Ядерне стримування і Альянс у ХХІ сторіччі

Протягом більше двох десятків років ядерні питання втрачали своє значення у стратегічних дебатах на Заході. В Альянсі домінувала думка про те, що прямої загрози території і кордонам НАТО вже немає. НАТО була оточена численними «партнерами», багато з яких хотіли стати членами Альянсу. Загроза ядерного нападу виглядала віддаленою і дебати були зосереджені на ризиках розповсюдження і перспективах світу, вільного від ядерної зброї.

Проте за останні кілька років ситуація різко змінилася. Великі і регіональні держави модернізують свої ядерні озброєння і надають їм основну роль у своїх стратегічних силах. У цьому контексті стримування повертається і НАТО потрібно відновити потужні і надійні сили оборони і стримування перед лицем численних і різноманітних загроз. Ця тема займатиме чільне місце на саміті НАТО у Варшаві на початку липня. І в цих дебатах велика роль належить потужному ядерному компоненту.

Зміни в контексті безпеки

На Сході події в Україні і нова позиція Росії кидають виклик самим основам європейської безпеки. Вперше після закінчення холодної війни здатність НАТО до оборони і стримування може бути піддана випробуванню – і великою мірою вже піддається випробуванню – діями Росії. Ще більше непокоїть те, що Росія розробила гібридну тактику, яку може виявитися важче стримувати, ніж традиційні військові дії. Більше того, Росія використовує і випробовує весь спектр невійськових і військових засобів, від кібернападів, найманців з місцевого населення, сил спеціального призначення і звичайних сил і засобів до прихованих і відвертих ядерних загроз, в тому числі на ранніх етапах кризи.

Російський президент Владімір Путін (Ц), міністр оборони Сергій Шойгу (П) і генерал-полковник Олег Салюков крокують разом після параду до Дня Перемоги на Червоній площі в Москві, Росія, 9 травня 2015 року, який став демонстрацією нової військової техніки, в той час коли відносини із Заходом погіршились до максимуму після холодної війни. © РЕЙТЕР/Фото агенція Host /РІА Новості

Росія успішно впроваджує політику «агресивного створення районів власного застосування сили», використовуючи істотний ядерний компонент, згідно з якою вона без вагань застосовує звичайні збройні сили і ядерну риторику для стримування зовнішнього втручання задля протидії її агресивній поведінці як до близьких сусідів, так і не дуже. На практиці Росія розвинула інтегровану військову структуру, в якій об’єднала ядерні і звичайні сили і засоби в своїй доктрині, підготовці і навчаннях.

Поряд з російською ядерною політикою Альянсу потрібно зважати на поточні ризики ядерного і ракетного розповсюдження на Близькому Сході і гонку ядерних озброєнь в Азії, все це може вплинути на безпеку Альянсу. Усі ці події вказують на те, що ХХІ сторіччя може виявитись більш ядерним, ніж очікувалося. Більше того, політика новачків, а також деяких країн, які давно володіють ядерною зброєю, вказує на те, що не можна виключити ризик застосування і тому важливо зберігати логіку стримування.

Перегляд і підтримка сил і засобів стримування і оборони НАТО вже розпочалися і отримали значний поштовх після Уельського саміту і перед Варшавським самітом. Проте поряд з Планом дій у галузі готовності надзвичайно важливо посилати сигнали про весь спектр сил і засобів НАТО, оскільки стримування вже не можна сприймати як даність, відповідати на виклики зі Сходу та інших напрямків.

Ядерний компонент сил НАТО в ХХІ сторіччі

Протягом останніх двох десятиліть ядерний компонент сил стримування НАТО був у тіні. Дебати в Альянсі в основному були зосереджені на питаннях ядерного роззброєння, що могло призвести до втрати розуміння головного призначення ядерних сил і засобів Альянсу. Для Альянсу ядерні озброєння відіграють унікальну і специфічну роль в складі сил стримування. Їхня роль полягає в запобіганні війни, а не у веденні війни.

«Стримування починається з рішучості», - зазначив Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг у своєму виступі на Мюнхенській конференції з безпеки 13 лютого 2016 року. © НАТО

Навіть якщо Росія понижує поріг і, схоже, передбачає можливість першою застосувати ядерну зброю під час кризи або конфлікту, Альянс не повинен повторювати цю політику і ставати на цей небезпечний шлях. Зовсім навпаки, НАТО і ядерні члени Альянсу можуть підкреслити, що вони є відповідальними ядерними гравцями, які вбачають у ядерній зброї останній аргумент, який може бути використаний лише за надзвичайних обставин.

Проте НАТО варто надіслати сигнал Росії, або будь-якому іншому ядерному супротивнику, що застосування, або загроза застосування, ядерної зброї до Альянсу негайно змінить характер кризи. Як сказав на початку цього року Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг під час Мюнхенської конференції з питань безпеки в лютому: «Ніхто не повинен думати, що ядерну зброю можна застосувати в рамках звичайного конфлікту. Вона фундаментально змінить характер будь-якого конфлікту».

Чи треба НАТО змінювати свою систему сил і засобів?

За даних обставин немає потреби в ніякій радикальній зміні ядерних сил Альянсу щодо кількості або розгортання, бо ані НАТО, ані Західні ядерні держави не мать намірів вступати в ядерні змагання з Росією або іншим потенційним супротивником. Проте відповідним членам Альянсу необхідно активно здійснювати модернізацію флоту літаків подвійного призначення, повідомляти про рішучу налаштованість НАТО зберігати надійні засоби стримування. Ядерні B-61, які несуть ці літаки, не тактична зброя, а засіб стратегічного призначення: стримування великої звичайної або ядерної війни.

Бомба B-61 – це ядерна бомба змінної потужності, розроблена для швидкісних літаків. © Міністерство оборони США

Сили, задіяні до ядерної місії, повинні проводити відкриті і регулярні навчання, зберігаючи при цьому свою специфіку. В таких навчаннях мають брати участь не лише ядерні держави і держави, що мають літаки подвійного призначення, але й інші неядерні держави Альянсу – знову-таки, для однозначної демонстрації єдності Альянсу. Для того щоб посіяти зерно сумніву у потенційних супротивників навчання не повинні вказувати на будь-який конкретний ядерний поріг. Проте з цілковитою інтеграцією ядерних навчань до навчань звичайних пов’язані певні ризики: по-перше, така «інтеграція» може вказати на «червону лінію», яку можна перевірити раніше, ніж очікувалося. По-друге, це може суперечити політиці деяких ядерних держав - членів Альянсу, які протягом десятиліть усі наголошували на політичному характері ядерної зброї і дотриманні принципів жорсткого політичного контролю.

І останнє, як було визнано після саміту НАТО 1974 року в Оттаві, три різні набори ядерних сил в Альянсі (французький, британський і американський) та існування численних центрів прийняття рішень допомагають НАТО забезпечувати загальне стримування. Попри загальну схожість ядерних політик між Вашингтоном, Лондоном і Парижем є нюанси, пов’язані з їхніми відповідними ядерними силами і доктринами. Ці нюанси також допомагають забезпечувати загальне стримування, створюючи додаткову невпевненість у потенційного супротивника. Особлива позиція Франції поза межами Групи ядерного планування має своє коріння в історії і в центральній ролі, яку відіграє президент Франції у прийнятті рішень щодо ядерних сил за будь-яких обставин. Проте Франція відіграє важливу роль в ядерних дебатах в НАТО протягом десятиліть і буде продовжувати її відігравати, так само як французькі ядерні сили стримування допомагають загальному ядерному стримуванню усього Альянсу.

Звичайні і ядерні елементи стримування і оборони

Сили оборони і стримування НАТО передбачають необхідну комбінацію ядерних і звичайних сил і засобів, але не мають потреби відображати сили, засоби або політику Росії чи будь-якої іншої ядерної країни-нечлена НАТО. У прогнозованому майбутньому їхнє основне завдання в НАТО полягає в забезпеченні стримування будь-якого потенційного агресора. Для виконання цього завдання важливими є такі вимоги до стримування.

В усій Європі особовий склад штабів з дев’яти країн - членів НАТО перевіряє свою реакцію на сигнали тривоги в НАТО під час навчань «Ноубл джамп» у квітні 2015 року, покликаних перевірити готовність Альянсу після схвалення ініціатив на саміті НАТО в Уельсі у вересні 2014 року. © НАТО

Як було вирішено в Уельсі, НАТО необхідно підвищити загальний рівень готовності і зміцнити виявлені конкретні слабкі місця в звичайних силах і засобах, такі як протидія загрозам на зразок «перешкоджання доступу/недопущення до району» (A2/AD). Роль скромних «сигнальних пасток» була важливою за часів холодної війни для того, щоб переконати Варшавський пакт в тому, що будь-який напад на члена альянсу НАТО буде нападом на весь Альянс. Тут не були задіяні звичайні безвідмовні сили оборони, розташовані від Крайньої Півночі до берегів Середземного моря і не було надмірного покладання на ядерну зброю, а увага скоріше була зосереджена на військовій і політичній надійності Альянсу.

НАТО необхідно чіткіше і більш прямо говорити про роль, яку ядерна зброя відіграє в системі стримування і оборони Альянсу. Мова, яку Альянс використовує щодо стримування – особливо його ядерного компоненту – постійно розмивалася в різних відповідних документах, таких як комюніке самітів і стратегічні концепції, після закінчення холодної війни. Це негативно вплинуло на забезпечення Альянсом стримування, роблячи його більш туманним і менш конкретним. Навіть за відсутності значного перегляду цих сил чіткість сигналів не втрачає свого значення, тому що потенційні супротивники не повинні мати жодних сумнівів щодо рішучості Альянсу.

Як сказав ядерний стратег Герман Кан: «Найкращий спосіб продемонструвати рішучість, це просто інколи бути рішучим». У цьому контексті першим завданням є переконання потенційного супротивника в тому, що будь-який напад на члена альянсу НАТО спровокує негайну відповідь усього спектра надпотужного набору військових сил і засобів Альянсу. Ключем до досягнення цієї мети є демонстрація політичної єдності і рішучості Альянсу. Як сказав у своїй мюнхенській промові Генеральний секретар: «Стримування починається з рішучості. Його недостатньо відчувати. Його також необхідно демонструвати». Це справедливо щодо як звичайних сил, так і ядерних.

Наступні кроки НАТО?

Звичайні і ядерні сили і засоби забезпечують міцне стримування і політично взаємозв’язані, хоча і належать до різних сфер. Зважаючи на вищезазначене, можна запропонувати деякі політичні рекомендації, які, треба сподіватися, почнуть втілюватися на Варшавському саміті.

Потужний набір звичайних сил і засобів, в тому числі протиракетна оборона, займає основне місце в системі стримування і оборони НАТО. © НАТО

_Text|txt_53|txt_53_inside>

Потужний набір звичайних сил і засобів (в тому числі протиракетна оборона) займає основне місце в системі стримування і оборони НАТО, в той час як політична надійність надмірного покладання на ядерні сили і засоби може викликати сумніви. Заповнення прогалин у звичайних силах і засобах і продовження докладання значних зусиль до збільшення видатків на оборону, які були розпочаті в Уельсі, відіграватимуть провідну роль у відновленні довіри до здатності НАТО до стримування. Лише покладання на ядерні сили і засоби недостатньо, оскільки потенційні супротивники можуть поставити під сумнів ядерну рішучість Альянсу. Проте ядерне стримування відіграє провідну роль у перешкоджанні потенційним супротивникам у домінуванні при будь-якій ескалації.

Чіткі сигнали в політиці та публічних документах Альянсу щодо стримування дуже корисні для уникнення подальшого випробування рішучості НАТО. Новий стратегічний контекст не пробачає слабких або неоднозначних сигналів.

Сприяння ядерним дебатам в Альянсі потрібно тому, що драматична втрата ядерної культури, поєднана з обмеженим досвідом багатьох членів Альянсу, створює дисбаланс, який різко контрастує з потенційними супротивниками. Така форма тренувань на аполітичному рівні важлива для майбутнього врегулювання кризи в разі її виникнення.

Наголошуючи на стримуючому характері ядерної зброї як останнього аргументу, можна протиставити його позиції балансування на межі війни, яку інколи займають потенційні супротивники. НАТО також повинна наголошувати, що усі члени Альянсу продовжують дотримуватися своїх міжнародних зобов’язань і відповідальності, в тому числі і щодо ядерної зброї.

Чіткі попередження про те, що вступ в гру ядерної зброї (застосування чи погроза) радикально змінить характер кризи.

НАТО має унікальний набір звичайних і ядерних сил і засобів, які – за певної адаптації – повинні стримувати будь-якого потенційного супротивника від випробування рішучості Альянсу. Важливу роль у відновленні однозначного розуміння того, що Альянс може і буде діяти рішуче у разі агресії відіграє стратегічна комунікація щодо стримування і оборони.

НАТО забезпечує мир і стабільність в євроатлантичному регіоні вже десятки років. Ядерне стримування відіграло і продовжує відігравати в цьому провідну роль. Інвестування в повний спектр сил і засобів оборони і стримування – це скромна ціна за досягнення цієї мети в ХХІ сторіччі.

Про автора

Камілл Гранд із 2008 року є директором Фундації стратегічних досліджень провідного французького аналітичного центру з питань оборони і безпеки. До цього він обіймав керівні посади у французьких міністерствах оборони і закордонних справ. Він бере участь у численних експертних групах з питань політики НАТО, європейської безпеки і ядерної політики, а також багато пише на відповідну тематику.