Виступ

Генерального секретаря НАТО Яапа де Хооп Схеффера на Мюнхенській конференції з питань безпеки

Дозвольте мені спочатку привітати пана Вольфганга Ішингера з успішною організацією сьогоднішньої конференцію. Цими днями не можна відкрити жодну газету, чи то національну, чи міжнародну, щоб не прочитати статтю, або передовицю, або коментар про те, що в ці вихідні відбувається в цьому залі.

Раніше я виступав не тематику Афганістану. Те, що я сьогодні вранці виступаю на іншу тему не означає, що місія Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) втратила першочерговість для НАТО.

Втім, основним завданням НАТО протягом її 60-річної історії було гарантування безпеки, стабілізація та просування демократії на євроатлантичному просторі. Це залишатиметься нашою основною метою і в майбутньому.

Я погоджуюсь з багатьма тут присутніми, що ми зараз переживаємо важливий перехідний момент, переосмислюючи, «як саме» має забезпечуватися безпека в ХХІ столітті.

Цьому є чітке пояснення. В Сполучених Штатах Америки новий уряд, який має свіжі ідеї, і про деякі з них ми дізнаємося з виступу віце-президента Байдена, коли настане момент. Росія хоче, щоб її почули, щоб її інтереси були враховані, причому з дедалі більш широкого кола питань. А в самій НАТО незабаром розпочнеться ґрунтовна дискусія стосовно  того, як мають розподілятися ролі у ХХІ сторіччі. Це буде відображено у новій Стратегічній концепції Альянсу.

Дозвольте мені стисло висловити моє бачення того, яким чином має відбуватися перехідний період у справі підтримання євроатлантичної безпеки, і як нам цього досягти.

На мій погляд нам необхідно суттєво поглибити партнерські відносини -- між Росією та Заходом з одного боку та відносини між США та Європою, з іншого боку. Тут я маю на увазі насамперед міцніший ЄС. Провідна роль в обох випадках належить НАТО.

Почну з Росії.

Мені вбачається істотний потенціал побудувати міцні відносини між Росією та Заходом, які ґрунтувалися б на довірі, насамперед в галузі протиракетної оборони, контролю над озброєннями, з питань Ірану та Близького Сходу, в енергетичній галузі, стосовно Кавказу, Центральної Азії та Афганістану.   

Цілком очевидно, що є чимало можливостей досягти  реального, відчутного прогресу з таких питань: 

• Контроль над озброєннями (Договір про звичайні збройні сили в Європі, Договір про стратегічні наступальні озброєння, Договір про ядерні сили середньої дальності).
• Я вбачаю трансатлантичну співпрацю в галузі протиракетної оборони цілком реальною, навіть без необхідності занадто радикально змінювати менталітет. Це, на мою думку, призвело б того, що ті, хто може загрожувати Європі ракетами двічі замислилися б перш, ніж щось заподіяти, як у військовому, так і в політичному плані.
• Ми могли б також наростити нашу співпрацю у проведенні таких операцій, як та, що нині триває в Афганістані і навіть ширше. Це моє переконання. Одним із чудових прикладів могла б стати боротьба з піратством.

Але – ось вам і «але» – для цього одного лише нашого бажання не досить. З обох сторін повинна бути присутня готовність до компромісу для того, щоб змінити поточний стан речей.

Я вже згадував про контроль над озброєннями. Буду відвертим: Росія створює правовий прецедент, пропонуючи переглянути чинні договори у сфері контролю над озброєннями.

Президент Медведєв також висловив пропозицію про перегляд євроатлантичної архітектури безпеки. Керівники багатьох держав публічно заявили, що готові взяти участь у цій дискусії, і я є одним із них.

Але я не розумію, як може йтися про серйозну дискусію з такого питання, як нова архітектура безпеки, в якій, за його ж словами, Президент Медведєв надає ключового значення такому поняттю, як «територіальна цілісність», коли Росія проти волі Грузії будує на її території свої військові бази. 

Цей факт не можна ігнорувати, і нова європейська архітектура безпека не може будуватися на такому ґрунті.

Ми маємо відступити від ідей «Великої гри» ХІХ століття стосовно розподілу сфер впливу. У мене викликають стурбованість будь-які спроби позбавити демократичні європейські держави їхнього права самостійно визначати, якими мають бути їх відносини з НАТО. 

Мене також турбують заяви Президента Киргизької Республіки, зроблені в Москві, про закриття бази ВПС Манас для Збройних Сил США. Росія підтримала мандат ООН, яким було санкціоновано наші дії в Афганістані. Вона також запропонувала транзит своєю територією припасів для забезпечення нашої місії. Це, щонайменше, не збігається із тією важливою підтримкою, яку сама Росія надає місії НАТО.

Моя точка зору така. Ми маємо нагоду побудувати нові, більш довірливі та прагматичні відносини з Росією – розставити крапки над «і» з питань контролю над озброєннями, протиракетної оборони, співпраці в галузі операцій.  Але щоб ці відносини стали справді міцними, вони повинні бути «вулицею з двостороннім рухом».

Цей самий вислів – «вулиця з двостороннім рухом» можна вжити і стосовно знаходження нового співвідношення у відносинах між США та Європою, зокрема, в рамках НАТО.

Як на мене, Канцлер Німеччини Меркель та Президент Франції Саркозі взяли правильний тон у своїй спільній передовиці, надрукованій на початку тижня.  Ми повинні шукати нового балансу у трансатлантичних відносинах, так щоб лідерство і тягар розподілилися більш справедливо між США та Європою.

Дозвольте мені повторити останню фразу: «лідерство і тягар». Вони неподільні. Мене щиро турбує ситуація, коли я чую про те, що США планують продовжувати здійснювати суттєвий внесок в Афганістані, тоді як інші держави Альянсу вже відкидають можливість збільшення своєї ролі. 

Це негативно позначається на політичній складовій операції. Це також призводить до того, що заклики почути Європу в Вашингтоні стають менш чутними.

Канцлер Меркель та Президент Саркозі цілком справедливо вказують насамперед на Європу. Вони зазначають необхідність спільних рішень, конкретного потенціалу та – найважливіше – готовність його застосовувати на практиці. 

Ось що я хочу сказати:  у трансатлантичних відносинах, наші прагнення до здоровішого, більш надійного партнерства можуть виповнитися лише за умови, що обидві сторони докладуть до цього зусиль. Адміністрація Президента Обами вже здійснила багато з того, про що просили європейці, наприклад, заявивши про закриття Гуантанамо та серйозно замислившись над питанням кліматичних змін. Європа теж повинна прислухатися: коли Сполучені Штати Америки шукають серйозного партнера, їм не потрібні поради. Їм потрібен, і вони на це заслуговують, партнер, який би розділив з ними важкий тягар.

А що це означає для самої НАТО? Дуже своєчасне питання тепер, коли ювілейний саміт НАТО у Страсбурзі та Келі – або в Німеччині краще назвати цей саміт «Кель-Страсбург» – вже не за горами. Я очікую, що на цьому саміті ми розпочнемо процес перегляду Стратегічної концепції Альянсу, а також проаналізуємо усі ці фундаментальні питання.

Дозвольте мені зробити кілька зауважень щодо того, які, на мою думку, кроки повинен
включати цей процес.

По-перше, відносини Росія – НАТО. Вчора ввечері я мав розмову з Сергієм Івановим. Ми обговорили заходи щодо відновлення наших відносин. Я переконаний, що Рада НАТО – Росія (РНР) має значний потенціал, хоча Росія і НАТО ще мають подолати довгий шлях разом. Це має підтвердити нова Стратегічна концепція Альянсу.  

По-друге, відносини НАТО – ЄС мають істотно поліпшитися. Ситуація, з якою ми зіткнулися нині, є, напевне, одним із моїх найбільших розчарувань на посаді Генерального секретаря НАТО. Якщо Ви поглянете на різні аспекти співпраці між НАТО та ЄС в районах операцій, як-то в Косові, Афганістані та інших регіонах, то побачите, що «мури», зведені між двома організаціями, є реальним недоліком і, правду кажучи, подекуди вони просто сюрреалістичні.  Все дуже просто: це має змінитися. Ми подвоюємо наші зусилля, витрачаємо кошти, і ми все ще далекі від того, щоб цілковито реалізувати потенціал наших відносин.    

Афганістан є чудовим прикладом цього. Військові зусилля повинні супроводжуватися цивільною допомогою, і ЄС відграє в цьому плані істотну роль вже зараз. Але ми не в змозі узгодити стратегії двох організацій! Як я сказав, це сюрреалізм і пуста витрата коштів.

У новій Стратегічній концепції також має бути затверджено нагальну необхідність співпраці з іншими ключовими міжнародними установами, насамперед, такими як ООН, Африканський союз тощо.

Без сумніву, у новій Стратегічній концепції має бути розширене наше розуміння «основної діяльності» НАТО. Як я зазначив на початку мого виступу, зробити безпечнішим і стабільнішим євроатлантичний простір і поширювати в ньому демократію. Ми не повинні обмежуватися колективною обороною – ми маємо міркувати про колективну безпеку, а також людський вимір безпеки.    

У Стратегічній концепції має бути передбачено ключову роль НАТО, коли йдеться про захист від кібернетичних атак, які можуть бути такими ж руйнівними, як удари із застосуванням електромагнітних хвиль, відбивати які ми готувалися свого часу.     

НАТО має перебрати на себе реальні місії, ті, де Альянс може принести справжню користь, в справах енергетичної безпеки, наприклад, стосовно безпеки на морі або захищаючи основні маршрути постачання енергоносіїв. 

Вона має змусити Альянс замислитися та підготуватися до можливих наслідків кліматичних змін. Ці зміни є реальними, вони вже стаються. Ми, в Європі, їх не уникнемо. 

Ось галузі, в яких Альянс має реальні шанси принести справжню користь. Сподіваюсь, що усі, хто матиме можливість долучитися до написання та узгодження цієї нової Стратегічної концепції глибоко вивчать можливості, про які йшлося. Я глибоко переконаний, що ці заходи зроблять євроатлантичний простір безпечнішим. Саме в цьому полягає завдання усіх нас, присутніх сьогодні на цьому поважному зібранні.