Міркування про вирішальне десятиріччя з точки зору Генерального секретаря НАТО

Із 2014 року, коли я заступив на посаду Генерального секретаря НАТО, світ радикально змінився. Путін повернув назад до Європи жорстоку війну, прискорилась глобальна конкуренція і численні виклики – від тероризму до проривних технологій і від кібератак до кліматичних змін – трансформували наш безпековий ландшафт і наше повсякденне життя. Оскільки світ змінився, НАТО також має змінитись.

Це десятиріччя, безсумнівно, стало найбільш трансформаційним для Альянсу з часів холодної війни. Ми зміцнили свою оборону, розмістивши десятки тисяч готових до бою солдатів НАТО на нашому східному фланзі вперше в нашій історії. Ми нині маємо півмільйонне військо на високому рівні готовності в Альянсі, підтримане значними військово-морськими і повітряними силами. Ми збільшуємо виробництво військових засобів і розбудовуємо тісніші зв’язки між нашими оборонними підприємствами в Європі і Північній Америці. Союзники значно збільшили свої інвестиції в оборону. Кількість членів Альянсу, які витрачають не менше 2% свого ВВП на оборону, зросла з трьох у 2014 році до 23 в 2024 році. Ми робимо все це не для того, щоби спровокувати війну, а для того, щоби запобігти війні і зберегти мир. Це основна місія НАТО. НАТО не лише стала сильнішою, вона також збільшилась. Чотири країни – Чорногорія, Північна Македонія, Фінляндія і Швеція – приєднались до нашої родини, а Україна як ніколи близька до НАТО, де вона по праву має бути. Ми також поглиблюємо наші партнерські відносини з країнами Індо-Тихоокеанського регіону, розширюємо наші партнерства з південними сусідами і вивели нашу співпрацю з Європейським Союзом на безпрецедентний рівень.

За 10 років НАТО також стала більш жвавою і готовою долати проблеми, звідкіля вони не походили б. Ми оголосили кіберпростір і космос новими сферами операцій, поряд із сушею, морем і повітрям. Ми посилюємо стійкість наших суспільств і критичної інфраструктури, прагнучи позбутись шкідливої залежності від авторитарних режимів. Ми зараз більше уваги приділяємо інноваціям і високим технологіям, маючи в НАТО новий Прискорювач оборонних інновацій (DIANA) і Інвестиційний фонд НАТО у мільярд євро. Проблеми, спричинені китайською політикою залякування, і вплив кліматичних змін на безпеку зараз міцно закріплені на порядку денному НАТО. Ці зміни є вирішальними, і НАТО буде продовжувати адаптуватись. Після десятиріччя за кермом Альянсу я хотів би запропонувати п’ять уроків, які є ключовими для подальшого успіху НАТО.

Перший урок полягає в тому, що наша безпека не безкоштовна. Ми маємо бути готові платити свою ціну за мир. Після холодної війни, коли напруженість знизилась, знизились і наші оборонні видатки. Коли на карту поставлена наша безпека, як сьогодні, очевидно, що наші оборонні бюджети повинні зростати. Що більше ми витрачаємо, то потужніша наша оборона, то більш дієве наше стримування, то краща наша безпека. Гарна новина в тому, що з 2014 року, коли союзники домовились рухатись до видатків на оборону в 2% від свого ВВП, інвестиції в оборону суттєво зросли. Вперше колективні оборонні видатки в Канаді і Європі зросли на понад 2%. Проте є й погана новина. Справа в тому, що рівня у 2% ВВП вже не достатньо. На саміті НАТО в 2023 році члени Альянсу ухвалили потужні, нові плани оборони задля безпеки Європи. Ці плани передбачають конкретні цілі щодо спроможності, включно з озброєннями, військами і рівнями боєготовності, які кожному члену Альянсу потрібно забезпечити. Для досягнення цих цілей і гарантування виконання цих планів в разі необхідності, нам необхідно рухатись вперед і витрачати значно більше 2% на оборону.

Другий урок – це те, що свобода цінніша за вільну торгівлю. Наші економічні рішення мають наслідки для безпеки. До недавнього часу дехто з членів Альянсу вважав, що купівля газу в Росії – це суто комерційна справа. Але ми побачили, що залежність від газу з Росії робить нас вразливими. Ми не повинні робити таку ж само помилку з Китаєм. Нам потрібно краще захищати нашу критичну інфраструктуру, уникати експорту технологій, які можуть бути застосовані проти нас, і зменшувати нашу залежність у критичних матеріалах від стратегічних конкурентів. Це має критичне значення для нашої безпеки. Це не означає, що члени Альянсу повинні будувати бар’єри між собою. Протекціонізм між союзниками не на користь нашій безпеці, нашим економікам. Навпаки, відповідно до статті 2 нашого Основоположного Північноатлантичного договору, члени Альянсу повинні працювати разом над розвитком економічного співробітництва. Третій урок – це те, що військова сила є передумовою для діалогу. Це чітко демонструється в Україні. Я не вірю, що ми можемо змінити думку президента Путіна про вільну і незалежну Україну, але я думаю, що ми можемо змінити його розрахунки. Надаючи Україні більше зброї, ми можемо змусити московський режим зрозуміти, що він не може перемогти на полі бою, і що єдиним варіантом для Росії є сісти за стіл переговорів. Також, парадоксально, але найкоротший шлях до миру і діалогу в Україні лежить через надання Україні більше зброї. З початку повномасштабного путінського вторгнення в лютому 2022 року основи для конструктивного діалогу з Росією немає. Але, як чітко дав зрозуміти Президент Зеленський, Росії потрібно буде бути частиною будь-якої мирної домовленості. Україна сама вирішуватиме, коли буде належний час для переговорів, але зрозуміло, що сила – це єдина мова, яку розуміє Путін. Діалог працює лише тоді, коли він підкріплений потужною обороною.

Четвертий урок полягає в тому, що військова сила має обмеження. Афганістан цьому приклад. Після терористичних атак на Сполучені Штати 11 вересня було потрібно відправити війська НАТО в Афганістан. Наше військове втручання допомогло ослабити Аль-Кайду і не дати Афганістану стати безпечним притулком для міжнародних терористів для атак на наші країни. Ми досягли своїх попередніх цілей, але ми також бачили, що ціна місії повзла вгору. Розбудова демократичного і об’єднаного Афганістану з рівними правами для всіх була достойною метою, але вона була занадто амбіційною. Те, що розпочиналось як зосереджена антитерористична операція, перетворилось на широкомасштабну діяльність з розбудови держави. Однак, після 20 років Талібан набирав силу, і міжнародне співтовариство не зуміло розбудувати стабільний афганський уряд, який утримав би свою країну в безпеці після того, як ми підемо. Те, що афганський уряд і сили безпеки рухнули так швидко, говорить про те, що ми правильно зробили, що пішли. Не було ніяких свідчень про те, що якби ми залишились там ще на 20 років, результат був би інший. В майбутньому нас знову можуть закликати до військового втручання за межами наших кордонів. Але будь-яка майбутня операція повинна мати чітко визначені завдання протягом усієї операції. Ми повинні чітко розуміти, чого військова сила НАТО може, а чого не може досягти.

П'ятий і останній урок – це те, що ми не повинні ніколи сприймати зв'язок між Європою і Північною Америкою як належне. Ми, по обидва боки Атлантики, повинні усвідомлювати цінність трансатлантичного альянсу і інвестувати в нього. Європейці повинні розуміти, що без НАТО не буде безпеки в Європі. 80% оборонних видатків НАТО припадають на союзників, які не є членами Європейського Союзу. Ці члени Альянсу вкладають значні ресурси, але вони також мають стратегічне розташування для убезпечення Європейського континенту, від Туреччини на півдні до Норвегії на півночі, і до США, Канади і Сполученого Королівства на заході. В свою чергу, американці повинні визнавати цінність своїх друзів і союзників в НАТО. Від Кореї до Афганістану Америці ніколи не доводилось воювати самій. Тридцять одна країна роблять значні внески в безпеку і інтереси США. Вони примножують силу Америки і впливають на глобальному рівні. Це перевага, якої не має жодна з інших великих світових держав. НАТО – один з найбільших активів Америки.

У більш небезпечному і взаємопов’язаному світі проблеми безпеки, які постають перед нами, занадто великі, а конкуренція занадто жорстка, щоби будь-яка країна НАТО упоралась з ними самостійно. Я не вірю в Європу наодинці, і я не вірю в Америку наодинці. Я вірю в Європу і Америку разом в сильній НАТО. Інвестування в трансатлантичні відносини – це єдиний переможний шлях вперед до нашого миру і безпеки – зараз і для наступних поколінь.