Західні Балкани повертають назад

Зусилля зі стабілізації та інтеграції регіону

Дії НАТО, вперше в історії Альянсу за межами власної території, допомогли припинити війну в Боснії і Герцеговині і в Косові, а також запобігти повномасштабним бойовим діям в колишній Югославській Республіці Македонія. Більше того, євроатлантична інтеграція усього регіону потенційно пропонувала усім країнам Південно-Східної Європи стабільність і можливість залишити позаду війни, спричинені розпадом Югославії.

Багато років здавалось, що прогрес мав місце. Усі країни регіону стали членами програми Альянсу «Партнерство заради миру» (ПЗМ), після Боснії і Герцеговини, в грудні 2006 року приєднались Чорногорія і Сербія. Однак Косово, яке на той час не оголосило незалежність, усе ще не є членом ПЗМ.

Албанія і Хорватія приєдналися до НАТО в 2009 році, а Чорногорію запросили до членства в грудні 2015 року. Колишня Югославська Республіка Македонія із 1999 року бере участь в Плані дій підготовки до членства в НАТО (ПДЧ), а Боснію і Герцеговину запросили до ПДЧ в 2010 році, хоча його активація обумовлена розв’язанням ключового питання щодо військової нерухомості (питання усе ще не розв’язане, хоча прогрес має місце).

Хорватія вступила до Європейського союзу в 2013 році. Албанія, колишня Югославська Республіка Македонія, Чорногорія і Сербія є країнами-кандидатами на членство в ЄС. Боснія і Герцеговина та Косово підписали Угоди про стабілізацію і асоціацію з Європейським союзом. А у лютому 2016 року Боснія і Герцеговина подала офіційну заяву на вступ до ЄС.

Процеси європейської і євроатлантичної інтеграції безперечно дуже допомогли у здійсненні реформ і забезпеченні стабільності в країнах Центральної і Східної Європи, які вступили до Європейського союзу і НАТО. Проте вони налаштовані на допомогу в доступі до міжнародних інституцій, а не на врегулювання конфліктів. Складність п’яти національних питань, які перехрещуються – албанського, боснійського, хорватського, македонського і сербського – і спадщина війни та етнічних чищень виявились занадто великими для інструментів, які застосовувались для їх розв’язання.

Хоча Європейський союз і США тримали під контролем розвиток подій в Південно-Східній Європі в другій половині 90-х років XX сторіччя і на початку нового тисячоліття, вони поступово послаблювали свій вплив, зосереджуючи увагу на більш нагальних конфліктах в інших місцях світу.

Більше того, можливість скористатись бажанням більшості населення регіону мати тісніші зв’язки із Західною Європою задля здійснення фундаментальних змін передусім залежить від реальності перспективи повномасштабного членства. В міру того як Європейський союз дедалі більше поглинають внутрішні проблеми – криза суверенного боргу, безпрецедентний приплив мігрантів і вихід Великої Британії (Брекзіт) – ця перспектива також тане. В результаті процес реформ зупинився, дедалі більш авторитарні еліти приходять до влади, і іредентизм знову повернувся до політичного порядку денного.

Російський вплив

На додаток до підриву західного впливу, вакуум, отриманий внаслідок провальної політики, відкрив у регіоні можливості для зухвалої Росії. Не витрачаючи великого фінансового або політичного капіталу, Росія прагне розпалювати антизахідні настрої, особливо серед сербів; підтримувати режими своїх прибічників і всіляко зривати перспективи євроатлантичної інтеграції.

Зокрема, Росія інвестує в сербськомовні ЗМІ – радіо «Раша тудей» і сайт новин «Спутнік ньюз» - задля поширення серед сербів свого погляду на світ. Вона також інвестує в енергетику Сербії і Республіки Сербської (сербського анклаву в Боснії і Герцеговині). Понад усе вона використовує свої можливості в міжнародних організаціях, особливо в Раді Безпеки ООН, для всілякої підтримки Сербії.

Росія виступала проти повітряної кампанії НАТО 1999 року в Косові, вважаючи її незаконною, і потім систематично використовувала свою позицію постійного члена Ради Безпеки ООН на підтримку сербської позиції щодо статусу Косова. Внаслідок цього місія ООН залишається в Косові вже майже 18 років після розгортання на виконання Резолюції 1244 РБ ООН. Більше того, Москва блокує рішення Ради Безпеки ООН проти яких виступав Белград, зокрема резолюцію із засудженням різанини у Сребрениці, як геноциду, у її 20-ту річницю.

Росія також зробила стратегічні інвестиції в сербську економіку, зокрема в купівлю державною «Газпром нефть» за 400 мільйонів євро контрольного пакета акцій сербської «Нафтна індустрія Сербіє» в 2008 році. Вона також розвиває військову співпрацю із Сербією, в тому числі продала в грудні 2016 року зі знижкою шість винищувачів МіГ-29, 30 танків Т-72 і 30 плаваючих бронемашин БРДМ, поставка яких запланована на цей рік.

Дії Росії чітко спрямовані на обмеження зв’язків Сербії з НАТО і впливу Альянсу на цю державу. Проте в цьому їй лише частково вдалося досягти успіху, тому що співробітництво НАТО і Сербії насправді набагато ширше, ніж російське, хоча місцеві ЗМІ повідомляють про нього набагато менше.

Більше того, країна, де російська присутність у вигляді інвестицій, туристів і постійних мешканців є пропорційно найбільшою – Чорногорія – перебуває на порозі вступу до Альянсу як 29-й член. Багаторічний лідер країни Міло Джукановіч проклав для Подгориці чіткий євроатлантичний курс з моменту відокремлення Чорногорії від Сербії в 2006 році, попри застереження значної частки населення, особливого сербської громади. В результаті цього Росія вдалася до підтримки чорногорської опозиції. Подгориця нещодавно звинуватила російських націоналістів в підготовці спроби державного перевороту напередодні жовтневих загальних виборів.

Російська позиція в колишній Югославській Республіці Македонія протилежна позиції щодо Чорногорії. Москва постійно підтримує адміністрацію багаторічного прем’єр-міністра Ніколи Груєвскі попри його участь в скандалі з прослуховуванням телефонних розмов, і виступає проти втручання Заходу і підтримує опозицію.

Проте найбільш відданий союзник Москви в регіоні – Мілорад Додік, Президент Республіки Сербської. Після повернення до влади в Республіці Сербській в лютому 2006 року, Додік неухильно дотримується політики, спрямованої на максимізацію автономії Республіки Сербської і, за можливості, прагне повести цей анклав до незалежності. Колишній американський ставленик перевісив свій прапор на московську щоглу, продавши, в тому числі контрольний пакет акцій енергетичного сектора Республіки Сербської «Зарубєжнєфть» ще одній російській державній компанії в 2007 році.

Більше того, Москва надає відкриту підтримку його діяльності, постійно не погоджуючись з іншими членами Ради з впровадження миру – органу, створеного для нагляду за забезпеченням виконання Дейтонської мирної угоди 1995 року, яка поклала край боснійській війні. Росія виступає за закриття Бюро Високого представника і утрималась при голосуванні в Раді Безпеки ООН 2014 року щодо продовження мандата ІЮФОР – сил на чолі з ЄС, які прийшли на заміну миротворчої місії НАТО в Боснії і Герцеговині в 2004 році.

Ситуація досягла кульмінації, коли 9 січня 2017 року Додік організував святкування Дня Республіки Сербської з військовим парадом – всупереч як рішенню Конституційного суду Боснії і Герцеговини, так і Високому представнику Валентину Інзко – провівши з цього питання незаконний референдум у вересні минулого року, за тиждень до місцевих виборів.

За два дні після святкувань Дня Республіки Сербської Рамуш Гарадінадж, колишній прем’єр-міністр Косова і командувач Армії визволення Косова, був затриманий у Франції за сербським ордером на арешт. А двома днями пізніше Сербія зупинила рух потягу з Белграда до Мітровіци, сербського анклаву на півночі Косова, звинувативши спеціальні сили Косова в плануванні нападу на нього. Потяг російського виробництва був розфарбований у кольори сербського прапора з написом «Косово - це Сербія» 21-ю мовою . Наслідком цього став безпрецедентний вибух агресивної риторики на більшій частині регіону і розмов про повернення ворожих дій.

Заходу необхідно відновити увагу до цього регіону

Звичайно, існує ймовірність перебільшення російського впливу і загрози повернення до воєнних дій. Попри намагання Росії, Сербія на загал прагне взаємодіяти із Заходом, а не протистояти йому. Наприклад, у вересні 2011 року тодішній російський посол Александр Конузін демонстративно залишив Белградський форум з питань безпеки, звинувачуючи Сербію в зраді Косова і волаючи: «Чи є в цій кімнаті серби взагалі?».

Більше того, Міжнародні сили з підтримання миру – майже 4300 вояків КФОР в Косові і 600 солдатів ІЮФОР в Боснії – мають на випадок несподіваних ситуацій мандати і плани щодо збереження безпечного і мирного середовища.

Проте напруження зростає і за ситуацією необхідно пильно стежити. На цьому регіоні повинні бути зосереджені більші дипломатичні зусилля і нові стратегії мають бути вироблені для розв’язання багатьох питань, що залишаються.

Зміни можливо вже на горизонті. У колишній Югославській Республіці Македонія європейські і американські переговорники забезпечили досягнення домовленості між політичними партіями щодо проведення позачергових виборів у грудні 2016 року. Новий Суд Косова, Спеціалізована Палата і Спеціалізована прокуратура, що мають юрисдикцію над певними злочинами проти людяності, воєнними злочинами та іншими злочинами, скоєння яких підозрюється у період із 1 січня 1998 року до 31 грудня 2000 року, вступили в дію 1 січня. США наклали 17 січня санкції на Додіка за перешкоджання виконанню Дейтонської мирної угоди. А 24 січня Європейський союз зібрав прем’єр-міністрів і президентів в рамках Діалогу Белград-Приштіна з метою відновити довіру до процесу під проводом ЄС, покликаного нормалізувати відносини між Сербією і Косовим.

Якщо ці кроки справді стануть провісниками реальних змін, це стане майже початком довгого процесу зміни напряму руху регіону.

* Туреччина визнає Республіку Македонія за її конституційною назвою.