НАТО 60 років: шлях, що лежить попереду

Святкуючи 60-ту річницю НАТО ми бачимо, що потреба в цій Організації велика, як ніколи раніше.

Альянс підтримує мир у Косові. Він виконує завдання зі стабілізації і бойові операції в Афганістані, веде антитерористичну військово-морську операцію в Середземномор'ї, допомагає Боснії і Герцеговині здійснити оборонну реформу, навчає підрозділи сил безпеки Іраку і надає підтримку Африканському Союзу.

НАТО перебуває в центрі широкої і динамічної мережі партнерств з різними країнами світу і розвиває тіснішу співпрацю з ключовими цивільними інституціями. А процес розширення Альянсу продовжує надихати країни, які прагнуть членства, на наведення ладу в своєму домі.

Коротко кажучи, у свої 60 років НАТО стала настільки невід'ємною частиною міжнародного середовища безпеки, що нині важко уявити що раніше усе було інакше. Але так було. Вашингтонський договір спочатку був розрахований на 20 років. Вважалось, що тоді буде завершена повоєнна відбудова Західної Європи і трансатлантичний оборонний пакт втратить своє значення.

Небагато з тих, хто стояв у витоків створення НАТО, наважився б сподіватись на те, що цей альянс не тільки переживе умови холодної війни, які викликали його до життя, але й повноцінно розвиватиметься в абсолютно іншому середовищі безпеки.

Неважко зрозуміти причину, за якої НАТО перетворилась з тимчасової Організації на постійну. Логіка трансатлантичної безпеки не має обмежень у часі. Сьогодні не менш важливо, ніж 60 років тому, щоб Європа і Північна Америка разом долали виклики безпеці.

Те ж саме стосується потреби в трансатлантичній інституційній структурі, яка забезпечує можливість консультацій, прийняття спільних рішень і здійснення спільних дій. Лише НАТО може забезпечити таку структуру.

Загальна картина виходить далеко за межі Афганістану. Вона охоплює весь регіон, особливо Пакистан, співпрацю з яким ми повинні поглиблювати. Більше того, наші військові і цивільні інститути мають співпрацювати тісніше і ефективніше. Тобто ми повинні зробити більш дієвим по-справжньому Комплексний підхід – і не тільки в Афганістані, а й у відповідь на інші транснаціональні виклики, що вимагають термінового реагування. Спільна декларація ООН-НАТО, яку я підписав минулого вересня разом з Генеральним секретарем ООН Пан Гі Муном, допоможе нам рухатись в цьому напрямку.

Другим важливим завданням є наші відносини з Росією. Конфлікт у Грузії минулого літа викликав низку різних тлумачень. Він також викликав ряд серйозних питань щодо бажання Росії мати добрі відносини не тільки зі своїми сусідами, а й з нашим Альянсом.

Безперечно, ми не дозволимо Росії зірвати розширення НАТО. Цей процес лежить в основі нашої мети об'єднати Європу і зробити її неподільним і демократичним простором безпеки, а отже, не підлягає жодному обговоренню. Але відносини між НАТО і Росією занадто важливі, щоб дозволити їм захлинутись в суперечках щодо розширення, або, якщо хочете, протиракетної оборони чи Косова.

Коли наші глави держав і урядів 3-4 квітня зберуться в Страсбурзі, Франція, і Келі, Німеччина, на ювілейний, присвячений 60-й річниці, саміт НАТО, вони без сумніву згадають історичні досягнення Альянсу. Навіть саме місце проведення саміту вказує на важливий внесок НАТО в повоєнне примирення Європи.

Але хоча минулі досягнення і надихають на впевненість у майбутньому, вони не можуть замінити нове мислення і нові підходи. Розмінюючи сьомий десяток, НАТО має виконати ряд завдань, набагато важчих і складніших, ніж ті, що коли-небудь стояли перед нею. Отже, саміт в Страсбурзі/Келі не повинен обмежуватись лише взаємними поздоровленнями. Навпаки, цей саміт дає НАТО можливість зробити ще один важливий крок уперед шляхом розвитку.

Три завдання є особливими.


Перше завдання – це Афганістан. Для того щоб успішно виконати там своє завдання, ми мусимо краще підтримати наші амбіції засобами, які ми готові застосувати. Я щиро сподіваюсь, що усі союзники зможуть посилити свої внески. Нам вдалося досягти значних успіхів у тренуванні і оснащенні Афганської національної армії, і ми повинні розвивати цей успіх. Вирішальною є здатність афганської поліції виконувати свою роль і забезпечувати стабільність і безпеку.

Ми – і міжнародне співтовариство загалом – можемо зробити набагато більше з цивільного боку, допомагаючи афганцям розбудувати дієві інститути, подолати злочинність і корупцію, і взяти під контроль ситуацію з наркотиками. Чого ми повинні за будь-яку ціну уникати, так це вузького погляду окремих країн на їх специфічну роль на певній географічній території, чи функціональній сфері. Необхідно, щоб ми усі тримали в полі зору повну картину і продовжували нашу діяльність в Афганістані як спільну трансатлантичну справу.

Нам потрібен позитивний підхід, який відповідає великому впливу і Росії, і НАТО на європейську і світову безпеку. Афганістан є однією зі сфер, де ми маємо очевидні спільні інтереси, і спільна робота робить задоволення цих інтересів набагато вірогіднішими. Але є й інші сфери, такі як боротьба з тероризмом і піратством та протидія розповсюдженню зброї масового знищення. Тобто очевидно настав час надати нового поштовху нашим відносинам, і наш наступний саміт НАТО дає членам Альянсу чудову можливість підкреслити свою готовність до такої співпраці.

Третє завдання пов’язане з боротьбою проти нових загроз. Потягом останніх років ми бачили, як за допомогою кібернетичних нападів або зривів постачання енергоносіїв можна завдати руйнівного удару країні без застосування жодного набою. Ми також бачимо, що піратство повертається як серйозна загроза безпеці, і спостерігаємо за першими «жорсткими» наслідками кліматичних змін, зокрема на Крайній Півночі. Водночас іракська ядерна програма підтверджує загрозу з боку розповсюдження зброї масового знищення.

Нам необхідно краще визначити роль НАТО в реагуванні на ці виклики. НАТО не в змозі відповісти на усі питання, але це не може слугувати виправданням бездіяльності. Ми повинні в найкращий можливий спосіб скористатись унікальною рисою Альянсу як форуму для трансатлантичного політичного діалогу і інструменту перетворення трансатлантичних політичних рішень на конкретні дії. Зрештою, загрози не будуть чекати доки ми відчуємо готовність їх долати.

Саміт у Страсбурзі/Келі дає можливість продемонструвати, що союзники здатні проявити необхідну політичну волю, уяву і солідарність задля виконання цих різноманітних завдань. Але саміт повинен зробити ще більше. В час, коли в США до влади прийшла нова адміністрація, а Франція можливо буде брати повноцінну участь в інтегрованих військових структурах НАТО, саміт дає чудову можливість розпочати роботу над оновленням Стратегічної концепції Альянсу.

На основі «Декларації про безпеку Альянсу», яка має бути узгоджена під час саміту, нова Стратегічна концепція має примирити головне завдання Альянсу, колективну оборону, з багатьма вимогами, пов’язаними з операціями, що виконуються поза межами території Альянсу. Вона має підкреслити роль НАТО як унікальної спільноти цінностей і інтересів та уникати спокуси просувати регіональні чи національні інтереси за рахунок спільної мети і цілей. Вона також має продемонструвати потужне прагнення взаємодіяти з ООН, ЄС та іншими міжнародними дійовими особами як з партнерами, комплексно підходячи до сучасних викликів безпеці.

Ці завдання фундаментально відрізняються від тих, які викликали НАТО до життя 60 років тому. Але доки існує міцний трансатлантичний зв'язок і доки цей зв’язок ґрунтується на міцній інституційній основі, такій як НАТО, ми будемо здатні активно впливати на події, а не бути їх жертвами. Саміт, присвячений 60-й річниці Альянсу, дає чудову можливість ще раз підтвердити цю нестаріючу логіку.