МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Від AMF до NRF

Нинішній нестабільний стан безпеки знову привернув увагу до ролі, яку Сили швидкого реагування відіграють, захищаючи головні інтереси НАТО в сфері безпеки. Дієго Руіз Палмер описує розвиток цих сил.

Історично так склалося, що Сили швидкого реагування НАТО – починаючи від Мобільних сил ОЗС НАТО в Європі (AMF), створених у 1960 році, і до нинішніх Сил реагування НАТО (NRF) – виконують цілий спектр ролей, що передбачає стримування, оборону і переконання, до яких по закінченні холодної війни приєдналась дедалі більш важлива місія реагування на кризові ситуації. Кожна з цих ролей має свою політичну і оперативну мету, яка обов’язково відбиває реальну ситуацію в світі, в якій вона виконується, але часто ці ролі накладаються і взаємно підсилюють одна одну.

Постійними рисами Сил швидкого реагування НАТО є: високий рівень готовності; оперативна гнучкість; мобільність і багатонаціональність. Ці риси роблять Сили швидкого реагування придатними до експедиційних операцій на стратегічній відстані від Європи і Північної Америки, а також до посилення в разі дій на території Північноатлантичного договору.

НАТО вперше звернулась до швидкого реагування ще в 1960 році, коли тодішній Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі (SACEUR) генерал Лоріс Норстад запропонував створити Мобільні сили швидкого розгортання для його командування - Командування ОЗС НАТО в Європі (ACE) – на допомогу у стримуванні залякування, примусу або агресії, за винятком широкомасштабної війни, проти країн Альянсу, розташованих на північному і південному флангах ACE. За мирних часів у цих країнах розташовувалися дуже невеликі збройні сили союзників, і концепція AMF була призначена забезпечити дуже швидке розгортання багатонаціональних сил стримування.

Внески країн в сили AMF здійснювались у рамках різноманітних, попередньо узгоджених багатонаціональних пакетів сил, пристосованих до розгортання у разі необхідності на п’яти територіях – у північній Норвегії; на Зеландських островах Данії; у північно-східній Італії; північній Греції; в грецькій і турецькій Фракії; та у східній Туреччині. За планування і тренування відповідав невеликий міжнародний штаб, розташований у Федеративній Республіці Німеччина, але у разі виникнення справжньої надзвичайної ситуації, за командування і управління розгорнутими компонентами AMF відповідали б місцеві командувачі сухопутних і повітряних сил НАТО, які мали забезпечити безперешкодну інтеграцію місцевих сил і сил підсилення, зберігаючи при цьому єдине „обличчя” НАТО.

В той час як поштовхом до створення AMF в 1960 році була необхідність забезпечити стримування в північному і південному регіонах ACE, берлінська криза 1961 року перенесла увагу НАТО на оборону центрального регіону. Після будівництва берлінського муру Сполучені Штати здійснили масоване підсилення своїх військ, розташованих у Західній Європі. Величезний масштаб цих зусиль посилив труднощі, пов’язані з перекиданням через Атлантику тисяч транспортних засобів і спровокував перше широкомасштабне складування оснащення, яке дозволило Сполученим Штатам зосередити у південній Німеччині матеріальних запасів на дві дивізії.

У 1963 році здатність Сполучених Штатів швидко підсилювати центральний регіон була випробувана під час навчань „Біг ліфт”, які продемонстрували сили і засоби стратегічних авіаперевезень, що розвивали Сполучені Штати, мудрість концепції передового складування оснащення і можливість широкомасштабного швидкого підсилення.

У 1968 році, після рішення США про виведення деяких підрозділів сухопутних сил США з Європи до США на допомогу операцій США в Південно-Східній Азії, третій набір запасів для оснащення дивізії був складований у південній Німеччині. Починаючи з 1969 року і до закінчення холодної війни США щорічно тренувались у „поверненні сил до Німеччини” під час навчань зі стратегічного перекидання „РИФОРДЖЕР”.

У 1975 році, ставши Верховним головнокомандувачем ОЗС НАТО в Європі (SACEUR), генерал Олександр Гейг вирішив зібрати розрізнені плани країн і НАТО щодо підсилення в єдиний План швидкого підсилення SACEUR (RRP) і включити навчання „РИФОРДЖЕР” і більш широке коло узгоджених навчань під назвою „Отем фордж”, призначене випробовувати і демонструвати здатність НАТО до посилення і захисту водночас усіх трьох регіонів ACE.

В основі RRP лежало безпрецедентне зобов’язання США перед НАТО мати еквівалент 10 дивізій, здатний до розгортання і захисту західної Німеччини протягом 10 днів після прийняття рішення про підсилення (так звана концепція „10 на 10”), що вимагало складування оснащення для трьох додаткових дивізій у північній Німеччині, Бельгії, Люксембурзі і Нідерландах.

Cили швидкого реагування і планування підсилення стали втіленням гасла колективної оборони Альянсу – „Один за усіх, усі за одного”

Важлива мета RRP – та, що лежала в основі політичної надійності і військової ефективності Сил швидкого реагування НАТО та планування підсилення за часів холодної війни – було переконання. Не могло бути більш потужного стимулу для союзників, що перебували уздовж лінії розподілу Європи, взяти на себе зобов’язання щодо потужної передової оборони і бути готовими протистояти залякуванню, примусу або агресії, ніж зобов’язання союзників, що перебувають далеко, таких як Канада, Португалія, Велика Британія і США, взяте через RRP, прийти до них на допомогу у разі кризи або війни. Таким чином Сили швидкого реагування і планування підсилення стали втіленням гасла колективної оборони Альянсу – „Один за усіх, усі за одного”.

Звичайно, закінчення холодної війни зробило усі ці домовленості зайвими. Навчання „РИФОРДЖЕР” були припинені, більшість складів у Європі була закрита і довготермінові, а також і новіші зобов’язання припинені (див. Вставку 2). RRP досяг своєї мети стримування і переконання, але пережив обставини, які викликали його до життя.

В міру того як Європа стабільно перетворювалась на об’єднаний, вільний і мирний континент, а на периферії НАТО поширювався спектр не передбачуваних криз, які швидко перетворювались на конфлікти, такі як на Балканах, увага швидкого реагування зсовувалась від підсилення всередині північноатлантичного регіону до реагування на кризи поза його межами. Певний час розглядалась можливість збільшення кількості сил AMF від бригадного до дивізійного, щоб зробити їх потужнішими, але час AMF вже пройшов.

Уже у 1991 році 1-й британський корпус, який протягом чотирьох десятиріч був головним внеском Великої Британії у захист західної Німеччини, був перетворений на Багатонаціональний об’єднаний корпус швидкого реагування НАТО (ARRC). Швидке реагування вже вимагало більших і потужніших збройних сил – наприклад, у контексті складних операцій з втілення миру, на кшталт ІФОР у Боснії та Герцеговині в 1995 році, та КФОР у Косові в 1999 році, де в обох випадках ARRC були силами передового розгортання.

AMF діяли до повного розпуску у 2002 році. У словнику НАТО по закінченні холодної війни AMF і ARRC були визначені як Сили негайного реагування (IRF) і Сили швидкого реагування (NRF) відповідно.

Протягом 1990-х років, ґрунтуючись на досвіді війни у Перській затоці, союзники трансформували свої сили для швидкого проведення експедиційних операцій на стратегічній відстані від Європи і Північної Америки. Модель ARRC була втілена у формі восьми інших багатонаціональних корпусів, розташованих в Європі, шість з яких, як і ARRC, на високому рівні готовності. Швидке реагування вже перестало бути певною військовою спеціалізацією; воно лягло в основу нової структури збройних сил НАТО. Зрештою, категорії IRF і RRF були забуті на користь нових категорій Сил високого рівня готовності (HRF) і Сил нижчого рівня готовності (FLR).

Починаючи з 2003 року NRF забезпечили Альянс силами і засобами швидкого реагування у складі 20 тисяч військовослужбовців на одну ротацію

Але без об’єднуючої концепції задіяння міжнародний корпус HRF (HRF(L)) і його морські двійники – військово-морські формування HRF (HRF(M) були ізольованими «острівцями». Ідея, що була виражена у концепції багатонаціональних Сил реагування НАТО, узгодженій главами держав і урядів на Празькому саміті НАТО в 2002 році, полягала у встановленні зв’язку між HRF через спільну схему ротації і прийняття стандартизованої тактики, методики і процедур. По суті, NRF стали кістяком сил і засобів швидкого реагування НАТО, а HRF – їх тілом. Це був шлюб, «укладений на небесах» між посиленням експедиційних можливостей і інноваційною концепцією задіяння.

Починаючи з 2003 року NRF забезпечили Альянс силами і засобами швидкого реагування у складі 20 тисяч військовослужбовців на одну ротацію, на відміну від усього, що було в розпорядженні НАТО з часів холодної війни, і на відміну від того, що можна знайти у світі будь-де, за винятком США. Досвід ротацій показав, що концепція NRF є життєздатною і що динаміка трансформації, яку заклало створення NRF, поширилась і проникла глибоко у військові кола Альянсу.

Більше того, почергове розгортання в Афганістані в період між 2004 і 2007 роками чотирьох штабів HRF(L), які забезпечили штабу основу для Міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані на чолі з НАТО (МССБ), продемонструвало, що ці штаби можуть скористатись своїми уміннями у сфері NRF під час виконання складних ситуацій в реальних умовах, при цьому озброюючи NRF досвідом розгортання на віддаленому театрі операції.

Треба відзначити, що постійні недоліки у забезпечені NRF ключовими можливостями...кидають тінь на NRF

Треба відзначити, що постійні недоліки у забезпечені NRF ключовими можливостями, зокрема тими, які дозволяють ефективно виконувати операції і наявність яких є вирішальною для розгортання і задіяння NRF, а також постійна, від ротації до ротації, нездатність їх усунути, кидають тінь на NRF і викликають сумніви щодо їх оперативної ефективності і довгострокової життєздатності. Вже було запропоновано знизити рівень амбіцій NRF, на які Альянс розраховував при їх створенні.

Але викликаючи справжнє занепокоєння, наявність цих недоліків не ставить під сумнів доцільність концепції NRF. Це скоріше є віддзеркаленням тих завдань, що постають перед багатьма союзниками, які намагаються тримати частину своїх найкращих сил у постійній готовності, водночас беручи участь у численних експедиційних операціях.

Ці недоліки є також симптомами більш широких, системних недоліків, пов’язаних з тим, як НАТО генерує збройні сили для операцій на початку ХХІ сторіччя, зокрема:

• Нездатність вплинути на сформований процес оборонного планування в НАТО і створення HRF з метою зробити процес генерування збройних сил більш передбачуваним, ефективним і сталим протягом тривалого часу;

• Недостатній обсяг спільного фінансування, призначеного для фінансування непередбачених розгортань NRF у разі необхідності, ця практика відлякує союзників, які за інших умов були б готові надіслати свої підрозділи для участі в ротації, але побоюються, що можуть зіткнутись з великими непередбаченими витратами, якщо цим силам доведеться брати реальну участь у розв’язанні кризової ситуації;

• Надмірно жорсткий розподіл сил Альянсу на різні категорії, що не дозволяє НАТО більш гнучко використовувати усі наявні можливості і ускладнює задіяння NRF; і

• Підхід до оцінки сил і засобів для кожної окремої ротації NRF, згідно з яким надмірна увага приділяється тому, чого не вистачає порівняно із загальними вимогами, а не тому, як забезпечити фактичні внески країн-членів.

Широко визнано, що ці недоліки негативно впливають на здатність і застосовність NRF і початок роботи над їх усуненням буде одним із пріоритетів на саміті Альянсу в Страсбурзі і Келі.

... в розширеному Альянсі, Сили швидкого реагування з посиленою мобільністю залишаються потрібними для стримування, оборони і переконання

На тлі місії НАТО в Афганістані пріоритетною місією NRF і пов’язаних з ними HRF є реагування на кризові ситуації, які можуть виникнути на стратегічній відстані від Європи і Північної Америки, захист основних інтересів Альянсу в сфері безпеки, допомога у запобіганні ескалації кризових ситуацій у відкриті бойові дії, або врегулювання конфліктів і надання допомоги у розбудові миру. Водночас у розширеному Альянсі Сили швидкого реагування з посиленою мобільністю залишаються потрібними для стримування, оборони і переконання.

В усіх випадках особлива і унікальна здатність Альянсу планувати і виконувати багатонаціональні експедиційні операції і об’єднувати розрізнені сили і засоби в цілісну силу допоможе зберегти спадщину AMF для NRF на сьомому десятку років існування НАТО і надалі.

Офіцери обговорюють плани під час навчань "Александр експрес".

Місце дислокації, тип і масштаб Сил швидкого реагування постійно змінюються.

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink