МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Перська затока і НАТО: час переглянути відносини

Маючи на своєму порозі важливі питання безпеки, такі як Іран, Ірак і нафта, країни Перської затоки повинні подумати над новими підходами до збереження своєї безпеки, вважає Абдулазіз Сагер. Він ділиться з нами своїми поглядами на те, чому поглиблення співпраці з НАТО може стати одним із таких підходів.

Те, як нинішня фінансова криза охопила світ, чітко демонструє, що жоден регіон у світі не може залишатись в ізоляції.

Візьмемо, наприклад, регіон Перської затоки. Остання доповідь Дослідницького центру Перської затоки про Вплив фінансової кризи у США на країни-учасниці GCC (Рада співробітництва країн Перської затоки) доводить, що на додаток до володіння значними активами у США, які знецінились за короткий період часу, країнам-учасницям GCC (до якої входять Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія і Об’єднані Арабські Емірати) доводиться мати справу з питаннями фінансування і ліквідності, які постали дуже серйозно і вплинули на їх національний економічний розвиток.

На ринках цінних паперів GCC деякі біржі втратили понад 40 відсотків своєї вартості з початку 2008 року. Це не тільки підкреслює масштабні взаємозв’язки, що існують, але й роль, яку очікуватимуть від держав-учасниць GCC у відновленні відчуття стабільності на світових фінансових ринках.

На це чітко вказав британський прем’єр Гордон Браун під час свого візиту до держав Перської затоки на початку 2008 року, коли він закликав такі країни, як Саудівська Аравія та інші провідні арабські виробники нафти з числа країн Перської затоки, робити внески у новий фонд, що створюється під егідою Міжнародного валютного фонду.

Остання криза також демонструє, що регіон Перської затоки, який вже є найбільш стратегічно важливою частиною світу, має свій інтерес в економіці і безпеці, який тісно пов’язаний як з регіональними, так і світовими подіями.

Проте часто не розуміють, що вплив діє в обидва боки.

Важливо усвідомити, що роль, яку відіграють країни-учасниці GCC, є невід'ємною частиною руху до розв’язання проблем регіональної безпеки

Події у регіоні Перської затоки мають наслідки, що виходять далеко за межі кордонів регіону. Вони можуть виражатись у ціні за барель нафти, зростанні ролі інвестицій країн Перської затоки в західні країни, нестабільності в Іраку, загрозі від терористів, або можливої мілітаризації Іраном своєї ядерної програми.

Внаслідок цього так само, як Перська затока не може достатньо ізолюватись від проблем, що виникають у світі, головні дійові особи міжнародної безпеки і стабільності не можуть дозволити собі ігнорувати Перську затоку, або прикидатися, що події в ній можна легко утримати під контролем.

Саме з цієї точки зору необхідно розглядати останні події на фронтах безпеки і економіки.

Якщо говорити більш конкретно про безпеку, важливо усвідомити, що роль, яку відіграють країни-учасниці GCC є невід'ємною частиною руху до розв’язання проблем регіональної безпеки.

Досі головною стратегією безпеки в Перські затоці залишається залежність від великої зовнішньої сили, Сполучених Штатів, у збереженні статус-кво, регулюванні відносин між державами регіону і надання принаймні мінімальної безпеки або її відчуття. Зважаючи на часто вороже ставлення сусідів, арабські країни Перської затоки дедалі частіше бачать безпеку своїх держав і режимів пов’язаною з військовою силою і захистом Сполучених Штатів.

Це було зовсім не обов’язково тому, що США збиралися розв’язувати усі дилеми, що існують і лежать в основі питань безпеки, а тому, що вони запобігають тому, щоб головні регіональні антагоністи, Іран і Ірак, могли втілити в дії свої плани і реалізувати свої наміри. В результаті цього США стали регіональною силою і міцно закріпилися в регіональних стратегічних справах.

Але доведено, що зростання залежності від США не може допомогти розв’язати питання довгострокової безпеки у Перській затоці.

США дотримувалися різних підходів до забезпечення регіональної безпеки. Їх політика двох стовпів 1970-х років призвела до залежності від Саудівської Аравії й Ірану. Підхід на основі балансу сил у 1980-ті роки посилив Ірак на противагу революційному Ірану. У 1990-ті подвійне стримування було спрямоване на ізоляцію як Іраку, так і Ірану водночас. А у 2003 році їх підхід зрештою призвів до відвертої інтервенції і вторгнення в Ірак.

Але жоден з цих підходів не забезпечив регіон кращим середовищем безпеки. Кожна нова політика просто сіяла зерна наступної кризи.

З американської точки зору ситуація також є неприйнятною, зважаючи на те, що американським військовим доводиться нести на собі дедалі більш важкий тягар в той час, коли її військова і політична роль стає мішенню для регіонального незадоволення і екстремізму. Після восьми років односторонньої політики адміністрації Буша разом з нинішньою фінансовою кризою, яка розпочалась у США, мені зрозуміло, що США не тільки допомагають розв’язувати регіональні питання, але й створюють нові проблеми.

Усе це означає, що арабським країнам Перської затоки необхідно переглянути свої погляди на безпеку. Безперечно, зв’язки між США і країнами GCC залишаються міцними. Зважаючи на їхнє дуже реальне занепокоєння щодо безпеки, уряди країн GCC не можуть дозволити собі несподівано розірвати свої зв’язки і шукати альтернативні підходи до безпеки.

Але зсув вже відбувається, що призводить до посилення інтернаціоналізації Перської затоки і розширення впливу європейських і азійських сил на додаток до зміни поглядів арабських держав Перської затоки на їх місце в міжнародній системі і роль, яку в цьому контексті відіграють Сполучені Штати.

Саме в цю загальну дискусію необхідно включити ідею і концепцію Стамбульської ініціативи співпраці (ICI) та її застосування до регіону Перської затоки. Коли НАТО розпочала запроваджувати свою ініціативу в цьому регіоні у контексті Стамбульського саміту 2004 року, ідея і концепція, які лежали в основі цього, часто вважалися або занадто туманними, або занадто амбіційними.

З одного боку, ICI розглядалась як велична схема, яка допоможе розв’язати усі проблеми, пов’язані з американською присутністю, водночас забезпечуючи країни GCC безпекою, яка їм потрібна для довготривалого і стабільного існування.

З іншого боку, доводили, що ICI – це не більше ніж присутність Сполучених Штатів у овечій шкурі й те, що пропонувала ICI, зовсім не обов’язково відповідало потребам цього регіону.

Найважливіше те, що була відсутня концепція багатосторонності в тому сенсі, що якщо НАТО підходила до регіону як багатостороння організація, ICI фактично була двосторонньою програмою, яка застосовувалась до країн на індивідуальній основі.

Настав час, коли країни GCC мають подати НАТО потужний сигнал про своє бажання поглиблювати і розширювати співпрацю у рамках ICI

У світлі того факту, що дилема безпеки Перської затоки залишається нерозв’язаною, перед країнами-учасницями GCC продовжує стояти подвійний виклик – Іран, що їм загрожує, і нестабільний Ірак, а також у зв'язку з нинішньою кризою, яка підкреслила взаємозалежність GCC і рештою світу, треба переглянути Стамбульську ініціативу співпраці для того, щоб краще розібратись в її фактичній цінності.

Для цього спочатку треба здійснити оцінку, при якій ICI розглядається не як щось підозріле і сповнене прихованих мотивів, а як перший крок у відносинах, що розвиваються і ґрунтуються на вдосконаленні й поглибленні співпраці.

ICI автоматично не розв’яже дилеми регіональної безпеки Перської затоки – але вона ніколи для цього і не призначалась.

Це скоріше елемент поступового процесу, який може вказати на можливі сфери співпраці і визначити конкретні сфери взаємної заінтересованості й спільні цілі. Зрештою, ICI пропонує те, чого країни-реципієнти хочуть від неї, тому саме держави-учасниці GCC вирішують, що вони хочуть отримати від НАТО.

Більш важливим є посилення розуміння того, що ICI є механізмом, за допомогою якого держави-учасниці GCC можуть в найкращий спосіб презентувати свої побоювання щодо безпеки, а тому державам-учасницям GCC необхідно зміцнювати свої зв’язки з НАТО.

Що стосується безпеки Перської затоки, Китай, Росія, Індія та інші азійські країни не представляють собою альтернативу і не можуть вважатись заміною США в регіоні. Хоча військова роль США в регіоні несе з собою свої проблеми і труднощі, вона залишається невід'ємною частиною забезпечення незалежності і суверенітету держав-учасниць GCC у небезпечному і непередбачуваному оточенні.

Водночас, за нової адміністрації, Вашингтон може зайняти таку позицію, коли під внутрішнім тиском, або за фінансових причин, він вирішить послабити свою військову присутність у регіоні Перської затоки, а також прискорити інтернаціоналізацію своєї присутності в Іраку. За таких умов більш тісні відносини між НАТО і GCC стають реальною альтернативою, яка може допомогти зберегти стабільність в регіоні, зберігаючи водночас необхідну присутність США.

Більше того, ICI – це саме та платформа, яка посилить регіональну співпрацю і координацію.

Тому настав час, коли країни GCC мають подати НАТО потужний сигнал про своє бажання поглиблювати і розширювати співпрацю в рамках ICI.

І хоча Саудівська Аравія і Оман усе ще не приєднались до ICI, такий новий курс може прискорити розвиток подій і спонукати їх до розгляду можливості приєднання.

Країни Перської затоки також стали мішенями терористів. На фото зображений саудівський нафтопереробний завод Абкайк, проти якого неодноразово здійснювались спроби терактів.

Абдулазіз Сагер.

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink