МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Талібан: роздвоєння особистості?

Змінилася не просто тактика талібану. Після 2001 року змінилися його структура, ідеологія і членство. Пола Ганас робить огляд останньої аналітичної праці, присвяченої вивченню того, як і чому це відбувається.

Революційні пісні захоплюють тих, хто раніше забороняв будь-яку музику. Відеоматеріали демонструють діяння славних повстанців, які борються за ліквідацію будь-яких зображень живих істот. Мобільні телефони та Інтернет підбурюють організацію, яка підриває бомби і загрожує телекомунікаційним компаніям. Ласкаво просимо до світу неоталібану.

Ці сцени жваво описані в останній книзі Антоніо Джустоцці, яка присвячена виключно афганському повстанському руху 2002 -- 2007 років. Джустоцці презентує своє бачення поширення повстанських дій у рамках міжнародного джихадистського руху і різницю в ідеології і тактиці талібану та його попередників до 2001 року.

У книзі „Коран, автомат Калашникова і ноутбук” Джустоцці пише, що використання неоталібаном нових технологій призвело до змін у пропагандистській тактиці і озброєнні. Неоталібан перейняв від своїх іноземних джихадистських союзників більш ліберальне ставлення до імпортних технологій і методик: магнітофонні записи і компакт-диски з джихадистськими піснями швидко розходяться на ринку попри урядові заборони, відеокамерами знімають бойові дії, а командири оснащені ноутбуками навіть коли вони діють в Афганістані, де немає надійного постачання електроенергії.

Пропагандистські відеофільми показують зізнання і страти „шпигунів”, інтерв'ю з успішними командирами і епізоди „джихадів” з усього світу (особливо з Іраку). Із 2003 року неоталібан закупив сотні мотоциклів, використовуючи їх як транспортний засіб, для ведення розвідки, зв’язку, координації на полі бою і нападів на блок-пости. Мотоцикли зазвичай оснащені зарядними пристроями для мобільних телефонів.

Значення зв’язків із закордоном, на думку Джустоцці, полягає у зміщенні цілей повстання від простого звільнення до глобального джихаду

Неоталібан усе ще відстає від своїх іракських партнерів у виробництві саморобних вибухових пристроїв (IED), але у 2006 році це відставання значно скоротилось.

Так само, поліпшилися технологія використання самогубців-підривників і уміння добровольців, що забезпечило скорочення кількості невдалих терактів з 60-70 відсотків у 2004 році до 10-15 відсотків наступного року. Деяка вдосконалена зброя, безперечно, надходить з інших країн, а талібан сам визнав надходження технічної і фінансової допомоги від арабів.

Така інтернаціоналізація є другим способом, в який неоталібан себе представляє. В той час, як „старі” таліби, як правило, не пристають до нового джихаду, іноземці (особливо араби і пакистанці) пристають.

Але Джустоцці скептично оцінює те, як це допомагає повстанцям. Він вказує на те, що командири, які завжди є афганцями, часто вважають іноземних добровольців недисциплінованими і нестриманими в поведінці – декого попросили залишити країну, щоб вони не викликали ворожого ставлення у місцевого населення.

І саме іноземці, які незнайомі з умовами місцевості і не мають зв’язків з місцевим населенням, страждають від найвищого рівня смертності. Значення зв’язків із закордоном, на думку Джустоцці, полягає у зміщенні цілей повстання від простого звільнення до глобального джихаду.

„Окупанти” не є головною мішенню нападів неоталібану. Це продумана тактика, запозичена в Іраку, спрямована на стримування сил союзників і виснаження їх. Цим стратегія неоталібану відрізняється від класичного повстання. Перемога має бути або отримана на глобальному рівні, або не отримана зовсім.

Війна, але яка?

Джустоцці намагається вписати цю мінливу тактику і ставлення у знайомі тенденції і теорії. Можливо, неоталібан веде „блошину війну”? Чи вони читають Мао Цзедуна? Чи вписується повстання в модель „війни четвертого покоління”? Чи це комбінація усіх трьох елементів?

Джустоцці робить певний висновок про те, що „блошина війна” велася до 2005 року, коли джихад почав розвиватись як міжнародна тенденція. Але він не хоче занадто наполягати на цьому і, cхоже, запрошує читача до дискусії, дебатів і формування власної точки зору.

Він вказує на те, що поки не зрозуміло, продовжуватиметься ця тенденція міжнародного джихаду, чи вона перетвориться на щось схоже на ісламські партії Пакистану, які, будучи реакційними, погоджуються із передвиборчою конкуренцією.

Але навіть якщо повстання в Афганістані є частиною глобального руху, неоталібан продовжує витрачати за рік менше одного відсотка від того, що американські військові витрачають в Афганістані щомісяця; їхні польові рації користуються комерційними фіксованими частотами, що дає кожному відкритий доступ до їхніх бойових планів; і навіть з вдосконаленням саморобних вибухових пристроїв і технології самогубців-підривників та кращими озброєннями, їхні арсенали не можуть порівнюватись з арсеналом НАТО. Тоді чому Джустоцці заявляє, що він відчуває провал зусиль з боротьби проти повстанців?

Він вважає, що повстання було б незначним подразником, якби воно не використовувало притаманну афганській державі слабкість (як до, так і після 2001 року)

Джустоцці вважає частиною проблеми стратегічну непослідовність. Він вказує на те, що американські зусилля хитаються між традиційним підходом (продовження ліквідації плацдармів талібану, не даючи йому можливості консолідувати свою силу) і запобіганням через допомогу і розвиток. Він не переконаний, що кожна з цих стратегій – навіть якщо її втілювати послідовно – може привести до безперечного розгрому повстанців.

Він вважає, що повстання було б незначним подразником, якби воно не використовувало притаманну афганській державі слабкість (як до, так і після 2001 року), а отже, технічні рішення не розв’яжуть головну політичну проблему.

Як і зусилля з боротьби проти повстанців, ця книга створена „на ходу”. Хоча і написана за кілька місяців, вона є комплексною, зрозумілою і зосередженою; тільки інколи недосконалі діаграми і таблиці видають поспіх, з яким вони робились.

Автор досліджує і пише про Афганістан вже понад десять років і доповнює свої (на які робиться велика кількість посилань) джерела власними тривалими інтерв'ю з представниками талібану і коаліції. Джустоцці детально обізнаний з головними дійовими особами, племінними системами і суперництвом та історією боротьби за владу на місцевому рівні.

Хоча ця книжка читається далеко не так легко, як класичний твір Ахмеда Рашида „Талібан”, написаний у 2001 році, її цінність в тому, що вона сучасна. Це не аналіз постфактум помилок і того, що треба було б зробити краще. Це не матеріали для полеміки і нормотворення. Вона коротка і написана нашвидкуруч саме тому, що в ній ідеться про поточне явище, яке постійно розвивається. Джустоцці відверто прагне стимулювати політичні дебати, а не робити розтин.

Джустоцці пожертвував широтою охоплення заради вчасності. Результатом стало щось, що нагадує робочий процес, першу спробу зробити визначення неоталібану і каталогізувати повстанську діяльність з метою стимулювання обговорення політики тими, хто може вплинути на результати зусиль з боротьби проти повстанців.

Це не просто „хто є хто” в афганському тероризмі з 2002 року. Це також „що є що” і „чому саме”.

Пола Ганас

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink