МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Інтерв'ю: Міністр закордонних справ Норвегії Йонас Гахр Стьоре

Інтерв'ю: Міністр закордонних справ Йонас Гахр Стьоре

Get the Flash Player to see this player.

Міністр закордонних справ Норвегії Йонас Гахр Стьоре дуже багато часу провів у Арктиці та інших місцях, пояснюючи, що там відбувається.

У своєму інтерв'ю він пояснює, чому він вважає, що Крайня Північ заслуговує на більшу увагу, - і як в найкращий спосіб об'єднати країни навкруги розв'язання питань, що там виникають.

Тривалість відео: 16:32 хв.

 Субтитри: Увімкнути / Вимкнути

Йонас Гахр Стьоре - міністр закордонних справ Норвегії.

Він один з найпристрасніших прибічників зосередження уваги на питаннях Крайньої Півночі.

Міністре, рівень знань про події в Арктиці і на Крайній Півночі весь час змінюється.

Чи не ускладнює це процес формування політики?

Ні, навпаки. Із розширенням знань здатність формувати політику також зростає.

Звичайно, є певний рівень складності, бо із розширенням знань ви бачите складність

завдань і можливостей на Півночі, від змін клімату до судноплавних маршрутів, енергетики, права.

Але на загал, в плані політики, ми маємо вітати розширення знань, конференції,

такі як ця, об'єднують знання і ми вивчаємо погляди як військових, так і цивільних.

Усе це треба вітати і ми бачимо це на прикладі формування політики в Росії,

Європейському Союзі, звичайно, Норвегії - ми цим займаємось вже не один рік - США,

з арктичними стратегіями, і я думаю, вже час, і це вже відбувається, і це треба вітати.

Зміни швидко відбуваються у багатьох сферах в цьому регіоні, такі як фізичні з таненням криги,

економічні зі зміною ціни на нафту і екологічні зі змінами міграційних звичок риби.

Ви упевнені в тому, що ми можемо упоратись з такими швидкими змінами?

Це дуже важливе питання. Я думаю, ви знаєте, якщо додати ще судноплавні маршрути,

ресурси, людей і дефіцит ресурсів, виникають комбінації, що можуть призвести до конфліктів.

Але є й можливості для прогресу. Тому я вважаю, що важливим нашим завданням є збереження

нинішнього статусу Крайньої Півночі, зокрема низький рівень напруженості.

Утримувати низьку напруженість, бо без цього нічого іншого не досягнеш.

І це стосується в однаковій мірі Норвегії, Росії, США, Канади й інших,

те, що ми маємо продуктивну, неконфронтаційну сферу співпраці, і ми маємо

міжнародне право, Конвенцію морського права,

права і обов'язки приморських держав, як основу для розв'язання розбіжностей.

Отже, на основі цього ми маємо зосередитись на розв'язанні розбіжностей в спокійний спосіб.

І цього можна досягти, бо ми усі програємо, якщо цього не буде.

Тут сьогодні говорилось про здорову і нездорову конкуренцію.

Що ми можемо зробити для того, щоб конкуренція була здоровою?

Я думаю, що для усіх... коли країни, компанії,

приватний сектор прагнуть прогресу, потрібні правила і регламенти.

Я думаю, що це ми останнім часом бачимо в міжнародній економіці,

якщо ви це упустите і не утримаєте, ситуація може стати досить драматичною.

Отже, пріоритетом для урядів має стати Конвенція морського права, як точка відліку,

яка дає нам багато рекомендацій щодо розв'язання розбіжностей,

вироблення правил і регламентів.

А потім ми маємо переходити до таких органів, які регулюють судноплавні маршрути,

пошуково-рятувальні процедури, процедури регулювання рибальства в міжнародних водах тощо.

І це ми маємо робити на випередження, а не навздогін подіям.

Отже, ми маємо інструменти для політиків, для урядів.

Ми маємо можливості, і саме зараз настав час для колективних зусиль.

І для того, щоб не прогавити ці можливості.

Як ви думаєте, Крайня Північ - це глобальне питання?

Слушно. До Арктичної ради входять арктичні приморсьскі держави, Фінляндія, Швеція і Ісландія.

Але питання, які постають в Арктиці, глобальні, як ви зауважили. Це не може не захоплювати.

Ви знаєте, тут в НАТО, ми говоримо про неподільність безпеки.

Це значною мірою географічне поняття, ми усі перебуваємо в одному човні безпеки.

Але, на мою думку, ми вже бачимо неподільність безпеки також і з тематичної точки зору.

Глобальне потепління пов'язане із взаємозалежністю, незалежно від вашого місця на Землі.

Отже, я думаю, що нам треба визначити органи, де потрібно прийняти правила

щодо формування політики, вироблення і ухвалення рішень. А вони дуже різні.

Ми маємо погодитись, що немає єдиного глобального арктичного органу, де ми усі разом

ухвалювали б правила. Ми звертаємось до МОМТ для розв'язання транспортних питань або до ООН.

Але я думаю, що Арктична рада є дуже важливою для тих країн, яких це найбільше стосується,

для узгодження цих процедур. І ми маємо наповнити ці органи конкретною роботою.

Добре і позитивно те, що ЄС зараз ухвалює арктичну стратегію,

тому що значна частина того, що робить ЄС, стосується...має значення для Арктики.

Теж саме, звичайно стосується США, Росії, Канади.

Чи не може бути так, що деякі з проблем викликані виключно неправильним розумінням

питань Крайньої Півночі, в тому, що чотири арктичні країни є членами НАТО, а інша - Росія.

Я думаю, що тут водночас є і реальність, і уява. В своїх виступах я намагався наголосити,

що ми мислимо як за часів холодної війни, коли частина Арктики була центром конфлікту,

де Схід зустрічався із Заходом. На нашому кордоні з Росією, головним чином.

Зараз ми маємо усвідомити, що живемо в інші часи, коли більшість ризиків, які ми маємо

долати, не поширюються на одну країну, не належать тільки військовим.

Це цивільно-військові багатонаціональні завдання, і з норвезької точки зору,

Росія є частиною розв'язання для більшості з них, а не частиною проблеми.

Водночас, ми не маємо ніяких ілюзій. Ми сусіди Росії з її величезним військовим потенціалом,

яка посилює військову активність в регіоні, тому ми маємо ще більше причин бути в НАТО.

Але, на мою думку, ми маємо пройти цю ментальну трансформацію і визнати,

що в цьому регіоні настали справді нові часи, і ми маємо,

я думаю, розширювати наші спільні процедури з Росією.

Ось чому Норвегія дуже скептично ставиться до ідеї, що коли ми маємо розбіжності з Росією,

ми маємо карати її, обмежуючи діалог і контакти.

Рада НАТО-Росія - це ресурс для розв'язання розбіжностей і вироблення спільних позицій,

і ми тільки зашкодимо собі, якщо закриємо ці канали.

Отже, це складне завдання для нас, і для Росії також.

Ми маємо вітати і очікувати від Росії поведінки конструктивного сучасного партнера.

Арктика - це випробування, і на цьому семінарі хтось сказав, що

вона випробовує нашу здатність застосовувати політику, пристосовану до завдань сьогодення.

Як ви оцінюєте рівень співпраці з Росією?

З норвезької точки зору, ми завжди мали нормальні двосторонні відносини з Росією.

Норвегія тисячу років живе в мирі з Росією, ми не повинні забувати про це.

Різні сусіди Росії з числа членів НАТО мають різні історії відносин з нею.

І я маю поділитися з НАТО своїм досвідом, досвідом моєї країни, який є досвідом миру.

Ми пережили дуже складні часи холодної війни, але водночас

нам вдалося підтримувати коректні сусідські відносини.

Ми разом користуємось рибою в Баренцовому морі,

тріскою, якою володіємо 50 на 50, з квотами і системою управління ресурсами.

Сьогодні ми управляємо кордонами. У 1990 році цей кордон перетнуло три тисячі осіб.

Минулого року їх було 105 тисяч.

Отже, має місце інтеграція і я думаю, що важливим внеском Норвегії

у відносини між НАТО і Росією є цей досвід, яким вона ділиться.

Потім, нам потрібно більше каналів між НАТО,

ЄС, Заходом і Росією.

Отже, я думаю, що саме таким шляхом ми маємо просувати інтеграцію,

але інтеграцію обумовлену взаємними очікуваннями щодо поведінки, і з наголосом на політиці.

На мою думку, ми зробили багато, але можна зробити ще більше.

Ми створили... в 1993 році Норвегія ініціювала Корпорацію Баренцова моря,

яка об'єднала держави Баренцова моря, які співпрацюють як на рівні урядів,

так і на рівні наших віддалених північних громад.

Вони вперше взяли участь у міжнародній співпраці.

Дуже продуктивний і інноваційний спосіб залучення Росії до співпраці.

Ви згодні з тим, що наука має грати особливу роль у цій співпраці?

Безперечно. І ви знаєте, Норвегія - це прибережна держава, зайнята багатостороннім

управлінням ресурсів, наука у нас відіграє ключову роль.

Тому, я думаю: в тому, як ми видобуваємо енергоносії, чи маємо ми знання?

Чи знаємо ми, як безпечно працювати в цих водах?

Норвегія поступово перейшла на північ, з південної частини

Північного моря до Баренцова моря.

Але я думаю, що ми входимо в регіон, про який ми ще багато чого не знаємо.

Якщо запитати у фахівців з океанології і кліматичних змін,

я думаю, їм можна вірити, коли вони кажуть, що ми багато чого не знаємо .

Нам треба вкладати кошти в ці знання.

І що ми бачимо в Норвегії, наприклад,

Свалбард був шахтарським поселенням, зараз він трохи шахтарське,

а більше туристичне, і навіть наукове поселення.

Він перетворюється на європейську і всесвітню дослідницьку станцію,

яка має унікальне місце розташування та інфраструктуру для спостереження за змінами клімату,

усіх видів кліматичних та інших спостережень.

Отже, це дуже складно, але надзвичайно цікаво.

Зараз ми живемо в Міжнародний полярний рік, рік полярних досліджень,

і мусимо взяти з собою великий обсяг нових знань, і великий обсяг нових завдань

маємо підготувати для науковців.

Чи достатньо у нас оснащення і підготовки для розв'язання питань Крайньої Півночі?

Як я сказав, жодне з цих завдань не є виключно військовим.

Вони цивільно-військові. Тому нам треба оцінити наші можливості,

як цивільні, так і військові.

Наприклад, щодо спостереження, потрібного для управління цими океанськими просторами,

що зараз відкриваються, ми не можемо покладатись лише на військове спостереження,

ми маємо також включати цивільне спостереження, наприклад, метеорологічне, користуватись ним.

Ми зараз впроваджуємо проект на рівні випробування, під назвою "Баренцова вахта", з метою

об'єднання усіх спостережених ресурсів для отримання повної

картини діяльності в цьому океані, на цій великій території.

У разі аварії, де найближчий пошуково-рятувальний пункт?

Куди прямують течії, і так далі, і тому подібне.

З військової точки зору, я скажу, дозвольте мені наголосити,

що не існує військових відповідей на виклики і ризики, що постають перед нами.

Вони політичні, і ми маємо пристосовувати наші відповіді до характеру цих викликів.

Але зважаючи на посилення присутності, зростання активності, посилення руху в регіоні,

з норвезької точки зору я сказав би,

що ми маємо бути присутні і на відповідному військовому рівні.

Отже, наші нові основні засоби, п'ять новеньких фрегатів, здатних діяти на великих відстанях,

зміцнюють стабільність в регіоні не тому, що вони військові з військовим мандатом,

а тому, що вони забезпечують належну присутність.

І я думаю, що нам, в НАТО, треба обговорити, як об'єднувати наші ресурси, наші погляди

і наші сили і засоби просто задля того, щоб бути присутніми і тримати ситуацію під контролем,

підтримувати стабільність і виконувати постійне завдання НАТО - стримування,

щоб ми могли відвернути те, чого ми не хочемо бачити.

Чи немає небезпеки в тому, що збільшення військової техніки в регіоні може сприйнятись

неадекватно іншими країнами і викличе нарощування у відповідь?

Почнемо з того, що це за інша країна. Це Росія.

Вони тримають на Півночі великі сили.

Вони завжди мали стратегічні можливості. Вони зараз модернізують свій флот,

модернізують літаки, відновлюють свою активність.

Ми не дивимось на це, як на щось спрямоване передусім на групу країн чи одну країну.

Але в такий спосіб Росія відновлює свою присутність.

Ми повинні за цим дуже уважно стежити і реагувати, я думаю, відповідно.

Але не розкручуючи потенційну військову конфронтацію,

тому що на завдання, що стоять перед нами, немає військової відповіді,

і я щиро вірю, що більшість того, чого Росія прагне досягти

в цій частині Арктики, великою мірою залежить від співпраці і зниження напруженості.

Але, як ви зауважили, для того, щоб при всьому цьому уникати непорозумінь,

потрібно розширювати комунікацію. І не плекати ілюзій, але, ви знаєте,

якщо ви розширюєте комунікацію, ви закладаєте кращу основу для вашого власного аналізу,

для вашого власного судження про те, що може думати інша сторона.

У плані такого діалогу минулорічна угода в Ллуліссаті виглядає першим кроком,

але чи достатньо цього для сталого порозуміння?

Це була акція, коли п'ять приморських держав, які не мають

своєї власної організації, зібрались тому, що вони усі приморські країни.

Важливо, коли п'ять міністрів закордонних справ приморських держав

висловлюються з такого питання єдиним голосом.

Але вони не об'єднані інституцією чи органом.

Ми зібрались один раз, як приморські держави.

Потім ми доносимо Ллуліссатську заяву до наших парламентарів,

до наших національних політичних кіл і до Арктичної ради, щоб закріпити.

І ви знаєте, я дуже наполягаю на тому, що у нас не буде ексклюзивного

форуму тільки для приморських держав.

Ми хочемо зберегти роль Арктичної ради.

Отже, ви побачите, що тут з'явиться Ллуліссат. Ллулісат підтверджує важливість

Конвенції ООН про морське право, а також передбачає

розробку нами правил, регламентів і політик на цій основі.

Фінський Нобелівський лауреат Мартті Ахтісаарі сказав,

що чим далі на північ ти йдеш, тим менше проблем ти маєш.

Тепер, коли на Крайній Півночі знайшли багаті поклади природних ресурсів,

ви думаєте, що це залишається слушним зауваженням?

Я думаю, що це оптимістична заява, яку я хотів би поділити.

Я завжди поводжусь обережно, бо ми маємо бути прагматиками і реалістами щодо цього.

Ніяких ілюзій щодо того, куди може завести конкуренція між людьми.

Але я думаю, що Мартті Ахтісаарі говорить це на основі досвіду.

Я завжди це відчував, працюючи в Раді Баренцова моря,

в Арктичній раді, в цих регіональних структурах на півночі ми багато чого досягаємо.

Нам, ви знаєте, якось вдається діяти прагматично з транскордонних питань,

поглиблювати економічну, наукову, екологічну співпрацю не зводячи це до

якихось широкомасштабних геополітичних суперечок.

Можливо це пов'язано з тим, що тут на Півночі усе серйозно, тут дуже холодно.

Для того щоб досягти успіху, ви маєте діяти досить наполегливо.

Ми усі маємо такий досвід. І я завжди

дуже поважав Росію, її арктичну історію.

Росія є найбільшою арктичною державою в сенсі берегової лінії,

з довгою і героїчною історією освоєння Арктики.

Тому давайте підходити до Росії з арктичними питаннями саме з такої точки зору.

Але знову-таки, ніяких ілюзій щодо того, як вони захищають свої інтереси.

Але завдання, повертаючись до усього цього, полягає в тому, як я казав,

що настав час обговорювати питання Крайньої Півночі без напруження.

І потенціал нашої співпраці, згоди,

і спільного просування вперед, має насправді задовольнити інтереси усіх.

І тут не треба дивитись на речі крізь рожеві окуляри,

але я думаю, що це справедливе спостереження щодо стану речей.

Міністре, дуже вам дякую.

Дякую вам.

Йонас Гахр Стьоре - міністр закордонних справ Норвегії.

Він один з найпристрасніших прибічників зосередження уваги на питаннях Крайньої Півночі.

Міністре, рівень знань про події в Арктиці і на Крайній Півночі весь час змінюється.

Чи не ускладнює це процес формування політики?

Ні, навпаки. Із розширенням знань здатність формувати політику також зростає.

Звичайно, є певний рівень складності, бо із розширенням знань ви бачите складність

завдань і можливостей на Півночі, від змін клімату до судноплавних маршрутів, енергетики, права.

Але на загал, в плані політики, ми маємо вітати розширення знань, конференції,

такі як ця, об'єднують знання і ми вивчаємо погляди як військових, так і цивільних.

Усе це треба вітати і ми бачимо це на прикладі формування політики в Росії,

Європейському Союзі, звичайно, Норвегії - ми цим займаємось вже не один рік - США,

з арктичними стратегіями, і я думаю, вже час, і це вже відбувається, і це треба вітати.

Зміни швидко відбуваються у багатьох сферах в цьому регіоні, такі як фізичні з таненням криги,

економічні зі зміною ціни на нафту і екологічні зі змінами міграційних звичок риби.

Ви упевнені в тому, що ми можемо упоратись з такими швидкими змінами?

Це дуже важливе питання. Я думаю, ви знаєте, якщо додати ще судноплавні маршрути,

ресурси, людей і дефіцит ресурсів, виникають комбінації, що можуть призвести до конфліктів.

Але є й можливості для прогресу. Тому я вважаю, що важливим нашим завданням є збереження

нинішнього статусу Крайньої Півночі, зокрема низький рівень напруженості.

Утримувати низьку напруженість, бо без цього нічого іншого не досягнеш.

І це стосується в однаковій мірі Норвегії, Росії, США, Канади й інших,

те, що ми маємо продуктивну, неконфронтаційну сферу співпраці, і ми маємо

міжнародне право, Конвенцію морського права,

права і обов'язки приморських держав, як основу для розв'язання розбіжностей.

Отже, на основі цього ми маємо зосередитись на розв'язанні розбіжностей в спокійний спосіб.

І цього можна досягти, бо ми усі програємо, якщо цього не буде.

Тут сьогодні говорилось про здорову і нездорову конкуренцію.

Що ми можемо зробити для того, щоб конкуренція була здоровою?

Я думаю, що для усіх... коли країни, компанії,

приватний сектор прагнуть прогресу, потрібні правила і регламенти.

Я думаю, що це ми останнім часом бачимо в міжнародній економіці,

якщо ви це упустите і не утримаєте, ситуація може стати досить драматичною.

Отже, пріоритетом для урядів має стати Конвенція морського права, як точка відліку,

яка дає нам багато рекомендацій щодо розв'язання розбіжностей,

вироблення правил і регламентів.

А потім ми маємо переходити до таких органів, які регулюють судноплавні маршрути,

пошуково-рятувальні процедури, процедури регулювання рибальства в міжнародних водах тощо.

І це ми маємо робити на випередження, а не навздогін подіям.

Отже, ми маємо інструменти для політиків, для урядів.

Ми маємо можливості, і саме зараз настав час для колективних зусиль.

І для того, щоб не прогавити ці можливості.

Як ви думаєте, Крайня Північ - це глобальне питання?

Слушно. До Арктичної ради входять арктичні приморсьскі держави, Фінляндія, Швеція і Ісландія.

Але питання, які постають в Арктиці, глобальні, як ви зауважили. Це не може не захоплювати.

Ви знаєте, тут в НАТО, ми говоримо про неподільність безпеки.

Це значною мірою географічне поняття, ми усі перебуваємо в одному човні безпеки.

Але, на мою думку, ми вже бачимо неподільність безпеки також і з тематичної точки зору.

Глобальне потепління пов'язане із взаємозалежністю, незалежно від вашого місця на Землі.

Отже, я думаю, що нам треба визначити органи, де потрібно прийняти правила

щодо формування політики, вироблення і ухвалення рішень. А вони дуже різні.

Ми маємо погодитись, що немає єдиного глобального арктичного органу, де ми усі разом

ухвалювали б правила. Ми звертаємось до МОМТ для розв'язання транспортних питань або до ООН.

Але я думаю, що Арктична рада є дуже важливою для тих країн, яких це найбільше стосується,

для узгодження цих процедур. І ми маємо наповнити ці органи конкретною роботою.

Добре і позитивно те, що ЄС зараз ухвалює арктичну стратегію,

тому що значна частина того, що робить ЄС, стосується...має значення для Арктики.

Теж саме, звичайно стосується США, Росії, Канади.

Чи не може бути так, що деякі з проблем викликані виключно неправильним розумінням

питань Крайньої Півночі, в тому, що чотири арктичні країни є членами НАТО, а інша - Росія.

Я думаю, що тут водночас є і реальність, і уява. В своїх виступах я намагався наголосити,

що ми мислимо як за часів холодної війни, коли частина Арктики була центром конфлікту,

де Схід зустрічався із Заходом. На нашому кордоні з Росією, головним чином.

Зараз ми маємо усвідомити, що живемо в інші часи, коли більшість ризиків, які ми маємо

долати, не поширюються на одну країну, не належать тільки військовим.

Це цивільно-військові багатонаціональні завдання, і з норвезької точки зору,

Росія є частиною розв'язання для більшості з них, а не частиною проблеми.

Водночас, ми не маємо ніяких ілюзій. Ми сусіди Росії з її величезним військовим потенціалом,

яка посилює військову активність в регіоні, тому ми маємо ще більше причин бути в НАТО.

Але, на мою думку, ми маємо пройти цю ментальну трансформацію і визнати,

що в цьому регіоні настали справді нові часи, і ми маємо,

я думаю, розширювати наші спільні процедури з Росією.

Ось чому Норвегія дуже скептично ставиться до ідеї, що коли ми маємо розбіжності з Росією,

ми маємо карати її, обмежуючи діалог і контакти.

Рада НАТО-Росія - це ресурс для розв'язання розбіжностей і вироблення спільних позицій,

і ми тільки зашкодимо собі, якщо закриємо ці канали.

Отже, це складне завдання для нас, і для Росії також.

Ми маємо вітати і очікувати від Росії поведінки конструктивного сучасного партнера.

Арктика - це випробування, і на цьому семінарі хтось сказав, що

вона випробовує нашу здатність застосовувати політику, пристосовану до завдань сьогодення.

Як ви оцінюєте рівень співпраці з Росією?

З норвезької точки зору, ми завжди мали нормальні двосторонні відносини з Росією.

Норвегія тисячу років живе в мирі з Росією, ми не повинні забувати про це.

Різні сусіди Росії з числа членів НАТО мають різні історії відносин з нею.

І я маю поділитися з НАТО своїм досвідом, досвідом моєї країни, який є досвідом миру.

Ми пережили дуже складні часи холодної війни, але водночас

нам вдалося підтримувати коректні сусідські відносини.

Ми разом користуємось рибою в Баренцовому морі,

тріскою, якою володіємо 50 на 50, з квотами і системою управління ресурсами.

Сьогодні ми управляємо кордонами. У 1990 році цей кордон перетнуло три тисячі осіб.

Минулого року їх було 105 тисяч.

Отже, має місце інтеграція і я думаю, що важливим внеском Норвегії

у відносини між НАТО і Росією є цей досвід, яким вона ділиться.

Потім, нам потрібно більше каналів між НАТО,

ЄС, Заходом і Росією.

Отже, я думаю, що саме таким шляхом ми маємо просувати інтеграцію,

але інтеграцію обумовлену взаємними очікуваннями щодо поведінки, і з наголосом на політиці.

На мою думку, ми зробили багато, але можна зробити ще більше.

Ми створили... в 1993 році Норвегія ініціювала Корпорацію Баренцова моря,

яка об'єднала держави Баренцова моря, які співпрацюють як на рівні урядів,

так і на рівні наших віддалених північних громад.

Вони вперше взяли участь у міжнародній співпраці.

Дуже продуктивний і інноваційний спосіб залучення Росії до співпраці.

Ви згодні з тим, що наука має грати особливу роль у цій співпраці?

Безперечно. І ви знаєте, Норвегія - це прибережна держава, зайнята багатостороннім

управлінням ресурсів, наука у нас відіграє ключову роль.

Тому, я думаю: в тому, як ми видобуваємо енергоносії, чи маємо ми знання?

Чи знаємо ми, як безпечно працювати в цих водах?

Норвегія поступово перейшла на північ, з південної частини

Північного моря до Баренцова моря.

Але я думаю, що ми входимо в регіон, про який ми ще багато чого не знаємо.

Якщо запитати у фахівців з океанології і кліматичних змін,

я думаю, їм можна вірити, коли вони кажуть, що ми багато чого не знаємо .

Нам треба вкладати кошти в ці знання.

І що ми бачимо в Норвегії, наприклад,

Свалбард був шахтарським поселенням, зараз він трохи шахтарське,

а більше туристичне, і навіть наукове поселення.

Він перетворюється на європейську і всесвітню дослідницьку станцію,

яка має унікальне місце розташування та інфраструктуру для спостереження за змінами клімату,

усіх видів кліматичних та інших спостережень.

Отже, це дуже складно, але надзвичайно цікаво.

Зараз ми живемо в Міжнародний полярний рік, рік полярних досліджень,

і мусимо взяти з собою великий обсяг нових знань, і великий обсяг нових завдань

маємо підготувати для науковців.

Чи достатньо у нас оснащення і підготовки для розв'язання питань Крайньої Півночі?

Як я сказав, жодне з цих завдань не є виключно військовим.

Вони цивільно-військові. Тому нам треба оцінити наші можливості,

як цивільні, так і військові.

Наприклад, щодо спостереження, потрібного для управління цими океанськими просторами,

що зараз відкриваються, ми не можемо покладатись лише на військове спостереження,

ми маємо також включати цивільне спостереження, наприклад, метеорологічне, користуватись ним.

Ми зараз впроваджуємо проект на рівні випробування, під назвою "Баренцова вахта", з метою

об'єднання усіх спостережених ресурсів для отримання повної

картини діяльності в цьому океані, на цій великій території.

У разі аварії, де найближчий пошуково-рятувальний пункт?

Куди прямують течії, і так далі, і тому подібне.

З військової точки зору, я скажу, дозвольте мені наголосити,

що не існує військових відповідей на виклики і ризики, що постають перед нами.

Вони політичні, і ми маємо пристосовувати наші відповіді до характеру цих викликів.

Але зважаючи на посилення присутності, зростання активності, посилення руху в регіоні,

з норвезької точки зору я сказав би,

що ми маємо бути присутні і на відповідному військовому рівні.

Отже, наші нові основні засоби, п'ять новеньких фрегатів, здатних діяти на великих відстанях,

зміцнюють стабільність в регіоні не тому, що вони військові з військовим мандатом,

а тому, що вони забезпечують належну присутність.

І я думаю, що нам, в НАТО, треба обговорити, як об'єднувати наші ресурси, наші погляди

і наші сили і засоби просто задля того, щоб бути присутніми і тримати ситуацію під контролем,

підтримувати стабільність і виконувати постійне завдання НАТО - стримування,

щоб ми могли відвернути те, чого ми не хочемо бачити.

Чи немає небезпеки в тому, що збільшення військової техніки в регіоні може сприйнятись

неадекватно іншими країнами і викличе нарощування у відповідь?

Почнемо з того, що це за інша країна. Це Росія.

Вони тримають на Півночі великі сили.

Вони завжди мали стратегічні можливості. Вони зараз модернізують свій флот,

модернізують літаки, відновлюють свою активність.

Ми не дивимось на це, як на щось спрямоване передусім на групу країн чи одну країну.

Але в такий спосіб Росія відновлює свою присутність.

Ми повинні за цим дуже уважно стежити і реагувати, я думаю, відповідно.

Але не розкручуючи потенційну військову конфронтацію,

тому що на завдання, що стоять перед нами, немає військової відповіді,

і я щиро вірю, що більшість того, чого Росія прагне досягти

в цій частині Арктики, великою мірою залежить від співпраці і зниження напруженості.

Але, як ви зауважили, для того, щоб при всьому цьому уникати непорозумінь,

потрібно розширювати комунікацію. І не плекати ілюзій, але, ви знаєте,

якщо ви розширюєте комунікацію, ви закладаєте кращу основу для вашого власного аналізу,

для вашого власного судження про те, що може думати інша сторона.

У плані такого діалогу минулорічна угода в Ллуліссаті виглядає першим кроком,

але чи достатньо цього для сталого порозуміння?

Це була акція, коли п'ять приморських держав, які не мають

своєї власної організації, зібрались тому, що вони усі приморські країни.

Важливо, коли п'ять міністрів закордонних справ приморських держав

висловлюються з такого питання єдиним голосом.

Але вони не об'єднані інституцією чи органом.

Ми зібрались один раз, як приморські держави.

Потім ми доносимо Ллуліссатську заяву до наших парламентарів,

до наших національних політичних кіл і до Арктичної ради, щоб закріпити.

І ви знаєте, я дуже наполягаю на тому, що у нас не буде ексклюзивного

форуму тільки для приморських держав.

Ми хочемо зберегти роль Арктичної ради.

Отже, ви побачите, що тут з'явиться Ллуліссат. Ллулісат підтверджує важливість

Конвенції ООН про морське право, а також передбачає

розробку нами правил, регламентів і політик на цій основі.

Фінський Нобелівський лауреат Мартті Ахтісаарі сказав,

що чим далі на північ ти йдеш, тим менше проблем ти маєш.

Тепер, коли на Крайній Півночі знайшли багаті поклади природних ресурсів,

ви думаєте, що це залишається слушним зауваженням?

Я думаю, що це оптимістична заява, яку я хотів би поділити.

Я завжди поводжусь обережно, бо ми маємо бути прагматиками і реалістами щодо цього.

Ніяких ілюзій щодо того, куди може завести конкуренція між людьми.

Але я думаю, що Мартті Ахтісаарі говорить це на основі досвіду.

Я завжди це відчував, працюючи в Раді Баренцова моря,

в Арктичній раді, в цих регіональних структурах на півночі ми багато чого досягаємо.

Нам, ви знаєте, якось вдається діяти прагматично з транскордонних питань,

поглиблювати економічну, наукову, екологічну співпрацю не зводячи це до

якихось широкомасштабних геополітичних суперечок.

Можливо це пов'язано з тим, що тут на Півночі усе серйозно, тут дуже холодно.

Для того щоб досягти успіху, ви маєте діяти досить наполегливо.

Ми усі маємо такий досвід. І я завжди

дуже поважав Росію, її арктичну історію.

Росія є найбільшою арктичною державою в сенсі берегової лінії,

з довгою і героїчною історією освоєння Арктики.

Тому давайте підходити до Росії з арктичними питаннями саме з такої точки зору.

Але знову-таки, ніяких ілюзій щодо того, як вони захищають свої інтереси.

Але завдання, повертаючись до усього цього, полягає в тому, як я казав,

що настав час обговорювати питання Крайньої Півночі без напруження.

І потенціал нашої співпраці, згоди,

і спільного просування вперед, має насправді задовольнити інтереси усіх.

І тут не треба дивитись на речі крізь рожеві окуляри,

але я думаю, що це справедливе спостереження щодо стану речей.

Міністре, дуже вам дякую.

Дякую вам.

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink