МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Від комплексного підходу до комплексних можливостей

Фрііс Арне Петерсен і Ганс Біннендійк вважають, що Бухарестський саміт буде гарною нагодою зробити наступний крок шляхом поліпшення цивільно-військової співпраці.

© NOMAD Photos

Подивимось, наскільки комплексно ми можемо це зробити... Іспанський проект в Афганістані з поліпшення забезпечення водою показує приклад, оскільки передбачає участь організацій, що надають допомогу, іспанських військових, афганських військових і місцевих робітників

Розвиток Комплексного підходу до цивільно-військової співпраці є одним із основних завдань, що стоять перед Альянсом сьогодні. Афганістан залишається найкращим прикладом цього.

Питання вже не в тому чи потрібен НАТО такий підхід, а радше у визначенні змісту.

Це нелегке завдання, особливо зважаючи на складність концепції. Необхідно ще багато працювати над досягненням спільного розуміння масштабу, характеру і напрямку Комплексного підходу Альянсу. Бухарестський саміт стане ще одним важливим кроком на цьому шляху.

На додаток до формальної діяльності важливо, щоб НАТО продовжувала неформальний діалог, обмін поглядами і вивчення уроків цивільно-військової співпраці. У рамках трансатлантичного обговорення у Вашингтоні відбулись два семінари спільно організовані посольством Данії і Центром технології і політики національної безпеки Національного оборонного університету.

У цих заходах взяли участь практики, науковці і дипломати з обох боків Атлантики, які вивчали широкі питання цивільно-військової співпраці та специфіку співробітництва між НАТО і міжнародними організаціями. Було запропоновано багато корисних ідей і пропозицій до Комплексного підходу НАТО, який виробляється саме в цьому процесі.

Як точку відліку розглянемо п’ять пропозицій, що стосуються завдання, яке стоїть перед Альянсом:

  • Війська країн НАТО саме зараз беруть участь в бойових операціях в Афганістані. Для того щоб перемогти, Альянс повинен мати Комплексний підхід до цивільно-військових операцій, який передбачатиме використання його ресурсів, співпрацю з міжнародним співтовариством і, що найважливіше, роботу з урядом Афганістану. Це не тема для обговорення завтра, це вимога сьогодення.
  • НАТО не зможе успішно досягти узгоджених політичних цілей Альянсу в операції, якщо протягом кампанії не будуть забезпечені добре узгоджені цивільні і військові сили і засоби.
  • Добре узгоджені сили і засоби необхідно планувати і відпрацьовувати; вони потребують об’єднаного тренування. Навчально-тренувальні програми мають бути оновлені з урахуванням кращих зразків і набутого досвіду, усвідомлені і застосовані. Нашвидкуруч цього не зробити.
  • Поки що ми, в Альянсі, не знайшли виходу із ситуації, коли нам усе доводиться робити нашвидкуруч. Але це дуже дорого коштує країнам Альянсу у вигляді змарнованих ресурсів і довготривалих операцій.
  • Заглядаючи у майбутнє, ми бачимо більш складні місії для НАТО, як ті, що Альянс очолить, так і ті, які він підтримуватиме. Навіть в міру того, як ми завершуємо виробляти і впроваджуємо пропозиції щодо Комплексного підходу, набагато більше енергії необхідно присвятити тому, щоб ув’язати між собою інтегровані цивільно-військові операції від дій в полі до навчального класу та тренувального полігону. В цьому контексті критично важливо вдосконалити здатність НАТО працювати з іншими дійовими особами, такими як ЄС і ООН.

Це не тема для обговорення завтра, це вимога сьогодення

Є два особливих, але взаємопов’язаних набори активів, необхідних для підготовки НАТО як організації до активної роботи над Комплексним підходом – збройні сили і важливі цивільні можливості. Без них не можна обійтись, якщо НАТО як всередині організації, так і разом з партнерами, прагне досягти оптимального рівня взаємодії між цивільними і військовими.

По-перше, командування НАТО повинні визначити, які військові ресурси необхідні для досягнення початкової стабільності і відновлення життєво необхідних послуг безпосередньо по завершенні військових операцій. Це такі активи, як військова поліція, CIMIC (Цивільно-військова співпраця), інженери-будівельники і військові медики. Ці сили мають прибути в зону конфлікту негайно після його припинення і працювати спільно з бойовими підрозділами, які продовжують забезпечувати безпеку території. Вони мусять забезпечити громадський порядок, тимчасове врядування і найважливіші послуги. Ці сили мають бути підготовлені до роботи з постраждалим населенням і цивільними дійовими особами, в тому числі з НУО, які можуть діяти в зоні конфлікту.

По-друге, військові організації НАТО усіх рівнів повинні бути здатними готувати і здійснювати спільні військово-цивільні місії, в тому числі через двосторонні, рівноправні організаційні інтерфейси. Це вимагає попередньо встановленого обміну інформацією, методології комплексного планування, рольової інтеграції і, зрештою, оперативної підтримки. Військова підтримка цивільних відомств може бути екстенсивною і, як правило, потребує більше ресурсів (транспортних засобів, притулку, засобів зв’язку, захисту, припасів тощо), ніж ті, що потрібні тільки військовим підрозділам. Спільні навчання і тренування перед місією є ключем до досягнення спільного розуміння підходів, культур і завдань різних організацій.

Під час здійснення місій зі стабілізації і попередньої відбудови (S&R), де військові і цивільні тісно взаємодіють, війська НАТО мають виробити вимоги до місії в чотирьох сферах:

  • Військові повинні забезпечити безпечне середовище для проведення цивільних операцій зі стабілізації.
  • Сили безпеки повинні захищати жертв конфліктів з такою ж наполегливістю, з якою вони намагатимуться нейтралізувати організаторів злочинних насильницьких дій.
  • Від військових вимагатиметься забезпечення як фізичної безпеки, так і логістичної підтримки цивільних, а також проведення гуманітарних операцій, або операцій з відбудови.
  • Військове планування повинно переоснаститись і забезпечити можливість інтегрованого цивільно-військового планування.

НАТО має свій Процес оборонного планування (DDP) для визначення вимог до збройних сил, що виконуватимуть військові операції. Але процес DDP усе ще не розширився настільки, щоб допомогти формулювати комплексні цивільно-військові вимоги.

По-перше, DDP повинен визначити військові сили і засоби, які мають розгортатись поряд з бойовими підрозділами для проведення негайних постконфліктних операцій зі стабілізації.

По-друге, мають бути вироблені самостійні пакети S&R для різних ситуацій невійськового характеру. Маючи такі плани, НАТО зможе тримати під контролем накопичення активів S&R так само, як це робиться з бойовими активами.

Також відзначимо, що не існує еквіваленту DDP для опанування і управління необхідними цивільними ресурсами. Вони не обов’язково повинні належати НАТО, а можуть надходити з ряду джерел (як описано нижче). Але політичне і військове керівництво НАТО повинне знати наперед, на які цивільні ресурси воно може покладатись у своїх планах, рівні їхньої готовності і можливостей і яка підтримка буде їм потрібна з боку розгорнутих військових підрозділів.

Цивільні можливості, які можна об'єднати з військовими силами і засобами, походять з двох широких джерел

По-перше, їх можна отримати з числа національних активів країн-членів і партнерів НАТО. Це стосується як військових, так і цивільних ресурсів – більшість сил і засобів належить країнам. До цих ресурсів належать такі, як міжвідомчі департаменти урядів країн-членів НАТО. Підтримка підрядників також стає важливим чинником національної підтримки. Якщо це справді буде головним і найнадійнішим джерелом втілення в життя Комплексного підходу, є сенс розглянути можливість створення в НАТО невеликого органу з координації національних внесків і планувальних зусиль.

По-друге, цивільна підтримка зазвичай надходить від низки міжнародних організацій як урядових, так і багатонаціональних, багато з яких мають необхідну спеціалізацію. Ключові організації-партнери НАТО добре відомі – це ООН, ЄС і ОБСЄ. Серед інших потенційних партнерів – регіональні організації і великі НУО, такі як Червоний Хрест.

© NOMAD Photos

Взаємна підтримка і комунікація є однією із головних передумов отримання максимального результату від Комплексного підходу

Під час роботи з цими організаціями, на додаток до специфічної для даної кризи роботи на самому початку фази планування перед розгортанням, необхідно якомога раніше узгодити Меморандум про взаєморозуміння, який дасть змогу здійснювати планування і розвивати потенціал. Більшість операцій забезпечена значними цивільними ресурсами і військові командувачі готові вступати у партнерські відносини з будь-яким якісним цивільним ресурсом. Це вимагає співпраці з національними і міжнародними партнерами як неурядовими, так і багатосторонніми. Для будь-якої цивільно-військової співпраці надзвичайно важливим є інституційний зв’язок на оперативному і тактичному рівнях, в ідеалі також і на стратегічному рівні.

На жаль, на відміну від військових сил і засобів, цивільні ресурси рідко бувають доступні і готові у великих масштабах, необхідних для застосування у поточних кризах. Ідентифікація і розгортання необхідних цивільних ресурсів може забрати багато часу. Союзники по Альянсу мають вивчити можливість організації постійного цивільного корпусу міжнародного реагування на кризові ситуації. Такий ресурс може бути підпорядкований НАТО або ЄС, але бути доступним для обох організацій. Простого переліку добровольців і необхідних умінь недостатньо. Ці ресурси мають пройти спеціалізоване навчання і тренування, де вони ознайомляться з оперативним середовищем, яким їм доведеться управляти.

Будь-який Комплексний підхід до цивільно-військової співпраці повинен поширюватися на юстицію, верховенство права і врядування. Досвід вказує на те, що без систематичних зусиль у цій сфері надзвичайно складно забезпечити сталий перехід до постконфліктного розвитку і відбудови.

Ще одним складним завданням, яке необхідно розв’язати під час розвитку інтегрованого комплексного потенціалу, є здійснення комунікації між несхожими культурами

Критично важливим є розв’язання проблеми організованої злочинності, яка часто заповнює вакуум у системі врядування негайно по закінченні основних бойових дій. Цивільні сили мають очолити боротьбу з цією потужною дестабілізуючою загрозою. Це вимагає спеціального попереднього планування діяльності зі збирання інформації і постійного доступу до інформації як від міжнародних правоохоронних організацій, так і від місцевих урядів. В свою чергу, військові мусять постійно бути в курсі інформаційних потоків про злочинну діяльність та правоохоронні заходи у своєму оперативному районі.

Надзвичайно важливим завданням під час врегулювання кризової ситуації є тренування поліцейських сил. Знову таки, тут щільне поєднання цивільних і військових зусиль є ключем до оперативної ефективності. Юстиція і верховенство права можуть бути тією сферою, яка дуже підходить для посиленої співпраці між НАТО і ЄС, наприклад, через створення спільних Центрів підвищення кваліфікації з метою посилення трансатлантичного обмірковування і розвитку спільних стратегій на основі набутого досвіду для розв’язання цього складного завдання під час майбутніх мирних місій.

Ще одним складним завданням, яке необхідно розв’язати під час розвитку інтегрованого комплексного потенціалу, є здійснення комунікації між несхожими культурами. Серед військових НАТО представлені різні культури, так само і кожна цивільна організація має свою унікальну культуру. Під час операцій в Афганістані і Косові між різними організаціями виникають серйозні проблеми з комунікацією, які важко подолати. Для цивільної організації, яка співпрацює з потужною, великою і постійно присутньою військовою організацією, дуже важлива індивідуальність. НУО – це особливі організації з культурою суворої неупередженості, яка необхідна їм для самозбереження і ефективності. Військові не повинні ані словом, ані ділом ставити під загрозу неупередженість НУО.

Будь-який Комплексний підхід до цивільно-військової співпраці повинен поширюватися на юстицію, верховенство права і врядування

Для того щоб зруйнувати бар’єри між цивільними і військовими партнерами, НАТО мусить зайнятись спільним тренуванням, навчанням, освітою і плануванням для військових і цивільних, які можливо будуть діяти разом. Необхідно також наголосити, як на головному пріоритеті, на необхідності обміну інформацією як по вертикалі, так і по горизонталі уздовж усієї мережі взаємодії.

Готуючись до роботи з іншими організаціями, необхідно узгодити чотири пункти:

  • Автономність під час прийняття рішень і в діях. Це не заперечує тісних консультацій чи досягнення попередніх домовленостей і порозуміння як неформально, так і формально, наприклад, через Меморандум про взаєморозуміння.
  • Пов’язані з цим принципи єдності зусиль і єдності управління є вирішальними. У більшості ситуацій єдиним ключем до успіху є глибоко інтегровані цивільно-військові операції.
  • Країни-члени Альянсу і партнери мають один набір цивільних і військових ресурсів, які можна використати для проведення операцій. Ці ресурси переважно належать країнам, які беруть участь в таких організаціях, як ЄС, НАТО або ООН. Посилення спроможності цих сил важливе для усіх організацій.
  • Застосування певного ресурсу через один спільний канал чи механізм не забороняє застосовувати його через інший. Стандартом є проста ефективність. НАТО можливо потрібно інвестувати в певні обмежені можливості не в останню чергу для того, щоб доповнювати діяльність ЄС, або працювати спільно там, де доцільно.

Найбільш спроможними цивільно-військовими організаціями для трансатлантичної співпраці є ЄС і НАТО. Реагуючи на розпалювання або продовження криз в Боснії, Косові, а зараз і в Афганістані, ці дві організації „на ходу” розробили положення для забезпечення спільної роботи. Набагато кращим підходом є попереднє планування для таких випадків, коли співпраця між НАТО і ЄС є нормою. Існує потенційна можливість для значного прогресу протягом одного-двох наступних років у ряді взаємозв’язаних сфер, в тому числі, підвищення рівня готовності ЄС до військових і цивільних місій, цілковита інтеграція власних сил і засобів НАТО і механізми координації між ними прискореного планування і прийняття рішень.

Деякі ініціатвии, які можуть втілювати НАТО і ЄС на допомогу в досягненні цих цілей, можуть передбачати:

  • Продовжувати посилювати ESDP (Європейську політику безпеки і оборони) там, де це можливо.
  • Намагатися одержати згоду країн Альянсу щодо шляхів відновлення ефективності і вчасності процесу прийняття політичних рішень в НАТО, формально і неформально
  • .

  • Продовжувати раціоналізувати командну структуру НАТО з метою адаптувати її до участі Франції і задля більш оптимального командування і управління, в тому числі, для Комплексного підходу, на усіх рівнях.
  • Посилювати Комплексний підхід до можливостей і операцій як внутрішньо, так і через структури НАТО-ЄС, такі як постійна планова група НАТО-ЄС.
  • Розглянути створення трансатлантичної структури цивільно-військової співпраці для систематичного збирання досвіду, розробки спільних концепцій і проведення тренування і навчань для офіційних осіб і військового персоналу, які беруть участь у відбудові і розвитку під час мирних місій.

Ці кроки, якщо їх здійснювати паралельно, можуть з часом забезпечити еволюцію, яка підсилить як НАТО, так і ЄС і відповідають інтересам усіх членів Альянсу. Фундаментальне значення для успішності має взяття усіма членами Альянсу практичних зобов’язань щодо розширеного спектра сил, засобів і ролей Альянсу – більшість з яких глави держав і урядів узгодили в принципі.

З цього короткого огляду реальних цивільно-військових можливостей, які використовуються в рамках концепції Комплексного підходу, можна зробити висновок про важливість попереднього цивільно-військового інтегрованого планування і координації для досягнення і збереження першого успіху після конфлікту, а також забезпечення оптимальних умов для повернення до нормального життя. НАТО понад 12 років бере участь в реагуванні на кризові ситуації, захищаючи інтереси народів країн НАТО, і немає жодних ознак, що ці місії стануть не потрібні.

Чим більш ефективною є цивільно-військова команда, тим швидше операція просувається до наступних етапів, кульмінації і завершення, чим досягається скорочення часу її проведення, вартості і втрат як серед цивільних, так і серед військових. НАТО необхідно мати постійні можливості і домовленості для попереднього планування, а також більш ефективно інтегровані цивільно-військові групи.

Пам’ятаючи про це, НАТО повинна подвоїти свої зусилля і вийти поза межі нинішніх обмежених тимчасових домовленостей, а також зробити в Бухаресті ще один крок в напрямку зближення ініціативи Комплексного підходу з Комплексними можливостями.

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink