Стан Альянсу, що розвивається: до теорії усього

06/07/2018

І десь із темних віків історії дійшла до Європи істина про те, що день прийдешній зруйнує плани сьогодення.

– Ярослав Гашек, «Пригоди бравого вояка Швейка»

Із наближенням НАТО до чергового саміту потік порад і думок від академічних і неурядових експертів про те, як треба адаптувати НАТО у непередбачуваному і швидко мінливому світі, знову переповнює медійний простір. Це дуже вчасне, важливе і необхідне публічне обговорення.

Американський ударний гелікоптер AH-64 Апач здійснює посадку на навчальному полігоні поблизу Чінку, Румунія, де проходить випробування Об’єднана оперативно-тактична група дуже високого рівня боєготовності під час військових навчань НАТО «Ноубл джамп» - липень 2017 року. © NATO

Проте експерти часто не зважають на унікальний характер діяльності НАТО (питання війни і миру) і унікальну природу її мандата (колективна оборона територій 29 членів Альянсу і мільярда осіб їх населення). Ось чому деякі рішення, аспекти політики і дії НАТО наразі не можуть бути публічними. А це неодмінно зумовлює певні здогадки як обґрунтовані, так і ні.

І в цьому суть: ті, «кого це може стосуватись», повинні бути абсолютно упевнені в рішучості і здатності НАТО відповісти на будь-який напад чи агресію, як цього вимагає Вашингтонський договір – але НАТО свідомо не буде надавати точної інформації щодо характеру, масштабу, часу, сфер(и) і цілі(ей) своєї відповіді. Офіційне мовчання НАТО з приводу деяких поширених порад експертів щодо де і як НАТО має удосконалюватись не означає, що Альянс цього ще не зробив, або не робить саме зараз.

Метою цієї статті є надати широкий огляд загального стану Альянсу, досягнутого після Варшавського саміту і потенційних наступних кроків адаптації, яку переживає Альянс. При цьому в статті також приділена увага деяким давнім – або новим – помилковим ідеям про те, що Альянс може, а що не може зробити для оборони своєї території і свого населення.

Citius, altius, fortius (лат. - швидше, вище, сильніше – гасло Олімпійських ігор. Прим. перекладача)

Стан за часів холодної війни був налаштований на стримування і, в разі необхідності, витримування, радянського наступу як звичайними, так і ядерними силами. Тоді все оберталось навколо маси: масивні сили; масова кількість вогневої сили і ядерних озброєнь; і взаємно гарантоване масове знищення, в разі невдалого стримування. Негайна відповідь була неминучою і це була невіддільна ознака самого стану.

Альянсу знадобилось майже 20 років для того, щоб перейти на експедиційну культуру, зосереджену на менших, легших, більш мобільних підрозділах, здатних до розгортання далеко за межами кордонів НАТО задля підтримання миру, протидії повстанцям, надання гуманітарної допомоги або підтримки стабілізації і відбудови.

В часи після холодної війни все було зв’язане з мобільністю, гнучкістю і активністю – легкі багатоцільові сили, здатні водночас протистояти терористам, навчати місцеві війська і будувати школи і лікарні. Був період, коли НАТО була здатна розгорнути, утримувати і командувати в Афганістані більше як 130 тисячами солдатів з понад 50 країн-членів і партнерів Альянсу. Жодна інша багатонаціональна організація ніколи навіть не намагалась зробити таке, навіть не була на це здатна.

Після 2014 року все точиться навколо масовості і швидкості: повернення до більш важких сил і більших формувань не втрачаючи швидкості і мобільності. Більше того, швидкість набуває ще більшого значення. У період після холодної війни НАТО проводила операції на власний розсуд: члени Альянсу діяли тоді і там, де вони хотіли діяти. Сьогодні НАТО має справу з середовищем, в якому діяти на власний розсуд дуже важко. Потенційні супротивники вибирають час і місце для своїх «стратегічних сюрпризів», не залишаючи Альянсу багато часу на роздуми, а терористичні атаки загалом часто відбуваються без будь-якого попередження.

Є одна суттєва різниця між нинішнім середовищем і часами холодної війни: опоненти часів холодної віни були державами зі статусом кво, які вклались в збереження стратегічної стабільності. Нинішні потенційні супротивники свідомо намагаються підірвати і зрештою зруйнувати архітектуру євроатлантичної безпеки.

Після історичних рішень, прийнятих на самітах НАТО в Уельсі, (зокрема проПлан дій з посилення боєготовності і Зобов'язання щодо інвестицій в оборону ) і у Варшаві (зокрема про Посилення сил стримування і оборони Альянсу і Поширення стабільності ), НАТО стає сильнішою, швидшою і, зі вступом Чорногорії в 2017 році, більшою.

НАТО втричі збільшила чисельність Сил реагування НАТО, із 13 тисяч до майже 40 тисяч особового складу, додавши також «Передові сили» (Об’єднані оперативно-тактичні сили дуже високого рівня готовності), які можуть бути розгорнуті за дуже короткий час в будь-якому потрібному місці.

НАТО посилила навчально-тренувальну діяльність з метою відпрацювання усіх напрямків і можливих ситуацій, переглянула свої оборонні плани і розробила нові.

НАТО відповідає на складні виклики, які надходять з Близького Сходу і Північної Африки, а також з-поза них, допомагаючи широкій мережі своїх партнерів і підтримуючи Глобальну коаліцію з боротьби з ІДІЛ/Даеш.

НАТО розгорнула чотири багатонаціональні посилені бойові групи передового базування (eFP) на територіях Естонії, Латвії, Литви і Польщі і створила адаптовані сили передового базування в Чорноморському регіоні.

У рамках зміцнених сил і засобів стримування військово-морські сили НАТО посилили свою присутність в Чорному морі і регулярно проводять навчання з метою покращання своїх навичок комунікації і оперативної сумісності. © NATO MARCOM

НАТО адаптує і посилює свою командну і управлінську спроможність, в тому числі за рахунок створення нового командування Об’єднаними збройними силами, зосередженого на Атлантиці і нового командування підтримки і забезпечення, яке має сприяти пересуванню військ.

Не менш важливо те, що члени Альянсу взялися за розвиток більш потужних і модернізованих військ і засобів, а також збільшення військ, що перебувають на високому рівні боєготовності.

Цей перелік можна продовжувати. Проте це не означає, що адаптація НАТО завершується. Нинішній цикл адаптації Альянсу розпочався лише чотири роки тому. Багато вже досягнуто, але необхідно більше часу для переорієнтації менталітету на колективну оборону території і населення Альянсу.

Розвіювати міфи

Із прискоренням виконання планів адаптації НАТО необхідно розвіювати деякі застарілі і надзвичайно поширені міфи.

Міф 1: Цілісність Альянсу нестабільна.

Члени Альянсу мають різні погляди. Різні погляди на Росію, на партнерів, на питання Півдня. Має місце занепокоєння щодо стану демократії в різних місцях Альянсу. Є питання щодо рівня відданості 29 членів Альянсу Article 5 Вашингтонському договору (положенню про колективну оборону). І це зрозуміло.

НАТО вже витримувала кризи в минулому. Була суецька криза, був вихід Франції з військової структури НАТО, в деяких країнах Альянсу до влади приходили військові режими, і була іракська криза 2003 року. НАТО витримала і збільшилась. І жоден з членів Альянсу не прийняв рішення про вихід.

Так, НАТО – це міжурядова організація. Вона приймає усі рішення на основі консенсусу. І члени Альянсу можуть не погоджуватись з будь-якого питання. Проте саме культура ретельного обговорення і консультацій робить цей Альянс таким міцним. І він може говорити м’яко і діяти обачно щодо потенційних супротивників тому, що має в руках дуже великий батіг.

Попри кризи, розбіжності і дуже свідомі намагання деяких потенційних супротивників підірвати єдність і згуртованість Альянсу, із 2014 року рішучість і солідарність його членів лише посилились. Взаємне розуміння занепокоєння одне одного з приводу безпеки покращилось. Північні і східні члени Альянсу набагато краще розуміють проблеми південних членів Альянсу, а південні розуміють потенційні загрози, які постали перед їхніми союзниками на сході.

Поліпшення взаємного розуміння більш складного середовища безпеки допомагає покращити розподіл фінансової і матеріальної відповідальності в Альянсі. За підрахунками, видатки на оборону Альянсу в 2018 році мають зростати вже четвертий рік поспіль. Альянс посилює стримування і оборону на своїх кордонах; і активізує свою діяльність з поширення стабільності поза своїми межами, зокрема, допомагаючи своїм партнерам розвивати обороноспроможність і посилюючи свої внески в міжнародну боротьбу проти тероризму. І НАТО щойно переїхала до нової, суперсучасної штаб-квартири.

Висновок: НАТО, поза всяким сумнівом, не є організацією, яка занепадає, а єдність НАТО непорушна.

Міф 2: «Країни Балтії падуть за 48 годин».

Хоча розрахунки «часу виживання», які роблять різні аналітики, не збігаються, майже усі на Заході вважали, що столиці країн Балтії падуть дуже швидко в разі наступу Росії. Цей міф існував до того, як Естонія, Литва і Латвія стали в 2004 році членами НАТО. Його навіть використовували як аргумент проти їх вступу. Вважалось, що вони настільки беззахисні, що їх вступ скоріше послабить, а не посилить безпеку НАТО.

Латвійські солдати тренуються разом із солдатами зі складу посиленої бойової групи передового базування, очолюваної Канадою, 2-го кавалерійського полку США, і кадетами американських сухопутних сил, за умов змодельованих бойових дій в місті під час навчань НАТО «Сейбр страйк» - червень 2018 року.
(Фото старшого сержанта Гатіса Індревікса, латвійська група військових операторів)

У нещодавньому дослідженні РЕНД зазначено, що для того, щоб уповільнити російський наступ потрібно буде не менше семи важких бронетанкових бригад союзників. Проте в таких оцінках майже не беруться до уваги, якщо загалом беруться, власні збройні сили трьох Балтійських країн і зазвичай ігнорується справжня історія і стійкість балтійських народів.

Червоній Армії знадобилося десять років по завершенні Другої світової війни для остаточного придушення збройного спротиву в Естонії, Латвії і Литві, за що совєти також заплатили значну ціну. Громадянський спротив тривав і протягом радянської окупації, додавшись до причин падіння Радянського Союзу.

Так, на них можуть напасти, але естонці, латвійці і литовці будуть люто обороняти кожен квадратний метр своєї землі. І цього разу вони не будуть самі. НАТО насправді пощастило мати такі стійкі народи на захисті свого східного флангу.

Висновок: народи Балтії не беззахисні – вони неприборкані.

Міфи 3 і 4: Сил НАТО недостатньо для стримування; стан НАТО може призвести до неминучої ескалації.

Є два поширених погляди на стан сил і засобів НАТО: одні вважають, що зусиль зі зміцнення Альянсу безперечно недостатньо для стримування Росії. Інші думають, що якщо Альянс посилить свою активність на флангах, це може призвести до військових інцидентів і ескалації. Обидва аргументи хибні.

Стан сил і засобів Альянсу погоджений на Варшавському саміті цілком достатній для стримування супротивника приблизно рівного по силі. Скромна, але постійна військова присутність бойових підрозділів Альянсу із майже 20 країн-членів, в тому числі з трьох ядерних держав, на територіях Естонії, Латвії, Литви і Польщі, а також проведення навчань Об’єднаних збройних сил Альянсу в Чорноморському регіоні є потужним чинником стримування потенційної загрози в цих двох регіонах. У рамках загальних підходів НАТО її метою є однозначна демонстрація солідарності, рішучості членів Альянсу, їх здатності діяти, забезпечуючи негайну відповідь агресору з боку усього Альянсу загалом.

Аналітична думка щодо «несвідомої ескалації» спотворює сприйняття діяльності Альянсу, доводячи моральну рівність між російськими діями і зусиллями Альянсу. НАТО не анексувала Крим незаконно; НАТО не здійснювала напади на сході України; НАТО не веде інформаційної війни чи кібератак проти жодної країни.

Стан сил і засобів Альянсу виключно оборонний. Немає жодного ризику, що Альянс десь прорахується. Тому що він не має жодних агресивних планів проти жодної країни. Дії Альянсу просто не можуть бути ескалаційними. Навпаки, посилення сил і засобів Альянсу і чіткі сигнали від нього зменшують можливість непорозуміння або прорахунку – навмисного чи ні – з боку будь-якого потенційного супротивника і тому зменшують ризик ескалації. Як заявили лідери Альянсу на Варшавському саміті, «ніхто не повинен мати сумнів у рішучості НАТО в разі, коли може виникнути загроза безпеці одного з її членів».

Висновок: сили і засоби Альянсу ефективні, оборонні і деескалаційні за своїм характером.

Міф 5: Має місце зайве дублювання між НАТО і Європейським союзом.

Багато зусиль докладається до обговорення, аналізу, підтримки і критики відносин між НАТО і Європейським союзом (ЄС).

Занепокоєні американці, як Мадлен Олбрайт в своїх знаменитих «трьох Д», - ніякого розмежування (англ. decoupling) (трансатлантичної безпеки), ніякого дублювання (структур НАТО), і ніякої дискримінації (членів Альянсу, які не входять до ЄС).

З іншого боку, висловлюється прагнення до «стратегічної автономії ЄС» і оборонної ролі незалежно від НАТО і Сполучених Штатів.

Із 2016 року НАТО і Європейський союз посилюють співробітництво заради розв’язання спільних завдань в галузі безпеки по сусідству на сході і півдні. © NATO

Лідери Альянсу роздратовані, як, наприклад, колишній Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер, якому довелось заперечувати твердження, що між двома організаціями існує «заморожений конфлікт» . Пропонувалось навіть «забути» про співпрацю між НАТО і ЄС на підставі того, що це ‘Потьомкінське село’.

Усі ці перебільшення безпідставні. Потрясіння 2014 року – агресія проти України, піднесення Даеш і масова міграція – однаково відчувались і НАТО, і ЄС. Ці виклики привели до безпрецедентного рівня і масштабу співпраці між цими двома організаціями попри добре відомі політичні труднощі.

Немає ризику ані дублювання, ані поганого розподілу праці, тому що ці організації перебувають на різних «ринках праці» і мають різні мандати, які доповнюють одне одного. Оборонний проект ЄС стосується європейської оборони (тобто, посилення передусім спроможності країн - членів ЄС здійснювати операції з реагування на кризи за межами ЄС). НАТО – це оборона Європи (насамперед посилення спроможності країн Альянсу забезпечити колективну оборону території і населення Альянсу).

І це не підлягає змінам. Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг неодноразово заявляв, що більш потужна європейська оборона – це добре для Європи і тому добре для НАТО: по-перше, принаймні зараз, 22 країни - члени НАТО входять і до ЄС; по-друге, це створює можливості для забезпечення нових і кращих сил і засобів та поліпшує розподіл тягаря в Альянсі.

Обидві організації роблять конкретні внески для того, щоб зробити євроатлантичний регіон безпечнішим. Вони співпрацюють cooperate тісно тоді там, де це потрібно, загалом беручи участь в більше як 70 спільних заходах, в тому числі і таких нових сферах, як військова мобільність.

Висновок: євроатлантична безпека і оборона не може обійтись як без НАТО, так і без ЄС.

Відповідь на справжні виклики

Попри ці сумнівні складності, НАТО необхідно шукати відповіді на низку викликів, і Брюссельський саміт в липні 2018 року надає для цього гарну можливість.

По-перше, однозначне сприйняття Росії

Є цілковита згода між членами Альянсу щодо продовження політики так званого подвійного підходу до Росії: прагнення до змістовного діалогу з позиції потужного стримування і оборони. Така політика буде підтримана на Брюссельському саміті і продовжуватиметься після нього.

Водночас думки членів Альянсу, зважаючи на те, з ким вони розмовляють, - з колишнім партнером, який, можливо, одного дня знову стане партнером; майже рівним конкурентом; потенційним супротивником; чи навіть з ворогом, який вже увійшов у конфлікти з Альянсом, - не збігаються. Елементи усіх цих поглядів на Росію можна побачити в деклараціях лідерів країн Альянсу як на Уельському, так і на Варшавському самітах.

Ознака прийдешнього: російський президент Владімір Путін зухвало кидає виклик міжнародному порядку після холодної війни у своїй войовничій промові на 43-й Конференції з питань політики безпеки у Мюнхені – 10 лютого 2007 року. © Reuters

Можна сказати, що холодна війна залишилась холодною в основному завдяки навмисним зусиллям обох сторін побудувати і зберегти стратегічну стабільність через ядерний паритет, контроль над стратегічними озброєннями і чітке бачення ідеології, намірів і спроможності іншої сторони.

Схоже, що російське керівництво має таке бачення НАТО, яке виражається в нібито «оточенні» Росії; «кольорових революціях» у «бліжнєм зарубєж’є»; надуманій загрозі «експансіонізму» і «розпалюванні війни» з боку НАТО. Фактично, Росія вірить в те, що вона перебуває на початковій стадії конфлікту із Заходом.

Це викликає розбіжності у сприйнятті Росією Заходу (конфлікт з ворожим альянсом, під проводом США) і тим, як Захід бачить Росію (ні мир, ні криза; ані ворог, ані партнер). Такі розбіжності у сприйнятті небезпечні, бо вони можуть призвести до незворотних непорозумінь і прорахунків, особливо якщо Росія сприйматиме дискусії всередині Альянсу як ознаку розколу або слабкості.

НАТО ані розколота, ані слабка, але їй очевидно потрібна цілісна політика щодо Росії, а не просто подвійний підхід, яким би гарним він не був. Це буде головним прекурсором для відновлення по-справжньому змістовного діалогу з Росією такою, яка вона є, а не такою, якою членам Альянсу хотілось би щоб вона була.

Друге, чинник радикальної зміни ситуації на Півдні

НАТО постійно має справу з дилемою «що ви наробили?» і «чому ви нічого не зробили?» коли йдеться про Близький Схід і Північну Африку (Південь). Наприклад, НАТО звинувачують у втручанні в Лівії, внаслідок якого Каддафі втратив владу, але її також звинуватили за те, що вона залишила Лівію після завершення активної кампанії, після чого держава зазнала кризи і розгорівся громадянський конфлікт. Так само, членів Альянсу критикують за невтручання в Сирії на ранніх етапах з метою припинення звірств Асада проти власного народу, що також призвело до громадянської війни і піднесення ІДІЛ/Даеш.

Іракські військовослужбовці отримують базову підготовку з поводження з вибуховими речовинам від фахівців з НАТО. © NSPA/NATO

НАТО десятиріччями накопичувала досвід поводження з державними дійовими особами, такими як Росія. Проте для НАТО набагато складніше повністю зрозуміти, проаналізувати, оцінити і встановити зв’язки з багатогранними подіями на Близькому Сході і в Північній Африці – особливо після Арабської весни, коли почали валитись застійні, але стабільні світські автократичні режими.

НАТО вже здійснює кроки до кращого розуміння і обізнаності з регіоном, в тому числі за допомогою «Рамкової структури для Півдня» Framework for the South і створення Регіонального південного вузла в Командуванні ОЗС НАТО в Неаполі. Однак завдання ускладнюється тим, що набір інструментів оборонної організації не повністю відповідає масштабу і складності викликам, які надходять з Півдня.

НАТО раніше ніколи не доводилось мати справу з таким складним і багатогранним набором проблем безпеки. Водночас, як іноді ці виклики поширюються далеко за межі її території, вони також і безпосередньо впливають на населення і спосіб життя країн Альянсу, наприклад, становлячи реальну і пряму загрозу терористичних актів будь-де на території НАТО.

Наприклад, НАТО надає в Егейському морі певну допомогу з розв’язання кризи біженців, але не має ані повноважень, ані спроможності безпосередньо впливати на головні причини міграції. НАТО також підтримує Коаліцію з боротьби з ІДІЛ/Даеш і забезпечує антитерористичну підготовку сил партнерів в цьому регіоні, а також надає поради своїм членам – але не має ані мандата, ані можливості зайнятись протидією або реагуванням на терористичні атаки, що здійснюються в багатьох містах країн - членів НАТО. НАТО також має мережу партнерів на Близькому Сході і у Північній Африці у вигляді Середземноморського діалогу (сім партнерів) і Стамбульської ініціативи співпраці (чотири партнери). НАТО активно надає поради і допомогає усім цим партнерам.

Проте, незважаючи на усі ці зусилля взяті разом, схоже, що вони суттєво не допомогли запобігти погіршенню стану безпеки в регіоні.

НАТО наразі застосовує підхід «на власний розсуд» - діє лише тоді і там, де вирішують члени Альянсу, на звернення ООН і/або запрошення країни. Внаслідок цього «оперативний» профіль НАТО і військовий слід на Близькому Сході й у Північній Африці залишаються дуже обмеженими. Здатність НАТО вести складні, багатонаціональні, довготривалі операції з врегулювання криз – яку продемонстрували Міжнародні сили сприяння безпеці в Афганістані (2003-2014 роки) – може вважатись найбільш дієвим і результативним інструментом в розпорядженні Альянсу, але він не застосовується на Півдні.

Схоже, Альянсу необхідно змінити стратегічне мислення щодо підходів до Півдня. Поширення стабільності на Півдні потрібне для безпеки Альянсу, що робить його імперативом, а не можливим варіантом дій Альянсу.

Для того щоб НАТО могла забезпечити по-справжньому стратегічний і стабілізуючий вплив на Півдні, Альянсу потрібен чинник, що радикально змінить ситуацію і пожвавить її роль і зусилля. Одним із таких чинників може бути повномасштабна Місія з підготовки і розбудови потенціалу в Іраку, і/або комплексні дії в Лівії, в ідеалі під мандатом ООН і у тісній співпраці з Європейським союзом.

Третє, стримування і протидія загрозам, які не перейшли поріг Статті 5

Лише одне мірило може виявити, наскільки надійним і дієвим є стримування – відсутність нападу чи агресії. Сили і засоби стримування і оборони НАТО добре працюють, стримуючи масштабний військовий напад на Альянс. Поріг, який спровокував застосування Статті 5, було перейдено лише одного разу в історії Альянсу – 11 вересня.

З іншого боку, сили і засоби стримування не спрацьовують у випадках численних терористичних, гібридних, кібернетичних, інформаційних та інших невійськових і незвичайних атак, які здійснюються проти НАТО або окремих членів Альянсу на регулярній, якщо не щоденній, основі.

В теорії, сили і засоби НАТО мають протистояти «будь-якій загрозі, звідки б вона не походила». Проте на практиці члени Альянсу часто вибирають інші національні або багатонаціональні шляхи, відмінні від НАТО, для протидії загрозам або атакам, які не досягають рівня широкомасштабної агресії.

Наприклад, після терактів у Парижі Франція звернулась до положення про солідарність в Договорі ЄС і поставилась до цих атак як до правоохоронного, а не військового/оборонного питання. І жоден з членів Альянсу не виніс питання іноземного втручання в свої національні вибори на розгляд Північноатлантичної ради.

Напад на колишнього шпигуна Скрипаля і його доньку в Солсбері, Велика Британія, 4 березня 2018 року, став першим випадком нападу із застосуванням нервово-паралітичної речовини на території Альянсу з часу заснування НАТО. Члени Альянсу об’єднались у висловленні глибокого занепокоєння очевидним порушенням міжнародних норм і домовленостей. По слідах нападу російські дипломати були вислані з російської місії при НАТО і з посольств у більшості
країн Альянсу. © Reuters

Щодо кібератак, виявити відповідальних залишається складно, що також ускладнює і питання стримування.

Це не означає, що НАТО ігнорує такі загрози, які часто об’єднують під заголовком «гібридні». НАТО втілює стратегію своєї діяльності з протидії гібридній війні; робота з посилення її кіберзахисту ведеться. НАТО також працює з членами Альянсу над зміцненням стійкості і готовності цивільних служб . І з усіх цих питань НАТО співпрацює з ЄС. Можливо найбільш істотною стала демонстрація потужної єдності НАТО перед лицем атаки в Солсбері із застосуванням нервово-паралітичної речовини.

Проте, хоча НАТО можливо і покращує свою здатність розпізнавати такі атаки і виявляти тих, хто їх скоює, стримувати або ефективно протидіяти таким атакам все ще складно. Тому часто їх не можна стримати за допомогою перешкоджання або надійною загрозою покарання у відповідь (наприклад, членам Альянсу ніколи не спало б на думку помститись Росії за напад у Солсбері, здійснивши на її території атаку за допомогою нервово-паралітичної речовини). Безперечно ця «сіра зона» між миром і війною вимагає подальшого стратегічного аналізу і потенційно нової парадигми поведінки.

До теорії усього

На Брюссельському саміті і після нього члени Альянсу будуть працювати над певною «теорією усього». Члени Альянсу ухвалили численні і далекосяжні рішення на своїх самітах в Уельсі і Варшаві. Більшість з них вже виконані або виконуються. Тепер членам Альянсу необхідно подивитись як усе це поєднується під гаслом «всебічна цілісність».

Ця робота буде спрямована на забезпечення цілковитої упевненості в тому, що Альянс може надійно стримувати будь-якого агресора і будь-яку загрозу, звідки б вона не походила. Це вимагатиме ліквідації будь-яких залишкових недоліків і слабких місць в стані сил і засобів Альянсу, на використання яких могли б спокуситись потенційні супротивники НАТО.

Члени Альянсу розглянуть можливості подальшого удосконалення здатності НАТО приймати рішення з «необхідною швидкістю» для того, щоб бути здатними «битись вже цієї ночі». Членам Альянсу також потрібно бути здатними «битись завтра». Задля цього Альянс буде і надалі покращувати свої можливості забезпечувати там де потрібно швидке підсилення будь-якого члена Альянсу, якому загрожуватиме небезпека. Це означає мати потрібні сили і засоби на достатньо високому рівні боєготовності, належним чином розміщені, оснащені, організовані, навчені і підготовлені. Це також вимагає здатності перекидати ці війська з Північної Америки і на території Європи. В цьому сенсі, ключове значення має тісна співпраця між НАТО і Європейським союзом над питанням військової мобільності.

Альянс адаптуватиме і зміцнюватиме свою військову Командну структуру.

Альянс постійно оновлюватиме свої обороні плани для того, щоб бути здатним розв’язати будь-яку ситуацію, як таку, що підпадає під дію Статті 5, так і таку, що не підпадає.

Альянс забезпечить здатність рішуче діяти на будь-яких театрах операцій – на суші, в повітрі, на морі і в кіберпросторі. НАТО також розвиватиме космічну політику.

Альянс буде продовжувати адаптувати свої ядерні сили і краще пристосовуватиме свої ядерні і звичайні компоненти в рамках своїх загальних сил.

Уся ця робота вже ведеться. Усе це вимагає повсякденного і ретельного менеджменту стану сил і засобів Альянсу – тому що усі їх елементи, звичайні і ядерні, функціонують щодня.

Усе це також вимагає збільшення видатків на оборону з боку членів Альянсу.

Лідери країн Альянсу на Брюссельському саміті дадуть своє благословення і вказівки щодо цієї роботи. Порядок денний саміту амбіційний і напружений, але цілком реалістичний, зважаючи на безпрецедентні колективні політичні, військові і економічні можливості Альянсу.

Кого це може стосуватись

Журналісти, аналітичні центри, неурядові організації і академічні кола повинні бути терплячими: члени Альянсу можуть не бажати оприлюднювати деталі цієї невпинної роботи з поліпшення стану сил і засобів Альянсу. Їм буде потрібно читати уважно, в тому числі і поміж рядків, Комюніке Брюссельського саміту, яке буде оприлюднено лідерами країн Альянсу в липні 2018 року.

Потенційним супротивникам НАТО також буде потрібно прочитати його уважно. Вони знайдуть чіткий сигнал: не прорахуйтесь і не сумнівайтесь в рішучості НАТО у разі виникнення загрози безпеці будь-якому з її членів. Члени Альянсу індивідуально і колективно мають достатньо рішучості і спроможності захистити себе.

Саміт НАТО у новій штаб-квартирі НАТО в Брюсселі відбувається в липні 2018 року, у вирішальний момент для безпеки Північноатлантичного альянсу, він надає важливу можливість прокласти курс НАТО на роки вперед. © NATO


Д-р Кестутіс Паулаускас працює у Відділі оборонної політики і планування НАТО. У цій статті викладено виключно думки її автора.

Матеріали, опубліковані в НАТО Ревю, не обов’язково представляють офіційну позицію або політику урядів країн-членів, або НАТО.

Про автора

Д-р Кестутіс Паулаускас працює у Відділі оборонної політики і планування НАТО. У цій статті викладено виключно думки її автора.