Неповносправні люди належать до тих, хто найбільше страждає від конфліктів. За однієї причини - конфлікти послаблюють системи підтримки, якими вони не були б. Ті, кому пощастило, можуть втекти – але багатьом, в силу їхніх обставин, доводиться залишатись в зоні конфлікту після того, як інші евакуюються, і це робить їх особливо вразливими.

Схильність багатьох країн скупчувати неповносправних людей в спеціальних установах підсилює їхню вразливість і ускладнює завдання захисту цивільного населення. Історія сповнена прикладами, наприклад, убивство неповносправних цивільних в психіатричній лікарні під час геноциду в Руанді, або раніше, за нацистською програмою Т-4 зі знищення неповносправних дітей і дорослих в установах і лікарнях. Справді, сам факт існування компактних поселень – психіатричних лікарень, сиротинців, будинків соціального забезпечення та інших установ може спокусити деяких бойовиків на використання неповносправних людей як живого щита.

Неповносправний чоловік тікає з місця бойових дій між іракськими військами і бойовиками Ісламської держави в Мосулі, Ірак – 18 листопада, 2016 року. © REUTERS
)

Неповносправний чоловік тікає з місця бойових дій між іракськими військами і бойовиками Ісламської держави в Мосулі, Ірак – 18 листопада, 2016 року. © REUTERS

Люди з фізичними, сенсорними, а також розумовими і психосоціальними вадами також наражаються на перешкоди, намагаючись втекти від збройних конфліктів і вижити. Неповносправні жінки, які і так страждають від непропорційно високого ризику сексуального насильства в мирний час, піддаються ще більшому ризику насильства внаслідок незахищеності у воєнний час. І звичайно, перетин неповносправності з іншими рисами, такими як расова належність, релігія, належність до певної етнічної групи, або вік, наприклад, ще більше ускладнюють ситуацію під час збройного конфлікту.

Конвенція ООН щодо неповносправних осіб


Останнім часом багато наукової і дослідницької роботи присвячено захисту цивільного населення під час збройних конфліктів, і це правильно. Однак попри це є величезний пробіл у сучасних підходах до захисту цивільних, тому що дуже недостатньо уваги приділяється застосуванню загальних аспектів захисту цивільних щодо неповносправних осіб. З чисто правової точки зору, з цим пробілом вже неможливо миритись. Конвенція ООН щодо прав неповносправних осіб (Конвенція), ухвалена в 2006 році, наближається до загальної ратифікації.

Конвенцію ООН щодо неповносправних осіб описують як індикатор «зсуву парадигми» в підходах світу до питань неповносправних осіб. Вона вимагає від держав-учасниць виявити і усунути перешкоди, які наявні у суспільстві щодо таких осіб і пристосувати соціально-економічну підтримку до відкриття для них нових можливостей. Вона вимагає від держав серйозно ставитись до особистості таких неповносправних людей, особливо до їхнього права самим робити вибір як жити. І, що досить незвично, Конвенція містить статтю щодо їхніх прав під час «ситуацій ризику та інших гуманітарних криз».

Це положення – Стаття 11 – слугує містком між традиційною сферою захисту цивільного населення в міжнародному гуманітарному праві і новою сферою прав людини неповносправних осіб. Вона закликає до поширення традиційних режимів захисту цивільного населення на неповносправних людей і звертати особливу увагу на їхні потреби у захисті:

У ній зазначено:

Країни-учасниці здійснюватимуть, відповідно до своїх зобов’язань за міжнародним правом, в тому числі за міжнародним гуманітарним правом і міжнародним правом щодо прав людини, усі необхідні заходи для забезпечення захисту і безпеки неповносправних осіб в ситуаціях ризику, зокрема в ситуаціях збройних конфліктів, гуманітарних катастроф і у разі природних катастроф.[/I]”

Необхідність такого захисту підкреслюється в преамбулі до Конвенції, в якій стверджується, що «дотримання відповідних документів з прав людини є невіддільним від цілковитого захисту неповносправних осіб, зокрема, під час збройних конфліктів і іноземної окупації».

Сирієць заходить до Туреччини через турецьку прикордонну браму Сілвегозу, розташовану навпроти сирійського комерційного переходу Баб аль-Гава в Рейганлі, провінція Гатай – 13 вересня 2013 року. © REUTERS
)

Сирієць заходить до Туреччини через турецьку прикордонну браму Сілвегозу, розташовану навпроти сирійського комерційного переходу Баб аль-Гава в Рейганлі, провінція Гатай – 13 вересня 2013 року. © REUTERS

Стаття 11 вимагає здійснити усі необхідні дії на виконання існуючих зобов’язань країн за міжнародним правом, в тому числі за міжнародним гуманітарним правом і міжнародним правом з прав людини. По суті, вона закликає до більш суттєвого пристосування двох наборів міжнародного права. Особлива увага приділяється захисту і безпеці неповносправних людей під час «збройних конфліктів» з вимогою до держав робити більше, ніж просто включити їх до переліку вразливих груп, які потребують захисту. Не все у Конвенції релевантне. Тому 11 Стаття діє як фільтр, за допомогою якого особлива увага зосереджується на відповідних нормах захисту цивільного населення. Деякі відповідні положення представлені нижче.

Основні положення

Націлювання і правила застосування

Розуміння того, де мешкають неповносправні особи, як вони зазвичай пересуваються і реагують, а також їхньої підвищеної вразливості мають включатись в протоколи націлювання і правила застосування військ. Це виглядає логічним висновком з права на життя (Стаття 10) і права на фізичну і розумову недоторканність (Стаття 17). Гендерна чутливість (Стаття 5) також має включатись як чинник в розрахунки для неповносправних осіб.

Гуманітарна допомога


Міжнародне гуманітарне право вимагає, щоб цивільному населенню під час збройних конфліктів надавались захист і допомога. Доступ до гуманітарної допомоги має бути забезпечений, там де населення адекватно не забезпечене їжею, водою і медичними матеріалами. В багатьох випадках неповносправні люди належать до тих членів громади, які потребують допомоги, до кого найважчий доступ внаслідок ізоляції, обмеженої мобільності і комунікативних та інформаційних бар’єрів.

Конвенція підсилює захист неповносправних осіб, встановлюючи зобов’язання щодо, наприклад, реабілітації, забезпечення необхідними пристроями підтримки і доступу до інформації (Статті 19, 26, 21). Ці Статті допомагають розібратись у специфічному змісті доступу до гуманітарної допомоги для неповносправних осіб.

Евакуація

Евакуація неповносправних осіб в ситуаціях високої вразливості є складною навіть у найкращі часи. Недостатня мобільність негативно впливає на стандартні варіанти виходу, а також на швидкість руху. Недоступність маршрутів робить самоевакуацію практично неможливою. Ті, хто надає допомогу, самі стають дуже вразливими через повільність пересування. Сенсорна інвалідність, така як сліпота, означає, що людина не може прочитати письмові рекомендації щодо шляхів евакуації. Звукозаписи попереджень мають недостатньо сенсу для людей з вадами слуху. Розумова неповносправність може означати, що важливість стандартного попередження може бути не повною мірою усвідомлена або зрозуміла. Фізична вада скоріш за все означає, що попри розуміння попередження у людини немає можливості добратись до безпечної зони, бо транспорту може і не бути.

Безпека залежить від результативної комунікації, яка передбачає задоволення потреб глухих та інших осіб з сенсорними вадами.Фото люб’язно надане Дженет Е. Лорд
)

Безпека залежить від результативної комунікації, яка передбачає задоволення потреб глухих та інших осіб з сенсорними вадами.
Фото люб’язно надане Дженет Е. Лорд

Усі ці перешкоди можна подолати, але вони мають бути ретельно продумані перед втручанням. Тут, Стаття 5 (Рівноправ’я – надання однакового права на дієвий захист, а також «прийнятного захисту», який би він не надавався), Стаття 9 (Доступність) і Стаття 21 (Свобода слова і доступ до інформації) інформують і вказують спосіб прийняття до уваги потреб неповносправних осіб.

Безпосереднє виконання

Звичайно, конкретні медичні та інші потреби неповносправних людей успішна евакуація із зони конфлікту не задовольняє. Ми не хочемо сказати, що більшість неповносправних людей хворі, але вони можуть мати особливі потреби щодо адаптації і реабілітації, які, якщо їх не задовольняти, можуть призвести до погіршення стану цих осіб. Більше того, доступ до притулку, води і задоволення санітарних потреб має вирішальне значення для якості житла і може створювати ризик для здоров’я неповносправних осіб, якщо його не забезпечити. Важливо, щоб надзвичайне реагування, як негайне, так і довгострокове, не призводило до (ре)інституалізації неповносправних осіб, особливо дітей.

Норми Конвенції допомагають забезпечити умови для подальших відповідальних програм з дотриманням прав людини, коли населення з груп ризику бере участь в процесах розвитку і відбудови. Усе це відповідає Статтям 16 (Адаптація і реабілітація), 25 (Здоров’я) і 28 (Адекватний рівень життя). Усі, хто рятується від конфлікту, намагаються стабілізувати своє життя і забезпечити собі можливість відновити своє життя залежно від конкретної ситуації.

До більш активного міжнародного обговорення

Очевидно, що Конвенція відкрила шлях для більш активного міжнародного обговорення значення і застосування загальних положень Конвенції в конкретному контексті гуманітарних криз. У травні 2016 року, на Всесвітньому гуманітарному саміті в Стамбулі, була ухвалена Хартія про поширення гуманітарної діяльності на неповносправних осіб. Створення Робочої групи з поширення гуманітарної діяльності на неповносправних осіб в рамках Міжвідомчого постійного комітету ООН стало ще одним показником руху в напрямі поширення цієї сфери на неповносправних осіб. Це вказує на необхідність забезпечення цього нового діалогу необхідною інформацією, зокрема, того, що стосується захисту цивільного населення, і більшої уваги до потреб неповносправних людей при плануванні і проведенні операцій.

Фізична недоступність часто заважає евакуації. Доступ до притулку, води і санітарної інфраструктури також має бути забезпечений для неповносправних осіб, евакуйованих із зони конфлікту.Фото люб’язно надане Дженет У. Лорд
)

Фізична недоступність часто заважає евакуації. Доступ до притулку, води і санітарної інфраструктури також має бути забезпечений для неповносправних осіб, евакуйованих із зони конфлікту.
Фото люб’язно надане Дженет У. Лорд

На саміті НАТО у Варшаві в липні 2016 року лідери країн Альянсу ухвалили Стратегію НАТО щодо захисту цивільного населення. В ній визнається, що «необхідно докладати усіх можливих зусиль для уникнення, мінімізації і пом’якшення шкоди, завданої цивільним», і що «при плануванні НАТО має зважати на ті групи, які найбільш вразливі у цьому контексті». Більше того, майже усі країни НАТО ратифікували Конвенцію ООН щодо неповносправних осіб і тому мають індивідуальні зобов’язання, які випливають з національного тлумачення її положень.

Забезпечення адекватного захисту неповносправних осіб під час гуманітарних криз вимагає добре узгодженого і застосованого стратегічного підходу до прийняття рішень на місцях. Визнання в Конвенції того, що неповносправні люди потребують особливої уваги у міжнародному гуманітарному праві, прокладає шлях до перегляду того, що неповносправні чоловіки, жінки і діти зазнають під час збройних конфліктів. НАТО і окремі країни-члени Альянсу мають важливу роль у здійсненні цих важливих речей.