Іноформація

Розділ 15: Загальні інститути безпеки Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)   Система безпеки, вироблена ОБСЄ На саміті в Будапешті 5-6 грудня 1994 року глави держав та урядів країн НБСЄ започаткували широке комплексне обговорення усіх аспектів безпеки з метою розробки її концепції на ХХІ сторіччя і з урахуванням поточних дебатів з цих питань в країнах-учасницях. Декларація Лісабонського саміту 1996 року про Систему спільної всеосяжної безпеки Європи у ХХІ сторіччі підтвердила, що європейська безпека потребує щонайширшої співпраці і координації між країнами - учасницями ОБСЄ та європейськими і трансатлантичними організаціями і визначила ОБСЄ як особливо ефективний форум для розвитку співпраці та взаємного доповнення між такими організаціями та установами. На саміті була ініційована розробка Хартії європейської безпеки, спрямованої на зміцнення безпеки та стабільності в регіоні та поліпшення оперативної здатності ОБСЄ. В декларації також було висловлено намір ОБСЄ поглиблювати співпрацю з іншими організаціями безпеки, дії яких є прозорими та передбачуваними, члени - поодинці й разом - дотримуються принципів і зобов'язань ОБСЄ, а членство базується на відкритих та добровільних обов'язках. Наступним етапом у розбудові Системи безпеки стала зустріч країн - членів ОБСЄ на рівні міністрів закордонних справ у Копенгагені в грудні 1997 pоку, яка ухвалила рішення про Основні напрями розробки Документа - хартії ОБСЄ з питань європейської безпеки. На зустрічі в Копенгагені було вирішено, що Спільна концепція розвитку співпраці між взаємно підсилюючими інституціями 1 має закласти засади для такої роботи. Хартія європейської безпеки була була ухвалена на Стамбульському саміті ОБСЄ в листопаді 1999 року. Вона ґрунтувалась на кількох політичних ініціативах, серед яких посилення ролі ОБСЄ в операціях з підтримки миру; ухвалення Платформи спільної безпеки; створення груп швидкої експертної допомоги та співпраці (REACT), щоб надати ОБСЄ можливість швидко реагувати на потреби у цивільній допомозі і для проведення широкомасштабних цивільних операцій; розширення здатності ОБСЄ виконувати поліцейські функції; створення Оперативного центру задля планування і проведення операцій та посилення процесу політичних консультацій в рамках ОБСЄ через створення Підготовчого комітету під егідою Постійної ради ОБСЄ. Платформа спільної безпеки спрямована на подальше посилення і розвиток взаємного співробітництва з компетентними організаціями. В Стамбулі глави держав та урядів висловили принципову готовність надати ресурси міжнародних організацій та інституцій, до яких вони входять, на підтримку діяльності ОБСЄ. Концепція “взаємно підсилюючих інституцій” в галузі безпеки, які раніше називались “взаємопов’язані інституції”, бере свій початок у Римській декларації миру і співробітництва, що була оприлюднена на Римському саміті НАТО в листопаді 1991 р. У Декларації визнається, що завдання, які повстануть перед новою Європою, одна інституція не зможе розв’язати повною мірою, це можна зробити тільки через систему взаємозв’язаних інституцій, що об”єднують між собою країни Європи та Північної Америки. Відтак, країни НАТО будуть працювати над новою архітектурою європейської безпеки, в якій НАТО, НБСЄ (пізніше ОБСЄ), Європейське Співтовариство (пізніше Європейський Союз), ЗЄС та Рада Європи будуть доповнювати одна одну і в якій інші регіональні системи співпраці відіграватимуть важливу роль.