Інформація

Розділ 5: Оперативна роль Альянсу в підтримці миру Роль НАТО і конфлікт у Косові   Цілі НАТО Цілі НАТО стосовно конфлікту в Косові були викладені у заяві, ухваленій на надзвичайному засіданні Північноатлантичної ради, яке відбулось в НАТО 12 квітня 1999 року, і були підтверджені главами держав і урядів у Вашингтоні 23 квітня 1999 року: однозначне зупинення усіх військових дій і негайне припинення насильства і репресій; виведення з Косова військових, поліцейських і напіввійськових формувань розгортання в Косові міжнародних військових сил; безумовне і безпечне повернення усіх біженців і переміщених осіб і забезпечення гуманітарним організаціям вільного доступу до них; досягнення політичної рамкової угоди з Косовим на ґрунті домовленостей в Рамбуйє і відповідно до міжнародного права і Статуту ООН. Рамбуйє і відповідно до міжнародного права і Статуту ООН. Протягом усього конфлікту досягнення цих цілей, яке супроводжувалось заходами з забезпечення їх повного втілення, розглядалось Альянсом як передумова припинення насильства і людських страждань в Косові. 10 червня 1999 року, після 77-денної повітряної кампанії lasting 77 days, Генеральний секретар НАТО Хав'єр Солана оголосив, що надав інструкції генералові Уеслі Кларку, Верховному головнокомандувачу об'єднаних сил НАТО в Європі, призупинити повітряну операцію НАТО. Це рішення було прийняте після консультацій з Північноатлантичною радою і підтвердження з боку генерала Кларка початку повного виведення югославських сил з Косова. Виведення здійснювалось відповідно до Військово-технічної угоди , яку уклали НАТО і Федеративна Республіка Югославія ввечері 9 червня. Угоду підписали генерал-лейтенант сер Майкл Джексон від імені НАТО і від імені Федеративної Республіки Югославія та Республіки Сербія - генерал-полковник югославського війська Свєтозар Мар'янович та генерал-лейтенант Обрад Стеванович з міністерства внутрішніх справ. Виведення також відповідало угоді, підписаній 3 червня між Федеративною Республікою Югославія і спеціальними посланниками Європейського Союзу і Росії - президентом Фінляндії Ахтісаарі і паном Віктором Чорномирдіним, колишнім прем'єр-міністром Росії. 10 червня Рада Безпеки ООН прийняла Резолюцію 1244, в якій віталась згода Федеративної Республіки Югославія з принципами політичного врегулювання кризи в Косові, серед яких негайне припинення насильства і швидке виведення її військових, поліцейських та напіввійськових формувань. Резолюція, за яку проголосували 14 країн і 1(Китай) утрималась, включила в себе рішення Ради Безпеки про забезпечення міжнародної цивільної і військової присутності в Косові під егідою ООН. Згідно з розділом VII Статуту ООН Рада Безпеки вирішила, що політичне врегулювання кризи ґрунтуватиметься на загальних принципах, які були ухвалені 6 травня міністрами закордонних справ групи семи промислово розвинутих країн і Російської Федерації ( Групи 8) і принципах, що викладені в документі, який презентували в Белграді президент Фінляндії і спеціальний представник Російської Федерації і з яким уряд Федеративної Республіки Югославія погодився 3 червня. Обидва документи були додані до Резолюції. До принципів, серед іншого, увійшли негайне і підтверджене припинення насильства і репресій в Косові; виведення військових, поліцейських і напіввійськових формувань Федеративної Республіки Югославія; розгортання ефективних міжнародних цивільних та військових сил із серйозною участю НАТО в силах безпеки і єдиному командуванні та управлінні; створення тимчасової адміністрації; безпечне і вільне повернення усіх біженців; політичний процес, який забезпечить значний рівень самоврядування; демілітаризація Армії визволення Косова (KLA) і комплексний підхід до економічного розвитку кризового регіону. Рада Безпеки надала країнам-членам і відповідним міжнародним організаціям повноваження на створення міжнародних сил безпеки, які мають відповідати за недопущення нових військових дій, демілітаризацію KLA і створення безпечного клімату для повернення біженців та діяльності міжнародних цивільних організацій. Рада Безпеки також надала Генеральному секретарю ООН повноваження на забезпечення міжнародної цивільної присутності і доручила йому призначити Спеціального представника для нагляду за імплементацією. Після прийняття РРБ ООН 1244 генерал Джексон, призначений командувачем сил і діючий за інструкціями Північноатлантичної ради, провів негайну підготовку до швидкого розгортання сил безпеки за мандатом Ради Безпеки ООН.