Виступ

Пане Віце-Спікере,
Пане Віце-Президенте,
Поважні члени Парламентської асамблеї НАТО!

Дозвольте мені насамперед передати вам найкращі побажання від імені Генерального секретаря Столтенберга. На жаль, у зв’язку із попередньо запланованими заходами, він не зміг особисто взяти участь у сьогоднішньому засіданні. Проте у жовтні він з великою радістю буде присутнім на щорічному засіданні Парламентської асамблеї (ПА) у Ставанґері.

Мені випала велика честь виступити на пленарному засіданні ПА НАТО, що, до того ж, проходить у залах одного з найгарніших у Європі парламентів – у приміщенні, яке справді віддає належне багатій історії і культурі Угорщини й засвідчує її місце у Європі.

Наша спільна мета, як і раніше, – це єдина, вільна і мирна Європа. Однак сьогодні досягнення цієї мети під загрозою.

І ця загроза тут, по-сусідству. Це – Росія, яка стала непередбачуваною, ревізіоністською державою. Вона застосовує військову силу для зміни кордонів і дестабілізації ситуації на сході України, прагнучи знову поділити Європу на сфери впливу. До того ж за допомогою пропаганди, дезінформації і ксенофобії Кремль намагається переконати російський народ, що НАТО прагне конфронтації, а не партнерства у подоланні спільних загроз.

Водночас на Близькому Сході і у Північній Африці поширюється насильство. Екстремізм на наших південних кордонах надихає доморощених терористів. Криза державної влади в окремих країнах створює вакуум, яким намагаються скористатися войовничі екстремісти, розпалюючи громадянські війни, призводячи до того, що населення змушене залишати домівки, а масова міграція на Середземномор’ї стає людською трагедією.

Зрозуміло, що бачення порівняної нагальності цих ризиків і викликів відрізняється залежно від країни. Проте Альянс як такий не може дозволити собі розкіш «обирати» між «сходом» і «півднем». Нашій спільній безпеці і нашим спільним цінностям, хоча і по-різному, сьогодні загрожують виклики, що походять з обох цих напрямків. А необхідність трансатлантичного співробітництва – і трансатлантичної солідарності – є наочною, як ніколи.

Ми повинні разом забезпечувати колективну оборону і врегулювання криз. І ми повинні якомога повніше використовувати наявні інструменти у галузі спільної оборони, які ми виробляли роками як на південному, так і на східному фланзі.

Ми на правильному шляху. На основі поточного Плану дій у галузі готовності (ПДГ), затвердженого на Уельському саміті у вересні минулого року, ми нині здійснюємо найбільш істотне зміцнення колективної оборони з часів холодної війни. Вперше в історії НАТО забезпечить постійну присутність збройних сил Альянсу у східних державах-членах, а також матиме напоготові сили, які можуть бути передислоковані туди – або у будь-яку іншу точку на території НАТО – за кілька днів. Ці рішення свідчать про те, що ми готові захистити будь-яку державу Альянсу від будь-якої загрози, звідки б вона не походила: зі сходу або півдня.

Ми також починаємо усвідомлювати масштаби і темпи гібридної війни. Ми вдосконалюємо наявні механізми обміну розвідувальними даними і раннього попередження. І ми також аналізуємо, яким чином Росія – або інші гравці – могли б скористатися відкритістю наших суспільств, здійснюючи дезінформацію, кібернапади або підривні дії. Ми згодні у тому, що нам слід вдосконалити здатність стримувати, запобігати і – у разі потреби – захищатися від гібридних загроз, зокрема кібернападів.

Під час засідання в Анталії (Туреччина) минулого тижня міністри закордонних справ НАТО дійшли висновку, що Альянс успішно запроваджує у життя зобов’язання, взяті на себе в Уельсі, насамперед щодо підвищення готовності і стійкості наших збройних сил. Проте напередодні чергового саміту НАТО у Варшаві влітку наступного року, на мою думку, є декілька галузей, в яких ми можемо і повинні зробити більше.

Нашим пріоритетним завданням залишається забезпечення оснащення, підготовки і навченості наших збройних сил у разі будь-якої непередбачуваної ситуації. Оперативність реагування, наявність більшої кількості військово-повітряних і військово-морських сил і засобів, здатність наших військ швидко передислоковуватися з одного театру на інший – усе це буде мати вирішальне значення у забезпеченні ефективності Альянсу як організації. Отже, я припускаю, що ці вимоги військового характеру будуть одним із ключових питань на порядку денному саміту НАТО наступного року.

Є також політичний вимір. Навіть якщо ми матимемо швидкі і спроможні сили, готові до розгортання вже за кілька днів, ми не будемо в змозі ефективно їх застосовувати, якщо процес ухвалення рішень не буде так само швидким і спроможним. Це насамперед завдання тих, хто ухвалює рішення у Брюсселі. Але йдеться також і про національні уряди і парламенти, які повинні вчасно надавати відповідні дозволи на розгортання або транзит збройних сил НАТО.

Крім зміцнення нашої власної оборони, нам слід знайти можливість збільшити допомогу Україні й іншим сусідам Росії, які стикаються з аналогічними загрозами їхньому суверенітету і державній незалежності. Йдеться про активізацію зусиль зі сприяння цим країнам у запровадженні реформ і розбудові інституцій, необхідних для кращого гарантування стабільності й опору тиску з боку Росії. НАТО зосередить увагу насамперед на реформуванні структур безпеки і розбудові оборонного потенціалу. Зусилля Європейського союзу, що доповнюють ініціативи НАТО, могли б сприяти просуванню реформ у політичній і економічній галузях. Зусилля двох організацій мають запроваджуватися паралельно.

Політика відкритих дверей НАТО залишається потужним інструментом досягнення єдиної, вільної і мирної Європи. Триває співпраця з усіма країнами-партнерами, які прагнуть набути членства в Альянсі, і оцінювати успіхи кожної з них ми будемо на основі практичних здобутків. Як було вирішено в Уельсі, наприкінці року міністри закордонних справ НАТО здійснять аналіз досягнення Чорногорією критеріїв членства в НАТО, маючи на меті вирішити, чи буде запрошено цю країну вступити до Альянсу. Країни – члени Альянсу також мають вирішити, яким чином сприяти подальшому успіху на шляху до членства в Альянсі інших трьох офіційних кандидатів, а саме: Грузії, Боснії і Герцеговини і колишньої Югославської Республіки Македонія.

Паралельно із вдосконаленням стратегії східного сусідства НАТО нам слід також виробити актуальніший і більш далекоглядний підхід до проблем півдня. З середини 90-х років XX сторіччя Альянс розвивав відносини партнерства з цілою низкою країн Близького Сходу і Північної Африки, але їх було започатковано за значно спокійніших часів і вони не мали такого резонансу, як свого часу партнерські відносини між НАТО і країнами Центральної і Східної Європи. Сьогодні нам слід замислитися, як ми могли б ефективніше взаємодіяти з нашими південними сусідами, зокрема у рамках коаліції проти ІДІЛ, яку підтримують усі члени Альянсу.

Пріоритетним завданням має бути допомогти нашим південним сусідам опікуватися власними проблемами, а саме: сприяти розбудові національного оборонного потенціалу і виробленню здатності поширювати безпеку на регіон загалом. Ось чому останнім часом ми збільшили допомогу з боку Альянсу Йорданії. Ми розглядаємо, яким чином Альянс може найліпше задовольнити прохання Іраку про допомогу щодо розбудови оборонного потенціалу. І ми також готові допомогти Лівії у перебудові її оборонних установ на прохання уряду країни щойно ситуація у галузі безпеки стане сприятливішою.

Щодо надання допомоги нашим південним сусідам НАТО може насправді принести велику користь. Проте роль Європейського союзу у наданні допомоги цим країнам є не менш важливою, а саме: сприяти запровадженню політичних і економічних реформ, розбудові надійних інституцій і боротьбі з корупцією.

Насправді логіка, що диктує тіснішу співпрацю між НАТО та ЄС, ще ніколи не була настільки переконливою. Це стало провідною темою засідання міністрів закордонних справ минулого тижня, зокрема зустрічі, у якій взяла участь Верховний представник ЄС пані Моґеріні.

Було висловлену широку згоду щодо того, що НАТО і ЄС повинні координувати зусилля з метою підвищення стійкості наших держав, а також наших східних і південних сусідів. Ми повинні співпрацювати для вдосконалення нашого оборонного потенціалу. Ми маємо узгодити наші підходи до боротьби із гібридними загрозами, розвінчати дезінформацію, яку поширює Росія, і захистити наші спільні демократичні цінності. Ми також повинні співпрацювати у врегулюванні криз, наданні гуманітарної допомоги і поширенні стабільності поза межі наших кордонів. Засідання Ради ЄС з питань безпеки і оборони наступного місяця і, згодом, Варшавський саміт НАТО наступного року – ці дві події стануть важливою нагодою проаналізувати здобутки.

Щоб досягти справжнього успіху у різних галузях, про які йшлося, потрібне міцне політичне зобов’язання. Потрібна сукупність зусиль усіх членів трансатлантичної спільноти. Слід відновити відчуття солідарності серед усіх 28 країн-членів. Ми повинні довести нашу рішучість протистояти і долати різноманітні загрози нашій спільній безпеці і цінностям, які ми поділяємо, звідки б вони не походили, зі сходу, півдня чи з будь-якого іншого куточку світу, і що ми готові і здатні швидко і ефективно відреагувати на них, де і коли у цьому виникне потреба.

Останнім часом ми побачили декілька чудових прикладів солідарності у рамках НАТО. Такі країни – члени, як Франція, Італія і Іспанія відіграватимуть провідну роль у створенні Сил надзвичайно високої готовності. Естонія надіслала війська до Центральноафриканської Республіки. І я хотів би також віддати належне країні-господарці, Угорщині, за ухвалене нею кілька тижнів тому саме у цій Палаті рішення відрядити понад сто військовослужбовців з метою надання допомоги Іраку у зміцненні його оборонного потенціалу.

Проте варто завжди пам’ятати, що безпека не буває безкоштовною. Міцне політичне зобов’язання має бути підкріплене необхідними ресурсами. Ми повинні мати належні засоби для гарантування безпеки нашого населення, для убезпечення наших країн і для розбудови стабільності спільно з іншими державами. Для цього уряди держав – членів Альянсу повинні забезпечити дотримання зобов’язання у галузі оборонних витрат, яке вони ухвалили на минулорічному Уельському саміті НАТО, докласти зусиль для досягнення показника витрат на оборону на рівні двох відсотків ВВП, а також забезпеченні витрати 20 відсотків оборонних бюджетів на закупівлю обладнання і техніки й модернізацію. Ми сподіваємося, що ви як члени парламентів нагадаєте урядовцям ваших країн про необхідність виконання цього важливого зобов’язання.

Пані і панове!

Підтримка з боку Парламентів держав – членів завжди була вагомою складовою успіху НАТО. Вона має вирішальне значення для нашої здатності давати відсіч серйозним ризикам і загрозам, з якими нам доводиться стикатися сьогодні і які походять з різних напрямків. Вона залишатиметься так само важливою щодо нашої здатності реагувати на виклики у майбутньому.

У майбутньому ми розраховуємо на вашу зацікавленість і відданість НАТО. Ми розраховуємо на вашу підтримку у роз’ясненні населенню наших країн, чому оборона – це важливо і чому Альянс – це важливо. Ми сподіваємося, що ви і надалі стежитиме за модернізацією НАТО, за тим, як наша організація стає прозорішою. І ми сподіваємося на ваш творчий підхід щодо того, як найліпше застосовувати унікальні політичні і військові знаряддя й інструменти Альянсу, щоб забезпечити тривалі мир і стабільність для прийдешніх поколінь нашої спільноти націй.