МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Генеральний секретар НАТО: посадова інструкція, що змінюється?

Посада керівника НАТО сьогодні дуже змінилася порівняно з тим, якою вона була на початку існування Альянсу. Райан Гендріксон пояснює, як ця роль змінювалась і чому.

Побачивши НАТО, якій виповнюється 60 років, її перший Генеральний секретар лорд Гастінгс Ісмей, безперечно, був би вражений змінами, яких зазнала роль Генерального секретаря НАТО.

З посади, яка головним чином мала менеджерський характер, була спрямована на забезпечення консультацій всередині Альянсу, сучасна посада Генерального секретаря перетворилась на посаду з набагато ширшою відповідальністю, пов’язаною з формуванням оперативної і стратегічної ролі НАТО у світі.

Коли НАТО народилася в 1949 році, вона не мала Генерального секретаря. Коли була розв’язана війна у Кореї, союзники створили посаду Командувача ОЗС НАТО в Європі, намагаючись посилити військову інтеграцію Альянсу. Перший SACEUR (Верховний головнокомандувач об’єднаних збройних сил НАТО в Європі) американський генерал Дуайт Ейзенхауер посилив престиж НАТО і повагу до неї. Але невдовзі стало зрозуміло, що посади SACEUR недостатньо для сприяння необхідному політичному діалогу і співпраці між союзниками.

Зважаючи на це, під час святкування третьої річниці НАТО у 1952 році була створена посада Генерального секретаря НАТО. По суті, Генеральний секретар повинен допомагати союзникам досягати консенсусу. Генеральний секретар не має права голосу в Північноатлантичній раді (NAC), і тому він скоріше є службовцем, найнятим союзниками для забезпечення співпраці і потрібних консультацій. Отже, його повноваження у цій Організації були досить обмежені. У свій перший рік на посаді Генерального секретаря лорд Ісмей тримався на задньому плані, не мав права говорити без дозволу союзників і навіть не головував на засіданнях Ради до 1955 року.

Але з того часу політичний керівник НАТО перетворився в ключову, а іноді і головну людину у прийнятті рішень в Альянсі. Він впливає на розвиток Альянсу, визначаючи ключові стратегічні концепції в міру його адаптації до нових умов безпеки.

Хоча багато хто в штаб-квартирі НАТО розуміє важливість цієї посади, в багатьох історичних і минулих аналітичних публікаціях про НАТО дуже мало уваги приділялось ролі, яку грали 11 Генеральних секретарів. Це прикро, зважаючи на надзвичайно важливий вплив, який може здійснювати і здійснює політичний лідер НАТО.

Наприклад, серед колишніх Генеральних секретарів лорд Пітер Керрінгтон не отримав майже ніякої історичної уваги або належної оцінки за своє керівництво НАТО, яке мало місце з 1984 по 1988 рік. Керрінгтон сам зізнається у своїх мемуарах в розчаруванні, яке він відчув під час своєї служби в НАТО, що було частково викликано відсутністю будь-яких офіційних повноважень або влади у Генерального секретаря – умовою, яку лорд Ісмей та інші попередники найбільш вірогідно розуміли.

Але після призначення Генеральним секретарем, колишній помічник Генерального секретаря НАТО Робін Берд зазначає, що Керрінгтон «випромінював гордість» і забезпечив новий рівень поваги до Альянсу. Колишній американський посол в НАТО Девід М. Ебшайр сказав, що Керрінгтон очолював Альянс з умінням, почуттям гумору і благородством, маючи справу з різними особистостями в Альянсі. Особисті дипломатичні навички Керрінгтона виявились критично важливими для досягнення консенсусу за часів дуже не простих відносин між союзниками.

Дев’ятий Генеральний секретар НАТО Хав'єр Солана також продемонстрував потенціал впливу, який може здійснювати його посада. Його спадщина, як політичного лідера НАТО, особливо важлива.

Тиха дипломатія Солани і його уміле використання мови також знадобились у 1998 році, коли в Брюсселі розгорілись дебати щодо того, як реагувати на насильство і агресію на Балканах

На Мадридському саміті в 1997 році, коли між союзниками розгорілись гарячі дебати щодо розширення НАТО, письменник Рональд Асмус відмітив, що союзники звернулись до Солани з проханням знайти вихід з цієї складної політичної ситуації. Після консультацій з членами Альянсу Солані вдалося знайти можливість для компромісу, що привело до запрошення до вступу Чеської Республіки, Угорщини і Польщі.

Тиха дипломатія Солани і його уміле використання мови також знадобились у 1998 році, коли в Брюсселі розгорілись дебати щодо того, як реагувати на насильство і агресію на Балканах. Знову, саме Солана зрозумів, що усі союзники готові погодитись з існуванням «достатньої правової бази» для застосування сили НАТО на Балканах, що і привело до операції «Елайд форс» у 1999 році.

На початковому етапі військових дій в 1999 році Солана знову відіграв ключову роль, надаючи SACEUR, генералу Уеслі Кларку, рекомендації щодо тих військових цілей, удари по яких союзники підтримають. Знову-таки, Солана зіграв ключову роль у якомога швидшому продовженні операції, зберігаючи при цьому політичний консенсус серед тодішніх 19 членів Альянсу щодо військових дій.

Звичайно, серед найбільш впливових Генеральних секретарів НАТО, спадщина Манфреда Вернера заслуговує на особливу увагу. Вернер, перший і єдиний Генеральний секретар НАТО з Німеччини, приніс із собою до Альянсу особливі уміння, які великою мірою визначили те, що Альянс здатен робити сьогодні.

По-перше, Вернер мав надзвичайний інтелект і здатність вписувати питання і проблеми в більш широкі інтереси Альянсу. Якоюсь мірою його здатність мислити стратегічно допомогла просунути Альянс до нової Стратегічної концепції, яка була прийнята на Римському саміті в 1991 році. Це заклало основу для початку проведення миротворчих операцій НАТО і операцій з врегулювання криз, що великою мірою визначило роль НАТО у нинішньому світі.

До того ж Вернер побачив, набагато раніше ніж інші, переваги встановлення зв’язків між НАТО і СРСР, а пізніше, з новими демократіями у Східній Європі, заради їх інтегрування в демократичну Європу. З власної ініціативи він скористався впливом своєї посади для розвитку нових відносин з країнами Східної Європи, що заклало засади великого розширення НАТО, яке відбувалось на Мадридському, Празькому і Бухарестському самітах. Передбачення Вернера допомогло закласти політичну основу для просування НАТО на схід і подальшої допомоги у модернізації і демократизації багатьох колишніх комуністичних армій.

Вплив Вернера також відчувався у Північноатлантичній раді настільки, що ряд його сучасників вважали, що консенсусу неможливо досягти, якщо дане політичне питання не отримає його схвалення. Його беззаперечний авторитет став наслідком його широких дипломатичних зв’язків серед союзників, його володіння відповідними питаннями і силою його характеру.

Як було пізніше засвідчено, те що він піднявся зі свого лікарняного ліжка в Аахені, Німеччина, і поїхав до Брюсселя на це засідання, принесло свої плоди і забезпечило необхідний консенсус для здійснення військових заходів.

Серед найбільш пам’ятних подій була його участь у критично важливому засіданні Північноатлантичної ради у квітні 1994 року. Він був хворий на рак, який забрав його життя у серпні 1994 року. Значно втративши вагу, у супроводі лікаря і з внутрішньовенними трубками, які можна було помітити крізь комір його сорочки, Вернер успішно переконував союзників у необхідності військової відповіді з боку НАТО на неодноразові напади на цивільне боснійське населення. Як було пізніше засвідчено, те що він піднявся зі свого лікарняного ліжка в Аахені, Німеччина, і поїхав до Брюсселя на це засідання, принесло свої плоди і забезпечило необхідний консенсус для здійснення військових заходів.

Очоливши Альянс в нових умовах безпеки, коли Альянс перебрав на себе нові ролі в боротьбі з тероризмом в Афганістані і здійснює миротворчу і гуманітарну діяльність в Косові, Судані і Пакистані, Яап де Хооп Схеффер також залишив Альянсу свою спадщину як політичний лідер.

Як і Вернер, де Хооп Схеффер спрямував НАТО в нових напрямах, поза межі того, що дехто вважав межами до його обрання Генеральним секретарем. Шукаючи нових партнерів для боротьби з тероризмом, де Хооп Схеффер доносив ідею НАТО до усіх куточків планети, здійснюючи безпрецедентні поїздки до Азії, Близького Сходу і Австралії.

З перших своїх днів на посаді Генерального секретаря і до 2009 року де Хооп Схеффер використовував свою посаду для того, щоб зробити усе можливе для посилення шансів НАТО на успіх в Афганістані

Значною мірою як і його попередник, лорд Робертсон, який постійно повторював мантру «спроможність, спроможність, спроможність», де Хооп Схеффер часто наголошував на необхідності додаткових і більш спільних оборонних видатків з боку країн -- членів Альянсу. Його мета, як і Робертсона, полягає у створенні такого альянсу, який здатний швидко реагувати на нові і безпосередні виклики безпеці і кризові ситуації. Де Хооп Схеффер продовжує наполягати на таких інвестиціях, які, на думку майже усіх військових аналітиків, слугують найкращим інтересам Альянсу.

Але найголовнішим пріоритетом де Хооп Схеффера була операція НАТО в Афганістані. З перших своїх днів на посаді Генерального секретаря і до 2009 року де Хооп Схеффер використовував свою посаду для того, щоб зробити усе можливе для посилення шансів НАТО на успіх в Афганістані. При цьому він часто закликав до виділення більших ресурсів, як цивільних, так і військових, для сприяння демократії і миру в Афганістані. Хоча перед НАТО стоїть усе ще багато завдань в Афганістані, що де Хоп Схеффер завжди визнає, його зосередженість і відданість успіху місії будуть серед найбільш важливої спадщини його як Генерального секретаря.

Альянс стоїть напередодні переходу до нової доби з новим керівництвом. Особа, яка займе цю посаду, може значно вплинути на здатність НАТО діяти, розвиватись і реагувати на нові ситуації. І тенденція, яка спостерігається від Ісмея до де Хооп Схеффера, полягає в тому, що значення ролі Генерального секретаря постійно зростає.

Манфред Вернер (вгорі) приніс на посаду Генерального секретаря сильну особистість і відданість справі.

Уміння вести переговори виявились однією із головних рис, необхідних Генеральному секретарю, що й довів Хав'єр Солана.

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink