Огляд членства Чеської Республіки в НАТО і його значення для країни

Ми є країною з трагічним історичним досвідом, зв’язаним з експансіонізмом наших сусідів, як близьких, так і віддалених; колеса ворожих панцерників неодноразово котились по нашій землі і наших сподіваннях на вільне і незалежне життя. У двадцятому сторіччі ми самі стояли проти нацистської і радянської агресії. Для нас 1938 і 1968 роки означали початок глибоко травматичних і принизливих періодів.

Вступ до НАТО надав не лише Чехії, а й усій Центральні і Східній Європі найбільшу гарантію безпеки за всю її історію. Родина країн, об’єднаних в Альянсі, поділяє більше, ніж зацікавленість в безпеці Європи і Північної Америки; відповідно до статті 2 Північноатлантичного договору вони також віддані «зміцненню своїх вільних інституцій» і таким чином роблять внесок «в подальший розвиток мирних і дружніх міжнародних відносин». Тому членство в НАТО однозначно допомогло закріпити наші цінності. Це був належний кінець історії, яка включала травму Мюнхенської угоди, те, що виглядало порожнім сподіванням багатьох чехів і словаків на вільний розвиток нашої країни – але також і падіння комуністичного режиму і подальше виведення радянських окупаційних військ. Альянс також писав свою власну історію; відкриваючись для держав Центральної і Східної Європи, він довів свою здатність реагувати на зміни в міжнародному середовищі і брати на себе нову безпекову роль.

У світлі агресивних намірів режиму російського президента Владіміра Путіна – який не приховує свого інтересу у відновленні сфери російського впливу в Європі – зараз як ніколи раніше зрозуміло, що членство в Альянсі надзвичайно важливе. Її першорядна місія спільної оборони знову виходить на перший план. Жоден з нас не зможе впоратись з ворожою Росією сам. Протягом 30 років нам не було потрібно розглядати ніякої реальної загрози, і ми користувались мирними дивідендами. Військовий потенціал європейських країн упав, але НАТО за параметрами залишилась потужнішою за Росію у військовому сенсі завдяки великій економічній силі.

Ми повинні підтримувати внутрішню згуртованість НАТО для того, щоби не втратити цю перевагу. Кремль, звичайно, свідомий цих умов, саме тому він інтенсифікує свої довгострокові гібридні дії проти європейських демократій. Ми також повинні модернізуватися – і швидко. Ми повинні посилювати здатність нашої оборонної промисловості і зміцнювати армії країн - членів Альянсу.

Перед нами три основних завдання:

1. Негайно збільшити промислове виробництво в практично всіх ключових сегментах оборонної промисловості;
2. Розширити реальну бойову спроможність окремо взятих європейських армій, і, роблячи це, ретельно застосовувати інновації і досвід з полів бою в Україні, особливо щодо автономних систем;
3. Міцно протистояти кремлівським інформаційним операціям, які спрямовані на зовсім протилежний результат.

Щодо цих трьох основних завдань, ми повинні застосовувати підходи таких країн, як країни Балтії, Польща і Фінляндія, які прокладають шлях, бо їх мотивує географічна близькість Росії. У глобалізованому світі припущення про відстань країн Центральної і Західної Європи від наступного потенційного місця російської агресії не повинно створювати у нас оманливе відчуття безпеки.

Будь-яке посилення російської агресії може впливати на усі країни НАТО, хоча і до різного ступеня. Применшувати цю загрозу було б безвідповідально з боку державних офіційних осіб. Це не про те, що треба піддаватись страху. Це про те, що наші домашні завдання мають сприйматись серйозно, і європейські внески в трансатлантичну безпеку мають посилюватись. В цьому сенсі, оборонні видатки є найбільш раціональною інвестицією. Безпека є передумовою свободи, процвітання і повноти життя наших суспільств. Старе гасло трьох мушкетерів «Один за всіх і всі за одного!» також актуальне і для Альянсу. Поодинці ніхто не в змозі встояти перед загрозами з боку глобальних автократій, які об’єднуються в своїй протидії міжнародному праву і праву менших країн вільно вирішувати свої власні справи.

Очевидно, що сучасний популізм, який плекають потоки дезінформації, якою часто керують ворожі до нас країни, відроджує старих демонів націоналізму. Наше спільне завдання знову полягає в тому, щоби закрити шлюзи перед цими демонами, чого вимагають правила міжнародного порядку і наші союзницькі зобов’язання.

Трансформація Чеського війська на армію демократичної держави, армію, яка повністю професійна і оперативно сумісна з арміями союзників, розпочалась 30 років тому, і навіть віддалено не була легкою. Ретельна зміна внутрішньої культури збройних сил вимагала великих зусиль і відданості справі. Це також вимагало визнання того, що важливою передумовою членства в НАТО буде виділення достатніх ресурсів на оборону. Ми прискорили фундаментальний процес модернізації застарілого, непридатного обладнання і озброєнь зобов’язавшись витрачати 2% ВВП на оборону. На жаль, ми довго ігнорували це зобов’язання і тому видатки тимчасово впали до 1% ВВП. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, яке фундаментально погіршило міжнародне безпекове середовище, відбулося істотне зростання видатків. Я дуже радий, що із 2023 року вимога витрачати 2% ВВП вже закріплена в чеському законодавстві.

Сьогодні, будучи в складі НАТО, Чехія активно залучена до системи колективної оборони і бере участь в розвитку потенціалу Альянсу. Ми систематично направляємо чеські війська для участі в заходах НАТО, спрямованих як на стримування ворожих атак, так і на підготовку і ведення операцій. У разі нападу, або при виконанні міжнародних зобов’язань зі спільної оборони, головною місією Збройних сил Чехії є здатність вести, в партнерстві з нашими союзниками, довготривалий військовий конфлікт високої інтенсивності проти технічно просунутого супротивника як в Чехії, так і в інших місцях.

Наше членство також посилило розвиток чеської армії за рахунок її участі в місіях і операціях за кордоном, в яких до цього ми не могли брати участь. Ще одною значною перевагою став бойовий досвід, який ми отримали пліч-о-пліч з нашими західними партнерами, який також передбачав запровадження західних операційних процедур і досягнення оперативної сумісності як технічної, так і психологічної.

Щоразу, коли Альянс запрошує нового союзника, це за логікою передбачає більш комплексне врегулювання інтересів більшої кількості членів. Проте водночас, це посилює боєздатність НАТО. Технічно винятково просунута шведська армія і добре навчена і завзята фінська армія представляють собою фундаментальне посилення реальної спроможності НАТО. Тому я дуже вітаю вступ Фінляндії і Швеції як таких, що роблять внески в нашу колективну безпеку. Це справедливо не лише в аспекті традиційної військової спроможності, але і щодо нових технічних викликів. Кібератака, або гібридні дії на рівні, порівняному з кінетичними військовими діями, можуть запустити статтю 5 для колективної оборони. Ми не повинні забувати, що кіберпростір став операційною сферою на додаток до повітря, суші, моря і космосу.

Ми не лише маємо справу із значним викликом, зв’язаним з абсолютною необхідністю обороняти Україну, але ми повинні також усвідомити, що ми маємо справу зі старими ворогами – авторитарними режимами на зміненому полі бою. Середовище майбутніх операцій буде фундаментально відрізнятись від тих, які ми бачимо сьогодні. Безпілотні і дедалі більш автономні бойові системи з надзвичайно швидкими процесами прийняття рішень витіснятимуть старі системи і людей з поля бою. У майбутньому Альянс має зосередитись на об’єднаних силах і засобах для того, щоби перемогти в конфлікті, але йому також потрібно мати кількісну перевагу.

І якою фундаментальною не була б російська загроза, ми не повинні ігнорувати сусідів Європи. Сахель, Північна Африка і Близький Схід є ключовими регіонами, чия стабільність, чи навпаки, має і буде мати значний вплив на міжнародне співтовариство.

Безпрецедентна зміна нашого погляду на безпекову ситуацію в усьому євроатлантичному просторі відбивається на діях і мисленні членів Альянсу. Ми є свідками зростання оборонних бюджетів і посилення військової і фінансової допомоги Україні. Росія очевидно і надалі залишатиметься головною загрозою не лише для Європи, а і для світового порядку. НАТО повинна зробити все, що в її силах, для гарантування того, що європейська архітектура безпеки і трансатлантичний зв'язок не послаблюватимуться. Стримування і оборона, врегулювання криз і запобігання та безпека через співробітництво залишаються важливими завданнями на майбутнє. Але ми, європейці, також несемо відповідальність за те, щоби переконувати наших північноамериканських союзників в тому, що Європа дуже серйозно ставиться до питань безпеки і готова робити все можливе для підтримки потужного Альянсу, включно з несенням своєї справедливої частки тягаря вартості підтримки НАТО загалом.

Прийдешній саміт НАТО у Вашингтоні стане унікальною можливістю показати світові здатність Альянсу відповідати на сучасні загрози і виклики. Ми повинні бути надзвичайно добре підготовлені і дуже рішучі; нам потрібна єдність в усьому Альянсі, і насамперед ми повинні усвідомлювати, що принцип «Один за всіх і всі за одного!» працює лише в середовищі довіри. Ми не повинні проґавити цю можливість!