Як НАТО може підтримувати розв’язання проблем інвалідності, миру і безпеки

Женевські конвенції є наріжними каменями міжнародного гуманітарного права, яке з’явилось внаслідок Другої світової війни і Голокосту, коли сотні тисяч людей з інвалідністю були винищені разом з євреями та іншими меншинами. Нюрнберзький трибунал дійшов висновку, що масове убивство осіб з інвалідністю під час Другої світової війни є злочином проти людяності, надавши таким чином чітке визначення переслідування на основі інвалідності. Особи з інвалідністю зазнавали великого ризику під час нацистського терористичного правління, частково через свою відокремленість від суспільства, яка призводила до їх ізоляції від своєї громади. Через те, що вони часто були замкнені у зловісних установах, прокурорам було неважко знайти осіб, які гітлерівським режимом вважались розхідним матеріалом. Ізоляція осіб з інвалідністю, яка має місце, посилює для них ризики під час конфліктів, на що вказують звіти таких організацій, як Дісабіліті райтс інтернешнл. Нещодавні конфлікти в Південному Судані, Сирії і в Україні показали, що така ізоляція, разом зі стигмою на ґрунті інвалідності, посилює нерівність для осіб з інвалідністю, які опинились у збройному конфлікті.

Агресивна війна Росії проти України демонструє безпорадність осіб з інвалідністю під час конфлікту. В достовірних звітах детально описується, як особи з інвалідністю залишаються покинутими в установах під обстрілами, як евакуаційні притулки часто бувають недоступними, а гуманітарна допомога буває важкодоступною. В них часто вказується на необхідність підтримувати реінтеграцію тих, хто пережив збройний конфлікт, як поранених в бою солдатів, так і постраждалих цивільних. Ми також знаємо, що постконфліктна відбудова буде більш життєздатною, якщо етика інклюзії замінить етику недовіри. Особи з інвалідністю є важливими агентами таких змін і інвалідність часто є містком, який поєднує людей з різних боків конфлікту, тому що вони мають спільний досвід життя з інвалідністю.

НАТО на даний момент не має своєї політики захисту осіб з інвалідністю під час конфлікту. Однак підтримка порядку денного ООН щодо інвалідності, миру і безпеки є важливим продовженням роботи Альянсу над питаннями безпеки людини, зв’язаними із захистом цивільних під час збройного конфлікту, а також зусиллями членів Альянсу із забезпечення прав людини для осіб з інвалідністю під час миру і збройного конфлікту. Ми рекомендуємо включити до дій: 1. Чітке визнання НАТО того, що збройний конфлікт здійснює непропорційний вплив на осіб з інвалідністю, і що особи з інвалідністю є важливими учасниками процесу миру і безпеки; 2. Включити в політику НАТО зобов’язання інтегрувати основні положення Резолюції 2475 Ради Безпеки ООН щодо захисту осіб з інвалідністю під час збройних конфліктів; 3. Главами держав і урядів розробити політику щодо інвалідності, миру і безпеки задля спрямування роботи НАТО. 4. Взаємодія Дорадчої групи громадянського суспільства в НАТО з організаціями осіб з інвалідністю.

Захист осіб з інвалідністю в часи збройних конфліктів сьогодні посідає чільне місце в міжнародному порядку денному, але так було не завжди. Одним з результатів десятків років, якщо не століть, сприйняття осіб з інвалідністю як “об’єктів” — навіть об’єктів захисту – стало те, що їхня здатність діяти свідомо, самостійність і право бути залученими до прийняття рішень, які впливають на їхнє життя, а також на ширші аспекти суспільного життя, ігнорувались.

Ухвалення ООН у 2006 році Конвенції про права осіб з інвалідністю (CRPD) поклало початок кодифікації зсуву вбік соціальної моделі інвалідності, яка ґрунтується на правах людини і визнає осіб з інвалідністю такими, які мають права і є агентами змін.

Щодо збройних конфліктів та інших «ситуацій ризику», CRPD Стаття 11 говорить, що: Держави-учасниці відповідно до своїх зобов’язань за міжнародним правом, включно з міжнародним гуманітарним правом і міжнародним правом щодо прав людини, повинні вжити всіх необхідних заходів для забезпечення захисту та безпеки всіх осіб з інвалідністю в ситуаціях ризику, включаючи збройні конфлікти, надзвичайні гуманітарні ситуації та стихійні лиха.

Попри юридичні зобов’язання за статтею 11, в 2007 році, за рік після прийняття CRPD, Генеральний секретар ООН повідомив про непропорційний вплив збройних конфліктів на осіб з інвалідністю і відсутність зважання на специфічні ризики, на які вони наражаються під час конфліктів. Більш недавні свідчення з Центральноафриканської Республіки з Ємену з Гази підтримують ці висновки. Наприклад, у 2018 році, ЮНІСЕФ повідомляла, що під час збройних конфліктів існує більша вірогідність розлучення дітей-інвалідів з тими, хто за ними доглядає, особливо під час атак або переміщення, що робить їх більш вразливими до викрадення або залучення до збройних формувань.

ООН бере це до уваги і здійснює заходи з дієвої підтримки виконання статті 11. У 2019 році Генеральний секретар ООН в своєму Річному звіті про захист цивільних під час збройних конфліктів закликав до посилення захисту і допомоги особам з інвалідністю, які постраждали від конфлікту. Невдовзі по тому Рада Безпеки ООН в червні 2019 року ухвалила Резолюцію 2475, в якій підтверджуються конкретні зобов’язання і захист, які мають поширюватись на осіб з інвалідністю під час збройних конфліктів, а також артикулюються широкі підходи до захисту. Ця резолюція забезпечує рамки для нового порядку денного розв’язання проблем інвалідності, миру і безпеки. Вона допомагає покращити обізнаність щодо непропорційного впливу збройних конфліктів на осіб з інвалідністю, вказуючи на пріоритетні дії, в тому числі на необхідність надання безпечного, вчасного і безперешкодного гуманітарного доступу до усіх людей, які потребують допомоги в зонах конфліктів; забезпечення рівного доступу до основних послуг особам з інвалідністю; і запобігання насильству і зловживанням проти них під час збройних конфліктівt. Вона також закликає до відповідальності за злочинні дії, спрямовані, або такі, які впливають, на осіб з інвалідністю, а також до участі осіб з інвалідністю в пошуку мирного розв’язання проблем безпеки.

Елементи цих тем були розроблені в трьох подальших доповідях, оприлюднених тогочасним Спеціальним доповідачем ООН з питань прав осіб з інвалідністю, професором Джерардом Квінном, який запропонував дії із захисту протягом континууму миру і конфлікту. Як наголосив спеціальний доповідач, є багато маловідомих прикладів позитивних внесків осіб з інвалідністю в розбудову миру (наприклад, у Північній Ірландії, Уганді і Південній Африці), які демонструють, що особи з інвалідністю є активними агентами змін в деяких процесах з розбудови миру, допомагаючи розбудовувати мости між людьми по різні боки конфлікту. Тому варто створювати більше простору для активного залучення осіб з інвалідністю.

Цілі Резолюції 2475 РБ ООН починають просувати й інші організації, в тому числі Г'юман райтс вотч, яка збільшила кількість своїх повідомлень про осіб з інвалідністю в зонах конфліктів. Участь Міжнародної ради США з питань інвалідності і Центру міжнародного і порівняльного права при Балтиморському університеті підсилює застосування уроків «Гендеру, жінок, миру і безпеки», «Молоді, миру і безпеки» і «Дітей, що постраждали від збройних конфліктів» при розробці стратегій для кращої інтеграції питань захисту інвалідів у рамки миру і безпеки.

З’являється наукова думка, яка встановлює чіткий зв'язок між Конвенцією про права осіб з інвалідністю (CPRD) і режимами міжнародного права, які можна застосовувати задля організації захисту осіб з інвалідністю в ситуаціях ризику. До них належать опубліковані праці проєкту Гарвардської школи права з проблем інвалідності щодо необхідності кращого захисту осіб з інвалідністю під час ведення бойових дій, наприклад, через доступні попередження, доступні укриття і доступні засоби евакуації, а також покращеної відповідальності за завдану їм шкоду.

У рамках CRPD є багато чого, що можна і потрібно використовувати для просування захисту осіб з інвалідністю протягом усього континууму миру і конфлікту. Це вже починає відбуватись в реальний і відчутний спосіб. Світовий банк, наприклад, у 2022 році порушив ці питання в своїй переглянутій «Інклюзії інвалідності і рамках відповідальності», а Міжнародний комітет Червоного Хреста інтегрує інвалідність у всю свою роботу, ґрунтуючись на зв’язку між CRPD і режимом захисту за міжнародним гуманітарним правом.

Хоча в Декларації Вашингтонського саміту НАТО не згадуються питання миру і безпеки у зв’язку з інвалідністю, параграф 1 Декларації підтверджує відданість НАТО “свободі особистості, правам людини, демократії і верховенству права». Імперативом є обмін інформацією між союзниками з НАТО і партнерами і сприяння обговоренню включення питань інвалідності в конкретні військові операції і заходи для забезпечення зв’язку між проблемами інвалідності, миру і безпеки та іншими питаннями захисту, включно з питаннями жінок, миру і безпеки (WPS). Також важливо прив’язати обговорення питань інклюзії інвалідності до діалогу в рамках командування ОЗС НАТО. Є багато сфер, в яких такий діалог міг би допомогти роботі НАТО щодо [операцій в багатьох сферах водночас в міському середовищі] (https://www.jwc.nato.int/application/files/2816/7092/4803/MDO_URBANDEC2022.pdf), уроків війни в Україні або питань розроблення методів ведення воєнних дій. Активна інтеграція питань інвалідності в ці критичні сфери з боку НАТО забезпечить більш комплексний і дієвий підхід до глобальних проблем безпеки.

Через 75 років після створення, і відповідно до існуючої політики щодо жінок, миру і безпеки (WPS), а також безпеки людини, настав час для НАТО звернути увагу на захист осіб з інвалідністю, а також забезпечити їхню участь в роботі НАТО, демонструючи відданість Альянсу інклюзивній безпеці і демократичним цінностям. Консенсус з цих питань можливий. Майже усі країни - члени НАТО вже є учасницями CPRD, мають солідні рамки законів і політики і приєднуються до принципів залучення осіб з інвалідністю в демократичні процеси прийняття рішень.

Для просування в НАТО питань інвалідності, миру і безпеки рекомендується кілька дій. Це:

Особи з інвалідністю, хоча із запізненням, вже визнані населенням, яке піддається ризику під час збройних конфліктів і їх наслідків. Резолюція 2475 РБ ООН забезпечує для НАТО основу для визнання захисту осіб з інвалідністю в основному так само, як Альянс розглядає захист жінок і дітей в ситуаціях ризику. Чітке визнання НАТО впливу збройних конфліктів на осіб з інвалідністю у поєднанні із зобов’язанням інтегрувати основні положення Резолюції 2475 РБ ООН в політику НАТО, є природним продовженням зусиль НАТО з посилення підходу до безпеки людини і зусиль Альянсу з підтримання прав людини для осіб з інвалідністю в часи миру і під час конфліктів.