|
Створення умов для розв'язання фундаментальних політичних проблем в Косові
є складним завданням, яке потребує часу. З огляду на масштаб гуманітарної
кризи, яка розросталась в Косові навесні 1999 року та руйнування і насильство,
якими керував уряд Мілошевича з Белграда, ситуація значно поліпшилася.
Попереду ще довгий шлях, але наведені нижче факти і цифри являють собою
солідний перелік досягнень, які прокладають шлях до майбутньої стабільності
в провінції і безпеки регіону в цілому.
Висновки місії ОБСЄ з верифікації в Косові,
яка перебувала у провінції з січня по березень 1998 року, свідчили про
організовані та систематичні злочини, які скоювали югославські і сербські
сили проти албанських громад. Були винайдені свідчення про вигнання, безпідставні
арешти, убивства та інші порушення прав людини і методи залякування. У
звіті місії зазначено, що насильство коїлось обома сторонами етнічного
конфлікту, але страждали в основному саме албанці від рук югославського
та сербського війська і сил безпеки. Головний прокурор Міжнародного трибуналу
з питань колишньої Югославії (МТКЮ) повідомив, що в Косові було знайдено
526 масових захоронень і ексгумовано понад 4000 тіл. Нині розслідуються
ще 300 місць захоронень.
Біженці
Масштаб проблеми, пов'язаної з переміщенням біженців та переміщених осіб
в Косові, є головною турботою. На початок квітня 1999 року Верховний комісар
ООН у справах біженців підрахував, що кампанія етнічних чищень призвела
до втечі 226 000 біженців до Албанії, 125 000 - до колишньої Югославської
Республіки Македонія (1) і 33 000 до Чорногорії.
До кінця травня 1999 року понад 230 000 біженців прибуло до колишньої
Югославської Республіки Македонія, понад 430 000 - до Албанії і близько
61 000 до Чорногорії. Майже 215 000 біженців добрались до Боснії і понад
61000 були евакуйовані до інших країн. За підрахунками, 1,5 мільйона людей,
тобто 90 відсотків населення Косова, було вигнано з домівок і в самому
Косові майже 580 000 людей залишилось без даху над головою. Майже 225
000 косоварів-чоловіків вважаються зниклими, а 5000 косоварів були страчені.
Допомога з боку сил НАТО у поліпшенні становища біженців включала надання
обладнання і будівництво таборів в Албанії для розміщення 50000 біженців;
допомога у розширенні таборів у колишній Югославській Республіці Македонія
(1); надання медичної допомоги і проведення
ургентних операцій; транспортування біженців до безпечних місць; надання
транспорту для перевезення гуманітарних вантажів.
Сили НАТО перекинули в регіон повітряним шляхом тисячі тонн харчових
продуктів і обладнання. На кінець травня 1999 року в регіон було доставлено
понад 4 666 тонн їжі та води, 4325 тонн інших вантажів, 2624 тонни наметів
і майже 1600 тонн медичного обладнання та препаратів.
Щодо повернення біженців, то тут вдалося досягти певного прогресу. Близько
1 300 000 біженців і переміщених осіб повернулись до своїх домівок і сел
як з самого Косова, так і з-за кордону. Але майже 200 000 косовських сербів
і до 40 000 представників інших меншин все ще перебувають у Федеративній
Республіці Югославія на правах переміщених осіб.
У травні 2000 року був створений Об'єднаний комітет з повернення (JCR),
покликаний вивчити шляхи і засоби безпечного і послідовного повернення
мешканців, особливо косовських сербів. КФОР, Місія ООН в Косові (UNMIK),
інші міжнародні організації надають в межах своїх засобів і можливостей
допомогу в координації та підтримці переселення і облаштування, а також
у обмеженні потенціалу етнічного насильства. Сили КФОР посилили свою присутність
в анклавах, де мешкають етнічні меншини, задля більшої безпеки на тлі
локалізованого насильства проти косовських сербів та інших меншин.
Відбудова
У червні 1999 року в Косові було понад 128 000 зруйнованих або пошкоджених
будинків. До 31 січня 2001 року було відбудовано майже
18 000 будинків, а понад 8 000 все ще будуються. Увага також зосереджена
на ремонті й відновленні систем електропостачання, відбудові шляхів і
ремонті мостів.
Медична допомога
Медична допомога є ще однією сферою діяльності КФОР, які допомагають
майже 50 000 цивільних осіб щорічно.
Безпека
Косово сьогодні дуже відрізняється від Косова, яке побачили сили КФОР,
коли прибули в провінцію у червні 1999 року. Столиця Пріштина з її автомобілями,
пішоходами, магазинами, вуличною торгівлею сьогодні вирує життям, як й
інші великі міста. Більшість мешканців Косова нині насолоджуються безпекою
і нормальним життям, яких вони були позбавлені протягом років. Постійно
ведеться робота з перетворення Косова у безпечне місце для усіх. Щодня
КФОР виконує 800 патрулювань, охороняє понад 550 ключових об'єктів і утримує
понад 250 контрольно - пропускних пунктів. Завжди два з трьох вояків КФОР
зайняті в операціях з підтримки безпеки.
Один з найбільших пріоритетів КФОР - це посилення безпеки національних
меншин. Понад 50% особового складу сил зайняті захистом меншин (головним
чином сербів) в Косові. Вони охороняють окремі будинки і села, супроводжують
людей до шкіл і магазинів, патрулюють, працюють на КПП, охороняють об'єкти
і допомагають місцевому населенню. Сили КФОР також розташовані в Митровиці
й підтримують безпеку по обидва боки річки Ібар.
Завдяки зусиллям цивільних груп з розмінування, які працювали за контрактом
з Центрами ООН з розмінування і координації, та КФОР, вдалося значно зменшити
кількість нещасних випадків, пов'язаних з боєприпасами, що не вибухнули,
зокрема з мінами і касетними бомбами.
Охорона кордону
КФОР продовжують контролювати прикордонну територію за допомогою піших,
авто і вертолітних патрулів, утримуючи 8 переходів і надаючи підтримку
Місії ООН в Косові (UNMIK) на 4 інших, а також забезпечуючи повітряне
спостереження.
КФОР постійно виконує завдання з охорони кордону. Транспортні засоби
ретельно обшукуються, перевіряються документи і проводяться вибіркові
обшуки на кордоні. Підтримується тісна співпраця з прикордонниками з обох
сторін і з прикордонною поліцією UNMIK та митною службою на більшості
офіційних переходів на кордонах.
Після ескалації насильства на кордоні весною 2001 року керівництву НАТО
вдалося добитись припинення вогню 12 березня 2001 року. Після цього Північноатлантична
рада вирішила здійснити поетапне і обумовлене скорочення наземної зони
безпеки (НЗБ) навкруги Косова, як передбачено Військово-технічною угодою
на основі плану, поданого новим урядом Югославії під керівництвом президента
Коштуніци (план Ковіча).
Цивільна імплементація
У червні 1999 року в Косові не було ніяких цивільних структур і адміністративних
служб. На відміну від цього нині усі виконавчі, законодавчі і судові структури
інтегровані в Об'єднані інтегровані адміністративні структури (JIAS).
З 19 адміністративних департаментів, які мають бути створені у складі
JIAS, перші 4 були створені у лютому 2000 року, а інші поступово створюються.
2 лютого 2000 року лідер косовських албанців д-р Ібрагім Ругова офіційно
оголосив розпуск так званого "тіньового уряду" і відповідних
структур. Голова парламенту Ідріз Аджеті підтвердив розпуск.
Розширена Перехідна рада Косова у складі 28 членів, серед яких був католицький
єпископ, провела друге засідання 16 лютого 2000 року. Потім були призначені
адміністратори до всіх 29 муніципалітетів. Для усіх ключових видів урядової
діяльності на місцевому рівні були виділені необхідні кошти. У жовтні
2000 року Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) відіграла
важливу роль у плануванні муніципальних виборів, зокрема у реєстрації
виборців, за підтримки КФОР, які гарантували безпеку і свободу пересування
в регіоні у координації з UNMIK.
Вибори пройшли без серйозних інцидентів і привели до перемоги поміркованої
партії "Демократична ліга Косова" (ДЛК) під керівництвом
д-ра Ругови. Очікується, що результати грудневих 2000 року виборів у Сербії,
на яких партія "Демократична опозиція Сербії" (ДОС) на чолі
з Войславом Коштуніцею успішно повалила режим колишнього президента Мілошевича,
матимуть далекосяжні політичні наслідки для усього регіону.
Правопорядок
У червні 1999 року, коли КФОР прибули до Косова, кількість убивств щотижня
становила 50. Навесні 2000 року це число знизилось до 7, що відповідає
ситуації в багатьох великих європейських містах. Більшість випадків насильства
нині пов'язана зі злочинною діяльністю, а не етнічною ненавистю. Але такі
випадки все ще мають місце. Велика частина ресурсів КФОР все ще спрямовується
на патрулювання та утримання КПП, а також на охорону об'єктів приватної
власності в процесі відновлення правопорядку.
Поліцейська служба Косова (ПСК), створена ОБСЄ для справедливого і неупередженого
нагляду за правопорядком в регіоні, налічує 3100 активних поліцейських
і почала робити значний внесок у наведення порядку і законності. Метою
на 2001 рік є забезпечення 4000 активних поліцейських в Косові. Це значний
крок в напрямі самодостатності й зменшення залежності від поліції UNMIK.
Міжнародна громада також допомагає відновити юридичну і карну систему,
зокрема значна кількість суддів з інших країн приступила до виконання
обов'язків.
Ротація штабів
Сили в Косові підпорядковані Верховному головнокомандувачу об'єднаних
збройних сил НАТО в Європі (SACEUR).
Оперативне командування КФОР спочатку здійснював Корпус швидкого реагування
(ARRC) Командування об'єднаних збройних сил НАТО в Європі (ACE), який
є сухопутним компонентом Сил швидкого реагування ACE. Потім воно перейшло
до Командування сухопутних сил ОЗС НАТО в Центральній Європі (LANDCENT),
головному підпорядкованому командуванню, яке раніше входило у підпорядковане
командування, відоме як Командування об'єднаних збройних сил НАТО у Центральній
Європі (AFCENT).
У квітні 2000 року оперативне командування КФОР перейшло від Командування
сухопутних військ ОЗС НАТО в Центральній Європі (LANDCENT) до Єврокорпусу,
що складається з представників 5 держав (2). Це відповідало угоді між країнами,
які роблять внесок у Єврокорпус і в НАТО в цілому, про те, що корпус можна
використовувати для підтримки операцій під командуванням НАТО. Оперативне
командування перейшло до AFSOUTH на початку 2001 року. В квітні 2001 року
Штаб НАТО в південному регіоні (Регіональне командування "Північ")
перебрав на себе оперативне командування цими силами.
- Туреччина
визнає Республіку Македонія за її конституційною назвою.
- Бельгія,
Іспанія, Люксембург, Німеччина і Франція.
|
