МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Виклики, що постануть під час афганських виборів: чи не підуть вони шляхом поляризації та етнічного розбрату?

Етнічна належність може стати вирішальним чинником афганських виборів

Чи зможуть афганські вибори подолати етнічні розбіжності в країні? Зважаючи на потужність племінних партій, д-р Майоддін Мехді оцінює шанси на проведення по-справжньому загальноафганських виборів.

У більшості країн вибори проводяться задля остаточного розв’язання завдань, які стоять перед політиками і державними діячами. Суть в тому, що в цих країнах загальновизнано, що вибори є останнім слуханням.

Але ми знаємо, що у нашій країні – Афганістані – кількість груп, які відмовляються визнати цей факт, чимала. Дехто навіть вважає вибори неісламською практикою і відмовляється визнати результати навіть прозорих і чітко організованих виборів. На жаль, серед цих груп є ті, що вважаються головними дійовими особами у нинішньому конфлікті в Афганістані.

Це перший виклик, що стоїть перед афганськими виборами. Ці групи визнають зброю, а не вибори, „вирішальним аргументом” розв’язання суперечки. Деякі з них отримують підтримку з-поза меж країни. Вони використовують іслам і закони шаріату як прикриття для досягнення своїх політичних і расових цілей. В такому разі іслам, який є спільною релігією усіх племен, що мешкають в Афганістані, тлумачать в інший спосіб.

Можна без перебільшення сказати, що перше, друге і фактично кожне голосування під час попередніх виборів у Афганістані були племінними голосуваннями

Інші, хто не вважає вибори такими, що суперечать ісламським нормам, скептично ставляться до самої ідеї виборів. Тому вони беруть участь у виборах, але голосують за кандидата, який належить саме до їхньої етнічної групи. Можна без перебільшення сказати, що перше, друге і фактично кожне голосування під час попередніх виборів у Афганістані були племінними голосуваннями.

Я не намагаюсь довести, що ці результати відповідають етнічному складу Афганістану. Я хочу сказати, що ці люди визнають вибори, але розглядають їх як підтвердження верховенства їхнього племені над іншими. Саме з цієї точки зору, після оголошення результатів останніх виборів, коментатори, близькі до президента Карзая, представили етнічне тлумачення голосів в урнах для голосування. Вони вважали результати показовими щодо кількісної переваги певного племені і назвали президента Карзая вождем цього племені.

ISAF/NATO

Вибори в Афганістані можуть об'єднати - або розділити - афганців

За цією ж логікою деякі групи розглядають голоси виборців як вхідний квиток до уряду. Підтвердженням цього є нещодавні слова міністра юстиції Афганістану Сарвара Даніша. Він стверджував, що його партія (очолювана Карімом Халілі) підтримала президента Карзая тому, що він погодився надати їм 20 відсотків усіх урядових посад.

Отже, можна сказати, що етнічний погляд на політичну систему загалом (і на вибори зокрема) є офіційною точкою зору. Інші прояви такого погляду на врядування можна побачити у „складі державного керівництва” і платформах, зареєстрованих Міністерством юстиції політичних партій.

Президент представляє своє плем’я, а кожен з його віце-президентів – своє. Іншими словами, у виборчій системі Афганістану є очевидним той факт, що особа, яка належить до етнічної меншини, ніколи не зможе стати президентом чи віце-президентом. Коли нинішній міністр закордонних справ Афганістану почув про перемогу чорношкірого Барака Хусейна Обами на президентських виборах у США, він дуже чутливо написав у газеті ‘8 Собх’: „Чи доживу я до такого ж дня в моїй країні, коли хазара, таджик, узбек ... та інші, стане президентом?”.

Етнічний підхід до політичної системи і виборів інституціоналізується і в інший спосіб. В країні більше ста зареєстрованих політичних партій.

Кількісно, найслабшими з цих партій є ті, які називають себе національними, тобто ті, які вважають себе „загальноафганськими”. І навпаки, партії, що належать до певних племен або віри є потужними. Сила впливу на людей і здатність до їх мобілізації перебувають в руках тих, хто звертається до таких понять, як „етнічна належність” і „релігія”. Такі партії обіймають високі посади в уряді Карзая, в той час як сам президент заявляє про те, що він „ненавидить” партії. Він завжди презентує популярну думку про те, що у людей погані спогади про партії. Ось чому у законі про вибори в Афганістані не передбачені права політичних партій.

Тут перед нами постає запитання: чи не стануть нові вибори знову племінними, тому що потужні партії є племінними?

Отже, політична система Афганістану стоїть ще перед одним парадоксом: претензією на демократичність, з одного боку, і невизнання „загальноафганських” або „національних” партій, з іншого. Держава Афганістан (принаймні уряд, правосуддя і парламент) ніколи не схилялась до визнання того, що найкращий, найсучасніший і перевірений засіб розбудови нації і припинення трайбалізму – це створення політичних партій загальнонаціонального складу. Це те, що успішно запровадили багатоетнічні і багаторелігійні країни, такі як Індія.

Тут перед нами постає запитання: чи не стануть нові вибори знову племінними, тому що потужні партії є племінними?

Ми повинні пам’ятати, що засади нинішнього режиму були закладені на Боннській конференції. На тій конференції Абдул Саттар Сеерат виграв більшість голосів на міжфракційних виборах (Римська вісь), але він був позбавлений права стати головою тимчасової адміністрації тільки тому, що не належав до племені більшості. Його місце зайняв Хамід Карзай, який отримав лише три голоси проти 13 отриманих Сеератом. Міжнародне співтовариство підтримало такий недемократичний крок, вважаючи, що проблеми Афганістану того часу були наслідком відсторонення від влади етнічної групи, яка становила більшість населення. Це ще більше посилило партії з племінними платформами і мисленням.

ISAF/NATO

У більшості країн вибори використовуються для розв'язання проблем. Чи стануть вони таким інструментом в Афганістані?

Ще один парадокс політики міжнародного співтовариства полягає в тому, що вона проходить під гаслом припинення влади військових ватажків і притягнення їх до відповідальності за порушення прав людини, з одного боку, а з іншого, – вона сприяє їх присутності і процвітанню. Зрозуміло, що вони зберігають вплив на свої племена, маючи велику фінансову силу, а це означає, що вони „мають голоси”. За минулі вісім років міжнародне співтовариство ніколи не звертало уваги на створення здорової, не племінної, не релігійної і загальноафганської опозиції нинішньому уряду. Фактично, попри заявлене неприйняття військових ватажків і бойовиків, міжнародне співтовариство завжди консультувалось з ними.

Якщо ми погодимось з тим, що головний виклик для афганського уряду і міжнародного співтовариства полягає у війні і незахищеності, чи можна розглядати наступні вибори в Афганістані як належний спосіб дати відповідь на цей виклик?

Для того щоб точно відповісти на це запитання, ми маємо трошки повернутись у минуле і з'ясувати причини війни і незахищеності, а також афганської кризи загалом.

До 1978 року при владі був уряд, який мав три традиційні джерела легітимності: трайбалізм, спадковість і підтримку з боку теологів. Переворот 27 квітня того року відірвав уряд від коріння спадковості і релігійної підтримки. Але потім перемога муджахеддінів у 1992 році відновила принцип релігійної підтримки уряду, відрізавши племінні корні.

Боротьба, яка за цим відбулась, відома як фракційна боротьба і громадянська війна, стала наслідком саме цього. Боннська конференція і присутність іноземних військ в Афганістані ніколи не були спрямовані на викорінення і радикальне врегулювання цієї частини кризи.

Міжнародні сили повалили режим талібів, але не змогли ліквідувати ані їх, ані їхніх союзників. Цьому було дві причини: по-перше, присутність потужного елементу в новоствореному уряді Афганістану, який був проти ліквідації талібів; по-друге, Пакистан (чия потужна армія була архітектором руху „Талібан” і підтримувала його) не хотів втрачати таку ефективну зброю.

Наступні виборі в Афганістані не можуть покласти край цій ситуації. Я вважаю, що таліби користуватимуться підтримкою Пакистану доки міжнародна громада не гарантує припинення афганських територіальних претензій до Пакистану – в обмін на згоду цієї країни на ліквідацію руху „Талібан”. Ось чому афганське суспільство занепокоєне тим, що в разі перемоги на виборах не пуштунів ми можемо знов опинитись у стані громадянської війни 90-х років.

Bибори в Афганістані можуть стати засобом врегулювання кризи тільки тоді, коли буде відновлено процес „будівництва національної держави”

Усе це дозволяє мені зробити два висновки.

По-перше, вибори в Афганістані можуть стати засобом врегулювазання кризи тільки тоді, коли буде відновлено процес „будівництва національної держави”. Міжнародне співтовариство має на практиці довести, що воно не прагне підтримувати племінні процеси і що воно підтримує формування політичної опозиції загальнонаціонального масштабу.

По-друге, міжнародне співтовариство, ігноруючи прикордонні суперечки між Афганістаном і Пакистаном, не здатне розв’язати фундаментальну складову кризи. Деякі аналітики вважають, що міжнародне співтовариство має гарантувати Пакистану непорушність існуючих кордонів для того, щоб він відмовився від ідеї дестабілізації Афганістану за допомогою талібів. Тут важливе значення має час, бо турбує те, що деякі експерти описують нову стратегію адміністрації Обами щодо Афганістану як план виведення американських військ з Афганістану. Це викликає занепокоєння, що „таліби повернуться”.

Схоже, якщо після наступних виборів Хамід Карзай за підтримки США залишиться при владі, поточна криза не тільки не припиниться, а буде поглиблюватись. Зараз Карзай (як кандидат) використовує усі засоби і владу, які він має як глава держави. Було б помилкою для міжнародного співтовариства очікувати, що афганський народ вважатиме ці вибори прозорими і буде задоволений їх результатами.

Вибори в Афганістані можуть перетворитись на демократичний процес і інструмент забезпечення справедливості і безпеки. Але тільки якщо Захід визнає ці два висновки – щодо головних причин кризи і головних перешкод на шляху встановлення стабільності і безпеки.

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink