Фінансова криза: ефект подібний до теракту?

Подібно до теракту фінансова криза може дестабілізувати держави

Франсуа Мелезе вважає, що вплив фінансової кризи на безпеку не можна недооцінювати. Він намагається розібратись, де вона зародилась - у приватному чи державному секторі.

60-та річниця НАТО була затьмарена сумною статистикою. Обсяги глобального виробництва почали скорочуватись вперше за більше ніж 60 років. У відсотках же, очікується, що світова торгівля скоротиться ще більше. Те що почалось як випадок фінансового грипу в Сполучених Штатах раптом переросло у глобальну епідемію. Наслідки цього для економіки і безпеки НАТО і її партнерів шокують.

Перед Альянсом постали дві головні проблеми: перша – скорочення витрат на оборону; друга – як зробити правильні висновки із кризи.

Директор Агентства національної розвідки США нещодавно доповів Конгресу, що економічна криза замінила тероризм як «головна проблема безпеки найближчого часу»

Директор Агентства національної розвідки США нещодавно доповів Конгресу, що економічна криза замінила тероризм як «головна проблема безпеки найближчого часу». Він тільки не сказав, наскільки вражаюче схожа ця криза на теракт.

Для дестабілізації держав терористи, як правило, перетворюють обмежене руйнування життя людей і їх власності на великі економічні і соціальні втрати. Загрожуючи основній фінансовій або фізичній інфраструктурі (наприклад, транспорту, енергетиці, зв’язку тощо) терористи змушують уряди і населення вдаватись до затратних оборонних заходів. Налякані споживачі відвертаються від ринків, різко уповільнюючи економічне зростання і посилюючи безробіття і політичну нестабільність.

Дехто може побачити подібні риси в падінні американського ринку житла. Подальший фінансовий безлад поширився з Уолл-Стріт на Мейн-Стріт. Налякані падінням цін на житло і зростанням безробіття споживачі припинили робити покупки. Тим часом фінансові ринки, перевантажені цінними паперами, забезпеченими іпотекою і хеджированими фондами, що швидко знецінювались, почали падати. Відчайдушно намагаючись врятувати банки і страхові компанії, що почали хитатись, уряди втрутились з масованими фінансовими вливаннями. Різке падіння споживчих витрат на тлі мораторіїв на позики поставило на коліна навіть найбільш здорові компанії, що призвело до додаткових державних втручань.

Reuters

Усі шляхи ведуть до Уолл-Стріт?

Поєднане із залежністю глобальних фінансових інституцій від впливу ненадійних активів, падіння американських споживання і інвестицій поширилось на міжнародні ринки. Жодна країна не уникла наслідків впливу на міжнародну торгівлю і глобальні фінанси.

Багато країн з перехідною економікою скористались перевагою низької вартості позик і високим рівнем іноземних інвестицій для того, щоб збільшити державні позики. Сьогодні набагато важче рефінансувати державний борг і дефіцит поточних рахунків. Якщо іноземні банки скоротять нові позики або відмовляться пролонгувати неповернені позики, банкрутства і безробіття зростатимуть із шаленою швидкістю.

Деякі країни-члени і партнери НАТО постали перед питанням реструктуризації боргу, або ще гірше, дефолту і колапсу національної валюти. Оскільки це посилює ризик політичної нестабільності, позикодавці останньої інстанції, такі як МВФ, Світовий банк і Європейський центральний банк втрутились, щоб запобігти політичному хаосу.

Отже, як усе це впливає на НАТО?

Перше завдання, що перед нею постає, пов’язане зі скороченням оборонних видатків, якого не уникнути. Оборонні програми, що не належать до обов’язкових, є головною мішенню для бюрократів, які відчайдушно намагаються взяти під контроль бюджетний дефіцит, що зростає як на дріжджах. Друге завдання полягає в тому, щоб зробити правильні висновки з кризи і протистояти протекціонізму.

Щодо витрат на оборону, багато країн йдуть на серйозні скорочення задля компенсації значного боргу, який вони накопичили, долаючи банкрутство і безробіття. Багатьом країнам-членам і партерам НАТО безперечно доведеться обмежити свої і так вже досить скромні обороні видатки. Самостійні збройні сили стануть недозволеною розкішшю. Колективна безпека стане дедалі більш привабливішою.

У статті 3 Північноатлантичного договору (Вашингтон, 1949 р.) сказано, що «сторони… зберігатимуть і розвиватимуть свої індивідуальні і колективні сили і засоби для спротиву збройному нападу». Нинішня економічна криза швидше за все знайде своє відображення у «колективних», а не в «індивідуальних» силах і засобах.

Світлий бік ситуації пов’язаний з тим, що НАТО знаходиться в серці широкої мережі партнерств, яка розвивається, і складається з 28 членів. Стратегічно координуючи їх внески, НАТО може діяти як підсилювач, фактично пропонуючи кожному члену повний оборонний пакет в обмін на його стратегічний внесок.

У розділі 8 Стратегічної концепції Альянсу (Північноатлантична рада, Вашингтон, 1999 р.) зазначено, що «спільні зобов’язання і взаємна співпраця…гарантують, що жоден союзник не буде змушений покладатись тільки на…свої національні зусилля даючи відповідь на основні виклики безпеці. Альянс дає їм змогу за допомогою колективних зусиль досягати основних цілей у сфері національної безпеки».

Серйозний ризик, пов’язаний зі скороченням оборонних видатків, полягає в тому, що США можуть опинитись в ситуації, коли саме в той час, коли їх власний оборонний бюджет також скорочується, їм доведеться тягти на собі ще більшу частку тягаря. Зважаючи на послаблення американських банків і фінансової системи і сумніви, яким піддається роль долара як глобальної валюти, найбільший у світі боржник може опинитись у ситуації, коли він не зможе субсидіювати глобальну безпеку.

Попри все, економія за рахунок спільних зусиль у сфері безпеки прийде внаслідок активного пошуку ефективності колективних ресурсів. Одним із життєво важливих джерел є розвиток транскордонної співпраці в оборонній промисловості – в тому числі трансатлантичних зв’язків – з метою полегшення фінансового тягаря, пов’язаного з розробкою і виробництвом нових систем та діяльністю оборонного характеру.

Конкуренція між транскордонними і трансатлантичними промисловими групами може сприяти доступу до нових технологій і генерувати інноваційну продукцію, яка забезпечить кращу окупність інвестицій в оборону. Конкуренція стимулює інновації і пропонує стимули для запровадження ефективних підходів, які скорочують видатки і час виробничого циклу. Додатковою вигодою від розвитку транскордонної, трансатлантичної промислової інтеграції буде посилення політико-військової єдності в НАТО. Це має посилити альянс і ефективність НАТО через поліпшення оперативної сумісності і отримання кращого результату за вкладені гроші.

Другий серйозний виклик, що стоїть перед Альянсом, це ризик того, що країни зроблять неправильні висновки з кризи

Другий серйозний виклик, що стоїть перед Альянсом, це ризик того, що країни зроблять неправильні висновки з кризи. Чи ми спостерігаємо за фундаментальним розколом капіталізму і глобалізації, чи цьому є більш приземлене пояснення?

У своїй новій книзі відомий економіст Джон Тейлор зі Стенфордського університету вказує на останнє. Він наводить переконливі емпіричні свідчення про те, що «дії і втручання урядів викликали, подовжили і погіршили фінансову кризу».

Спокусливо покласти провину за економічні труднощі на Уолл-Стріт, жадібних банкірів і прорахунки ринку. Дехто робить висновок про те, що капіталізм не упорався зі своїм завданням і що уряди повинні захищати свою промисловість і переглянути свою залежність від глобальних ринків заради майбутнього зростання і процвітання. Це хибний висновок. Капіталізм тут ні до чого.

Я, насправді, вірю в те, що благонамірена грошова і житлова політика американського уряду лежить в основі нинішньої кризи. Очевидно, що хижаки - іпотечні брокери, жадібні інвестиційні банкіри, некомпетентні рейтингові агентства, занадто оптимістичні інвестори, короткозорі власники житла і фінансові винахідники складних деривативів усі зіграли свою роль у фінансовій кризі. Але було б помилкою звинувачувати їх в тому, до чого їх заохочувала урядова політика.

Декілька ключових елементів американської політики, спрямованих на збільшення кількості власників житла, були розроблені для розв'язання нібито існуючої дискримінації, захисту меншин і скорочення нерівності в доходах. На жаль, як в цьому переконався світ, ці добрі наміри призвели до руйнівних непередбачених наслідків.

Ця політика змусила фінансові інституції послабити вимоги до іпотечних позичальників. Отже, ризиковані позики надавались особам з низькими доходами, поганою кредитною історією і навіть без першого внеску. В урядовому звіті за 2002 рік це віталось як «іпотечна інновація». Невдовзі кожен мав доступ до цих ризикованих «інновацій».

Reuters

Зростання кількості кредитів, виданих ненадійним позичальникам, призвело до нестабільності системи

Два підприємства, що користуються урядовою підтримкою (GSE), «Фенні Ме» і «Фредді Мак», зіграли вирішальну роль у наданні державних гарантій нестандартним іпотечним позикам. У 1990-ті роки американський урядовий Департамент житлового господарства і міського будівництва (HUD) дав їм вказівку різко збільшити іпотечне фінансування бідного населення. Для того щоб збільшити надання позик, Конгрес заохотив їх до розширення і покупки цінних паперів, забезпечених іпотекою, в тому числі тих, які були забезпечені ризикованими нестандартними іпотечними кредитами. Розширення «Фенні Ме» і «Фредді Мак» фінансувало різке зростання нестандартних іпотечних позик і позик з нефіксованою процентною ставкою. Коли спалахнула фінансова криза, ці дві компанії мали у власності або гарантували приблизно половину житлових іпотечних кредитів у США.

Із активізацією іпотечного кредитування зростав попит на житло, що призводило до розширення так званої «житлової кулі», яка з’явилась у 1990-х роках. З 2000 по 2003 роки житлова куля ще більше роздулась завдяки експансіоністській грошовій політиці Федерального Резерву, яка призвела до зниження відсоткових ставок аж до 1%.

Ціни на житло нарешті зупинились у 2006 році, частково через повернення більш високих процентних ставок. За американським законодавством, власник будинку, який має дуже мало або зовсім не має акціонерного капіталу, і вартість будинку якого знижується нижче вартості його іпотечного кредиту, може бути звільнений від своїх фінансових зобов’язань. Різке падіння цін на житло і зменшення вартості іпотечних цінних паперів розхитали глобальну фінансову систему і викликали нинішню економічну кризу. У 2008 році «Фенні Ме» і «Фредді Мак» збанкрутіли і були націоналізовані.

Розділ 25 Стратегічної концепції Альянсу (Північноатлантична рада, Вашингтон, 23-24 квітня 1999 р.) передбачає, що «Альянс дотримується широкого підходу до безпеки, за яким визнається важливість…економічних…чинників на додаток до незамінного оборонного виміру». Оскільки популістські рухи проти ринків погіршують діловий клімат країни і підривають майбутнє зростання і безпеку, на НАТО лягає завдання поширювати інформацію про те, що політика уряду була принаймні не менш важливим чинником, ніж прорахунки ринку в створенні цієї кризи. Свою роль зіграли слабке регулювання і контроль за ринком, але важливіше те, що таку само роль зіграли слабке регулювання і контроль за політикою уряду. Глобалізація тут ні до чого.

Процвітання від торгівлі, фінансових потоків і прямих іноземних інвестицій створили міцну основу для майбутнього зростання більшості країн-членів НАТО і партнерів, азійських тигрів і останнім часом Індії, Китаю, Бразилії та інших країн, що швидко розвиваються. Ризик полягає в тому, що популістська політика може загальмувати майбутнє зростання, якщо тільки з нинішньої кризи не будуть зроблені правильні висновки.

Економічна політика і політика національної безпеки підсилюють одна одну. Після закінчення Другої світової війни багато наших найважливіших економічних партнерів є також і нашими найближчими союзниками. Із набуттям міжнародним бізнесом дедалі більшого значення, загрози у сфері безпеки зменшуються. Глобалізація торгівлі і фінансів створила безпрецедентне багатство і дала можливість сотням мільйонів людей в усьому світі звільнитись від бідності.

Існують численні свідчення про те, що торгівля схильна до зменшення конфліктів. Фактично, коли заходи економічної свободи (в тому числі вільна торгівля) і демократії включаються в статистичне дослідження, політолог з Колумбійського університету Ерік Гатцке вважає, що «економічна свобода в 50 разів ефективніша ніж демократія для зведення до мінімуму конфліктів, пов'язаних із насильством». Зрештою, немає нічого доброго в тому, щоб стріляти в своїх клієнтів і постачальників. Як одного разу зауважив Монтеск'є: «Мир – це природний результат торгівлі».

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink