Двадцять років тому я жив у Сараєві. Я був журналістом і писав про війну в Боснії і Герцеговині. Я був свідком перших сербських атак в 1992 році, які захопили босняків зненацька. Я писав про убивства, зґвалтування і депортації, які здійснювали сербські війська з метою «очищення» окупованих ними територій від босняків і хорватів. Я писав про хорватсько-боснійську війну під час війни, коли Хорватія за президентства Туджмана підтримала створення боснійсько-хорватської «державки». Я писав про людей, що жили під обстрілами, які лише іноді мали електроенергію, які замерзали взимку, а інколи не мали майже нічого поїсти. Був величезний смуток за загиблими рідними, але був і героїзм, і була віра в краще майбутнє.

Мешканці Сараєва тягнуть і несуть мішки з припасами через головний цвинтар Сараєва, 7 липня, 1995 р. © РЕЙТЕР
)

Мешканці Сараєва тягнуть і несуть мішки з припасами через головний цвинтар Сараєва, 7 липня, 1995 р. © РЕЙТЕР

Коли по обіді у четвер 21 листопада 1995 року новина про підписання в Дейтоні, штат Огайо, мирної угоди досягла засніжених вулиць Сараєва, на обличчях багатьох людей розквітли посмішки. «Це чудово, - заявила 38-річна Драгана Заметіца, зубний технік, яка вийшла купити продуктів. - Більше не буде війни, не буде обстрілів. Боснія почне розвиватися. Я скоро почну отримувати справжню заробітну плату і зможу щось запропонувати двом своїм дітям». Як і більшість мешканців Сараєва, які підтримали ідею об’єднаної багатоетнічної країни, пані Заметіца вважала мирну угоду «несправедливою». Вона розділила Боснію на два «суб’єкти» - Республіку Сербську і Боснійсько-Хорватську Федерацію – з високим ступенем автономії.

Дехто був відверто засмучений. «Ця угода нічого не розв’язала», - сказав Мерхудін Діздаревіч, 46-річний солдат, що підробляв водієм таксі. - Я вам гарантую, що буде ще одна війна, коли НАТО виведе свої війська».

Президент Сербії Слободан Мілошевіч (Л) потискає руку президентові Хорватії Франьо Туджману (П) в присутності президента Боснії-Герцеговини Алії Ізетбеговіча (Ц) перед парафуванням мирної угоди в готелі «Хоуп» на авіабазі Райт-Паттерсон 21 листопада 1995 року. Ця мирна угода поклала край 43 місяцям війни у Боснії, яка забрала життя 250 тисяч людей. © РЕЙТЕР
)

Президент Сербії Слободан Мілошевіч (Л) потискає руку президентові Хорватії Франьо Туджману (П) в присутності президента Боснії-Герцеговини Алії Ізетбеговіча (Ц) перед парафуванням мирної угоди в готелі «Хоуп» на авіабазі Райт-Паттерсон 21 листопада 1995 року. Ця мирна угода поклала край 43 місяцям війни у Боснії, яка забрала життя 250 тисяч людей. © РЕЙТЕР

Він, на щастя, помилився. НАТО чудово виконала своє завдання в Боснії, забезпечивши довготривалий мир. 60 тисяч військовослужбовців, розгорнутих під проводом НАТО, забезпечили передбачене розведення військ, передачу території і демілітаризацію. Пізніше вони забезпечували повернення біженців і затримання воєнних злочинців. Жоден солдат НАТО не загинув внаслідок ворожих дій. Коли НАТО залишила цю країну в 2004 році, її війська були скорочені до семи тисяч осіб. Їх замінили 600 військовослужбовців військової місії ЄС.

Проте інші сподівання боснійців не справдилися.

Негатив

Боснійська економіка розвивається черепашачими темпами. Її ВВП на душу населення становить 28% від середнього по ЄС (в ЄС найбідніша країна – Болгарія – має 45%). Безробіття знаходиться на рівні 28%, а середньомісячна заробітна плата становить 425 євро.

За винятком Косова, Боснія – єдина країна колишньої Югославії, яка не спроможна подати заявку на членство у ЄС. Її План дій з підготовки до членства в НАТО заморожений, попри те, що в Законі про оборону Боснії від 2005 року вступ до НАТО передбачається як мета.

Політика неефективна і така, що роз’єднує, політичні лідери часто перешкоджають один одному. Останніми роками жовчна риторика і обструкція державних інституцій з боку Мілорада Додіка, який зараз є президентом Республіки Сербської і багато років був її прем’єр-міністром, отруює політичний процес.

Рефік Нухановіч і його дружина Земіля завантажують в автомобіль мішки з вугіллям з конвеєра шахти в Зівініце поблизу Тузли 10 лютого 2014 року. За часів соціалістичної Югославії, в Тузлі, на північному сході Боснії, була зосереджена металургійна і хімічна промисловість. Сьогодні промислова зона міста є пустирем, на якому мешкає кожен п’ятий із зареєстрованих в Боснії 27% безробітних. © РЕЙТЕР
)

Рефік Нухановіч і його дружина Земіля завантажують в автомобіль мішки з вугіллям з конвеєра шахти в Зівініце поблизу Тузли 10 лютого 2014 року. За часів соціалістичної Югославії, в Тузлі, на північному сході Боснії, була зосереджена металургійна і хімічна промисловість. Сьогодні промислова зона міста є пустирем, на якому мешкає кожен п’ятий із зареєстрованих в Боснії 27% безробітних. © РЕЙТЕР

Боснію постійно називають «недієздатною», іноді навіть «невдалою державою». Її звинувачують в корупції, роздутій бюрократії і непримиренній етнічній ворожнечі. Мої друзі в Боснії втратили ілюзії і розчарувались. В дослідженні 2013 року половина респондентів з 10 варіантів вибрали слово «летаргічний» для опису свого ментального стану. Лише 14 відсотків використали позитивні слова, такі як «оптимістичний» і «задоволений».

Двадцять років тому я уявляла собі краще майбутнє Боснії.

Позитив

Проте я не вважаю, що ситуація така вже погана як її зазвичай описують. Серед країн, на допомогу яким приходив Захід, Боснія продемонструвала надзвичайний успіх. Там стабільний мир. Біженці мають змогу повернути собі свої квартири і будинки, і багато хто вже повернувся до своїх домівок. Серед них ті, хто втік або був вигнаний на етнічному ґрунті: третина біженців босняків і хорватів повернулися до Республіки Сербської, і темпи повернення національних меншин у Федерації такі ж самі. Вони високі, якщо пригадати кампанії етнічних чищень під час війни. Забезпечена свобода пересування. Вибори відбуваються регулярно і відповідають демократичним стандартам.

Так, корупція є, але вона не руйнівна. Попри численні рівні врядування, урядові структури не є надмірно роздутими – в Швейцарії, з 2805 парламентарями, їх удвічі більше на душу населення, ніж у Боснії з її 613. Немає також і глибокої етнічної ворожнечі. Люди з усіх громад змішуються, спілкуються, торгують між собою, а в багатьох місцях і продовжують жити поряд.

Нові біометричні паспорти були запроваджені для громадян Боснії і Герцеговини між 2009 і 2010 роками. © РЕЙТЕР
)

Нові біометричні паспорти були запроваджені для громадян Боснії і Герцеговини між 2009 і 2010 роками. © РЕЙТЕР

З деяких питань боснійські лідери досягли вражаючих успіхів. Між 2009 і 2010 роками вони відклали вбік усі розбіжності і виконали складний набір умов ЄС, необхідних для безвізового пересування шенгенською зоною ЄС. Вони запровадили нові біометричні паспорти, удосконалили контроль на кордонах, створили систему надання притулку, посилили боротьбу з організованою злочинністю і корупцією і розпочали активну співпрацю з ЄС з питань безпеки.

Ще одним вважливим досягненням стало створення, з допомогою НАТО, Об’єднаних збройних сил – невеликої професійної армії з 10 тисячами військовослужбовців і п'ятьма тисячами резервістів під одним об’єднаним командуванням з об’єднаним штабом і двома командуваннями (оперативним і підтримки). Ці збройні сили замінили три армії часів війни, в яких на кінець війни разом налічувалося понад 400 тисяч вояків. У 2006 році Боснія приєдналася до програми «Партнерство заради миру». Військовослужбовці зі складу Боснійських Збройних сил брали участь у місії МССБ в Афганістані, в операції «Ендюрінг фрідом» в Іраку, а також в багатьох миротворчих місіях ООН, таких як у Південному Судані, Ліберії, на Кіпрі і у Конго.

Країна багатьох переходів

Боснійцям доводиться нелегко. Вони зазнають шокових переходів від миру до війни, і знову до миру, від планової економіки до ринкової, від соціалістичної однопартійної системи до демократії. Багато хто досі жалкує за Югославією, яка пропонувала пристойний рівень життя, свободу пересування і гарантовану роботу. На відміну від країн Східної Європи, Боснія не хотіла позбуватися соціалізму – вона його втратила. Багато хто не ідентифікує себе з нинішньою державою. Це компроміс, а не те, за що боролися їхні батьки в 1990-ті роки, і він не приніс очікуваного.

Міжнародне співтовариство часто лише ускладнює ситуацію через розбіжні погляди на те, що треба робити. Дехто виступає за підписання Дейтон ІІ – нової структури держави – або принаймні змусити боснійців змінити Дейтонську конституцію. Це зазвичай супроводжується закликами до відновлення посади повноважного «Високого представника». Ця посада була створена за Дейтонською угодою задля виконання цивільної частини мирних домовленостей і пізніше була наділена надмірними повноваженнями. Між 1998 і 2005 роками декілька Високих представників поспіль звільнили з посад сотні державних посадових осіб і нав’язали багато важливих законів – але це не можна назвати демократичним процесом прийняття рішень.

Багато хто досі жалкує за Югославією, яка пропонувала пристойний рівень життя, свободу пересування і гарантовану роботу. На відміну від країн Східної Європи, Боснія не хотіла позбуватися соціалізму – вона його втратила.

Інші, в тому числі і я, вважають, що зміни мають прийти зсередини для того, щоб гарантувати боснійцям відчуття власності на них, а також тому, що впровадження нової організації держави забере роки і вимагатиме ресурсів, яких ніхто не бажає на це надавати. Шлях до членства в ЄС вже є достатнім орієнтиром для того, щоб поступово перетворити Боснію у функціонуючу країну. Будь-яка структура може стати дієвою, або змінитися, якщо є політична воля.

Проблема обумовленості

Обумовленість також не завжди була на користь Боснії. У 2009 році Європейський суд з прав людини ухвалив рішення, за яким тристороння система президентства і верхня палата парламенту, кожна з яких складалась з однакової кількості босняків, сербів і хорватів, мали бути реорганізовані. Мета реорганізації полягала в тому, щоб гарантувати «іншим» - усім тим, хто не ідентифікує себе з однією з трьох громад – можливість служити в цих інституціях, не змушуючи їх оголошувати про свою належність до однієї з трьох етнічних груп. ЄС зробив це умовою для прийняття від Боснії заявки на членство. В результаті це стало головним пунктом політичного порядку денного. Було проведено майже 200 засідань, а інші важливі питання, такі як економіка, були забуті. Минулого року ЄС мудро вирішив відокремити цю вимогу від заявки на членство.

Умова, яку висуває НАТО для того, щоб План дій підготовки країни до членства (ПДЧ) набув чинності, також дедалі більше уводить вбік. Мова йде про офіційну реєстрацію 63 об’єктів нерухомості оборонного відомства, в основному казарм і будівель, які використовує Міністерство оборони. Деякі з них взагалі не реєструвались за часів соціалізму або усе ще зареєстровані на ім'я почилої Югославії.

Це питання зависло з часів підписання у 2001 році Угоди про питання правонаступництва між державами колишньої Югославії. Воно не розв’язане через суперечки про те, кому належить ця власність – суб’єктам чи державі. У 2010 році міністри закордонних справ встановили умову, за якою Боснія отримає ПДЧ лише тоді, коли усе нерухоме військове майно буде зареєстроване як державна власність Боснії і буде використовуватись Міністерством оборони Боснії.

Д-р Драган Човіч, голова президії Боснії і Герцеговини, під час двосторонньої зустрічі [br/]з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом. © НАТО
)

Д-р Драган Човіч, голова президії Боснії і Герцеговини, під час двосторонньої зустрічі [br/]з Генеральним секретарем НАТО Єнсом Столтенбергом. © НАТО

Сьогодні, більше п’яти років по тому, питання військового майна усе ще не розв’язане і Боснія усе ще не отримала ПДЧ, в той час як Росія активізувала своє втручання на західних Балканах, намагаючись перешкодити євроатлантичній інтеграції цих країн. Чи варте питання реєстрації такої затримки? Я так не думаю.

Реєстрацію затягує Республіка Сербська, де підтримка членства в НАТО традиційно низька. За даними дослідження 2012 року, підтримка членства НАТО в Боснії становить 65%, але в Республіці Сербській – лише 38% і 82% у Федерації.

Завдяки рішенню Конституційного суду Боснії від 2012 року, за яким вся державна власність належить державі, останнім часом вдалося досягти прогресу. Застосовуючи це рішення, Міноборони вдалося, через довгі юридичні процедури, зареєструвати 23 із 63 військових об’єктів нерухомості. Проте цей процес ще далеко не завершений. Республіка Сербська оскаржила це в Державному суді, заявляючи, що майно розташоване на її території має їй і належати. Якщо суд не відхилить апеляцію і процес реєстрації зупиниться, члени альянсу НАТО мають знайти шляхи надати країні ПДЧ без реєстрації усього військового нерухомого майна.

Цього року також спостерігався прогрес на шляху до ЄС. У липні 2015 року на усіх рівнях уряду був ухвалений Комплексний порядок денний економічних і соціальних реформ. Розпочалося виконання цього Порядку денного. Якщо воно продовжиться, ЄС пообіцяв прийняти від Боснії заявку на вступ. Це означатиме, що країна міцно встала на шлях вступу до ЄС і активізує взаємодію з Європейськими інституціями.

Боснія не вперше досягає прогресу. Це бувало і в минулому, але вона завжди зупинялась, зазвичай через свою власну вину, але інколи і через нерозумні вимоги міжнародного співтовариства. Проте має настати час, коли вона продовжить рухатися уперед і це може статися саме зараз.