МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Розгнівана Америка і світ - проміжні вибори

© Reuters / Lucas Jackson

Фіаско, якого демократи Обами зазнали під час проміжних виборів, було пов'язане не лише з робочими місцями в країні, вважає професор Майкл Кокс. Воно також пов'язане з місцем Америки в глобальних питаннях і з тим, як підтримуються американські цінності - але схоже, що електорату не сподобались новини і на цьому фронті.

Політичні партії, які контролюють Білий дім, рідко, якщо взагалі, досягають успіху на проміжних виборах.

Справді, якщо тільки не спостерігається бум робочих місць, а ціни на нерухомість зростають – а цих двох умов у даний момент очевидно не існує – тоді справи партії більшості мають усі шанси бути поганими.

Клінтон, як завжди, був винятком саме з цього закону політики. У 1994 р. кожен відчував матеріальний достаток. Але електорат покарав його під час виборів. Однак, здається, є неписане правило, яке говорить, що якщо ти не зазнав політичного розгрому на проміжних виборах, можна говорити про нічию і готуватись до боротьби під час наступних, найважливіших виборів: критично важливих для збереження контролю за виконавчою владою.

Боротьба на проміжних виборах обов’язково точиться навколо внутрішніх питань

Це також одна з аксіом американської політики, що боротьба на проміжних виборах обов’язково точиться навколо внутрішніх питань: безперечно, стану економіки; досить часто, характеру самого президента; і звичайно його досягнень під час двох попередніх років на посаді.

У Сполучених Штатах ви можете додати ще три пункти в 2010 р.: імміграція, реформа охорони здоров'я і внутрішня безпека країни. Усе це «домашні» питання.

© Reuters / Petar Kujundzic

Пропозиція грошей - це вже не місцеве питання

Однак було б помилкою думати, що зовнішня політика і міжнародні справи не відіграють своєї ролі.

Справді, вже немає риторики у стилі Буша про «війну з терором», виконані місії, і про виняткову позицію Америки між світом і хаосом. Фактично, здається, що світ кудись повністю зник останніми місяцями. НАТО лише зрідка згадується, майже нічого не чути про розвиток, практично нічого про кліматичні зміни, і лише легкий кивок в бік нещодавніх подій в Європейському Союзі – зовнішнє питання, яке найменше згадується під час американських виборів.

Але світ нікуди не дінеться, і прості американці, схоже, це відчувають. Вони можуть не розуміти складності глобалізації, не дуже цікавитись міжнародними відносинами, та не читати «Закордонні справи». Але вони знають, що вони частка чогось набагато більшого.

Єдина проблема - їм не дуже подобається те, що вони останнім часом чують.

До економічної кризи 2008 р. Китай був в основному темою ліберальних дискусій передусім у зв’язку з Тибетом і правами людини. Тепер усе це набагато більш приземлене і матеріальне

По-перше, є Китай : Китай, що швидко розвивається, зростає, вільний від криз, з його «нечесними» підходами до торгівлі, заниженою вартістю валюти і великою кількістю контрольованої дешевої робочої сили, яка відбирає роботу в американців і переманює американський капітал через Тихий океан. До економічної кризи 2008 р. Китай був в основному (хоча і не тільки) темою ліберальних дискусій насамперед у зв’язку з Тибетом і правами людини. Тепер усе це набагато більш приземлене і матеріальне.

Китай, як нині часто повторюють на Фокс Ньюз та багатьох інших консервативних телеканалах, це не просто «вони їдять мій обід», але й «вони їдять також і обід моїх дітей». І щось треба зробити, щоб припинити гниття. Можливі далекосяжні наслідки? Посилення тиску на адміністрацію, щоб вона жорсткіше ставилась до Китаю з усіма можливими наслідками в Азії і можливо у світі.

© Reuters / Thaier Al-Sudani

Америка воює вдома і далеко від нього

По-друге, є імміграція – яка ніколи не була чисто внутрішнім питанням для країни, що претендує на певні права на південь від Ріо Гранде після першого оголошення Доктрини Монро в 1823 р. Нині ситуація стає серйозною, значною мірою через кризу і надзвичайно обмежений ринок праці в основній масі штатів, що не визначились, кого підтримувати, де також (випадково) мешкає велика кількість «латинос».

Але проблема не лише в робочих місцях.

Це також питання почуття ідентичності і поняття суверенітету; а також міцне і гірке почуття багатьох американців – передусім «синіх комірців» - що Америка вже не здатна контролювати свої кордони, що безперечно є відчутною ознакою занепаду нації.

Зрештою, є багато незавершених воєн в далеких місцях, де з 2001 р. загинуло п'ять тисяч американців і десятки тисяч було поранено і скалічено тими, кого вони вважають безжальними ісламістськими (навіть ісламськими) ворогами, які з пекельною упертістю прагнуть знищити Ізраїль – який усе ще дуже популярний серед виборців – не кажучи вже про погано визначене, але дуже важливе поняття для більшості американців: їх спосіб життя.

Європейці у своїй більшості просто не розуміють (або скоріше не люблять) цей бік Сполучених Штатів; той бік, що стоїть за прапор, співає національний гімн, вшановує своїх військових, схвалює цінності, втілені у військових, і продовжує вірити в традиційні поняття доблесті і честі. Це колись були і європейські цінності також: але за слушних причин ми вирішили позбутись їх, коли дві руйнівні війни ХХ ст. показали нам, куди вони можуть завести.

Однак урядові справи мають виконуватись; і ми можемо бути упевнені в тому, що зовнішня політика США не буде визначатись популістами, які вважають, що мають обов’язок відібрати країну у тих, хто, на їх переконання, захопив її в якихось ницих цілях

Але якщо ми хочемо зрозуміти, чому так багато американців розгнівані – на своїх політиків, свого Верховного головнокомандувача, мусульман, а інколи навіть на тих, кого вони вважають своїми слабкими духом союзниками по НАТО – важливо розуміти цей надзвичайно важливий аспект американської психології.

Це часткове відновлення так званого повстання «Чаювання». Саме тому багато американців виступило проти будівництва мечеті біля місця, де був Всесвітній торговельний центр у Нью-Йорку. І це одна з головних причин, чому так багато з них, схоже, мають великі сумніви щодо цього «яйцеголового» Обами.

Не обов’язково існує зв'язок між американським патріотизмом, підтримкою американських військових в Афганістані і ставленням до Обами як до можливо неістинного американця. Але існує зв'язок між більш крайньою формою «американізму» - яка дуже поширена в ці неспокійні часи – і ставленням до світу як до ворожого місця і думки про те, що більшість іноземців (особливо неєвропейського типу), сплять і бачать, як позбутись Америки.

Однак урядові справи повинні виконуватись; і ми можемо бути впевнені в тому, що зовнішня політика США не буде визначатись популістськими поглядами тих, хто вважає, що має обов’язок відібрати країну у тих, хто, на їх переконання, захопив її в якихось ницих цілях.

Проте це надзвичайно ускладнює проведення свідомого, відкритого і цивілізованого обговорення серйозних варіантів зовнішньої політики – особливо, коли одна велика політична партія (і тут я посилаюсь на республіканців) завжди повинна оглядатись, щоб бути упевненою в тому, вона не втрачає чи не відчужує свою радикальну базу.

У світі, який ледь оговтався, а у деяких аспектах усе ще балансує на межі великої кризи, не дуже надихає знання того, що остання насправді велика супердержава у світі має серйозні проблеми внутрішнього розколу в часи, коли їй як ніколи потрібна єдність.

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink