Дехто вважає, що характер міжнародної безпеки і конфліктів не змінився. Держави – як завжди – втягуються у військові і економічні змагання з нульовими результатами, збройні конфлікти продовжують здаватись неминучими, дилеми безпеки і балансування мають місце безперервно, і так далі, і так далі. Однак спосіб дій вже інший. Конфлікти ведуться новими, новаторськими і радикально іншими способами. З появою сучасної гібридної війни вони дедалі менше і менше пов’язані з летальною або кінетичною силою.

Тут важливо зазначити, що концепція гібридної війни можливо далеко не нова. Багато практиків вважають, що вона стара як сама війна. Проте вона отримала значну актуальність і відповідність останнім часом, коли держави використовують недержавних дійових осіб і інформаційні технології задля перемоги над своїми супротивниками під час або, що більш важливо, за відсутності прямого збройного конфлікту.

 Російський спецназ в Криму. Їх інколи називають «зеленими чоловічками» і вони були однією з колон нападу, в результаті якого Росія незаконно анексувала в України Крим. @ Global Security Review

Російський спецназ в Криму. Їх інколи називають «зеленими чоловічками» і вони були однією з колон нападу, в результаті якого Росія незаконно анексувала в України Крим. @ Global Security Review

Перед тим як ми перейдемо до концепції, важливо зазначити, що гібридна війна в сучасну добу стала дуже популярною під час політичних дебатів після двох важливих подій. Перше, в 2005 році двоє американських військових представників написали про «зростання гібридних воєн» і наголосили на комбінації звичайних і особливих стратегій, методів і тактики в сучасній війні, а також на психологічних і зв’язаних з інформацією аспектах сучасних конфліктів. Друге, Росія вдерлася до Криму в 2014 році і досягла своїх цілей завдяки поєднанню «неідентифікованих» спеціальних сил, місцевих озброєних осіб, економічному впливу, дезінформації і використанню соціально-політичної поляризації в Україні.

Гібридна війна залишається спірною концепцією і її загально визнаної дефініції не існує. Вона підлягає різноманітній критиці за відсутності концептуальної чіткості, за те, що це лише загальна фраза або модне слівце, яке не приносить нічого особливо нового в політичні дебати. Тим часом концепція забезпечує нам можливість зазирнути всередину сучасних і майбутніх проблем безпеки і оборони.

Гібридна війна і її ознаки

Просто кажучи, гібридна війна передбачає взаємодію або поєднання звичайних і особливих інструментів впливу і засобів підривної діяльності. Ці засоби, або інструменти, поєднуються в синхронізований спосіб задля використання слабкостей супротивника і досягнення синергетичного ефекту.

Ціль поєднання кінетичних інструментів і некінетичної тактики полягає у завдаванні шкоди ворожій державі в оптимальний спосіб. Більше того, гібридна війна має дві особливі ознаки. По-перше, межа між війною і миром стає розмитою. Це означає, що важко ідентифікувати або виділити поріг війни. Війна стає прихованою через те, що її важко операціоналізувати.

Гібридна війна нижче порогу війни або прямого неприхованого насильства приносить дивіденди попри те, що вона легша, дешевша і менш ризикована ніж кінетичні операції. Набагато простіше, скажімо, спонсорувати і роздмухувати дезінформацію і співпрацю з недержавними дійовими особами, ніж спрямовувати танки на територію іншої держави, або вторгатись на літаках-винищувачах у повітряний простір. Вартість і ризики помітно менші, але шкода реальна. Ключове питання тут таке: чи може бути війна без прямих бойових дій чи фізичної конфронтації? Зважаючи на те, що гібридна війна проникає в міждержавні конфлікти, відповідь може бути позитивною. Це має тісний зв’язок з філософією війни. Вище мистецтво війни полягає в перемозі над ворогом без бойових дій, як стверджував древній воєнний стратег Сун Цзи.

Друга визначна характеристика гібридної війни зв’язана з неоднозначністю і ідентифікацією. Гібридні атаки в основному позначаються великим рівнем невизначеності. Така невизначеність мистецьки створюється і розширюється гібридними учасниками задля ускладнення як ідентифікації, так і відповіді. Тобто, країна, яка стала мішенню, або нездатна розпізнати гібридну атаку, або не може ідентифікувати державу, яка її здійснює або спонсорує. Експлуатуючи пороги виявлення і ідентифікації гібридний учасник ускладнює для держави, що стала мішенню, розроблення відповідної політики і стратегічної відповіді.

Сіра зона – складний ландшафт конфлікту

Нещодавні дослідження воєн в Афганістані і Іраку демонструють, якими надто дорогими можуть бути повноцінні війни в аспекті людських, економічних, а також соціально-політичних втрат незалежно від різниці у спроможності сторін конфлікту або супротивників. Завдяки швидкому технічному прогресу і розвитку асиметричних засобів ведення війни, повноцінні війни можуть бути нерезультативними навіть проти держав, які мають дещо менше ресурсів і забезпечення. Тому досягнення перемоги може бути надзвичайно нелегкою справою.

 Нещодавні дослідження воєн в Афганістані і Іраку демонструють, якими надто дорогими можуть бути повноцінні війни в аспекті людських, економічних, а також соціально-політичних втрат незалежно від різниці у спроможності сторін конфлікту або супротивників. Завдяки швидкому технічному прогресу і розвитку асиметричних засобів ведення війни повноцінні війни можуть бути нерезультативними навіть проти держав, які мають дещо менше ресурсів і забезпечення. Фото © The Journalist’s Review

Нещодавні дослідження воєн в Афганістані і Іраку демонструють, якими надто дорогими можуть бути повноцінні війни в аспекті людських, економічних, а також соціально-політичних втрат незалежно від різниці у спроможності сторін конфлікту або супротивників. Завдяки швидкому технічному прогресу і розвитку асиметричних засобів ведення війни повноцінні війни можуть бути нерезультативними навіть проти держав, які мають дещо менше ресурсів і забезпечення. Фото © The Journalist’s Review

Із зростанням вартості війни і появою нових інструментів в розпорядженні держав, бажання вести повноцінні війни може зменшуватись. Проте це не проголошує зникнення конфліктів, а лише змінює динаміку війни. Саме на цьому тлі держави дедалі частіше вдаються до гібридної війни нижче порогу збройного конфлікту у прагненні до своїх цілей безпеки з мінімальними втратами. Коротко кажучи, загальне середовище безпеки радикально змінюється попри те, що природа конфліктів залишається незмінною.

«Війна – це не більше ніж продовження політики іншими засобами», - сказав видатний військовий стратег Клаузевіц. Хоча це можливо все ще справедливо, засоби війни значно розширились з приходом сучасних гібридних воєн. Це означає, що матриця «політика-війна» стає навіть складнішою, в той час як динаміка війни постійно змінюється. Війна зараз передбачає низку можливостей. Інколи вона може передбачати кінетичні операції у зв’язку із використанням недержавних дійових осіб. Інколи це може означати здійснення кібератак на критичну цивільну інфраструктуру разом з кампанією з дезінформації. Таких напрямів багато, як і способів, в які вони можуть поєднуватись або протиставлятись.

Гібридна війна робить динаміку конфлікту незрозумілою не лише тому, що вона пропонує великий і широкий набір інструментів для підриву супротивника, а й тому, що вона дає можливість шкодити його безпеці на двох фронтах водночас. Це також стосується загальної мети гібридної війни. На фронті сил і засобів слабкі місця держави, що стала мішенню, в політичній, військовій, економічній, соціальній, інформаційній і інфраструктурній (PMESII) сферах експлуатуються настільки, наскільки вони фізично і функціонально ослаблені.

Другий фронт, на якому здійснюється підрив безпеки держави, за своїм характером залишається ідейним і належить до легітимності держави. Як відзначає Норвезьке агентство співпраці заради розвитку у своєму звіті, «легітимність держави стосується основи, яка пов’язує між собою державу і суспільство, і яка виправдовує повноваження держави». Тому легітимність безумовно слугує фундаментом владних повноважень держави.

Намагаючись зірвати суспільний контракт, який зв’язує між собою державу і її складові, гібридні учасники намагаються розмити довіру між державними інституціями і людьми. В результаті держава втрачає свою легітимність – яка в основному є функцією суспільної довіри в сучасну добу – і передусім здатність діяти як Левіафан на внутрішній арені. В результаті, як ідейна основа, так і здатність держави нормально функціонувати, зазнають шкоди внаслідок гібридних атак.

Розбудова довіри заради долання гібридних загроз

Зважаючи на складний характер і динаміку гібридної війни, експерти пропонують ряд політичних і стратегічних відповідей. Деякі з них стосуються заходів з ретельного виявлення, стримування, протидії і відповіді на гібридні загрози. Проте, в зв’язку з тим, що інформаційна, когнітивна і суспільна сфери стають наріжним каменем гібридної війни, будь-який набір рішень без розбудови довіри і впевненості навряд чи зможе запропонувати дієвий антидот.

Ми вже відзначили, що гібридна війна часто ведеться нижче порогового рівня традиційної війни. Тут на головну сцену виходять цивільні: що вони думають і роблять щодо держави. Сучасні цифрові і соціальні медіаплатформи дозволяють гібридним учасникам впливати на це, завдаючи шкоди державі супротивника доволі легко. Гарним прикладом цього є російські кампанії з онлайн дезінформації, деякі з них дуже непомітні, але шкідливі, проти низки Західних держав.

 Сучасні цифрові і соціальні медіаплатформи дозволяють гібридним учасникам впливати на роль цивільних: що вони думають і роблять щодо держави. Зображення © Brookings Institution

Сучасні цифрові і соціальні медіаплатформи дозволяють гібридним учасникам впливати на роль цивільних: що вони думають і роблять щодо держави. Зображення © Brookings Institution

Також, як зазначалось раніше, держава без людей безхребетна. Вона отримує легітимність і, відповідно, владу від свого народу. Це особливо стосується демократично побудованого уряду. Вносячи розкол між урядом і його народом, можна створити умови для його падіння. Саме цього прагне гібридний учасник діючи нижче порогового рівня війни.

Гібридні загрози часто налаштовані на слабкості держави-мішені або міждержавного політичного об’єднання. Мета полягає в їх використанні доти, доки вони поглиблюються, для того, щоб викликати і посилювати розбіжності на національному і міжнародному рівнях. Це перетворюється на нищівну ерозію основних цінностей співіснування, гармонії і плюралізму в демократичних суспільствах і між ними, а також спроможність політичних лідерів приймати рішення. Зрештою, гібридні загрози підривають довіру.

Саме за цієї причини розбудова довіри повинна розглядатись як головний бастіон протидії гібридним загрозам, особливо тим, які налаштовані на підрив демократичних держав і урядів. Більше того, довіра залишається обов’язковою умовою для того, щоб політика або стратегічна відповідь на гібридні загрози дала свої плоди. Тобто, ніщо не спрацює або не дасть бажаних результатів за відсутності довіри.

Довіру не можна розуміти як явище одного рівня чи виміру. Вона потрібна на різних рівнях і в різних сферах. Наприклад, люди повинні довіряти державним органам для того, щоб уряди могли забезпечити виконання своїх рішень. Викликає занепокоєння те, що в багатьох Західних країнах є свідчення про те, що державні установи втрачають свою надійність саме через зменшення суспільної довіри. В Сполучених Штатах рівень суспільної довіри упав з 73% у 50-ті роки XX сторіччя до 24% у 2021 році. Так само, в Західній Європі рівні довіри постійно знижуються з 70-х років XX сторіччя.

Надзвичайне значення належить не лише довірі суспільства до держави. Не менш важливою залишається довіра між людьми. Піднесення популізму в різних частинах світу – включно із Західними країнами – вказує на посилення соціально-політичної поляризації в політичних громадах. Це призводить до підриву не лише гармонії на рівні суспільства, а і соціально-політичної тканини громади, ускладнюючи таким чином досягнення консенсусу при прийнятті рішень на усіх рівнях.

Розбудова, відбудова і зміцнення довіри залишаються критично важливими задля досягнення довгострокової стійкості проти гібридних загроз, які сильно шкодять безпеці на рівні держави і суспільства. Розбудова довіри в громадах і між ними має бути основою зусиль з нейтралізації гібридної війни і загроз. Це вимагає невпинних зусиль на рівні структур і політики з метою розвитку міцних зв’язків між державою і людьми, які підтримувались би змістовною прозорістю, відчуттям власності і інклюзивністю. Це перша стаття з мінісерії, присвяченої «сірій зоні», яка зосереджена на гібридних загрозах, війні і обороні.