МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Взаємний зв'язок - енергія -харчові продукти - і як підходити до цієї проблеми

Високі ціни лежать в основі продуктової кризи. Але чому вони такі високі? Девід Віктор із Стенфордського університету і Ради закордонних зв'язків вважає, що в причинах не можна розібратися, якщо не розглянути зміни на енергетичному ринку.

© Xavier Subias / Van Parys Media

Лише за декілька років світова економіка поринула в дві товарні кризи. Обидві серйозно впливають на безпеку.

Спочатку ціна на нафту зросла до нечуваної в історії висоти, до того ж основне зростання відбувалось лише протягом останніх 18 місяців. Потім довготривала тліюча криза харчових товарів потрапила на передні шпальти газет протягом останніх кількох місяців. Майже усі харчові товари продаються за рекордно високими цінами. Дефіцит харчів, раритет, про який багато урядів забуло після «зеленої революції», дедалі частіше проявляється у багатьох країнах. Слідом за ним ідуть повстання, конфронтація і нестабільність.

Для розв'язання основної проблеми урядам необхідно більше покладатись на ринкові сили та інвестувати, особливо в енергетику, з метою зменшення попиту.

Поки що уряди зробили дуже мало для ліквідації причин, а найбільш вірогідні політичні результати ще більше погіршать ситуацію. У сфері продовольства деякі уряди, які перебувають під серйозним тиском щодо спроможності прогодувати своє населення, запроваджують торговельний і ціновий контроль, який робить дефіцит ще гострішим. У сфері енергетики найбільше вражає те, що уряди – зокрема Сполучених Штатів, найбільшого споживача енергії в світі – дуже мало роблять для того, щоб змусити споживачів бути економнішими.

Для того щоб накреслити шляхи долання цих двох одночасних криз, необхідно спочатку з'ясувати, як світ опинився у такому становищі. Високі ціни на нафту стали наслідком того, що нафта не є звичайним товаром. Велика кількість нафти споживається транспортом, де вона високо цінується за свою високу енергоємність і те, що цю рідину легко перевозити і зберігати. Транспортні системи не дуже реагують на підвищення цін на нафту, бо в них немає реальних альтернатив. Тому попит продовжує збільшуватись попри зростання цін на нафту. (З часом споживачі зрозуміють, що дешевше економити пальне і це дещо пом’якшить попит. Авіакомпанії і автомобілісти, наприклад, зараз купують більш ефективне обладнання, яке зменшить споживання нафти коли пошириться використання цих машин).

Справжній вплив цін на нафту і біопаливо на вартість продуктів харчування важко виявити і він вірогідно не є вирішальним

Постачання нафти ще більш спотворене, оскільки численні запаси нафти контролюють державні компанії, які не реагують на попит, тобто, вони не збільшують автоматично обсяги виробництва із зростанням цін. Деякі з цих компаній та урядів-власників задовольняються лише додатковими прибутками від високих цін. Вони мають слабкі стимули до накопичення ще більшої кількості грошей, оскільки їм важко інвестувати і витрачати навіть те, що вони вже мають. Частково це пояснює, чому Саудівська Аравія і Катар, серед багатьох інших, оголосили про уповільнення або припинення розширення проектів.

Інші, вражені «прокляттям ресурсів», із здивуванням з'ясовують, що виробництво фактично зменшується, коли надходить більше грошей. Чому? Тому, що політики полюють на гроші і таким чином підривають ділове середовище, необхідне для довгострокових інвестицій. Тому в Росії і Венесуелі виробництво падає, попри те, що ці країни багаті на ресурси.

Ось чому сьогодні ціни такі високі: більш висока вартість нафти не дуже впливає на попит, а в деяких країнах фактично стримує пропозицію. Якщо подивитись глобально, криві попиту і пропозиції майже вертикальні, тому невеликі зсуви призводять до великих цінових коливань. (Приватні гроші підсилюють ці фундаментальні сили, не в останню чергу тому, що нафтові і харчові товари зараз є рушіями інвестицій – бо інші ринки не дають гарних результатів і, за умов прогнозування підвищення товарних цін, ці інвестиції поспішають прийти).

Важче пояснити зростання цін на харчі. Численні аналітики вказують на високі ціни на енергію, оскільки деякі харчові культури перетворені на технічні, з яких виробляють біопаливо – зокрема, кукурудза і цукор на етанол (який додається до бензину) і соя, з якої виробляють біодизель. Вплив на ціну харчових продуктів є наслідком перетворення зернових на біопаливо, а також появи потужних стимулів до переходу від вирощування харчової продукції на більш прибуткове біопаливо.

David G. Victor

Хоча це і популярне пояснення, бо легко вказати пальцем на простого злодія – ринок енергії – справжній вплив цін на нафту і біопаливо на вартість продуктів харчування важко виявити і він вірогідно не є вирішальним. Деталі можуть бути різними, залежно від харчової культури, але ретельне дослідження вказує на те, що вірогідно лише від 10 до 30 відсотків нинішнього зростання цін на харчові товари викликане інвестиціями у біопаливо.

Вплив на ціни харчової продукції навряд чи може бути достатньо вагомою причиною для того, щоб переосмислювати інвестиції у виробництво біопалива. Одні з найбільш популярних видів біопалива – а саме, етанол, що виробляється зі звичайної кукурудзи, а також біодизель із соняшникового насіння – є дуже затратними способами відмовитись від нафтової залежності, не дуже допомагають у боротьбі із глобальним потеплінням і сильно впливають на екологію.

Енергетична і харчова кризи зв’язані в основному не через біопаливо. Попит на пальне і харчі зростає паралельно – особливо із зростанням гігантських азійських економік у Китаї та Індії. Постачання також обмежується і уповільнюється силами, які діють у тандемі. Одномоментні чинники, які стримують постачання, призводять до того, що і так вже перевантажені ринки харчових і нафтопродуктів впадають у хаос. Посухи в Австралії, наприклад, підірвали світове постачання деяких харчових культур. Дефіцит кваліфікованих інженерів і бурових вишок ускладнює здатність постачальників нафти реагувати через розробку і експлуатацію нових родовищ.

В теорії, подвійна криза харчових продуктів і пального пропонує величезні можливості для реформування... Але на практиці, жоден із впливових урядів не скористався цією можливістю для серйозних реформ

Деякі з цих «одномоментних» чинників можуть стати постійними. Кліматичні зміни можуть дуже сильно вдарити по сільськогосподарському виробництву протягом наступних десятиліть (принаймні доки фермери не знайдуть способи підвищити продуктивність); вузький ринок інженерної справи і важкого обладнання у передбачуваному майбутньому не стане ширшим.

© AP / Reporters

В теорії, подвійна криза харчових продуктів і пального пропонує величезні можливості для реформування. Більш високі ціни на харчі підвищують доходи фермерів, які часто є найбільш потужною силою, яка блокує делікатні реформи в сфері сільськогосподарської політики. Але на практиці, жоден із впливових урядів не скористався цією можливістю для серйозних реформ.

Наприклад, Сполучені Штати тільки тепер переглядають свою сільськогосподарську політику, за якої фермери отримують спотворені субсидії, попри те, що фермерам, за часів нашого покоління, ця манна небесна ніколи не була так непотрібна, як тепер. Основні спотворені програми підтримки фермерства в Європі і Японії також мало змінились.

У деяких випадках уряди роблять речі, які фактично погіршують становище фермерів. Наприклад, Індія заборонила експорт рису, що знизить ціну, яку отримують виробники рису, і підірве стимул до збільшення виробництва. Єдиний реальний шлях забезпечення харчової безпеки полягає в тому, щоб дозволити фермерам і споживачам взаємодіяти зі світовим ринком, який пропонує найбільш різноманітні джерела постачання.

В енергетиці високі ціни є потужним стимулом до енергозбереження. Але багато урядів усе ще ігнорують ці ринкові сили. Численні найбагатші на нафту країни встановлюють ціни на нафтопродукти значно нижчі за світові ринкові, як це робить Іран і більшість країн Перської затоки. (Це, сукупно з високим рівнем багатства, пояснює, чому країни, багаті на нафту, є найбільшими споживачами нафти). Китай певною мірою регулює ціни на нафту і більш міцною рукою контролює ціни на електроенергію, що частково пояснює відключення електроенергії, які мали місце на початку цього року. Виробники електроенергії зіткнулись з високими цінами на вугілля, але не можуть перекласти додаткові видатки на споживачів; їм довелося скоротити свої запаси вугілля, що робить їх більш вразливими до перебоїв у постачанні – як це відбулось, коли снігові замети викликали хаос на залізниці країни.

Розв’язання цих проблем вимагає розв'язання фундаментальних питань, а тяжка правда щодо харчових продуктів і енергії полягає в тому, що, частково внаслідок глобалізації, західні уряди не мають значного прямого впливу.

Тяжка правда щодо харчових продуктів і енергії полягає в тому, що, частково внаслідок глобалізації, західні уряди не мають значного прямого впливу

У продовольчій сфері їх політика впливає як на пропозицію, так і на попит, але в міру глобалізації жоден уряд самостійно не може зробити вирішального впливу. Уряди можуть певною мірою впливати на попит на продукти харчування, але набагато більш потужним важелем у світі є збільшення пропозиції за рахунок більш врожайних культур.

У нафтовій сфері західні уряди відомі своїм слабким впливом на пропозицію, хоча, як великі споживачі, вони можуть потужно впливати на попит. Але зміна попиту вимагає зміни підходів до споживання енергії в національній економіці, а такі зміни пов’язані з інноваціями і застосуванням нових технологій.

Один з ефективних засобів збільшення пропозиції харчових продуктів і зменшення попиту на нафту лежить у сфері нових технологій. Але прогресивна технологічна політика - одна з найважчих сфер для мобілізації зусиль уряду.

Технологія вимагає довгострокових інвестицій і терпіння. Результати непевні, найкращі інвестиції робляться в портфелях спритних менеджерів, які налаштовані на реалії ринку. Урядовим бюрократам, як правило, важко в цьому розібратись. Замість цього, політики, яких поглинула криза, як у випадку нинішнього зростання цін на харчові продукти і нафту, хапаються за швидкі символічні рішення з передбачуваними результатами – вони запроваджують контроль над цінами, видають мандати своїм політичним фаворитам, таким як виробники біопалива, і запроваджують обмеження на торгівлю.

Непокоїть те, що фактичні інвестиції в технологію відстають від потреб в усуненні фундаментальних недоліків. Деякі західні уряди намагаються зменшити державні інвестиції у міжнародні інститути дослідження рослин, які фактично здійснили «зелену революцію» і найкраще підготовлені до того, щоб повторити цей успіх найближчими десятиріччями, якщо їх забезпечити необхідними ресурсами. Інвестиції у нові енергетичні технології, схоже, почали зростати після тривалого спаду з початку 1980-х років, але вони усе ще набагато менші за потрібні.

Приватні інвестиції дають надію в ряді сфер, таких як нові види біопалива і вдосконалені акумулятори, які дозволять перейти від використання нафтопродуктів на електроенергію в автомобілях майбутнього.

Але в тих сферах, де найбільше потрібні державні інвестиції – такі як демонстрація сучасних вугільних станцій з низьким рівнем викидів, які будуть потрібні, якщо нові постачальники електроенергії хочуть уникати викидів шкідливого двоокису вуглецю, що є головною причиною глобального потепління – фактичний рівень інвестицій є мізерним. В усьому світі сьогоднішні урядові інвестиційні плани підтримують лише невеличку купку таких сучасних вугільних електростанцій, в той час як наступного десятиріччя знадобляться кілька десятків для впровадження потужного набору технологій.

Нинішні продуктова і нафтова кризи мають свій корінь у людській діяльності. Вони є результатом зростання попиту і обмеженої пропозиції. Їх розв'язання також залежить від людської винахідливості. Це вимагатиме від урядів набагато кращої організації – особливо у сфері інвестування у нові технології.

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink