МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Що можуть означати результати проміжних виборів у США для НАТО?

© Reuters / Jason Reed

Результати проміжних виборів у США не зовсім погана новина для президента Обами, вважають професор Добсон і д-р Макдоналд, але буде важче передбачити їх вплив на можливість маневру в зовнішній політиці США - і вплив на НАТО.

Проміжні вибори можуть радикально змінити американський політичний ландшафт. І майже завжди страждає саме президентська партія, що ще більше підтверджує думку про те, що проміжні вибори можуть мати трансформаційний вплив.

Це сталося цього року з демократами, які програли Палату і лише ледь-ледь зачепились у Сенаті. Але чи мають ці зміни якесь значення для міжнародних подій?

На перший погляд – ні. Окрім очевидних комплексних питань, таких як нелегальна імміграція і торгівля наркотиками, виборча кампанія під час проміжних виборів нечасто виходить за рамки питань штату або національно-внутрішніх. Як правило, президент відіграє лише обмежену роль, і оскільки президент Обама не був готовий до перевиборів, і оскільки багато демократів намагалися дистанціюватися від його непопулярності, зовнішня політика навряд чи бралася до уваги.

Коли президенти намагалися розширити центр уваги, це закінчувалось негативними наслідками, яких на собі зазнав Франклін Рузвельт під час проміжних виборів 1938 р. Але вибори 2 листопада відбулися на тлі безпрецедентного набору міжнародних проблем для американців. Отже, чи впливатиме зсув влади на Капітолійському пагорбі на зовнішню і оборонну політику США?

Труднощі між військовими і Білим домом важко перелічити

Навіть маючи законодавчу більшість, президент Обама мав проблеми зі своєю зовнішньою політикою і своєю командою, яка займалася зовнішньою політикою – чесно кажучи, обидві мають великі труднощі.

У книзі Боба Вудворда «Війни Обами» оприлюднені численні проблеми і його зізнання мають серйозні наслідки. Правда те, що Гіларі Клінтон дієвий Держсекретар; досвід і спадкоємність останні два роки забезпечує міністр оборони Роберт Гейтс, але у 2011 р. він іде у відставку.

Проте навіть за Гейтса на посаді міністра труднощі між військовими і Білим домом важко перелічити.

Ще більшу проблему становить Рада національної безпеки. На тлі занепокоєння, викликаного «Війнами Обами», і падіння авторитету адміністрації, радник з питань Національної безпеки (NSA) генерал Джеймс Джоунс пішов у відставку і на його місце був призначений його заступник Том Діллон. Але проблема значно глибша, ніж просто перестановка на посадах.

© AFP / Getty Image / File

Як у випадку з Кондолізою Райс в адміністрації Буша, є побоювання, що NSA не диригує цілісною зовнішньою і оборонною політикою. Зважаючи на цю широко розрекламовану динаміку, і зважаючи на численні ускладнення, які вже стоять перед ним, перемога республіканців у Палаті представників означає ще більший тиск на президента Обаму.

Президент Клінтон і 104-й Конгрес.

Минулого разу президент-демократ долав подібні політичні виклики, коли в 1994 р. президент Клінтон зіткнувся з вороже налаштованою республіканською більшістю в обох палатах Конгресу. Налаштовані проти широкого портфеля політики Клінтона, республіканці зосередили свої атаки на боснійській війні і американській участі в миротворчій діяльності ООН.

Але їх зусилля збити Клінтона зі шляху в цих сферах значною мірою провалилися. Клінтон рішуче скористався своїми повноваженнями – він пообіцяв накласти вето на зусилля Конгресу посягнути на його політичні пріоритети і обійти будь-які фінансові перешкоди, які Конгрес спробує створити на шляху їх здійснення – і це принесло плоди. Тим більше, що законодавці самі продемонстрували послідовне небажання здійснювати свої загрози, особливо, якщо вони могли підірвати міжнародний престиж Клінтона.

Навіть серйозні втрати під час проміжних виборів не обов’язково призводять до появи президента, «слабака» в зовнішній політиці

Динаміка відносин між виконавчою і законодавчою владою після проміжних виборів 1994 р. вказує на характеристику відносин між виконавчою і законодавчою владою у сфері зовнішньої політики, яку часто не помічають: наполегливість президента, що поєднується з готовністю Конгресу йти на поступки президенту в ті часи, коли питання найскладніші, а ризики найсильніші.

Хоча президент не обов’язково може покладатися на такі поступки, досвід Клінтона показав – як і досвід Рональда Рейгана в 1982 р. – що навіть серйозні втрати під час проміжних виборів не обов’язково призводять до появи президента, «слабака» в зовнішній політиці. І Клінтон, і Рейган були обрані на другий термін, продемонструвавши, що два роки після поразки на проміжних виборах дають президенту достатньо часу для відновлення широкої національної підтримки. В Обами усе це ще попереду.

Президент Обама і 112-й Конгрес.

© Reuters / Lucas Jackson

Перед Обамою не постане «Республіканська революція», але існує багато можливостей для конфронтації і захоплення прибічників «Чаювання» внутрішніми справами можуть відволікати від питань зовнішньої політики.

Однак виклики, пов’язані з особовим складом збройних сил і їх оснащенням, військовими видатками і виводом військ з Іраку і Афганістану, безперечно, будуть зростати. Події в Іраку і Ємені, продаж росіянами «суперракет», здатних знищити американські авіаносці, і продовження мілітаризації Китаєм повітря, моря і космосу також викликатимуть тривогу.

Попри потенційну можливість конфронтації, перемога опозиції зовсім не обов’язково прирікає Обаму на поразку.

Республіканцям не вистачає голосів для долання президентського вето. Є також усі підстави очікувати, що «консенсус перед обличчям кризи» продовжуватиме впливати на більшість суджень законодавців про зовнішню політику. В той час як в сфері внутрішніх питань останнім часом не спостерігається двопартійність, вона набагато частіше зустрічається і є набагато стійкішою в сфері зовнішньої політики. Іронія в тому, що перемога республіканців у Палаті може сприяти їй ще більше: з владою приходить і очевидна відповідальність.

Необхідність «перемоги» США в тому, що те, що вони розпочали робити після 11 вересня, голосно висловлюється в усіх політичних колах останні дев'ять років, але останнім часом у Вашингтоні явно відчувається, що Сполучені Штати «втратили контроль». Це може спрацювати на користь Обами. Багато хто усе ще вважає, що президент Буш винен у більшості проблем, а Обама має політичні навички, необхідні для відновлення політичної довіри Америки до своєї глобальної позиції і позиції у сфері безпеки.

В той час як діяльність на внутрішній арені і популярність безперечно впливають на сприйняття президента як Верховного головнокомандувача, Обама виграє, якщо продемонструє сильне і уміле лідерство в тих міжнародних справах, які навіть його закляті опоненти визнають надзвичайно складними.

Зокрема, наскільки добре йому вдасться продемонструвати свої лідерські якості великою мірою залежатиме від того, як він розв’яже два ключових питання: наслідки жорстких бюджетних обмежень в усіх країнах західного альянсу; і мудрість, яку необхідно продемонструвати при прийнятті стратегічних і військових рішень.

Гроші

Який би економічний шлях він не обрав – бережливість чи лібералізм – президенту Обамі не уникнути осуду.

Попри популярні вимоги щодо жорсткої економії на федеральному рівні, багато консерваторів виступають проти пропозицій Обами щодо оборонних видатків, і маючи впливові аналітичні центри, такі як «Херітедж фаундейшн», що заохочують Конгрес до «відкритого протистояння» «недостатнім витратам» Обами, Капітолійський пагорб, на якому домінують республіканці, може запросто наполягати на збільшенні оборонних видатків. Якщо Обама не продемонструє поліпшення американських позицій за кордоном, дефіцит особового складу і літаків можуть бути використані як свідчення його недостатнього прагнення захищати країну і головними причинами невдач США.

Вашингтон рішуче чинить опір таким скороченням і може дивитися на них як на ще одне свідчення «прогалини в трансатлантичних зобов’язаннях» в рамках НАТО

Не лише фінансові рішення, що приймаються у Вашингтоні, визначають шлях політики США і НАТО. Заходи з економії, які здійснюють ключові союзники Америки по НАТО, також мають велике значення.

Франція, Італія і Німеччина пообіцяли скоротити свої військові видатки. Головний союзник Америки, Британія, зараз обговорює скорочення своїх оборонних видатків на 2011 - 2015 рр. на 10 відсотків. Вашингтон рішуче чинить опір таким скороченням і може дивитися на них як на ще одне свідчення «прогалини в трансатлантичних зобов’язаннях» в рамках НАТО.

Однак ми маємо зазначити, що ці побоювання присутні в Альянсі вже багато років, і Вашингтон ніколи не був здатний тотально нав’язувати в НАТО свій авторитет і добиватися свого.

Але навіть при цьому дедалі більш слабка європейська відданість тому, чого Вашингтон, схоже, хоче для НАТО, викликає серйозне занепокоєння в Альянсі.

Ще одна потенційна проблема – нещодавно підписані англо-французькі Оборонні договори. Вони знову створюють можливість посилення потенціалу незалежної європейської оборонної спроможності, яка може негативно вплинути на НАТО. Те, як це буде сприйматись у Вашингтоні республіканцями, деякі з них мають міцну антипатію до континентальної Європи і демонструють пережитки ізоляціонізму, може обмежити політичні пріоритети Обами.

Питання інтервенції і виведення військ

Фінансування американських військових зобов’язань це не усе, що відкрито для обговорення. Сама військова стратегія зумовлює великі суперечки, і Обама йде по тонкій лінії, намагаючись нею керувати. В той час як він і британський прем’єр Кемерон призначили на 2011 р. початок виведення військ з Афганістану, впливові фігури публічно відмовилися підтримати їх.

Подавши у відставку з посади керівника Британських збройних сил, головний маршал авіації сер Джок Стіррап назвав 2015 р. як реалістичну дату виведення. Генерал Девід Петреус також рекомендував обережно підходити до раннього виведення. Афганістан вже є кубком отрути для Обами, так само як і Ірак: його плани зі скорочення присутності в обох країнах безперечно викличуть критику з боку тих, хто виступає за те, що треба «залишатись на курсі».

Якщо фракції в новій республіканській більшості в Палаті і військові почнуть вишикуватись на різних політичних позиціях, і якщо ці позиції будуть повторені в різних формах в Альянсі, завдання Обами ще більш ускладниться: будь-яке рішення, яке він прийме, буде розглядатися ще більш негативно і його політична репутація – і його авторитет – лише постраждають.

© Reuters / Erik de Castro

Таке погіршення може мати широкі наслідки. За умови, коли підтримка ідеї інтервенції в НАТО шалено зменшилась, ідея про те, що США і їх союзники можуть вдатися ще до однієї військової інтервенції, багатьом вважається немислимою. Але попри усе занепокоєння щодо мілітаризму Вашингтона після 11 вересня, жодна країна - член НАТО не хоче бачити США недієздатними, особливо з огляду на таку кількість проблем, що непокоять союзників.

Проблеми з Іраном, Південною Кореєю, Єменом і у Південно-Китайському морі можуть вимагати уваги від США або НАТО, але якщо це буде фактично виключено через внутрішню політичну ситуацію в США, Альянс опиниться на дуже хиткому ґрунті.

Можливо найбільша загроза проміжних виборів полягає в тому, що республіканське повстання живить незадоволення американців Обамою, принижує його авторитет

Часто буває, що жодної інтервенції не потрібно, бо загрози інтервенції вже достатньо для залякування; але для того, щоб так сталося, загроза має бути реальною, цільова держава має реагувати. Можливо найбільша загроза проміжних виборів полягає в тому, що республіканське повстання живить незадоволення американців Обамою, принижує його авторитет і втягує питання розроблення зовнішньої політики у внутрішню міжусобицю щодо економіки і федералізму.

Саме президент має цьому запобігти. І це надзвичайно складне завдання.

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink