МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Відбудову Твіттером не заміниш

Соціальні ЗМІ принесли великі зміни, каже Сусанна Віла. Їх значення під час останніх повстань не можна недооцінювати. Однак ті ж самі події продемонстрували, що одна із сильних ознак соціальних ЗМІ - відсутність лідерів - може виявитись і однією з їхніх слабких ознак.

Ідея, що лежить в основі пісні музиканта Джила Скотта Герона, написаної в 1971 році, "революцію не покажуть по телебаченню" не в тому, що буде важко знайти зображення протестів на телебаченні, а в тому, що ці зображення, які залежать від потреб рекламодавців, не можуть по-справжньому представляти вуличні протести. “Революція” не піде “краще під кока-колу” або “боріться з мікробами, що викликають запах з рота”, співається в пісні. “Революція” - це люди на вулиці і “пошук світлішого дня”.

Ці люди, як це чітко показали революції в Північній Африці, сьогодні посилають зображення, відеоматеріали, Твітси і оновлення статусу напряму – за підтримки рекламою кока-коли – усьому світові. Можливо це не всі вони, але достатньо багато, і це дає підстави вірити в здатність цих протестувальників, які мають добрі наміри, і їх прихильників, робити повідомлення в Твіттері, текстові повідомлення у Фейсбуці та в інші способи презентувати правду про революцію як її бачать ті люди, що нею живуть.

Однак треба вгамувати ентузіазм щодо подальших перспектив.

Те, що світ слідкує за повстаннями в Північній Африці і Близькому Сході в тому порядку, в якому вони з'являються, завжди переходячи до наступної гарячої події, викликає занепокоєння щодо впливу сьогоднішнього медійного середовища на демократичний перехід (або його відсутність). За багатьох причин важче зобразити на Твіттері відбудову, ніж революцію. Попри все, по-перше важливо висвітлити роль, яку он-лайнові інструменти і мобільні телефони відіграли в ній.

"Технологія допомагає поширювати інформацію в диктаторській державі про те…скільки людей незадоволені і не довіряють пропаганді"

У Тунісі і Єгипті соціальні ЗМІ дозволипи набагато швидше поширювати інформацію. «Я ніколи навіть не чув про Сіді Бузід», - туніський активіст розповідав мені про місто, де 28-річний безробітний Мохамед Буазізі спалив себе живцем перед будівлею уряду 17 грудня, викликавши хвилю протестів, які зрештою призвели до усунення президента Бен Алі від влади.

Не має значення, що сам Буазізі не був активним користувачем Інтернету, а ще менше був активістом он-лайну. Що важливо, так те, що новина про його дію швидко поширилась з сільського Туніса до міст, розлютивши незадоволену молодь, яка вже була роздратована.

Невдовзі тисячі молодих людей протестували в ім’я того, що відбулось в Сіді Бузід, і закликаючи світ звернути на це увагу. Коли декілька служб новин це зробили, вони повідомляли про протести, не надіславши своїх власних журналістів, а збираючи інформацію з Твіттеру ( #Сідібузід) і відеоматеріали завантажені до Фейсбука і Ю Тьюба з місця подій.

Віртуозно використовуючи виробництво і поширення медіапродукції, мережі, такі як "Аль-Джазіра" і "Франс 24", показували відеозаписи з мобільних телефонів протестувальників по телебаченню, протестувальники завантажували ще більше відео з вулиць, мережі їх показували і так далі. Це продовжувалось доки набагато більше людей стали слідкувати за #Сідібузід, ніж могло би бути в іншому разі, і набагато більше людей заходили і завантажували інформацію з вулиць Туніса, ніж могло би бути за інших обставин.

По-друге, нові інструменти комунікації дозволяють людям знаходити один одного і вступати в розмови щодо поточних подій в середовищі, в якому репресії роблять це набагато складнішим. Наприклад, в Єгипті закон про надзвичайний стан не дозволяв збиратись в групи більші ніж п’ять осіб, але за період в шість років між появою Єгипетського руху за зміни в 2004 році і літньою, 2010 року, кампанією проти поліцейської брутальності, кількість єгиптян у Фейсбуці зросла приблизно на чотири мільйони.

На віртуальних форумах ці єгиптяни – зазвичай більш молоді і краще освічені – зв’язувалися один з одним і висловлювали в Інтернеті свій гнів тоді, коли вони не могли зробити цього на вулиці. Журналіст Ніколас Крістоф, який робив репортаж про протести на площі Тянаньмень в 1989 році і був цього року в Єгипті і Бахрейні, в розмові зі мною вказав на це явище, сказавши: «Технологія допомагає поширювати інформацію в диктаторській державі про те…скільки людей незадоволені і не довіряють пропаганді».

В той час як молоді і освічені єгиптяни обмінювались ідеями в он-лайні, економічне, соціальне і політичне розчарування решти населення зростало. До 2011 року, коли розгорілися заворушення між меншиною, що користується Інтернетом, і рештою населення почали формуватися комунікації, що підсилювали і тих, і тих. Справді, більшість не користувалася Фейсбуком чи Твіттером, але інформація поширювалася з цих мереж на решту суспільства.

Як приклад пригадаємо образ, що з’явився на Твіттері в розпал єгипетських протестів, це був старий, побитий життям чоловік, який тримав транспарант зі словами «Дякуємо тобі, єгипетська молодь з Фейсбуку». Для нього Фейсбук не відіграв ролі в його сприйнятті революції не тому, що він ним користувався, а тому що він допомагав молоді, яка мобілізувалася з його допомогою.

Якщо ви виростаєте під впливом он-лайнових інструментів, які дають вам негайний доступ до інформації, ви найвірогідніше будете боротись проти їх закриття

Історії (такі, як про Мохамеда Бузізі або Халеда Саїда) і люди підживлюють революцію, тому що їх поведінка зумовлює зміни, а фундаментально змінене інформаційне середовище формує людську поведінку. Мережеве середовище ЗМІ само собою здатне позитивно впливати на активність людей.

У Єгипті не весь Інтернет піддавався цензурі. Молодь звикла до Фейсбука і Твіттера, тому коли вона втратила доступ до них внаслідок намагання президента Мубарака пригасити протести відключивши Інтернет, ці «клавіатурні активісти» заповнили вулиці. Якщо ви виростаєте під впливом он-лайнових інструментів, які дають вам негайний доступ до інформації, ви найвірогідніше будете боротися проти їх закриття.

Однак чи можуть «клавіатурні активісти» керувати країною, і чи можуть вони це робити без підтримки міжнародної аудиторії, яка так уважно спостерігала за перебігом їх революції? Це запитання, яке спостерігачі повинні поставити собі сьогодні.

Вищезазначені переваги соціальних ЗМІ щодо мобілізації і організації, на загал більш шкідливі для врядування. Подивіться на Єгипет, де революціонери дуже добре знають, що їх революція не закінчена, але, схоже, не можуть ідентифікувати потрібне політичне керівництво, яке заповнило б вакуум влади в їхніх лавах. Нічого дивного немає в тому, що їх спроби цього добитись були б набагато успішнішими, якби вони мали когось на верхівці структури революційного керівництва. Однак така відсутність традиційної ієрархічної структури є однією із важливих рис повстання 25 січня і рухів ХХІ сторіччя загалом.

Нікого вже не дивує, що форум Фейсбук правильно схоплює події і кількість учасників різко зростає. Часто це зумовлює зміни он-лайн і появу дивних, невірогідних і навіть випадкових лідерів. Так само, не треба дивуватись що ці лідери не мають умінь і навичок, необхідних для управління своїми новими послідовниками, розбудови потенціалу і перетворення своєї кампанії на сталу організацію чи уряд.

Читайте більше:Єгипет , Нові ЗМІ, Туніс
Поділись цим    DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink