Інформація

Розділ 5: Оперативна роль Альянсу в підтримці миру Роль НАТО і конфлікт у Косові   Контекст конфлікту Косово знаходиться в південній Сербії і має змішане населення, більшість якого становлять етнічні албанці. До 1989 року регіон мав високий ступінь автономії в межах колишньої Югославії, але потім керівник Сербії Слободан Мілошевич змінив статус регіону, скасувавши місцевий уряд, позбавивши його автономії і напряму підпорядкувавши Белграду - сербській столиці. Косовські албанці рішуче протистояли цьому. Протягом 1998 року внаслідок відкритого конфлікту між сербським військом та поліцейськими силами і косовськими албанцями загинуло понад 1 500 косовських албанців, а 400 000 людей були вимушені покинути свої домівки. Міжнародна громада глибоко стурбувалась ескалацією конфлікту, його гуманітарними наслідками і ризиком його поширення на інші країни. Глибоку стурбованість викликали також ігнорування президентом Мілошевичем дипломатичних зусиль з мирного врегулювання кризи і дестабілізуюча роль озброєних формувань косовських албанців. 28 травня 1998 року Північноатлантична рада на своєму засіданні на рівні міністрів закордонних справ поставила перед НАТО два головних завдання стосовно кризи в Косові, а саме: надати допомогу у мирному врегулюванні кризи, зробивши свій внесок в дії міжнародного співтовариства; і сприяти безпеці й стабільності в сусідніх державах, надавши особливої уваги Албанії та колишній Югославській Республіці Македонії (1). 12 червня 1998 року Північноатлантична рада на засіданні на рівні міністрів оборони попросила виконати оцінку можливих подальших дій з боку НАТО стосовно кризи, що розвивалась в Косові. В результаті цього була розглянута велика кількість можливих варіантів. 13 жовтня 1998 року після погіршення ситуації Рада НАТО видала наказ про підготовку до повітряних ударів. Цей крок був спрямований на підтримку дипломатичних зусиль з переконання Мілошевича вивести свої сили з Косова, допомогти покласти край насильству і сприяти поверненню біженців до своїх домівок. В останній момент, після подальших дипломатичних ініціатив НАТО і керівництва США, президент Мілошевич погодився на ці вимоги і повітряні удари були затримані. У Резолюції Ради Безпеки ООН (РРБООН) 1199 серед іншого висловлювалось глибоке занепокоєння надмірним використанням сили з боку сербських сил безпеки і югославського війська і робився заклик до припинення вогню обома сторонами конфлікту. В дусі Резолюції, після підписання окремої угоди з урядом Сербії, були встановлені обмеження на чисельність сербських сил в Косові й на масштаби їхніх операцій. Додатково було погоджено, що Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) надішле до Косова місію з верифікації (KVM), яка спостерігатиме за виконанням умов, та що НАТО здійснюватиме повітряне спостереження. На підтримку ОБСЄ Альянс створив спеціальну військову групу з допомоги терміновій евакуації членів KVM, якщо відновлення конфлікту поставить їх під загрозу. Ця спеціальна група була розташована в колишній Югославській Республіці Македонія (1) під загальним управлінням Верховного головнокомандувача об'єднаних сил НАТО в Європі. Попри ці дії ситуація в Косові знову погіршилась на початку 1999 року після ряду провокацій з обох сторін і застосування сербським військом і силами безпеки непропорційно потужної і надмірної сили. Деякі з цих інцидентів були погашені завдяки посередницьким зусиллями верифікаторів ОБСЄ, але до середини січня ситуація ще більше погіршилась після ескалації наступу сербів на косовських албанців. Були відновлені міжнародні зусилля задля надання політичного пошуку шляхів мирного врегулювання конфлікту. 29 січня провела засідання Контактна група з шести країн (2), яка була створена до Лондонської конференції 1992 року з питань колишньої Югославії. Було прийнято рішення провести при міжнародному посередництві термінові переговори між учасниками конфлікту. НАТО підтримало і підсилило зусилля Контактної групи, погодившись 30 січня застосувати в разі необхідності повітряні удари і надіславши попередження обом сторонам конфлікту. Ці узгоджені ініціативи завершились попередніми переговорами в Рамбуйє під Парижем з 6 по 23 лютого, після яких в Парижі з 15 по 18 березня відбувся другий раунд. В кінці другого раунду переговорів делегація косовських албанців підписала запропоновану мирну угоду, але переговори перервались через відмову сербської делегації поставити свій підпис під нею. Негайно після цього сербські військові та поліцейські сили посилили інтенсивність операцій проти косовських албанців, ввівши додаткові підрозділи і танки в регіон, чим очевидно порушили жовтневу угоду. Десятки тисяч людей почали покидати свої домівки перед обличчям цього масованого нападу. 20 березня місія з верифікації ОБСЄ була виведена з Косова, оскільки сербські сили зробили неможливим виконання нею свого завдання. Американський посол Голбрук полетів до Белграда з останньою надією переконати президента Мілошевича припинити напади на косовських албанців перед обличчям неминучих повітряних ударів з боку НАТО. Мілошевич відмовився і 23 березня був виданий наказ про початок повітряних ударів (операція "Союзна сила"). Туреччина визнає Республіку Македонія за її конституційною назвою. Велика Британія, Італія, Німеччина, Росія, Сполучені Штати і Франція.