МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Час приймати рішення: важкий вибір майбутнього для НАТО

Чарльз Купчан з Ради закордонних справ описує деякі важкі рішення, які НАТО доведеться прийняти заради свого майбутнього

Існує вірогідність того, що на ювілейному саміті НАТО домінуватиме поточна місія в Афганістані. І це цілком слушно. Здатність НАТО виробляти цілісну стратегію, розподіляти тягар поміж членів і заручатись національною підтримкою місій є життєво необхідною для здатності Альянсу посилити безпеку і стабільність в Афганістані – мета, яка слугуватиме лакмусовим тестом ефективності НАТО.

Але попри те, що Альянс працює над розв’язанням цього термінового завдання, він має розпочати дебати для пошуку вирішення трьох далекосяжних питань, від яких він вже не може відокремитись: його відносини з Росією; його правила прийняття рішень; і масштаб його глобальних амбіцій.

З усіх трьох питань члени НАТО мають керуватись реалізмом і тверезістю.

Із Росією НАТО повинна прагнути припинити безперспективну конкуренцію і виробити практичне бачення співпраці на основі програм.

Щодо прийняття рішень, НАТО має визнати, що збільшення кількості членів робить залежність від консенсусу ще більш громіздкою, вимагаючи прийняття більш гнучкого підходу до управління.

Що стосується глобальних амбіцій НАТО, Альянс повинен задушити ці амбіції у зародку, усвідомивши, що зусилля перетворити цю Організацію у всесвітній альянс демократичних країн може прискорити його розпад, а не відновлення.

Якими не були б переваги від розширення НАТО – а їх багато – розширення Альянсу, без сумніву, відбувається за рахунок його відносин з Росією. Заради справедливості варто зазначити, що росіяни самі несуть першорядну відповідальність за нещодавнє відкочування від демократії, а також свої напади ексцесів зовнішньої політики – війна у Грузії найбільш помітний з них.

Але те, що російське керівництво і громадськість вважають, що розширення НАТО на схід підриває безпеку і престиж їхньої країни, безперечно шкодить відносинам. Відповідно, НАТО, схоже, готова затримати виконання свого зобов’язання, узгодженого минулого року на Бухарестському саміті, запропонувати членство Грузії і Україні. Але навіть сама перспектива членства України і Грузії продовжує отруювати діалог НАТО з Росією.

Вийти з цього глухого кута допоможе формула, яка заохотить Москву до зацікавленості в європейській безпеці, зробить Росію учасником, а не об’єктом еволюції НАТО. Холодна війна закінчилась понад два десятки років тому; настав час для НАТО зробити серйозні зусилля для приведення Росії до повоєнного примирення. Цілком можливо, що Москва може відмовитись від цієї пропозиції на користь відгородження від Заходу. Але тоді НАТО зможе сказати, що було зроблене все для уникнення такого результату.

Із Росією НАТО повинна прагнути припинити безперспективну конкуренцію

На даний момент треба не шукати точної формули встановлення дружби з Москвою, а негайно розпочати стратегічне обговорення, яке чітко вкаже на те, що члени НАТО щиро прагнуть закріпити Росію в євроатлантичному співтоваристві. Обговорення може розпочатись з пошуку шляхів посилення віддачі від Ради НАТО-Росія. Члени НАТО мають скористатись закликом Москви до свіжого мислення про «нову архітектуру європейської безпеки». Цей діалог має бути підтриманий конкретною стратегічною співпрацею з таких питань, як протиракетна оборона, доступ до Афганістану і дипломатія у відносинах з Іраном.

Продовження розширення також порушує питання реформування процесу прийняття рішень в Альянсі з 26 членів, кількість яких зростає. Із зростанням кількості його членів і їх розмаїття, продовження практики консенсусу може стати рецептом для паралічу. Необхідність реформи підкреслюється мінливим політичним ландшафтом, на якому діє НАТО – складність якого послабила солідарність, що розвинулась в НАТО за часів холодної війни.

Гострі суперечки, що виникли стосовно Афганістану, щодо необхідності терміново запропонувати членство Грузії та стосовно відносин між НАТО і Росією, не є незначними розбіжностями, що невдовзі зникнуть. Це скоріше побічні продукти безперечної розбіжності інтересів і поглядів на загрози, яка характеризує адаптацію НАТО до ситуації після холодної війни.

Головним питанням для Альянсу є не те, чи можна подолати ці розбіжності, а чи з ними можна змиритись. Подобається це вам чи ні, але НАТО стає дедалі більш неповороткою, а консенсусу досягти дедалі важче.

Такі різні погляди серед країн-членів Альянсу навряд чи викличуть розкол НАТО, але вони означають, що Альянс має відповідним чином пристосовувати свої підходи до прийняття рішень. Навряд чи члени Альянсу відмовляться від правила консенсусу з питань війни і миру. Але щодо більшості інших рішень, настав час Альянсу виробити гнучкіший підхід до прийняття рішень. НАТО також повинна розглянути різні форми виявлення своєї незгоди задля того, щоб незгода окремих членів з певних питань не ставала на заваді ефективних дій.

Зрештою, членам Альянсу варто було б розпочати замислюватись над закликами – головним чином з боку американців – розширити зв’язки НАТО, вийти за межі Європи і перетворити цю Організацію на глобальний альянс демократичних країн. Переформування відносин НАТО з Росією і реформування прийняття рішень вимагають ретельного вивчення. Пропозиція стати глобальним Альянсом – цього не потребує; її треба просто відхилити.

У НАТО повно роботи в Афганістані; справді, її здатність домінувати залишається під питанням. Маючи афганську місію, яка настільки виснажує ресурси і єдність НАТО, важко уявити, що Альянс готовий взяти на себе ще більше зобов’язань у цій сфері. НАТО повинна за будь-яку ціну встановлювати стратегічні партнерства з країнами і регіональними угрупованнями, що бажають зробити свій внесок у спільну справу; допомога країн - нечленів НАТО в Афганістані всіляко схвалюється. Але ідея зробити НАТО спеціалізованою інституцією, яка займалась б врегулюванням конфліктів в усьому світі, заходить занадто далеко.

Шістдесята річниця НАТО наступає в часи викликів і напруження для Альянсу

На Балканах, Кавказі і східному краї Європи – а також в Афганістані – НАТО має багато незавершеної роботи. Необхідно зосередитись на завершенні цих завдань перед тим, як пакуватись для нових місій в Кашмірі чи у секторі Газа. Більше того, пропозиція членства в НАТО таким країнам як Японія, Австралія і Ізраїль не тільки буде надзвичайно спірною для Альянсу, але й обтяжить його зобов’язаннями, які він скоріше за усе не зможе виконати.

Безперечно, НАТО має важливу роль і поза межами Європи; вона вже розвиває зв’язки з країнами Середземномор'я. Але справедливо буде, якщо НАТО зосередиться на тому, щоб допомагати іншим розбудовуватися самим. Надавати підтримку і підготовку, слугувати інституційним зразком, час від часу вступати в партнерство з місцевими державами в рамках обмежених місій – усе це на допомогу в розвитку інших організацій безпеки в усьому світі, які можуть бути такими ж успішними в своїх регіонах, як НАТО в Європі.

Шістдесята річниця НАТО наступає в часи викликів і напруження для Альянсу. На тлі місії в Афганістані НАТО варто консолідувати свої досягнення, встановивши зв’язки з Росією, оновивши процес прийняття рішень у зв’язку з розширенням членства, і визнаючи межі свого власного успіху.

Засідання у штаб-квартирі НАТО

Чарльз А. Купчан – професор-міжнародник Джорджтаунського університету і старший науковий співробітник Ради закордонних справ

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink