Чи не час вже подивитись на тероризм як на стратегічну проблему?

Ніхто не може сказати, що НАТО не усвідомлює загрозу з боку тероризму. Глави держав-членів заявили в листопаді 2006 року що „тероризм...разом з розповсюдженням зброї масового знищення вірогідно буде головною загрозою для Альянсу протягом наступних 10 -15 років”.

НАТО також ухвалила чітко сформульовану, хоча і досить загального характеру, резолюцію з приводу тероризму, в якій сказано, що вона „захищатиме населення, території, інфраструктуру і збройні сили країн Альянсу, а також спільно боротиметься з тероризмом стільки, скільки буде потрібно і в усіх його формах”.

Напади на США 11 вересня 2001 року поставили питання боротьби з тероризмом в пріоритетні для НАТО. Після них країни Альянсу індивідуально і увесь Альянс колективно демонструють тверду рішучість взяти участь у боротьбі з тероризмом. НАТО, за дуже короткий час, досягла значного прогресу в адаптації усіх аспектів своєї роботи щодо боротьби з цією загрозою.

Однак Альянс не має стратегії, яка об’єднала б його сили і засоби ведення боротьби на основі адекватно деталізованої мети. НАТО має інструменти і мету, але не має бачення і відчуття мети – тобто стратегії боротьби з тероризмом.

Транснаціональний тероризм потребує міжнародної, багатогранної і комплексної реакції. Для боротьби з цією загрозою потрібне узгоджене застосування політичних, економічних, дипломатичних, правових, соціальних і, в разі необхідності, військових засобів. Засоби, які НАТО має у своєму розпорядженні, роблять її без сумніву однією із найкраще оснащених організацій для боротьби із загрозою міжнародного тероризму.

Що може запропонувати НАТО?

По-перше, головну силу Альянсу в боротьбі проти тероризму надає стаття 5, згідно з якою збройний напад на одного чи більше членів Альянсу вважається нападом на них усіх. Негайно після нападів 11 вересня 2001 року Північноатлантична рада заявила, що це зобов’язання „залишається не менш дієвим і не менш важливим сьогодні у світі, зараженому міжнародним тероризмом”. Рада вирішила, що оскільки терористичні напади на США скеровувались з-за кордону, на них поширюється дія статті 5.

По-друге, Альянс забезпечує постійний форум для політичних консультацій, не тільки між своїми членами, а й з партнерами та іншими міжнародними організаціями. Ці консультації забезпечують єдиний фронт боротьби з міжнародним тероризмом за допомогою обміну інформацією і розвідданими, а також через співробітництво там, де доцільно.

По-третє, НАТО здатна виконувати цілковитий спектр значних міжнародних військових операцій, в тому числі з боротьби проти тероризму, завдяки своїй інтегрованій військовій структурі, можливостям оперативного планування і здатності застосувати найрізноманітніші північноамериканські і європейські військові активи, сили і засоби. Альянс безперервно вивчає досвід операцій, пов’язаних із боротьбою проти терористів, зокрема операції „Ектив ендевор” у Середземномор’ї, операції в Афганістані і Навчальної місії в Іраку.

По-четверте, Альянс може безперервно пристосовувати свої військові сили і засоби до нових загроз і ризиків. Прикладом цьому є створення Сил реагування НАТО і модернізація її командної структури. Альянс також розвиває спеціальні можливості через свої механізми оборонного планування і розробку сучасних технологій. Наприклад, проект „Наука заради миру” передбачає вивчення можливостей виявляти найдрібніші обсяги сибірської виразки та радіоактивних матеріалів, що можуть використовуватися у „брудних бомбах”.

Нарешті, країни-члени і партнери Альянсу спільно працюють над тим, як долати наслідки терактів із застосуванням зброї масового знищення. Вони також зосереджуються на захисті цивільного населення, інфраструктури і збройних сил на позиціях від наслідків терактів, що можуть бути здійснені із застосуванням хімічних, біологічних і радіологічних агентів.

Таким чином, НАТО робить важливий внесок у боротьбу з тероризмом; внесок, який посилюється політичним рішенням і керівними вказівками, отриманими на Празькому 2002 року, Стамбульському 2004 року, Ризькому 2006 року і Бухарестському 2008 року самітах. Проте через сім років після подій 11 вересня, які підняли боротьбу з тероризмом на перші позиції на порядку денному НАТО, Альянсу не вистачає чіткого, сучасного бачення, яким можна було б керуватись при довгостроковому плануванні. Воно може ґрунтуватись на його можливостях і ресурсах, необхідних для боротьби з тероризмом, і визначатись ключовими цінностями Альянсу і пріоритетом безпеки населення його країн. Без такого далекосяжного бачення НАТО ризикує тим, що її внесок в цю боротьбу буде менш ефективним і потужним, ніж можливо і бажано за інших обставин.

Альянс у своїй Стратегічній концепції 1991 і 1999 років визначає тероризм як один із ризиків, що впливає на безпеку його членів.

Потім, у 2002 році, члени Альянсу ухвалили Військову концепцію оборони від тероризму, в якій визначено чотири категорії можливої військової діяльності НАТО, а саме:

• антитерористичні й оборонні заходи;


• долання наслідків;


• активна антитерористична діяльність;


• і співпраця між військовими і цивільними.

Концепція вимагає від Альянсу готовності до розгортання збройних сил з метою стримування, переривання, запобігання терористичним нападам або захисту від них там, де це буде потрібно, без географічних обмежень. Вона також передбачає готовність сил країн Альянсу надавати допомогу керівництву країн, на його запит, у доланні наслідків терористичних нападів.

Військова концепція НАТО розроблялась у світлі терактів 11 вересня, але з того часу загроза значно змінилася у плані тактики, засобів і організації терористичних мереж. Хоча НАТО продовжує вважати „боротьбу з тероризмом” одним зі своїх пріоритетів і пристосовує до цього свої сили і засоби, члени Альянсу не оновили свою Військову концепцію; вони також не вважають за необхідне ухвалити на політичному рівні на основі попередніх подій Стратегію НАТО щодо боротьби з тероризмом.

Процес безперервної адаптації НАТО з метою реагування на загрози з боку тероризму і їх ліквідації буде ще більш посилений чітким далекосяжним баченням того, з чим і ким ми боремось і якої стратегії ми прагнемо дотримуватись.

Така стратегія слугуватиме принаймні чотирьом головним цілям:

• визначенню природи можливих терористичних загроз Альянсу і його членам у середньостроковій і довгостроковій перспективі;


• визначенню необхідних для ліквідації, або принаймні зменшення цих ризиків, дій;


• оцінці ефективності існуючих засобів боротьби з ризиками і, в разі необхідності, скерування Альянсу на розбудову додаткових середньо і довгострокових сил і засобів;


• і нарешті, визначенню ролі НАТО стосовно інших міжнародних організацій, що борються з тероризмом
.

У Стратегії НАТО щодо боротьби з тероризмом повинен бути чітко визначений характер існуючої терористичної загрози, з якою мають справу Альянс і його члени. На найвищому рівні необхідно досягти політичного консенсусу щодо типу терористичної загрози, з якою країни-члени НАТО найбільш вірогідно матимуть справу протягом наступних 10-15 років. Це передбачає складні запитання, такі як:

• У чому коріниться тероризм?


• Головна терористична загроза походить від несвітської, антизахідної ідеології ісламського екстремізму у формі доморощеного тероризму чи від войовничого сепаратизму?


• Які несиметричні методи і засоби терористи найбільш вірогідно застосують у майбутньому?


• Якими є вірогідність і можливі наслідки терористичних нападів із застосуванням радіологічних засобів, зброї масового знищення чи самогубців-підривників?

Що це змінює?

Стратегія на основі цієї оцінки ризику дасть можливість розробити план боротьби з ризиками та їх ліквідації. Цей план має бути зосереджений на різних типах дій, в тому числі політичних, економічних, дипломатичних і військових, вдатись до яких Альянс буде готовий з метою стримування, оборони, переривання терористичних нападів чи їх загрози і захисту від них.

Визначення цільових дій також допоможе зробити антитерористичну діяльність НАТО ефективнішою і додасть їй цілісності. Наприклад, прагнення НАТО завдати поразки Аль-Каїді в Афганістані можна легко зв’язати з безпекою громадян у країнах Альянсу і таким чином зберегти політичну підтримку присутності НАТО в Афганістані.

Більше того, така стратегія дасть Альянсу можливість оцінити засоби і сили, необхідні для долання ризиків, і допоможе визначити пріоритетність розвитку нових засобів досягнення цілей за умов обмежених ресурсів. Залежно від розвитку терористичної загрози може виникнути необхідність розвивати, наприклад, більше цивільних засобів, надати пріоритет науково-технічним програмам НАТО, прискорити впровадження політики кібернетичного захисту НАТО, або посилювати роль НАТО в енергетичній безпеці, зокрема в захисті життєво важливої енергетичної інфраструктури.

Нарешті, ясність стосовно ролі НАТО в боротьбі з тероризмом, щодо існуючих засобів і обмежень, допоможе зрозуміти внесок НАТО порівняно з іншими міжнародними організаціями. В Альянсі широко визнано, що НАТО забезпечує лише частину відповіді і долати нинішні багатогранні виклики безпеці можна тільки користуючись комплексним підходом, розподіляючи тягар і відповідальність і координуючи зусилля міжнародного співтовариства. Однак невизначена роль і відсутність бачення лише вносять плутанину в питання „хто що робить?” і ускладнює розподіл тягаря в міжнародному співтоваристві.

У передбачуваному майбутньому тероризм залишатиметься головною турботою у сфері безпеки для трансатлантичної громади. Потрібна реалістична стратегія долання терористичної загрози за допомогою чіткого розміщення дефіцитних ресурсів і визначення сфер дій.


Як говорив Уїнстон Черчілль:” Якою чудовою не була б стратегія, інколи треба придивлятись і до результатів”. Вироблення стратегії боротьби з тероризмом буде першим кроком; але тверде зобов’язання усіх членів Альянсу втілювати її в життя буде вирішальним для досягнення результату – успіху НАТО в боротьбі з тероризмом.