Інформація наведена за станом на вересень 2000 р.

Що таке НАТО? В результаті укладення Північноатлантичного договору, який було підписано у Вашінгтоні 4 квітня 1949 року, виник альянс 10 європейських та 2 північноамериканських незалежних країн, які взяли на себе зобов’язання щодо забезпечення взаємної оборони. Ще 4 європейські країни приєдналися до Альянсу в період між 1952 та 1982 роком, в результаті чого число членів становило 16. Після прийняття до Альянсу 12 березня 1999 року Польщі, Угорщини та Чеської Республіки кількість членів тепер становить 19. Членами НАТО є: Бельгія, Велика Британiя, Греція, Данія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Польща, Португалія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Угорщина, Франція та Чеська Республіка. Північноатлантичний договір Північноатлантичний договір сам по собі — це дуже простий документ, який відповідає духові Статуту Організації Об’єднаних Націй та здобуває свою законність від цього Статуту. Згідно з Договором країни-члени беруть на себе зобов’язання підтримувати та розвивати свою обороноздатність, індивідуально та спільно забезпечувати основу для колективного воєнного планування. Ще одна стаття Договору про утворення НАТО забезпечує рамки для консультацій між країнами членами, коли одна з них відчуває, що її безпека знаходиться під загрозою. Саме в цій статті підкреслюється основоположне значення широкомасштабного консультаційного процесу, що відбувається в межах Альянсу, та пояснюється, чому Альянс перебирає на себе нові місії, метою яких є зміцнення безпеки в євроатлантичному просторі в цілому. У наступній статті, а саме в статті 5, міститься посилання на право щодо забезпечення колективної оборони, як це зафіксовано в Статуті ООН. У статті проголошується, що збройний напад на одного або кількох членів НАТО вважатиметься нападом на них усіх. Вступ нових членів до Альянсу відповідає статті 10 Договору про утворення НАТО, в якій проголошується, що кожна європейська держава, котра здатна втілювати у життя принципи цього Договору та сприяти безпеці у Північноатлантичному регіоні, може бути запрошена до приєднання до цього Договору. Після недавнього вступу Польщі, Угорщини та Чеської Республіки керівники Альянсу підкреслили, що двері до НАТО залишатимуться відкритими в майбутньому й для інших країн. В інших статтях Договору мова йде про те, що кожна з країн-членів зобов’язується всіляко сприяти розвиткові мирних та дружніх міжнародних відносин, зокрема, шляхом зміцнення своїх вільних інституцій та забезпечення умов для стабільності й благополуччя. Договір також передбачає докладання зусиль з врегулювання конфліктних ситуацій, які можуть виникати між країнами-членами в міжнародній економічній політиці, та докладання зусиль щодо сприяння співробітництва між ними. Трансформація альянсу НАТО — це альянс, відданий справі колективного захисту його країн-членів. Він є основою для збереження миру та майбутньої безпеки. Але слідом за величезними змінами, які відбулися в Європі в 90-х роках, НАТО також стало каталізатором процесу поширення безпеки й стабільності на всю Європу. Трансформація НАТО, що почалася із закінченням холодної війни та розмежуванням Європи, спрямована на досягнення високого ступеня співробітництва та взаємної довіри, від чого виграє вся Європа. Серцевину Альянсу становлять його країни-члени. Зустрічі, які проводять уряди цих країн, репрезентують найвищі політичні органи Альянсу. Криза у Косовому була одним з головних питань на порядку денному Вашiнгтонського саміту в квітні 1999 року. Керівники НАТО дали оцінку ситуації в Косовому з метою посилення рішучості міжнародної спільності в плані досягнення тривалого політичного врегулювання конфлікту та створення умов для відновлення миру й гарантування в майбутньому безпеки у цьому регіоні. На саміті було також відзначено 50-річчя НАТО. Керівники НАТО підтвердили тривалу цінність трансатлантичного зв’язку та конкретні основоположні цілі Альянсу, а саме: гарантування свободи та безпеки країн-членів, відданість принципам Статуту ООН, підтримка демократії та розв’язання спірних проблем мирним шляхом. Вашінгтонський саміт став також тією подією, що закріпила зміни, які відбулися в НАТО в 90-ті роки в рамках процесу адаптації Альянсу до вимог нинішнього світу. Мова йде про процес розширення НАТО та про надання нової форми військовим структурам Альянсу, щоб створити для НАТО можливості виконання нових функцій в плані врегулювання криз, проведення миротворчих операцій та операцій з підтримки миру в євроатлантичному регіоні, а також посилення участі європейських країн у вирішенні питань безпеки. У контексті цих змін НАТО докладає зусиль щодо налагодження реального партнерства з багатьма країнами, що не є членами НАТО, з метою створення прозорішої Європи, в котрій буде значно менше місця для непорозумінь та недовіри. Центральне місце в цій ідеї належить програмі “Партнерство заради миру ”(ПЗМ), яка сприяє співробітництву між членами НАТО та 26 країнами-партнерами з широкого кола питань, пов’язаних з проблемами безпеки. Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП), до якої залучено 46 країни, зокрема країни — члени НАТО, забезпечує політичну основу для ПЗМ та є форумом для обговорення питань, пов’язаних з проблемами безпеки. Глави держав та урядів 46 країн провели засідання РЄАП на вищому рівні у Вашiнгтоні по завершеннi саміту НАТО. За останні кілька років Росія та Україна встановили особливі відносини незалежного характеру з країнами - членами Альянсу, в рамках яких вони здійснюють, хоча й по-різному, програми співробітництва з широкого кола практичних питань, пов’язаних з проблемами безпеки, що на користь самим цим країнам та Європі в цілому. Обидві країни є членами Ради євроатлантичного партнерства. Росія припинила свою участь у багатьох з цих програм після прийняття Альянсом рішення про воєнне втручання з метою припинення конфлікту в Косовому. Однак, незважаючи на різні підходи до питання застосування військової сили, країни – члени НАТО тісно співпрацювали з представниками уряду Російської Федерації в контексті дипломатичних зусиль, щоб покласти край конфліктові в Косовому та досягти далекосяжного політичного розв’язання цієї проблеми. НАТО впевнене, що співробітництво між Росією та НАТО буде поновлено у більш широких масштабах та продовжуватиме розвиватися у позитивному напрямі. Зусилля в дусі успішного співробітництва, які знайшли свій прояв у Силах імплементації (ІФОР) та у Стабілізаційних силах (СФОР) в Боснії-Герцеговині, а також в багатьох інших сферах, є підставою для сподівань на виправлення становища. Здійснюється також програма особливого співробітництва в контексті Середземноморського діалогу НАТО, тобто діалогу з сіома середземноморськими країнами, що не є членами НАТО (Єгиптом, Ізраїлем, Йорданією, Мавританією, Марокко та Тунісом). Мета Середземноморського діалогу —поширення безпеки й стабільності на весь Середземноморський регіон. Безпека та стабільність у Середземномор’ї пов’язані з безпекою в Європі. У складі НАТО є комітети, відповідальні за перспективне планування з таких питань, як політичні консультації, воєнне планування та військові операції, співробітництво в плані озброєнь тощо. Комітети надають рекомендації Північноатлантичній раді, найвищому органу, що приймає рішення, або Комітету воєнного планування НАТО, який займається головним чином питаннями інтегрованої військової структури НАТО. Також проводяться консультації з економічних питань стосовно оборонного бюджету та конверсії воєнно-промислового комплексу. НАТО також забезпечує форум для активного співробітництва серед країн-членів та країн-партнерів за такими напрямами, як планування на випадок надзвичайних ситуацій, надання допомоги під час стихійного лиха, наукові програми та програми з охорони навколишнього середовища. І хоча кожна країна несе основну відповідальність за своє власне планування на випадок надзвичайних ситуацій, НАТО працює над тим, щоб гарантувати найефективніше використання цивільних ресурсів Альянсу, коли в цьому виникає необхідність. У такому випадку роль НАТО зводиться до координації. В листопаді 1998 року Євроатлантичний центр координації реагування на катастрофи (ЄАЦКРК), якого було відкрито у червні 1997 року, здійснював координацію рятувальних операцій у вражених повінню районах Західної України. Слідом за погіршенням ситуації в Косовому та навколо нього ЄАЦКРК також відігравав ключову роль у координації гуманітарної допомоги від НАТО та країн-партнерів для полегшення тяжкого становища, в якому опинилися косівські біженці, та надання допомоги сусіднім країнам. НАТО також проводить багато програм обмінів з наукових проблем та з тих питань охорони навколишнього середовища, що викликають занепокоєння НАТО та країн-партнерів. Ці програми надають підтримку науковим дослідженням високого ступеня складності, сприяють розвитку національних наукових та інженерно-технічних ресурсів та уможливлюють економію коштів завдяки міжнародному співробітництву. Велику кількість таких заходів спрямовано на вирішення екологічних проблем, пов’язаних з оборонною діяльністю, яка має шкідливий вплив на сусідні країни, і які можна розв’язати лише шляхом спільних дій. Цей текст не є офіційно узгодженим документом НАТО і тому необов'язково представляє офіційну думку урядів країн – членів НАТО з питань політики, які тут порушувались.