МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Соціальні ЗМІ: чи не можуть вони також зашкодити і демократії?

Get the Flash Player to see this player.

Зараз багато говорять про роль соціальних ЗМІ в поширенні демократії. Але яку небезпеку можуть становити соціальні ЗМІ в руках тих, хто не хоче збільшення свободи? Чи не можуть вони бути ефективнішими проти демократії, ніж на її підтримку?

 субтитри: вкл. / викл.

Соціальні ЗМІ:

чи не можуть вони також зашкодити і демократії?

Виборча кампанія президента Обами 2008 р. вважається

тріумфом соціальних ЗМІ за демократію.

На сторінці кандидата Обами у Фейсбуці зареєструвалося два мійльйони друзів.

Кампанія Обами 2008 р. була по-справжньому класичним прикладом

застосування соціальних ЗМІ для досягнення політичних цілей.

Канал Обами в Ютьюб зібрав понад 18 мільйонів відвідувань.

Ми побачили на прикладі кампанії президента Обами,

що якщо можна мобілізувати багато людей з невеликими сумами грошей,

можна отримати дуже, дуже велику суму дуже швидко.

А чи можуть соціальні ЗМІ бути такими ж дієвими,

якщо їх застосувати проти свободи і демократії?

Зараз ми усі проходимо серйозний етап переосмислення.

Звичайно, соціальні ЗМІ як інструмент можуть бути використані

на підтримку демократичних перетворень,

але такі режими як китайський

слідкують за їхнім контентом і можуть використати їх для репресій.

Уряди вже застосовували соціальні ЗМІ

для протидії боротьбі за свободу?

Перед урядами постає такий вибір:

як подавити революцію такого типу, такі зміни?

І один із способів це зробити - це застосовувати дедалі більш потужні інструменти

проти Інтернету для того, щоб, наприклад, видаляти контент,

брати плату за контент, щоб людям було дорого ним користуватися,

вибудовувати брандмауери і в кінцевому підсумку

припиняти поширення інформації

заради короткострокової безпеки.

Я думаю, що уряди в таких країнах, як Бірма та Китай,

всюди, в Зімбабве, дуже серйозно замислюються над тим,

як контролювати ці ЗМІ.

Що можуть зробити уряди

для того, щоб запобігти більш вільному поширенню інформації соціальними ЗМІ?

Тут є два аспекти. Можна виявляти протестувальників за допомогою соціальних ЗМІ.

Ми це бачили в Ірані, коли вони

вивчали відеоматеріали в Ютьюбі,

але я думаю, що до моменту, коли це досягає критичної точки кипіння,

автократія зазвичай не усвідомлює, не знає

про розмови.

Ми це бачили в Ірані, де лунали звинувачення

західним фірмам, що вони надавали технічні засоби глибокого проникнення і спостереження.

Тобто проникнення в потік даних

і перехоплення даних в процесі.

Наприклад, якщо ви набираєте СМС "давайте вийдемо з протестом",

вони перехоплюють цей текст і або знищують його, або змінюють

і ви відправляєтеся для зустрічі в інше місце.

Отже, технологія у них є.

Наскільки вірогідний успіх спроб блокувати потоки інформації?

Я думаю, що ми спостерігаємо за переломними політичними змінами в світі,

і вороття назад немає.

І урядам доведеться або більше прислухатись,

або ставати на шлях репресивних технологій.

Можна подивитися на Китай і навести Китай як гарний приклад

застосування Інтернету для дозволеної комунікації, але також і для запобігання їй.

Треба дивитись на зворотний бік медалі.

Скільки коштують спроби фільтрувати усю цю інформацію?

Гігабіти інформації кожного дня.

І розрахунки, які я бачив, говорять про тисячі державних працівників.

Як довго може функціонувати цей апарат?

В міру того як інформація стає безплатною, її важче утримати в секреті.

І ми це бачимо на прикладі Вікілікс і США.

Достатньо одній людині винести інформацію

поза межі захищеного середовища, як

ця інформація поширюється Інтернетом.

Отже, перед урядами постає серйозний вибір.

Або вони продовжуватимуть спроби засекречувати інформацію,

і таким чином намагатимуться збільшувати вартість доступу громадськості до неї,

або вони скажуть: "Інформація людям не зашкодить".

І на останок, чи соціальні ЗМІ

становлять найбільшу Інтернет-загрозу урядам?

Ми говоримо про вразливість програмного забезпечення, тому захищаємось від вірусів.

Ми говоримо про вразливість послуг.

Тому ми, наприклад, створюємо командування з комп'ютерного захисту, чи щось подібне.

Ми говоримо про хакерство недержавних дійових осіб.

Ми говоримо про все це, але вони усі говорять

про комбінації одиниць і нулів.

Зрештою, якщо я переріжу трансатлантичний кабель,

якщо я фізично знищу великі комп'ютерні термінали,

я досягну того самого результату, що і ці напади на програми.

А кількість прокладених кабелів дуже обмежена.

Соціальні ЗМІ:

чи не можуть вони також зашкодити і демократії?

Виборча кампанія президента Обами 2008 р. вважається

тріумфом соціальних ЗМІ за демократію.

На сторінці кандидата Обами у Фейсбуці зареєструвалося два мійльйони друзів.

Кампанія Обами 2008 р. була по-справжньому класичним прикладом

застосування соціальних ЗМІ для досягнення політичних цілей.

Канал Обами в Ютьюб зібрав понад 18 мільйонів відвідувань.

Ми побачили на прикладі кампанії президента Обами,

що якщо можна мобілізувати багато людей з невеликими сумами грошей,

можна отримати дуже, дуже велику суму дуже швидко.

А чи можуть соціальні ЗМІ бути такими ж дієвими,

якщо їх застосувати проти свободи і демократії?

Зараз ми усі проходимо серйозний етап переосмислення.

Звичайно, соціальні ЗМІ як інструмент можуть бути використані

на підтримку демократичних перетворень,

але такі режими як китайський

слідкують за їхнім контентом і можуть використати їх для репресій.

Уряди вже застосовували соціальні ЗМІ

для протидії боротьбі за свободу?

Перед урядами постає такий вибір:

як подавити революцію такого типу, такі зміни?

І один із способів це зробити - це застосовувати дедалі більш потужні інструменти

проти Інтернету для того, щоб, наприклад, видаляти контент,

брати плату за контент, щоб людям було дорого ним користуватися,

вибудовувати брандмауери і в кінцевому підсумку

припиняти поширення інформації

заради короткострокової безпеки.

Я думаю, що уряди в таких країнах, як Бірма та Китай,

всюди, в Зімбабве, дуже серйозно замислюються над тим,

як контролювати ці ЗМІ.

Що можуть зробити уряди

для того, щоб запобігти більш вільному поширенню інформації соціальними ЗМІ?

Тут є два аспекти. Можна виявляти протестувальників за допомогою соціальних ЗМІ.

Ми це бачили в Ірані, коли вони

вивчали відеоматеріали в Ютьюбі,

але я думаю, що до моменту, коли це досягає критичної точки кипіння,

автократія зазвичай не усвідомлює, не знає

про розмови.

Ми це бачили в Ірані, де лунали звинувачення

західним фірмам, що вони надавали технічні засоби глибокого проникнення і спостереження.

Тобто проникнення в потік даних

і перехоплення даних в процесі.

Наприклад, якщо ви набираєте СМС "давайте вийдемо з протестом",

вони перехоплюють цей текст і або знищують його, або змінюють

і ви відправляєтеся для зустрічі в інше місце.

Отже, технологія у них є.

Наскільки вірогідний успіх спроб блокувати потоки інформації?

Я думаю, що ми спостерігаємо за переломними політичними змінами в світі,

і вороття назад немає.

І урядам доведеться або більше прислухатись,

або ставати на шлях репресивних технологій.

Можна подивитися на Китай і навести Китай як гарний приклад

застосування Інтернету для дозволеної комунікації, але також і для запобігання їй.

Треба дивитись на зворотний бік медалі.

Скільки коштують спроби фільтрувати усю цю інформацію?

Гігабіти інформації кожного дня.

І розрахунки, які я бачив, говорять про тисячі державних працівників.

Як довго може функціонувати цей апарат?

В міру того як інформація стає безплатною, її важче утримати в секреті.

І ми це бачимо на прикладі Вікілікс і США.

Достатньо одній людині винести інформацію

поза межі захищеного середовища, як

ця інформація поширюється Інтернетом.

Отже, перед урядами постає серйозний вибір.

Або вони продовжуватимуть спроби засекречувати інформацію,

і таким чином намагатимуться збільшувати вартість доступу громадськості до неї,

або вони скажуть: "Інформація людям не зашкодить".

І на останок, чи соціальні ЗМІ

становлять найбільшу Інтернет-загрозу урядам?

Ми говоримо про вразливість програмного забезпечення, тому захищаємось від вірусів.

Ми говоримо про вразливість послуг.

Тому ми, наприклад, створюємо командування з комп'ютерного захисту, чи щось подібне.

Ми говоримо про хакерство недержавних дійових осіб.

Ми говоримо про все це, але вони усі говорять

про комбінації одиниць і нулів.

Зрештою, якщо я переріжу трансатлантичний кабель,

якщо я фізично знищу великі комп'ютерні термінали,

я досягну того самого результату, що і ці напади на програми.

А кількість прокладених кабелів дуже обмежена.

Поділись цим    DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink