Трансатлантична енергетична безпека і криза в Україні: нема лиха без добра?

Трансатлантична енергетична безпека і криза в Україні: нема лиха без добра?

map_03

© REUTERS

Внаслідок кризи в Україні Європа може знову зазнати перебоїв із постачання газу з Росії. "Газпром" продовжує задовольняти більше половини потреб України в газі і постачає майже третину газу, імпортованого Європою, майже половина з якого, 82 мільярди кубометрів, у 2013 році пройшла через Україну. В березні "Газпром" різко підняв ціну для України і у своєму листі, адресованому 18 лідерам Європейських країн, пригрозив припинити постачання у разі неплатежів, в той час як Україна потерпає від серйозної кризи ліквідності, яка підриває її здатність сплачувати газові рахунки.

Українські кризи

У Європейському Союзі (ЄС) і в контексті Великої сімки розпочалася підготовка до різноманітних несподіванок, особливо взимку 2014 - 2015 років, і, за словами британського міністра енергетики Еда Дейві – розпочався «процес роззброєння з метою запобігти використанню енергії як зброї в майбутньому».

map_13

© REUTERS

Анексія Криму Москвою і її дії в Україні ставлять під сумнів сталість і навіть саму концепцію взаємної енергетичної безпеки, яка була започаткована ще в часи холодної війни. Залежність країн - членів ЄС від російських енергоносіїв має дуже серйозні наслідки для національної безпеки. Відновлені суперечки щодо ціни на газ і транзиту нагадують масштабну російсько-українську газову кризу 2006 і 2009 років, знову демонструючи ненадійність Росії як постачальника і показуючи її державою, яка готова і хоче використовувати енергію як зброю.

Відповідно, серед країн - членів Європейського Союзу і НАТО зростає розуміння того, що «бізнес як завжди» не може продовжуватися. Застосування Москвою сили підказує споживачам, що буде розумніше зробити активні кроки з подальшої диверсифікації джерел постачання газу і різко зменшити свою залежність від Росії.

Справді, на своєму засіданні наприкінці березня 2014 року Європейська рада дійшла висновку про необхідність інтенсифікації зусиль зі зменшення високого рівня європейської залежності від газової енергії і звернулася до Європейської комісії з проханням провести поглиблене дослідження енергетичної безпеки ЄС і підготувати до червня 2014 року комплексний план зі скорочення енергозалежності ЄС.

Короткострокове потрясіння

map_23

© REUTERS

Хто втратить найбільше, якщо енергія знову стане зброєю, яка використовується під час нинішнього протистояння щодо України? В короткостроковому сенсі це очевидно Європейський Союз і особливо його вразливі країни-члени в Центральній і Південно-Східній Європі, а також країни Балтії. Попри значні досягнення в сфері інтеграції цих країн в новий спільний ринок енергії ЄС і їх взаємопідключення, їх залежність від постачання газу з Росії залишається значною.

За даними Регіонального центру досліджень енергетичної політики, у разі гіпотетичного цілковитого перекриття постачання газу в Європу в січні 2015 року на місяць – це передбачає не лише транзитний маршрут через Україну, а і трубопровід з Ямалу через Білорусь і «Північний потік», пряме підключення до Німеччини – лише 77% середніх потреб буде задоволено в країнах Центральної і Східної Європи, а середня ціна на газ зросте на 37%.

У разі гіпотетичного газового ембарго протягом 12 місяців до березня 2015 року, під час якого Росія зменшить постачання на 30%, ціни зростуть на 31%, при цьому приблизно половина потреб у газі буде задоволена, що очевидно викличе катастрофічні економічні наслідки. Західноєвропейські країни менш залежні, принаймні у сенсі фізичного забезпечення постачання, тому що вони мають диверсифікований ринок скрапленого природного газу з численними газовими терміналами, які мають достатні обсяги для накопичення газу. Проте зростання ціни буде помітне навіть і в Західній Європі, що додає занепокоєння з приводу великого розриву між цінами на газ по обидва боки Атлантики.

map_33

Слабкі місця Росії

Попри оновлене прагнення ЄС розв'язати проблему залежності від імпорту російського газу, важко уявити сценарій, коли Росія перестала б бути постачальником газу до Європи в передбачуваному майбутньому. Європа не може повністю замінити 150-160 мільярдів кубометрів російського газу найближчим часом. Проте в середньо і довгостроковому сенсі саме Росія більш вразлива.

map_43

Попри короткострокову вразливість Європи, описану вище, вражає те, як здатність Росії застосовувати політичний і економічний тиск зменшилася порівняно з російсько-українською газовою кризою 2009 року. "Газпрому" доводиться конкурувати з іншими постачальниками на дедалі більш ліквідному і інтегрованому європейському газовому ринку, який жорстко стежить за дотриманням правил конкуренції. 53% надходжень до російського бюджету – це доходи від експорту викопного пального, особливо нафти. Викопне пальне становить 72% усього експорту країни. Експорт газу в Європейські країни-члени ОЕСР забезпечує майже 5% російського ВВП. "Газпром" отримує приблизно 55% своїх доходів від продажу газу в Європейський Союз.

Є три критично важливих слабких місця, які особливо непокоять Москву:

1. Криза в Україні може спричинити загальну переоцінку ролі природного газу в європейській енергетиці загалом і дуже вірогідно викличе стримане, якщо не відверто вороже, ставлення до російського природного газу. Комбінація цих двох явищ може в середньостроковій перспективі призвести до скорочення попиту на російський газ, що завдасть удару по фінансовому стану "Газпрому" і Росії, в тому числі і по ключових фігурах в найближчому оточенні Путіна.

2. У відповідь на оголошені Європою наміри зменшити залежність від російського газу Москва забила в барабани про свою стратегію диверсифікації в напрямку нових азійських ринків. Справді, домовленість між китайською CNPC і "Газпромом", яка нарешті була укладена після тривалих переговорів, доводить цю тезу.

Проте не треба списувати з рахунку негативний вплив на імідж Росії як надійного постачальника в країни Азії третього переривання постачання газу в Європу. Китай, особливо чутливий до надійного постачання енергоносіїв і його впливу на свою економіку і національну безпеку, безперечно обмежить своє газове партнерство з Росією, якщо вважатиме Москву занадто непередбачуваною. Більше того, попри заяви Росії, збільшення уваги Москви до Азії навряд чи стане головною проблемою для європейської безпеки газопостачання. Росія не зможе розіграти азійську карту проти Європи.

map_53

Московська політика «східного експорту» стримується низкою чинників, в тому числі відсутністю фізичного з’єднання між Західносибірськими газовими родовищами, які постачають газ до Європи, і азіатських ринків, спротив Китаю намаганням Москви використовувати ці родовища замість недостатньо розроблених родовищ у Східному Сибіру, і різними рівнями цін.

До того ж Китай має доступ до газу з інших джерел, в тому числі з Центральної Азії, М’янми (Бірма) і СПГ (скрапленого природного газу), що постачається в основному з Близького Сходу і в перспективі з Австралії, Східної Африки, Канади і навіть США. Росія затиснута між двома покупцями, чиї позиції покращуються: дедалі більш інтегрованим газовим ринком Європи, з одного боку, і китайським та азіатським ринками, що швидко розвиваються, з іншого, які обидва мають численні варіанти постачання в аспекті форм і джерел енергії.

3. Хоча газ весь час перебуває в центрі уваги, нафта відіграє для російської економіки важливішу роль і Москва на цьому фронті також вразлива. Росії вкрай потрібні західні технології для підтримки рівня видобування нафти зі своїх традиційних і нетрадиційних запасів, зокрема сланцевої нафти. Оскільки Москва активно шукає свої власні поклади сланцевої нафти для збереження рівня видобування нафти і контролю над зростаючою вартістю у партнерстві із західними Міжнародними нафтовими компаніями (МНК), жорсткіший режим санкцій проти російських компаній, і "Роснафти" зокрема, може завдати серйозного удару в середньостроковій перспективі.

Те, як будуть розвиватися ці відносини між МНК з інвестиціями в Росії, які чинитимуть опір санкціям, західними урядами, які готують нові санкції, і головними російськими гравцями ("Роснафтою" зокрема), яким потрібні західні технології, має критичне значення для сталості російської нафтоекономіки в середньостроковій і довгостроковій перспективі.

Трансатлантичні дилеми

Криза в Україні допоможе Європі подолати виклики її енергетичній безпеці і може наблизити створення Трансатлантичного альянсу з енергетичної безпеки. Проте трансатлантичні партнери мають розв'язати найближчим часом три стратегічні дилеми.

1. Варто нагадати, що криза в Україні відбувається в той час, коли Європейський Союз – подібно до інших глобальних споживачів, за винятком США, – бореться зі зростаючою залежністю від імпорту викопного палива і великими втратами на імпорт. Паралельно з поштовхом до активнішого використання відновлюваних джерел енергії і енергоефективності, Європі потрібно розглянути можливості свого власного місцевого потенціалу нетрадиційного газу. Хоча малоймовірно, що Європі вдасться повторити американську революцію нетрадиційного газу, виробництво нетрадиційного газу може потенційно компенсувати скорочення традиційного видобування на континенті.

2. Диверсифікація з метою відійти від Росії можлива, але потребуватиме додаткових зусиль в галузі безпеки. ЄС має гарні можливості доступу до зовнішнього постачання газу, бо він оточений основними газовидобувними регіонами. Водночас практично усі наявні і перспективні джерела і маршрути постачання газу переповнені ризиками політичного характеру і в галузі жорсткої безпеки, яких ЄС і НАТО повинні бути дуже свідомі і які вони мають контролювати протягом багатьох десятиріч. Це вимагатиме стратегічного переосмислення співпраці і розподілу тягаря з таких питань, як збирання і аналіз розвідувальної інформації в енергетичній галузі, захист критично важливої енергетичної інфраструктури як всередині, так і поза межами території ЄС і Альянсу, кібербезпеки і стратегічних відносин з країнами-партнерами у галузі енергетики.

3. США не можуть допомогти Європі з газопостачанням в короткостроковій перспективі. Перші поставки американського СПГ почнуться не раніше 2016 року, при цьому збільшення обсягів відбудеться в 2018 році. Проте в середньостроковій перспективі необмежений експорт американського СПГ до Європи зробить величезний внесок в загальні зусилля зі зміцнення енергетичної безпеки європейських союзників, навіть попри те, що ЄС не повинен мати завищених очікувань щодо об'єму американського газу, що буде надходити до Європи. Ціни на азійських ринках зараз привабливіші і вони скоріш за все залишаться бажаним напрямком для американського експорту газу. Проте, збільшуючи ліквідність на глобальних ринках СПГ, США можуть посилити конкурентоспроможність європейських покупців, особливо з Центральної Європи і країн Балтії. І це також матиме символічну цінність підтримки відкритих і прозорих глобальних ринків енергії на противагу ресурсному націоналізму і протекціонізму.

map_63

Новий розділ

map_73

Криза в Україні може стати провісницею нового розділу в трансатлантичних енергетичних стратегіях і зворотнім «арабським нафтовим ембарго» в історії енергетики Трансатлантичного альянсу. Ембарго 1973 року значною мірою стало причиною того, що ЄС повернувся до Росії як зовнішнього постачальника енергії попри холодну війну, і спонукало США до обмежувальної торговельної політики в галузі енергетики.

Є переконливі свідчення про те, що в Європейському Союзі і в США відбуваються фундаментальні зміни щодо переоцінки ними енергетичних відносин з Росією, а також переосмислення енергетичних стратегій по обидва боки Атлантики і ролі енергії в трансатлантичних відносинах. Члени Альянсу перебувають в гарному положенні, щоб взяти гору в нинішній кризі, якщо вони рішуче повстануть проти російської агресивності і знайдуть політичну волю і ресурси для розбудови посиленого Трансатлантичного енергетичного альянсу. Наслідки цього будуть відчутні не лише для членів Альянсу і Росії. І вони допоможуть забезпечити відкрите і прозоре глобальне управління енергетичними ресурсами і систему торгівлі.

map_83
Про автора

Девід Кораний є заступником директора Центру "Патрісіу Євразія" Атлантичної ради.