов’язаними між собою. Тим ціннішою є тісна співпраця й координація зусиль серед міжнародних організацій, кожна з яких відповідним чином виконує свою роль у запобіганні та врегулюванні криз, причому усі ці ролі є теж взаємопов’язаними. Особливо важливу роль відіграють ООН та Європейський союз завдяки широкому діапазону тих засобів, що є у їхньому розпорядженні, та завдяки широкому колу покладених на них обов’язків. Рада Безпеки ООН й надалі нестиме відповідальність, в першу чергу, за збереження міжнародного миру й безпеки. Європейський союз, здатний залучити широкий діапазон військових та цивільних засобів, дедалі більше перебирає на себе відповідальність за додержання міжнародної стабільності. Велика відповідальність у цій площині також покладається на Організацію з безпеки та співробітництва у Європі.

Частина 2 – Наслідки для Альянсу

4. Альянс і надалі буде застосовувати широкий підхід до питань безпеки, як це визначено у Стратегічній концепції 1999 року, та виконуватиме основоположні завдання у контексті безпеки, які визначені у цій концепції, а саме забезпечення безпеки, проведення консультацій, стримування та оборона, врегулювання криз і розвиток партнерства.

5. Колективна оборона залишатиметься головною метою Альянсу. Характер потенційних викликів відповідно до статті 5 Вашингтонського договору продовжує зазнавати змін. Широкомасштабна агресія проти Альянсу із застосуванням звичайної зброї , як і раніше, залишається малоймовірною, проте, як свідчать терористичні напади на Сполучені Штати Америки у 2001 році, внаслідок яких НАТО було вперше застосовано статтю 5, такі напади у майбутньому можуть походити з поза меж євроатлантичного простору, і при цьому можуть застосовуватися нетрадиційні види збройного нападу. Напади у майбутньому можуть також призвести до збільшення ризику застосування асиметричних засобів нанесення ударів та застосування зброї масового враження. Боротьба з тероризмом і здатність реагувати на виклики, звідки б вони не походили, дедалі більше набувають особливого значення і не втрачають своєї актуальності.

6. Альянс зберігатиме свою готовність у кожному конкретному випадку і через досягнення консенсусу буде робити свій внесок у справу ефективного запобігання конфліктам та буде активно залучатися до врегулювання криз, у тому числі через проведення операцій з реагування на кризи поза рамками статті 5 Вашингтонського договору, як це визначено у Стратегічній концепції. Після закінчення холодної війни Альянс уже провів цілу низку таких операцій. Досвід свідчить про те, що операції зі стабілізації становища та зусилля, спрямовані на відбудову в період, що настає після врегулювання конфліктів, набувають дедалі більшого значення. Роль ООН, Європейського союзу та інших організацій, у тому числі, у разі необхідності, й неурядових організацій, у проведенні поточних операціях та врегулюванні криз у майбутньому, додасть ще більше цінності практичному тісному співробітництву та координації зусиль серед усіх складових системи міжнародних реагування.

7. На цьому тлі НАТО мусить зберегти свою здатність виконувати увесь спектр завдань, від високого до низького рівня інтенсивності, особливо зосереджуючи свої зусилля на найбільш імовірних операціях, зберігаючи при цьому здатність реагувати на поточні й майбутні оперативні вимоги і, водночас, бути спроможним проводити найскладніші операції. Зберігатиметься й надалі вимога щодо поєднання звичайних та ядерних сил у відповідності з існуючими настановами. Зокрема, Альянс має зосередити увагу на наступному:

1. зміцнювати свою спроможність протистояти викликам, звідки б вони не походили, якщо вони наражають на небезпеку населення країн-членів, території та військові сили НАТО;
2. посилювати свою здатність передбачати й оцінювати загрози, ризики та виклики, з якими він зіштовхується, надаючи особливої уваги тим загрозам, що походять від тероризму і розповсюдження зброї масового враження;
3. забезпечувати такі військові сили, які здатні проводити увесь спектр військових операцій та виконувати увесь діапазон завдань;
4. бути здатним швидко реагувати на непередбачувані обставини;
5. робити усе для того, щоб інструменти реагування на кризи, які є в розпорядженні Альянсу, можна було б ефективно об’єднувати. Попри те що Альянс не відповідає за розробку сил та засобів для суто цивільних потреб, він мусить, однак, покращити своє практичне співробітництво, беручи до уваги уже існуючі механізми взаємодії, з країнами-партнерами, відповідними міжнародними організаціями та, за необхідності, з неурядовими організаціями, для того щоб більш ефективно взаємодіяти з ними під час планування та проведення операцій;
6. продовжувати вносити корективи у процедури планування з тим, щоб вони відповідали сучасним вимогам.

8. Мінливе середовище безпеки вимагає, щоб зобов’язання, які беруть на себе країни-члени за проведення операцій НАТО, попри визнання першочерговості їх національних політичних рішень, були втілені в життя у конкретному вимірі шляхом створення та направлення на місце проведення операцій таких сил, які є гнучкими й здатними до ведення довготривалих воєнних дій, а розподіл пов’язаного з цим тягаря має бути справедливим. Важливим є також завчасне визначення імовірних потреб у військах та потенційних можливостей для виділення сил і ресурсів ще на стадії прийняття Альянсом рішення про початок проведення операції.

9. Усе це вимагає від країн-членів Альянсу продовження процесу трансформацій, у тому числі концептуальної та організаційної прудкості та створення надійних сил і засобів, які є здатними до розгортання і ведення довготривалих операцій, а також є оперативно сумісними і придатними до застосування.

Частина 3 – Керівні настанови щодо потреб Північноатлантичного союзу в силах та засобах

10. З огляду на ймовірний характер майбутнього середовища безпеки та тих потреб, що виникають в зв’язку з цим, Альянс має бути прудким і гнучким, щоб реагувати на складні й непередбачувані виклики, джерело походження яких може знаходитися далеко від кордонів країн-членів НАТО, а самі ці виклики можуть виникати несподівано. Альянс також потребуватиме ефективних механізмів отримання розвідувальних даних та обміну інформацією. Як і в минулому, розвідувальні дані та уроки, винесені з досвіду попередніх операцій, будуть враховуватися під час створення сил та засобів ведення бойових дій.

11. Для того щоб виконувати увесь спектр завдань, Альянс має бути в змозі розпочинати і проводити одночасно декілька масштабних об’єднаних операцій впродовж тривалого часу, а також менші за масштабами операції, з метою забезпечення колективної оборони та реагування на кризи як на території самого Альянсу, так і за її межами, на периферії цієї території, а також на стратегічній відстані від неї. Імовірно, що НАТО доведеться проводити більше складних та різнопланових операцій малого масштабу, однак при цьому Альянс має зберегти свою спроможність здійснювати широкомасштабні операції високої інтенсивності.

12. Незалежно від її загальних масштабів, кожна з таких операцій, скоріш за все, потребуватиме такої структури командування й управління, яка надасть змогу планувати і здійснювати воєнну кампанію з метою досягнення стратегічної й оперативної мети, застосовуючи при цьому доречну комбінацію військово-повітряного, сухопутного та військово-морського компонентів збройних сил. Вона також потребуватиме таких сил, які є належним чином структурованими, озброєними, укомплектованими та підготовленими у воєнному сенсі для ведення експедиційних операцій, щоб можна було швидко реагувати на виникнення криз (при цьому ключову роль відіграватимуть Сили швидкого реагування НАТО), ефективно надавати підтримку військам першого ешелону, а також забезпечувати виконання Альянсом своїх зобов’язань впродовж усієї тривалості операції.

13. З огляду на це, Альянс повинен мати в достатній кількості сухопутні сили, які здатні здійснювати повномасштабне розгортання та вести довготривалі операції, а також мати у своєму розпорядженні відповідні військово-повітряні та військово-морські компоненти. Ця вимога підкріплена політичними цілями, які окреслені міністрами оборони в плані визначення тієї частки сухопутних сил тієї чи іншої країни, які є належним чином структурованими, підготовленими й оснащеними для оперативного розгортання (40%), а також тієї частки сил, які мають бути задіяні у довготривалих операціях чи заплановані для участі в них у будь-який момент часу (8%). Ця вимога також підкріплена зобов’язаннями країн-членів НАТО надати нового імпульсу своїм зусиллям для досягнення цієї мети, з урахуванням національних пріоритетів та зобов’язань.

14. НАТО та ЄС і, відповідно, їх країни-члени уже погодили між собою процедури забезпечення послідовності, прозорості та взаємного підсилення у розробці необхідних сил і засобів, які є спільними для обох організацій. Порядок планування в НАТО має й надалі повністю враховувати ці принципи, завдання й процедури.

15. Розробка сил і засобів є неможливою без виділення на це достатньої кількості ресурсів. Більш того, критично важливим є те, щоб ті ресурси, які виділяються на потреби оборони країнами-членами Альянсу, чи то на національному рівні, чи на впровадження багатонаціональних проектів або ж через механізми НАТО, використовувались якомога ефективніше і були зосереджені на пріоритетних напрямках, якщо йдеться про інвестиції. Збільшення інвестицій у ключові сили й засоби потребує перегляду пріоритетів з боку країн-членів НАТО, а також більш ефективного використання своїх ресурсів, у тому числі шляхом їх об’єднання та через запровадження інших форм двостороннього й багатостороннього співробітництва. Оборонне планування НАТО слід спрямовувати на підтримку саме таких заходів.

16. Впродовж наступних 10 – 15 років мінливе середовище безпеки та необхідність реагування на звичайні і, особливо, на асиметричні загрози й ризики, де б вони не виникали, надаватимуть особливої ваги саме тим покращанням, які спрямовані на задоволення наступних потреб у силах і засобах:

1. спроможність проводити і підтримувати проведення багатонаціональних об’єднаних експедиційних операцій далеко за межами власної території, де надається лише незначна підтримка з боку країни-господаря або ж така підтримка взагалі не надається, а також забезпечувати проведення таких операцій впродовж тривалого періоду часу. Це потребує таких сил, які спроможні здійснювати повномасштабне розгортання, вести довготривалі бойові дії та є оперативно сумісними. Це також викликає необхідність мати засоби розгортання таких сил, а також вимагає повністю скоординованого і, якщо це є доречним, багатонаціонального підходу до надання логістичної підтримки;
2. здатність швидко й ефективно пристосовувати дислокацію сил та варіанти воєнного реагування до непередбачуваних обставин. Це вимагає, поміж іншим, здатності до ефективного аналізу середовища та передбачення потенційних потреб, високого рівня готовності наших сил і необхідної гнучкості в плані реагування на будь-які несподівані зміни у потребах;
3. здатність стримувати, зривати плани, забезпечувати оборону й захист від тероризму, та, зокрема, сприяти захисту населення, території, критично важливої інфраструктури і військових сил країн-членів Альянсу, а також надавати підтримку ліквідації наслідків терористичних нападів;
4. здатність захищати інформаційні системи, що є критично важливими для Альянсу, від кібернетичних нападів;
5. здатність проводити операції з урахуванням загроз, які становить зброя масового знищення, а також з урахуванням хімічних, біологічних, радіологічних та ядерних небезпек, у тому числі здатність забезпечувати захист розгорнутих військових сил НАТО від ракетних ударів на театрі воєнних дій;
6. здатність проводити операції у складних географічних та кліматичних умовах;
7. здатність, за допомогою належного устаткування та процедур, виявляти ворожі елементи, у тому числі у міських районах, для проведення операцій у такий спосіб, щоб звести до мінімуму заподіяння ненавмисної шкоди та не наражати на ризик свої власні сили;
8. здатність та гнучкість під час проведення операцій в таких умовах, коли необхідно координувати різнопланові зусилля кількох органів керівництва, установ та країн у комплексний спосіб, з метою досягнення бажаних результатів, а також тоді, коли задіяні різні учасники, одночасно вести бойові дії, забезпечувати стабілізацію становища, проводити відбудову, досягати примирення та проводити гуманітарні заходи;
9. здатність надавати військову підтримку операціям зі стабілізації становища та зусиллям з відбудови на усіх етапах кризи, у тому числі створювати безпечне й надійне середовище, в рамках усього діапазону завдань. Військова підтримка зусиль з відбудови надається лише у тій мірі, наскільки умови на театрі воєнних дій унеможливлюють таку відбудову силами інших учасників, які в першу чергу несуть відповідальність за виконання цих завдань. Сюди також входить спроможність надавати підтримку у реформуванні сектору безпеки, у тому числі у демобілізації, роззброєнні та реінтеграції, а також надання військової підтримки, за допомогою наявних сил та засобів, проведенню гуманітарних та рятувальних операцій;
10. здатність виділяти для проведення операцій такі військові сили, які досягли найвищого рівня оперативної сумісності у практичному плані та мають найвищий рівень стандартизації серед усіх країн-членів Альянсу, а також проявляють належну гнучкість в плані взаємодії з військовими силами країн-партнерів, у тому числі, наскільки це можливо, шляхом надання інформації про відповідні стандарти.

17. Створення таких сил і засобів вимагає відкритого ставлення до нових технологій, концепцій, доктрин та процедур, підтримуючи, зокрема, такий підхід до проведення операцій, який, з огляду на положення наведеного вище пункту 7e, націлений на послідовне та комплексне застосування різних інструментів Альянсу задля досягнення загальних результатів, що призводять до бажаних наслідків. Такий підхід, що ґрунтується на результатах, слід доопрацювати і, можливо, доповнити його посиленням ситуаційної обізнаності, своєчасним оперативним плануванням та своєчасним прийняттям рішень, покращанням каналів зв’язку між командувачами, датчиками і системами озброєнь, а також розгортанням і злагодженим застосуванням об’єднаних експедиційних сил з метою досягнення найоптимальнішого результату.

18. Наступні з цих вимог в якісному плані є найвищими пріоритетами НАТО, а саме: об’єднані експедиційні сили та їх здатність до розгортання й ведення довготривалих операцій; військові сили з високим рівнем боєготовності, здатність до протидії асиметричним загрозам; інформаційні переваги та спроможність об’єднувати різні інструменти Альянсу, задіяні під час кризи, оптимальне врегулювання криз, а також здатність координувати свої зусилля з іншими учасниками. Сили реагування НАТО є основоположним військовим знаряддям, на яке може покладатися Альянс, та каталізатором його подальших трансформацій. Сили реагування НАТО є найвищим пріоритетом, що знаходиться на одному рівні з оперативними потребами.

Частина 4 – Принципи механізму управління

19. Комітети та органи НАТО, які є відповідальними за відповідні напрямки планування, у тому числі за оперативне планування й розвідку, мають втілювати Комплексні політичні настанови у своїй роботі шляхом розробки, за необхідності, деталізованих підходів, директив та настанов, які, у свою чергу, будуть застосовуватися у відповідних напрямках планування.

20. Ефективний механізм управління є невід’ємною часткою втілення Комплексних політичних настанов. Механізм управління буде створено Євроатлантичною Радою НАТО у її повному складі для забезпечення розробки подальших деталізованих настанов, з метою моніторингу та гарантування відповідності цих напрямків планування положенням Комплексних політичних настанов, а також для забезпечення послідовності й узгодженості між ними.* Механізм управління передбачає наявність системи ефективних домовленостей, у тому числі, відповідно до вимог, офіційного керівництва, задля досягнення узгодженості процесів планування, послідовності керівних вказівок та гармонізації вимог і допоміжних структур.

21. Втілення в життя цих Комплексних політичних настанов має призвести до створення таких сил і засобів, які будуть більш придатними для широкого застосування під час проведення операцій та виконання завдань у майбутньому.

(*) Механізм управління було створено у лютому 2006 року.