Посилюючи стійкість: роль НАТО в посиленні безпеки критичної підводної морської інфраструктури

Економічна логіка свідчить, що у прогнозованому майбутньому підводна інфраструктура залишатиметься життєво необхідною як для глобальної комерції, так і для безпеки. Проте пом’якшення ризику за рахунок безпечних альтернатив транзиту цьому підводному постачанню зв’язане зі складними економічними і логістичними проблемами. Наприклад, транспортування і перевалка скрапленого природного газу за допомогою танкерів часто буває дорожча за транспортування природного газу газогонами. Так само, уряди і промисловість часто говорять про завантаження більших обсягів трафіку даних через супутники, але розвиток цієї сфери все ще повільний. Країни - члени НАТО будуть і надалі розвивати ці альтернативні шляхи, але задля підтримування безпеки даних і енергопостачання вони повинні зосереджуватись на посиленні захисту критичної підводної морської інфраструктури.

Із 1982 року Конвенція ООН з морського права (UNCLOS) розрізняє територіальні води морських країн, міжнародні води і виключні економічні зони (ВЕЗ). На обмежені 12 морськими милями від берегової лінії країни територіальні води поширюються всі суверенні права, але конкретна відповідальність за безпеку набагато більш розпливчато визначена в UNCLOS щодо великих ділянок підводної морської інфраструктури, прокладених в міжнародних водах, або у ВЕЗ численних країн. У своїй ВЕЗ країна має право опікуватись підводною морською інфраструктурою, але не має юридичного права обмежувати військову активність інших держав. У міжнародних водах (які ще називають відкритим морем), закони, які регулюють як захист підводної інфраструктури, так і військову активність, ще більш неоднозначні.

Жорсткі морські умови часто самі собою пропонують певний захист. Багато підводних комунікаційних кабелів, які зв’язують Північну Америку і Європу, перетинають центральну Атлантику, де середня глибина становить майже 3600 метрів. Це дуже ускладнює, хоча і не унеможливлює, втручання підводного човна. Жорсткі умови також можуть призвести до пошкодження або відмови кабелів і без втручання людини, тому власники кабелів розбудували щільну мережу альтернативних кабелів, через які зазвичай перенаправляються потоки даних. Ця обширна мережа – приблизно 600 кабелів активні, або заплановані, на глобальному рівні; протяжність активних кабелів, за підрахунками, становить 1,4 мільйона кілометрів – що само є формою захисту. В Євроатлантичному регіоні щільність гарантує, що зловмисники, які намагаються істотно і серйозно перервати передавання даних, повинні здійснити одночасний, скоординований напад на численні підводні кабельні вузли. Висока готовність до стримування в морі забезпечує НАТО здатність стримати або відбити таку атаку. Ризик втручання в підводну морську інфраструктуру зростає в менш глибоких водах ближче до узбережжя. Мілководдя, або/та підводна топографія зі складним рельєфом можуть надати супротивнику можливість здійснити ескалацію гібридних операцій за слабкого стримування.

Хоча військові НАТО мають оперативну перевагу в Північній Атлантиці, російська гібридна тактика може бути націлена на прогалини у співробітництві між країнами - членами ЄС і НАТО. Гібридний конфлікт зазвичай відбувається нижче порога прямої агресії. Якщо його не стримувати, він підриває безпеку, створюючи середовище, яке допомагає розпалювачу.

Із ескалацією напруження між великими державами Росія, Китай та інші стратегічні суперники налаштовані на продовження гібридного втручання проти інтересів Заходу. Москва і Пекін можуть визнавати, що колективний Захід, інституційно підкріплений НАТО і ЄС, має більшу військову і економічну силу. Однак російські і китайські стратеги розуміють, що силу Заходу можна послабити, якщо націлитись на прогалини у безпековому співробітництві. Прогалини у співробітництві між численними сторонами ставлять під загрозу підводну морську інфраструктуру, яка обслуговує євроатлантичні демократичні держави.

Вразливість морської інфраструктури була чітко продемонстрована диверсією на трубопроводі «Північний потік» в 2022 році, яка привела до створення в лютому 2023 року Групи НАТО з координації морської підводної інфраструктури (надалі «Група»). Під егідою Міжнародного секретаріату НАТО ця Група буде «визначати вразливі місця і координувати зусилля між союзниками з НАТО, партнерами і приватним сектором». Група співпрацювала зі спеціальною Групою з питань стійкості і критичної інфраструктури НАТО - Європейський союз (ЄС), яка в червні 2023 року надала свої рекомендації щодо посилення безпекового співробітництва між ЄС і НАТО в енергетиці, на транспорті, в цифровій інфраструктурі і космічній політиці.

Велика частина підводної морської інфраструктури належить і /або експлуатується приватними компаніями, і інколи не зрозуміло, хто відповідає за її безпеку – уряд чи комерційні підприємства. Для зменшення вразливості інфраструктури під водою вирішальне значення має партнерство між державою і приватним сектором. Група є важливою структурою, яка забезпечує співробітництво між урядами й індустрією, поєднуючи обмін інформацією з технічними, політичними і діловими знаннями і досвідом для покращання ознайомлення з обстановкою щодо гібридних загроз. Група допомагає НАТО у ширшому стратегічному реагуванні, наприклад, підтримуючи ініціативу «Цифровий океан» Відділу НАТО з інвестицій в оборону, пріоритетами якої є технологічні інновації і оперативна сумісність. Технологічні інновації абсолютно необхідні, якщо намагаєтесь долати численні складні проблеми безпеки на морі. Більш потужний діалог з лідерами промисловості допомагає НАТО розширити своє бачення найостанніших тенденцій в інноваціях і підтримує співробітництво з розвитку технологій в сфері безпеки на морі, зв’язаних із сенсорами, спостереженням, підводними установками і підводними безекіпажними апаратами.

У 23 країнах Альянсу НАТО має справу з багатогранним безпековим середовищем. Із зростанням геополітичної напруженості диверсія на «Північному потоці» викликала занепокоєння, що подібні інциденти будуть розкручуватись по спіралі. Поточний розвиток Командування об’єднаних сил (JFC) Норфолк покращує оперативну координацію для північних країн - членів НАТО на суші, на морі, в повітрі і в кібер- сфері. НАТО повинна забезпечувати баланс між цим і підтримкою південних членів, яким загрожує дестабілізація в сусідніх регіонах, зв’язаних морськими зонами, що сприяє потокам наркотиків, незаконної зброї і організованій злочинності.

Уряди країн Північної Європи відіграють значну роль у реагуванні ЄС і НАТО на військову агресію Росії проти України із застосуванням звичайних озброєнь. Росія мстить ЄС і НАТО в різні гібридні способи. Діяльність зі створення небезпеки включає часту ескалацію порушень повітряного простору російськими військовими літаками, які «літають у темряві» - коли код їхнього автовідповідача не бачать цивільні служби управління повітряним рухом. Ще більше порушень в сфері цивільної авіації зараз відбувається в Північній Європі, Росія із своїх західних регіонів глушить сигнали GPS. Так само, як в регіоні Балтійського моря, Сполучене Королівство і Ірландія зіштовхуються з численними гібридними інцидентами поблизу морської ВЕЗ. Із 2015 року літаки Королівських ВПС (RAF) регулярно підіймаються по тривозі на перехоплення російських військових літаків, які наближаються до контрольованого повітряного простору Сполученого Королівства. Повідомляється про ідентифікацію російських літаків ТУ-95 і ТУ-142, бомбардувальників і водночас морських патрульних літаків, що вказує на більш широкі маневри, які можуть також мати місце за участю субмарин, які проводять навчання в морі під ними.

Російські плани проведення великих військово-морських навчань на південній межі ВЕЗ Ірландії в лютому 2022 року отримали глобальну увагу невдовзі перед початком московського широкомасштабного вторгнення в Україну. Гібридні операції розмивають різницю між цивільною і військовою сферами. В квітні 2023 року Ірландія спостерігала за підозрілими російськими вантажними і ремонтними суднами, оснащеними обладнанням, здатним завдавати шкоди під водою в ірландській ВЕЗ, де прокладені важливі трансатлантичні кабелі. Після цього, в травні 2023 року, в тих же самих водах відбулись маневри російських військових кораблів. Коментатори зазначають, що ці навчання мали на меті виміряти спроможність Ірландії і Сполученого Королівства реагувати. По всій Північній Атлантиці дедалі більше підозрілих, зареєстрованих в Росії, комерційних суден з’являєтьсяпід охороною озброєних «синіх чоловічків». Російські нафтові танкери крадькома пробираються європейськими морями довгими і екологічно небезпечними шляхами, транспортуючи вантажі до Китаю і Індії. На цих суднах, які працюють в обхід Західних санкцій, як вважається, розміщене незвичне комунікаційне обладнання, що посилює підозру, що ці судна є «постами прослуховування», які забезпечують інформацією російську гібридну діяльність.

Серйозні інциденти на морі продовжують відбуватись в Нордично-Балтійському регіоні. За звітами поліції, підводний морський кабель, що зв’язує континентальну Норвегію з її Арктичним архіпелагом Свальбард, в січні 2022 року був пошкоджений людиною. Відкритий в 2019 році трубопровід «Балтікконектор» посилює безпеку постачання газу для Фінляндії і Естонії. В жовтні 2023 року було виявлено пошкодження цього газогону. Невдовзі ще було виявлено шкоду, завдану розташованому поблизу підводному кабелю передачі даних між Фінляндією і Естонією, кабелю, EE-S1, який зв’язує Естонію і Швецію, і кабелю, за який відповідає Росія. Фінські слідчі поки що надали інформацію про те, що цей потік руйнації був швидше за все спричинений судном з Гонконгською реєстрацією, яке тягнуло свій якір дном моря під час подорожі, коли воно декілька разів ставало на якір в російських портах на Балтійському морі. Паралельні розслідування в Естонії підтвердили перші висновки фінів.

Чи була ця шкода завдана навмисно, чи відбулась випадково, залишається незрозуміло. В будь-якому разі, інцидент з «Балтікконектором» підтверджує, що критична підводна морська інфраструктура може бути розірвана примітивними засобами. НАТО відреагувала «додатковими спостереженими і розвідувальними польотами» на підтримку своїх членів у регіоні Балтійського моря, відправивши чотири мінних тральника і застосувавши системи Раннього повітряного попередження і управління (АВАКС) і безпілотні літальні апарати (БПЛА). Після ремонту вартістю майже 40 мільйонів євро «Балтікконектор» знову почав працювати в квітні 2024 року. Цей випадок слугує нагадуванням країнам - членам НАТО, що посилена безпекова співпраця життєво необхідна для протидії майбутнім гібридним втручанням.

Після відновлення країнами Балтії – Естонією, Латвією і Литвою – своєї незалежності на початку 90-х років XX століття, ці країни залишались великою мірою залежними від енергопостачання з Росії. Протягом минулого десятиріччя підводна морська інфраструктура в Балтійському морі розширювалась між країнами - членами ЄС і НАТО. Це поступово звільняє держави Балтії і Нордичні країни від залежності від постачання російських енергоносіїв. За підтримки ЄС, держави Балтії синхронізують свої електричні мережі з планами від'єднатись від російського і білоруського постачання до 2025 року. Термінал СПГ в Клайпеді з 2014 року посилює литовську енергонезалежність. Литва також під’єднана до Швеції підводним морським електричним конектором «НордБалт», який відкрився в 2015 році й інтегрує балтійський і нордичний ринки електроенергії.

Коли «НордБалт» прокладався на дні моря, Вільнюс повідомляв про декілька випадків втручання з боку російських військових кораблів. Відкритий в жовтні 2022 року, частково підводний газовий конектор, «Балтік пайп», транспортує газ з Північного моря через Данію у Польщу. Нині розробляється ще один підводний морський електричний конектор, «ЛаСГо», який обіцяє підсилити постачання між Швецією, її балтійським островом Готланд і Латвією. Ця нова інфраструктура, в основному підводна, загалом відіграє позитивну роль для європейської безпеки, тому що вона послаблює російську «енергетичну зброю». Однак, зважаючи на те, що її вплив загнаний в глухий кут постійною ерозією енергетичної монополії, Москва може знову помститися диверсіями. Розширення інфраструктури збільшує ризики руйнівного втручання, якщо не зменшити вразливість, а це завдання вимагає оновлення відповідальності країн - членів ЄС і НАТО за переформатування співробітництва на морі.

В той час, як розширення підводної морської інфраструктури трансформує регіон Балтійського моря, подібні проєкти також мають місце в Чорному морі. Росія давно налаштована контролювати інфраструктуру в Чорному морі з проєктами підводних трубопроводів і кабелями передачі даних, які забезпечують інші держави регіону. Цим намаганням домінувати через залежність зараз кидається виклик. [Планується покласти підводний Чорноморський електричний кабель, який з’єднає Румунію з країнами-партнерами Грузією і Азербайджаном. Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн підтвердила, що цей проєкт забезпечить «чисті, доступні і захищені джерела енергії» для причорноморських країн. Розширена чорноморська інфраструктура, яка зв’язує Україну з країнами-членами ЄС і НАТО, ймовірно входить до планів повоєнної відбудови України. Як і за сценаріями в Балтійському морі, розширення підводної морської інфраструктури під егідою ЄС посилює зв’язок, що допомагає зміцнювати ліберальний політичний і економічний порядок. Але при тому воно ставить нові запитання про те, як захистити вразливі місця. Проблеми морської безпеки більш складні в Чорному морі, тому що регіональна політика тут менш стабільна, ніж в Балтійському чи Північноатлантичному регіонах.

Країни - члени НАТО можуть оживити державні і приватні мережі для убезпечення підводної морської інфраструктури через Мережу критичної підводної морської інфраструктури НАТО, яка вперше зібралась в травні 2024 року. Ширші глобальні мережі можливі завдяки партнерству з Австралією, Ірландією, Японією, Йорданією і Новою Зеландією та іншими. Кожен партнер має спільні з НАТО стратегічні інтереси щодо захисту підводної морської інфраструктури. Економіка Йорданії залежить від насиченої підводної інфраструктури в Середземному морі. Діалогу щодо підводної морської інфраструктури надано пріоритету в нещодавно оновленому партнерстві Ірландії з НАТО. Інноваційні безпекові рішення необхідні для розширених зв’язків кабелями передачі даних, запланованих між Японією і деякими її тихоокеанськими сусідами. Для Австралії і Нової Зеландії убезпечення кабелю передачі даних «Південний хрест», який зв’язує обидві країни зі США, є життєвим завданням. Із розвитком підводної морської інфраструктури адаптація НАТО останнім часом стає важливим етапом в її реагуванні на гібридні загрози.