Навіщо країнам - членам НАТО потрібно ядерне стримування? В часи дедалі досконаліших звичайних боєприпасів, ведення кібервоєн і автономних роботів чи не є ядерні озброєння лише реліктом холодної війни, які вже втратили своє значення? Чому ці озброєння усе ще перебувають на території мирної Європи?

Ці запитання я часто чую від активістів, громадськості і журналістів. В часи, коли обговорення летальної автономної зброї, роїв дронів і мілітаризації космічного простору створює враження про сучасну війну як про щось на кшталт науково-фантастичного трилера, ядерні озброєння можуть здаватись таким же само застарілим ретро, як портативний плеєр «Соні» чи дротовий телефон. Проте ядерні країни, такі як Росія і Китай, продовжують вкладати величезні кошти в створення дедалі більш досконалих і різноманітних ядерних арсеналів, Північна Корея стрімко продовжує свою ядерну експансію, а Іран знову опиняється на перших шпальтах газет завдяки своїм ядерним розробкам.

Ядерна зброя перебуває в основі колективної безпеки НАТО з моменту створення Організації. Протягом понад 70 років як національні арсенали ядерних держав - членів НАТО – США, Сполученого Королівства і Франції, так і американська ядерна зброя передового базування в Європі, слугують інструментом стримування для Альянсу і запевнення для його членів. Глави держав і урядів НАТО неодноразово підтверджували, що НАТО є ядерним альянсом і залишатиметься таким допоки існує ядерна зброя.

Просто кажучи, ми зберігаємо у себе ядерні озброєння тому, щоядерне стримування залишається потрібним і його принципи усе ще діють.

Скорочення після холодної війни

У розпал холодної війни Сполучені Штати мали в Європі майже 7300 одиниць ядерних озброєнь, які забезпечували розширене стримування і гарантії безпеки союзникам по НАТО. На сьогодні кількість американських ядерних озброєнь, розгорнутих в Європі на підтримку НАТО, скорочена на 90 відсотків порівняно з часами холодної війни. Лише із 1991 до 1993 року США вивели до трьох тисяч одиниць ядерних озброєнь з Європи. Із 2000 до 2010 року Сполучені Штати продовжували скорочувати кількість ядерних озброєнь в Європі і зосереджувати їх на меншій кількості баз. Така обмежена присутність залишається без змін і досі.

Укладання Договору про ядерні сили середньої дальності (ЯССД) в 1987 році, за яким послідували Договір про скорочення стратегічних озброєнь (ССО) в липні 1991 року і Договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (ССНО) у 2002 році, створили сталий ритм скорочення стратегічних ядерних озброєнь між Сполученими Штатами і Росією з метою постійного зменшення їх кількості завдяки виконанню цих договорів.

Президенти Джордж Г.В. Буш і Михаїл Горбачов потискають руки по закінченні прес-конференції після підписання Угоди ССО 1 щодо взаємної ліквідації стратегічних ядерних озброєнь обох країн – Москва, 31 липня 1991 року. © Corbis / Peter Turnley

Проте найбільш значне скорочення ядерних озброєнь в Європі відбулось у вересні 1991 року і воно не регулювалось загалом ніяким договором про контроль над озброєннями. 27 вересня 1991 року президент Джордж Г.В. Буш окреслив масштабні зміни у стані американських ядерних сил у відповідь на розпад СРСР і закликав кремлівських лідерів відповісти взаємністю. Кілька днів по тому Президент Михаїл Горбачов оголосив про те, що Радянський Союз здійснить подібні кроки зі скорочення, роззброєння і ліквідації більшості своїх нестратегічних ядерних сил.

Ці Президентські ядерні ініціативи (ПЯІ) привели до найбільш істотного скорочення тактичних – або нестратегічних – ядерних озброєнь на європейському театрі. Сполучені Штати ліквідували приблизно дві тисячі ядерних артилерійських снарядів наземного базування і балістичних ракет малої дальності; зняли усі тактичні ядерні озброєння з надводних військових кораблів, ударних підводних човнів і літаків морської авіації; ліквідували усі ядерні глибинні бомби; зняли з бойового чергування стратегічні бомбардувальники; і відмінили заплановану модернізацію деяких ядерних систем.

Радянські, а за ними російські, лідери пообіцяли ліквідувати усю ядерну артилерію, ядерні боєголовки тактичних ракет і ядерні наземні міни, а також зняти тактичні ядерні озброєння з кораблів, багатоцільових підводних човнів і літаків морської авіації. Ці озброєння, разом з ядерними боєголовками систем ППО, повинні були бути зібрані в єдиному місці зберігання і частина з них мала бути знищена. На додаток до цього повинні були бути ліквідовані третина російських тактичних ядерних озброєнь морського базування і половина її ядерних ракетних боєголовок «земля-повітря» разом з половиною російських запасів ядерних тактичних озброєнь повітряного базування. Станом на 2010 рік Росія зібрала свої тактичні ядерні озброєння на «центральному складі» в Росії; зняла тактичні ядерні озброєння з озброєння своїх сухопутних сил; і радикально скоротила тактичний ядерний арсенал своїх ВПС, військ протиракетної оборони і ВМС, скоротивши кількість нестратегічних ядерних озброєнь на майже 75 відсотків.

Сукупне скорочення з боку Сполучених Штатів і Росії стало найбільш значною зміною ядерної ситуації в Європі і привело до значного зменшення кількості розгорнутих ядерних озброєнь і послабленню військового напруження.

На жаль, досягнення середини 90-х років XX сторіччя не переросли у сталий і такий, що підлягає перевірці, прогрес з ліквідації запасів нестратегічних ядерних озброєнь. В той час як Сполучені Штати в односторонньому порядку з плином часу скорочували свої нестратегічні ядерні сили, немає впевненості, що Росія повністю виконала свої обіцянки – бо ці політичні заяви і дії не передбачали механізмів верифікації чи виконання.

Росія знову кидає виклик

Останнім часом Росія знову вирішила покластись на розгорнуті на європейському театрі ядерні озброєння заради протидії тому, що вона вважає перевагою НАТО у звичайних озброєннях. В рамках своєї загальної військової трансформації Росія на початку 2000-х років модернізувала майже 80 відсотків своїх стратегічних ядерних сил. США лише зараз розпочинають свою власну програму модернізації на 20+ років, яка передбачає продовження терміну служби гравітаційних бомб B61, які розташовані у Європі у разі виконання спільної ядерної місії НАТО.

Через це Росії простіше швидко встановити нові стратегічні боєголовки на сучасні вже розгорнуті міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), балістичні ракети підводного базування і бомбардувальники коли обмеження за Договором «Новий ДССО» (2010) втратять чинність між 2021 або 2026 роками. Це особливо важливо зважаючи на відсутність значного прогресу у переговорах про укладання нового договору про режим контролю над озброєннями для нових стратегічних систем до того, як втратить силу Новий ДССО.

До того ж Росія розробляє нові типи ракетних систем, такі як гіперзвукова керована ракета стратегічної дальності «Авангард» і гіперзвукова крилата ракета тактичної дальності «Циркон», яку Росія випробовує і розгортає на різних пускових платформах. Вона також розробляє балістичну ракету повітряного базування «Кинджал», яка, за російськими даними, матиме дальність до двох тисяч кілометрів. Гіперзвукові озброєння летять з надвисокою швидкістю на малих висотах і здатні маневрувати під час польоту – ця комбінація можливостей робить складним відстеження гіперзвукової ракети і майже неможливим захист від неї. Хоча США розпочали збільшувати свої інвестиції в розробку гіперзвукових ракетних систем, вони відстають від Росії (і Китаю).

За інформацією агентства ТАСС, Росія в січні 2020 року провела перший успішний випробувальний пуск своєї гіперзвукової крилатої ракети «Циркон» з корабля. На зображенні художнє відтворення російської гіперзвукової крилатої ракети ЗМ22 «Циркон» в польоті. © DefPost

На додаток до гіперзвукових ракет Росія розробляє «новаторські» ядерні системи, такі як ядерна крилата ракета з атомним двигуном і підводна безпілотна ядерна торпеда – вони можуть застосовуватись для залякування, примусу та нападу на країни - члени НАТО практично без попередження чи здатності відреагувати. Наміри Росії щодо цих озброєнь не зрозумілі. Проте обережність вимагає від НАТО оцінки своїх власних сил і засобів в світлі цих нових російських систем.

Але мабуть найбільший розрив між НАТО і Росією спостерігається в сфері тактичних, або нестратегічних ядерних озброєнь. Це системи, озброєні малопотужними ядерними боєголовками, такі як крилаті ракети повітряного, морського і наземного базування. Росія вже має значний арсенал ракетних систем, які мають подвійне призначення і можуть доставляти як звичайні, так і ядерні боєголовки. Вони можуть досягти території усіх європейських країн - членів НАТО як із землі, так і з повітря чи моря. Маючи значно більший арсенал нестратегічних ядерних боєголовок – за підрахунками від 1500 до 2000 одиниць на складах, порівняно зі 150-200 американськими гравітаційними бомбами, які зберігаються в казематах у Європі, за даними з відкритих джерел – Росія кидає новий виклик НАТО в аспекті регіонального стримування і оборони.

Збереження дієвого ядерного стримування

Зважаючи на такий мінливий характер стану безпеки – і до того, як наші конкуренти і потенційні супротивники будуть готові і захочуть самі відмовитись від ядерних озброєнь – НАТО повинна бути здатна стримувати ядерні загрози і відповідати на застосування ядерної зброї Росією задля збереження безпеки майже одного мільярда людей, які живуть під парасолькою НАТО.

Як домовились усі глави держав і урядів НАТО – і часто це повторюють – ядерні озброєння НАТО призначені для «збереження миру, запобігання примусу і стримування агресії». Сюди входить і запевнення членів Альянсу в міцній трансатлантичній відданості колективній безпеці, яку демонструють домовленості про спільне використання ядерних сил НАТО, згідно з якими європейські і північноамериканські члени Альянсу поділяють ризики і відповідальність зв’язані з ядерним стримуванням. Це також є потужним сигналом для Росії про те, що вони не досягнуть своєї мети за допомогою навіть обмеженого застосування ядерних озброєнь в конфлікті, оскільки показує, що НАТО має спроможність і рішучість змусити заплатити неприйнятну ціну, більшу, ніж будь-яка очікувана вигода, і коротко кажучи, що жодна ядерна атака з боку Росії не дасть успіху.

Країни - члени НАТО залишаються рішуче налаштованими на досягнення мети миру без ядерної зброї і підтримку контролю над озброєннями, нерозповсюдження і роззброєння. Проте НАТО залишатиметься ядерним альянсом допоки існують ядерні озброєння. НАТО і надалі гарантуватиме дієвість наших сил і засобів стримування і оборони, в тому числі гарантуватиме безпечність, захищеність і дієвість наших ядерних сил стримування. Коротко кажучи, ядерна зброя продовжує відігравати важливу життєву роль в безпеці НАТО, збереженні миру, запобіганні примусу і стримуванні агресії.