Девід Сноудон з "Бізнес монітор інтернешнел" демонструє, як економічна діяльність Китаю, що зростає, нерозривно пов'язана з його поглядами на безпеку.
За останні 20 років реальне зростання китайського ВВП в середньому становить 9,9%. Це підняло економіку Китаю з маргінального рівня до одного з найбільших рушіїв глобального зростання. Із 2000 по 2009 р. китайська економіка зросла від 3,7% глобального ВВП (в номінальному доларовому вимірі) до 8,1%.
Протягом наступних десяти років китайське зростання має задовольнятися середнім рівнем у 7,5%, але цього буде достатньо для збільшення китайської частки глобального виробництва до 14,9%. Як демонструє графік 1, це приведе до надзвичайного наближення до США, які самі до 2019 року зможуть забезпечити світовому ВВП лише 19,4%.
Але навіть за умови потужного зростання протягом наступних 10 років китайський ВВП на душу населення залишатиметься в 2019 році лише на рівні 11 644 доларів США, або 20% від американського рівня.
Намагання Китаю купити деякі основні західні фірми мають обмежений успіх за політичних причин і міркувань національної безпеки
У 2009 році Китай був найбільшим інвестором у світі в енергетику і другим за розмірами в матеріали: ресурсному забезпеченню належить дві третини усіх закордонних оборудок Китаю. Західні фірми продовжують приваблювати Китай насамперед не тільки тому, що вони забезпечать приток природних ресурсів, а й тому, що допоможуть отримати необхідні знання і уміння.
Але намагання Китаю купити основні австралійські і американські фірми мають обмежений успіх за політичних причин і міркувань національної безпеки. Провал спроби компанії Чіналько купити за 19 мільярдів доларів США австралійську Ріо Тінто призвів до рішення здійснювати не такі «загрозливі», менші покупки, такі як покупка компанією Янжу Коул Майнінг австралійської Фелікс Ресорсиз за три мільярди доларів. Не маючи можливості робити великомасштабні інвестиції в західні видобувні компанії, Китай дедалі частіше спрямовує інвестиції на нові ринки, зокрема в Центральній Азії і субсахарській Африці.
Центральна Азія давно цікавить Китай скоріше з геополітичної, аніж з економічної точки зору. Китай боїться проникнення ісламістів з Центральної Азії, які можуть впливати на мусульман-уйгурів, що мешкають у західній провінції Сінцзян, яка в 2009 році постраждала від масових заворушень. Пекін боїться, що уйгурська діаспора, що мешкає в Киргизстані і Казахстані, надаватиме матеріальну підтримку своїм одноплемінникам у Китаї. Китай не бажає розширення військової присутності США в Центральній Азії і боїться, що це може бути частиною намагання оточити Китай, надавати підтримку уйгурським активістам і послабити вплив Китаю в регіоні.
Графік демонструє прогнози зростання ВВП на душу населення між 2000 і 2018 роками в розвинутих країнах (верхня крива), Китаї (середня крива) і нових країнах разом (нижня крива).
Китай кредитує Казахстан і Туркменістан, роблячи при цьому великі інвестиції у видобування в регіоні газу, нафти і навіть урану. Це не тільки задовольнятиме потреби Китаю в природних ресурсах, але й тісніше зв’яже країни цього регіону з Пекіном. Наприклад, позика в чотири мільярди доларів США, надана Туркменістану для розроблення гігантського газового родовища Південний Йолотан, збіглася з відкриттям 2000-кілометрової ділянки газопроводу Центральна Азія – Китай у грудні 2009 р. Перший трубопровід буде транспортувати 13 мільярдів кубометрів газу з Туркменістану до Китаю у 2010 році, а другий трубопровід до 2012 - 2014 років збільшить до 40 мільярдів кубометрів цей обсяг, до якого входитиме експорт з Узбекистану і Казахстану.
Подібна стратегія застосовується у субсахарській Африці. Прем’єр-міністр Вень Дзябао запропонував надати позики в обсязі 10 мільярдів доларів США протягом наступних трьох років – подібно до позики в 10 мільярдів доларів, наданої Казахстану під час кризи його банківського сектора – що прокладе шлях для інвестицій. Справді, деякі запропоновані угоди вже більші за ті, що укладені в Центральній Азії. Нафтовий проект Нігер - Китай становитиме майже п'ять мільярдів доларів США, а інвестиція в обсязі 7 - 9 мільярдів доларів США вже запропонована Гвінеї.
Ці оборудки мають ряд привабливих рис для обох сторін. Африканським державам Китай пропонує джерело допомоги і інвестицій, які безпосередньо не прив’язані до реформ врядування чи інших політичних критеріїв. Для Китаю такі інвестиції найбільш вірогідно є передусім бізнес-рішенням. Але важливим побічним питанням для Китаю є поширення його позиції невтручання у суверенні справи інших країн. Зважаючи на чуттєвість для Китаю питання політичного статусу Тибету і Тайваню, а також уйгурських сепаратистів, це залишається логічним курсом подій.
Хоча зараз це привабливо для обох сторін, можна сперечатися, чи буде це корисно для довгострокових інтересів африканських країн. Вже надходять повідомлення про те, що китайські інвестори виходять з інвестиційних проектів у ряді країн субсахарської Африки, і інвестиції в інфраструктуру матеріалізуються дуже повільно.
Не лише західні політики звертають увагу на зростання міжнародної присутності Китаю, але й китайські військові планувальники
Але китайські інвестиції в нові ринки не перешкоджають інвестиціям в розвинуті ринки. Китай має два шляхи доступу до західних ринків.
Перший – через «доларову дипломатію», яка ніяк не обмежується ринками країн, що розвиваються. Чутки, поширені наприкінці січня 2010 р. про те, що Китай буде фінансувати масований порятунок грецької економіки, відкрили перспективу зростання китайського впливу на фінансово вразливі країни, що розвиваються, які потенційно можуть бути пов’язані не тільки китайськими позиками, а й угодами про продаж інфраструктури, технології чи фінансові активи.
Другий шлях – проста покупка західних активів, які зараз не так політично чутливі, зокрема ІТ, логістики та мереж постачання.
Графік демонструє прогнозований відсоток глобального ВВП між 2000 і 2018 роками для розвинутих країн (верхня крива, що знижується) і країн, що розиваються (нижня крива, що зростає).
Попереду зростання напруження?
Китайські інвестиції за кордоном – особливо у виробництво стратегічних товарів, але також і у споживчу промисловість – продовжуватимуть приваблювати увагу урядів ряду країн. На тлі спротиву Китаю ревальвації юаня і незмінно високого позитивного китайського торговельного сальдо, залишається великий ризик застосування Заходом протекціоністських заходів у торговельній політиці на додаток до політики обмеження інвестицій. Це безперечно завдасть шкоди Китаю, який покладається на свої експортні ринки щодо продажу власної продукції, яка усе ще не забезпечена ринком удома.
Не лише західні політики звертають увагу на зростання міжнародної присутності Китаю, але й китайські військові планувальники. Китай поки що не має можливостей здійснювати масові перекидання своїх військ, але вже очевидно, що він плекає серйозні наміри в цьому напрямі. Останніми роками американські планувальники оборони висловлюють занепокоєння щодо того, що китайська економічна допомога М'янмі, Бангладеш, Шрі-Ланці і Пакистану є частиною ширшої стратегії «намиста з перлин», яка полягає у розміщенні військово-морських об’єктів, які забезпечили б домінування на півночі Індійського океану та ключових торговельних маршрутах схід - захід.
Cерйозних фінансових перешкод на шляху реалізації Китаєм цих амбіцій вірогідно не буде, попри нинішні обмежені оборонні видатки країни. У 2009 р. військовий бюджет був офіційно оголошений на рівні 70,3 мільярда доларів США, або 1,7% ВВП, і якщо навіть ця цифра є заниженою внаслідок прихованих витрат і відмінної купівельної спроможності, одне тільки економічне зростання зробить можливим масоване збільшення витрат. Якщо оборонні видатки становитимуть 1,7% ВВП, до 2019 року військові отримають додатково 208 мільярдів доларів США на рік.
Цього буде більше ніж достатньо для того, щоб Китай перейшов від нинішньої м’якої сили і доларової дипломатії до більш серйозної позиції жорсткої сили.