Ядерне стримування сьогодні

Ці запитання я часто чую від активістів, громадськості і журналістів. В часи, коли обговорення летальної автономної зброї, роїв дронів і мілітаризації космічного простору створює враження про сучасну війну як про щось на кшталт науково-фантастичного трилера, ядерні озброєння можуть здаватись таким же само застарілим ретро, як портативний плеєр «Соні» чи дротовий телефон. Проте ядерні країни, такі як Росія і Китай, продовжують вкладати величезні кошти в створення дедалі більш досконалих і різноманітних ядерних арсеналів, Північна Корея стрімко продовжує свою ядерну експансію, а Іран знову опиняється на перших шпальтах газет завдяки своїм ядерним розробкам.

Ядерна зброя перебуває в основі колективної безпеки НАТО з моменту створення Організації. Протягом понад 70 років як національні арсенали ядерних держав - членів НАТО – США, Сполученого Королівства і Франції, так і американська ядерна зброя передового базування в Європі, слугують інструментом стримування для Альянсу і запевнення для його членів. Глави держав і урядів НАТО неодноразово підтверджували, що НАТО є ядерним альянсом і залишатиметься таким допоки існує ядерна зброя.

Просто кажучи, ми зберігаємо у себе ядерні озброєння тому, щоядерне стримування залишається потрібним і його принципи усе ще діють.

У розпал холодної війни Сполучені Штати мали в Європі майже 7300 одиниць ядерних озброєнь, які забезпечували розширене стримування і гарантії безпеки союзникам по НАТО. На сьогодні кількість американських ядерних озброєнь, розгорнутих в Європі на підтримку НАТО, скорочена на 90 відсотків порівняно з часами холодної війни. Лише із 1991 до 1993 року США вивели до трьох тисяч одиниць ядерних озброєнь з Європи. Із 2000 до 2010 року Сполучені Штати продовжували скорочувати кількість ядерних озброєнь в Європі і зосереджувати їх на меншій кількості баз. Така обмежена присутність залишається без змін і досі.

Укладання Договору про ядерні сили середньої дальності (ЯССД) в 1987 році, за яким послідували Договір про скорочення стратегічних озброєнь (ССО) в липні 1991 року і Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (ССНО) у 2002 році, створили сталий ритм скорочення стратегічних ядерних озброєнь між Сполученими Штатами і Росією з метою постійного зменшення їх кількості завдяки виконанню цих договорів.

Проте найбільш значне скорочення ядерних озброєнь в Європі відбулось у вересні 1991 року і воно не регулювалось загалом ніяким договором про контроль над озброєннями. 27 вересня 1991 року президент Джордж Г.В. Буш окреслив масштабні зміни у стані американських ядерних сил у відповідь на розпад СРСР і закликав кремлівських лідерів відповісти взаємністю. Кілька днів по тому Президент Михаїл Горбачов оголосив про те, що Радянський Союз здійснить подібні кроки зі скорочення, роззброєння і ліквідації більшості своїх нестратегічних ядерних сил.

Ці Президентські ядерні ініціативи (ПЯІ) привели до найбільш істотного скорочення тактичних – або нестратегічних – ядерних озброєнь на європейському театрі. Сполучені Штати ліквідували приблизно дві тисячі ядерних артилерійських снарядів наземного базування і балістичних ракет малої дальності; зняли усі тактичні ядерні озброєння з надводних військових кораблів, ударних підводних човнів і літаків морської авіації; ліквідували усі ядерні глибинні бомби; зняли з бойового чергування стратегічні бомбардувальники; і відмінили заплановану модернізацію деяких ядерних систем.

Радянські, а за ними російські, лідери пообіцяли ліквідувати усю ядерну артилерію, ядерні боєголовки тактичних ракет і ядерні наземні міни, а також зняти тактичні ядерні озброєння з кораблів, багатоцільових підводних човнів і літаків морської авіації. Ці озброєння, разом з ядерними боєголовками систем ППО, повинні були бути зібрані в єдиному місці зберігання і частина з них мала бути знищена. На додаток до цього повинні були бути ліквідовані третина російських тактичних ядерних озброєнь морського базування і половина її ядерних ракетних боєголовок «земля-повітря» разом з половиною російських запасів ядерних тактичних озброєнь повітряного базування. Станом на 2010 рік Росія зібрала свої тактичні ядерні озброєння на «центральному складі» в Росії; зняла тактичні ядерні озброєння з озброєння своїх сухопутних сил; і радикально скоротила тактичний ядерний арсенал своїх ВПС, військ протиракетної оборони і ВМС, скоротивши кількість нестратегічних ядерних озброєнь на майже 75 відсотків.

Сукупне скорочення з боку Сполучених Штатів і Росії стало найбільш значною зміною ядерної ситуації в Європі і привело до значного зменшення кількості розгорнутих ядерних озброєнь і послабленню військового напруження.

На жаль, досягнення середини 90-х років XX сторіччя не переросли у сталий і такий, що підлягає перевірці, прогрес з ліквідації запасів нестратегічних ядерних озброєнь. В той час як Сполучені Штати в односторонньому порядку з плином часу скорочували свої нестратегічні ядерні сили, немає впевненості, що Росія повністю виконала свої обіцянки – бо ці політичні заяви і дії не передбачали механізмів верифікації чи виконання.

Останнім часом Росія знову вирішила покластись на розгорнуті на європейському театрі ядерні озброєння заради протидії тому, що вона вважає перевагою НАТО у звичайних озброєннях. В рамках своєї загальної військової трансформації Росія на початку 2000-х років модернізувала майже 80 відсотків своїх стратегічних ядерних сил. США лише зараз розпочинають свою власну програму модернізації на 20+ років, яка передбачає продовження терміну служби гравітаційних бомб B61, які розташовані у Європі у разі виконання спільної ядерної місії НАТО.

Через це Росії простіше швидко встановити нові стратегічні боєголовки на сучасні вже розгорнуті міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), балістичні ракети підводного базування і бомбардувальники коли обмеження за Договором «Новий ДССО» (2010) втратять чинність між 2021 або 2026 роками. Це особливо важливо зважаючи на відсутність значного прогресу у переговорах про укладання нового договору про режим контролю над озброєннями для нових стратегічних систем до того, як втратить силу Новий ДССО.

До того ж Росія розробляє нові типи ракетних систем, такі як гіперзвукова керована ракета стратегічної дальності «Авангард» і гіперзвукова крилата ракета тактичної дальності «Циркон», яку Росія випробовує і розгортає на різних пускових платформах. Вона також розробляє балістичну ракету повітряного базування «Кинджал», яка, за російськими даними, матиме дальність до двох тисяч кілометрів. Гіперзвукові озброєння летять з надвисокою швидкістю на малих висотах і здатні маневрувати під час польоту – ця комбінація можливостей робить складним відстеження гіперзвукової ракети і майже неможливим захист від неї. Хоча США розпочали збільшувати свої інвестиції в розробку гіперзвукових ракетних систем, вони відстають від Росії (і Китаю).

На додаток до гіперзвукових ракет Росія розробляє «новаторські» ядерні системи, такі як ядерна крилата ракета з атомним двигуном і підводна безпілотна ядерна торпеда – вони можуть застосовуватись для залякування, примусу та нападу на країни - члени НАТО практично без попередження чи здатності відреагувати. Наміри Росії щодо цих озброєнь не зрозумілі. Проте обережність вимагає від НАТО оцінки своїх власних сил і засобів в світлі цих нових російських систем.

Але мабуть найбільший розрив між НАТО і Росією спостерігається в сфері тактичних, або нестратегічних ядерних озброєнь. Це системи, озброєні малопотужними ядерними боєголовками, такі як крилаті ракети повітряного, морського і наземного базування. Росія вже має значний арсенал ракетних систем, які мають подвійне призначення і можуть доставляти як звичайні, так і ядерні боєголовки. Вони можуть досягти території усіх європейських країн - членів НАТО як із землі, так і з повітря чи моря. Маючи значно більший арсенал нестратегічних ядерних боєголовок – за підрахунками від 1500 до 2000 одиниць на складах, порівняно зі 150-200 американськими гравітаційними бомбами, які зберігаються в казематах у Європі, за даними з відкритих джерел – Росія кидає новий виклик НАТО в аспекті регіонального стримування і оборони.

Зважаючи на такий мінливий характер стану безпеки – і до того, як наші конкуренти і потенційні супротивники будуть готові і захочуть самі відмовитись від ядерних озброєнь – НАТО повинна бути здатна стримувати ядерні загрози і відповідати на застосування ядерної зброї Росією задля збереження безпеки майже одного мільярда людей, які живуть під парасолькою НАТО.

Як домовились усі глави держав і урядів НАТО – і часто це повторюють – ядерні озброєння НАТО призначені для «збереження миру, запобігання примусу і стримування агресії». Сюди входить і запевнення членів Альянсу в міцній трансатлантичній відданості колективній безпеці, яку демонструють домовленості про спільне використання ядерних сил НАТО, згідно з якими європейські і північноамериканські члени Альянсу поділяють ризики і відповідальність зв’язані з ядерним стримуванням. Це також є потужним сигналом для Росії про те, що вони не досягнуть своєї мети за допомогою навіть обмеженого застосування ядерних озброєнь в конфлікті, оскільки показує, що НАТО має спроможність і рішучість змусити заплатити неприйнятну ціну, більшу, ніж будь-яка очікувана вигода, і коротко кажучи, що жодна ядерна атака з боку Росії не дасть успіху.

Країни - члени НАТО залишаються рішуче налаштованими на досягнення мети миру без ядерної зброї і підтримку контролю над озброєннями, нерозповсюдження і роззброєння. Проте НАТО залишатиметься ядерним альянсом допоки існують ядерні озброєння. НАТО і надалі гарантуватиме дієвість наших сил і засобів стримування і оборони, в тому числі гарантуватиме безпечність, захищеність і дієвість наших ядерних сил стримування. Коротко кажучи, ядерна зброя продовжує відігравати важливу життєву роль в безпеці НАТО, збереженні миру, запобіганні примусу і стримуванні агресії.