МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Планування і партнерство заради безпеки у ХХІ сторіччі

У Бухаресті необхідно порушити складні питання, вважають Джуліан Ліндлі-Френч і Джеймс Таунсенд. Якщо не буде знайдено адекватних відповідей, Альянс не адаптується належним чином до вимог, поставлених загрозами безпеці у ХХІ сторіччі.

© James McLoughlin / Van Parys Media

Для досягнення бажаного стратегічного результату необхідна чітка цілеспрямованість

Бухарестський саміт НАТО має велике значення. Він відбувається тоді, коли колективна воля і переконання Альянсу піддаються серйозним випробуванням.

У кожній дискусії про НАТО, так чи інакше, завжди присутнє просте, але важливе запитання: чи має Альянс достатньо стратегічної уяви для того, щоб взятися за подолання численних нових загроз і викликів, що з'являються у світі НАТО?

Змагання за енергоресурси, розповсюдження зброї масового знищення, глобальний тероризм, пандемії, глобальне потепління, кібер-захист, приведення у безлад або руйнування критично важливої інфраструктури і, звичайно, Афганістан – на такому безрадісному тлі відбуватимуться саміти в період з 2008 до 2010 року. Разом усе це може показати, чи Альянс налаштовується на успіх, чи готується до поразки.

Стратегічна підказка існує, і попри свої численні суперечності, НАТО, як єдина справді стратегічна організація Заходу, дає йому найкращі шанси отримати стратегічні результати у ХХІ сторіччі.

За цей період має бути вироблена нова Стратегічна концепція, яка відновить зв’язок між стратегією і результатом як основу планування в Альянсі. Тільки тоді НАТО перетвориться на стратегічний і оборонний вузол, який матиме вирішальне значення, якщо Альянс хоче служити своїм народам в умовах нової стратегічної доби.

Порядок денний зустрічі у Бухаресті підтверджує важливість моменту. Незавершеним у 1990-ті роки справам дивляться в очі виклики 2000-х років – можливий вступ „Адріатичної трійки”, комплексний політико-військовий план для Афганістану, майбутнє Косова, призначення СРН, що робити із замороженим конфліктом між НАТО і ЄС, протиракетна оборона і, вірогідно, початок дебатів щодо нового типу Стратегічної концепції.

Структура іде слідом за силою, але сила мусить ґрунтуватись на баченні й ідеях, а це вимагає справжньої рішучості і передбачення

Проблема не в тому, що НАТО винна сама по собі. Передусім НАТО є настільки ефективною, наскільки їй дозволяють бути колективна воля і рівень амбіцій країн-членів. Реформування штабів і новий інтегрований процес оборонного планування демонструють ступінь, до якого НАТО сама рухається у правильному стратегічному напрямку.

Але глибока дилема продовжує існувати через уперто регіональне і тактичне мислення занадто великої кількості країн-членів НАТО. Тому рівень амбіцій НАТО необхідно розглянути на Бухарестському саміті, але наслідки будуть такими, що цього, вірогідно, будуть уникати. На жаль, дилема щодо рівня амбіцій маскує фундаментальне питання Альянсу: до чого готуватись? Які збройні сили потрібні країнам НАТО за такого широкого набору загроз і викликів, які постають перед Альянсом, як їх організовувати і фінансувати?

Справді, зважаючи на обмеженість фінансових і кадрових ресурсів, доступних для інвестицій в оборону, чи то в НАТО, чи в ЄС, Заходу необхідно належним чином визначити, які інституції і збройні сили найшвидше і в найекономніший спосіб забезпечать безпеку в світлі широкого спектра завдань у цій сфері, які доведеться виконувати силовим відомствам Заходу (не тільки військовим), і серед яких оборона є тільки одним із компонентів.

Проблема така: невдало названі „війни вибору” – це війни учорашнього дня. Нині існують усі умови для повернення стратегічного змагання між великими державами протягом двох або навіть одного циклів оборонного планування. Це також щедро живиться темним боком глобалізації, який може надзвичайно легко зробити найбільш руйнівні сили доступними для найбідніших держав і радикальних груп. І усе ж таки, стратегічна стабілізація залишається фактом стратегічного життя Заходу.

НАТО повинна готуватись до досягнення найбільш стратегічного й інтенсивного результату. Але при тому вона повинна водночас зберігати надійний контроль у сфері безпеки там, де необхідно стримувати темний бік глобалізації. Результатом цього є зіткнення між можливостями і потужністю, коли потреба у мережевих засобах ведення війни на перший погляд переважає над потребою мати критичну масу солдатів в окопах.

Розв'язання проблеми зіткнення між можливостями і потужністю: НАТО потребує рішучості

Розв’язання проблеми зіткнення між можливостями і потужністю вимагає того, що за стандартами НАТО вважається радикальною реакцією. Кажучи про битву при Гюртгені 1944 року, начальник штабу Ейзенхауера Беделл Сміт підкреслив: „Ми ніколи нічого не робимо рішуче. Тут ми маємо справу з принаймні 17 особами, тому мусимо шукати компромісу – а компроміс ніколи не буває рішучим”.

© Akg-Images / Reporters

Гуллівер: небезпека бути зв'язаним дрібницями

У сьогоднішньому світі є дві першорядні вимоги, на яких ґрунтується стратегічна спроможність: ефективна велика стратегія і цілісна та економна організація сили на стратегічних і регіональних рівнях безпеки уздовж подвійної вісі комплексних і цілісних національних зусиль та ефективного і розширеного партнерства. Структура іде слідом за силою, але сила мусить ґрунтуватись на баченні й ідеях, а це вимагає справжньої рішучості і передбачення.

Але якщо за відсутності стратегії або бачення, завдання змушують структуру дедалі більше розтягуватись, результатом буде надмірна бюрократизація, яка обов’язково призведе до уповільнення, розтягування в часі й послаблення стратегічного результату. Занадто багато хто в Альянсі загубив мистецтво стратегії і замінив його на бюрократичний підхід до безпеки, який готує не до стратегічного успіху, а скоріше до збереження і поширення самої бюрократії.

На жаль, історична місія НАТО із забезпечення свободи і цілісності Європи скоріше суперечить такій НАТО, яка здатна діяти і мислити масштабно. Сам процес здійснення розширення передбачає участь значної кількості нових цивільних і військових кадрів, яким, зрозуміло, потрібен буде час для того, щоб повною мірою зрозуміти і усвідомити стратегічну роль НАТО. Цей процес посилюється тими численними європейцями, які, схоже, бажають визнавати лише такий обсяг загрози, який їм потрібний для виправдовування свого повернення до євроізоляціонізму.

В міру наближення до 60-ї річниці заснування НАТО Альянс в цілому мусить подивитись назад і подумати над фундаментальними стратегічними причинами свого існування

Багато членів Альянсу говорять мовою стратегічного результату і швидкого реагування, попри те, що навіть сам процес підготовки до них веде до затримок і ухилянь. Мова результату декларується навіть тоді, коли сила розпорошується і придушується. Як завжди, жертвою самообману стає розумне планування і будь-який справжній прогрес з життєво важливих питань, таких як достатня кількість стратегічних засобів і спільне фінансування операцій.

За відсутності стратегічного консенсусу політично-військовий взаємозв’язок між подіями, формувати який повинен Альянс виділеними для цього силами і засобами та необхідним жорстким плануванням, стає небезпечно слабким. Внаслідок цього не встановлюється достатній зв’язок між, наприклад, місіями і завданнями Альянсу, викладеними у Комплексних політичних настановах від листопада 2006 року (CPG) і засобами, методами та механізмами їх виконання. Тобто стратегія Альянсу добре виглядає на папері, але не здатна викликати необхідну модернізацію мислення або збройних сил у достатньої кількості країн-членів і функціонувати як ефективний набір рушіїв планування.

Саме в умовах цього вакууму підривається нормальне планування, а країни-члени мають розбіжності щодо своїх напрямів, в результаті чого розрив у стратегічному мисленні всередині Альянсу стає небезпечно великим. Внаслідок цього Альянс занадто часто втягується у, головним чином, безплідні дебати щодо організації неадекватного.

Без ефективних критеріїв планування оборони і збройних сил така відсутність стратегії призводить до майже безкінечного переліку завдань для невеликих збройних сил на дуже обширних територіях протягом довгого часу і на великих відстанях. Справді, останнім часом сили НАТО дуже рідко роблять те, для чого вони створені або мають оснащення, що відповідає вимогам їх місії. Це ставить під велику загрозу не тільки самі війська, але й тих людей, яким вони прагнуть допомогти.

Австралія, Індія, Японія і Південна Корея – такі держави мають отримати доступ до базових стандартів планування, які можуть відновити Захід як основу міцної безпеки в добу непевності

Занадто чутливі, якщо не травмовані, внаслідок їхнього колективного досвіду в Афганістані, країни-члени НАТО, схоже, не здатні зайнятися пошуком відповіді на ключовий набір запитань – яку картину безпеки члени Альянсу прагнуть мати через десять років? Як найкраще підготувати суспільства до тягаря майбутніх зобов’язань у сфері безпеки? Які збройні сили справді потрібні країнам-членам НАТО в складному середовищі безпеки? Щонайменше, в міру нашого наближення до 60-ї річниці заснування НАТО, Альянс в цілому мусить подивитись назад і подумати над фундаментальними стратегічними причинами свого існування.

НАТО прагне стратегічного результату

Попри безсумнівну потужність країн-членів НАТО, ракова пухлина відсутності консенсусу посилює повільність дій, нерішучість і невпевненість саме в ті часи, коли необхідно бути упевненими, що єдина західна стратегічна організація безпеки дивиться масштабно на масштабний світ, в якому вона повинна діяти. Це призводить до певної форми стратегічного відмовляння і неврозу, за умови яких лідерство замінюється на дріб’язковість, а нерішучість ховається за красивими словами. Найменші досягнення занадто часто вітаються такими словами, як „історичний”, "доленосний” та/або „переломний”. Це призводить до ерзац стратегії, в якій чим більш порожньою є обіцянка, тим величніша її назва. Отже, немає нічого дивного в тому, що в такому середовищі „стратегія” стала найбільш вживаним словом. Достатньо подивитись на те, як більшість членів НАТО не можуть упоратись з виконанням Празьких зобов’язань щодо обороноздатності, щоб зрозуміти масштаб самообману. Заради народів країн-членів Альянсу такий стан речей необхідно змінити і змінити негайно.

НАТО повинна розпочати працювати над найбільш серйозною з усіх дилем у сфері планування, оскільки їй потрібно розв’язати внутрішню суперечність між збільшенням кількості країн-членів, посиленням обороноздатності і досягненням результатів.

Попри те, що нова Стратегічна концепція конче потрібна НАТО для того, щоб зусилля Альянсу відповідали потребам сьогодення, розробці такої стратегії загрожує небезпека стати ще однією безплідною бюрократичною процедурою, як це сталося зі Стратегічною концепцією 1999 року. На жаль, країнам-членам доводиться долати не тільки загрози, а й культуру уникання такої конфронтації.

Без сумніву, НАТО потребує оновленої Стратегічної концепції, але такої, яка належним чином забезпечить зближення між плануванням оборони і збройних сил та єдність зусиль, основану на результатах, на підтримку амбіцій Альянсу в цілому. Для того щоб це зробити, нам необхідно вступити в боротьбу з самими собою.

Це треба робити негайно. В Афганістані тягар ризику зсунувся зі столиць до оперативних командувачів, які не мають достатньо повноважень, інструментів і ресурсів для досягнення успіху, і яких потім звинувачують в неуспішності. Це абсолютно несправедливо і безпідставно. У добу тотальних питань безпеки, до якої рухається НАТО, в яку уся потужність держав має мобілізовуватись на транснаціональному рівні, така стратегічна нещирість є не лише неприйнятною, але й небезпечною.

Тому в Бухаресті має розпочатись процес стратегічного оновлення абсолютно необхідного Альянсу. В свою чергу, таке оновлення передбачає чотири основних компоненти.

По-перше, необхідно переформулювати рушії планування в Комплексних політичних настановах як основу нової Стратегічної концепції. Це передбачає модернізацію статті 5 як частини нової стратегічної оборонної архітектури (яка включає протиракетну оборону, кібер-захист і роль ядерних сил країн Альянсу в новій концепції стримування), і роль збройних сил країн Альянсу (озброєних силами і засобами, необхідними для досягнення стратегічного результату і здатних витримувати тривалі операції) у боротьбі з глобальним тероризмом і розповсюдженням зброї масового знищення.

По-друге, для того, щоб розпочати обговорення Стратегічної концепції, необхідна підтримка на найвищому політичному рівні. Але з цим є проблеми. Необхідність зберегти момент модернізації Альянсу може бути загнана в глухий кут графіком американських виборів. Тому, як мінімум, буде не тільки корисно, але й можливо, узгодити і заново визначити фундаментальні принципи Альянсу в ХХІ сторіччі. В ідеалі, до саміту 2009 року, присвяченого шістдесятій річниці Альянсу, має бути підготовлена Атлантична хартія.

По-третє, необхідно пришвидшити процес реформи планування для того, щоб на основі розвитку необхідних сил, засобів і можливостей НАТО була здатна до 2010 року вести водночас не менше двох великих спільних операцій і шести невеликих операцій. В цьому сенсі модель трансформації має бути адаптована для того, щоб зменшити витрати на одного солдата, оскільки вони не дають можливості збільшити занадто невеликі європейські збройні сили і посилюють зіткнення між можливостями і потужністю. Такі збройні сили потребуватимуть спрощеного процесу інтегрованого оборонного планування, який об’єднає в одну центральну функцію штабну діяльність з оборонного планування й інвестицій в оборону.

По-четверте, велика доба розширення НАТО наближається до свого завершення. Сподіваюсь, що в Бухаресті будуть зроблені важливі кроки в напрямку завершення протягом наступних кількох років історичної місії НАТО з виконання обіцянок, даних народам по обидва боки „залізної завіси” під час холодної війни, відкрити двері для вступу нових членів. Але концепцію партнерства необхідно поміняти. Якщо НАТО має стати стратегічним вузлом безпеки, а вона повинна ним стати, партнерство має забезпечити як стратегічний результат, так і регіональну стабільність. Це означає відкривати двері партнерства для держав-однодумців з усього світу, які бажають взяти участь в стратегічній стабілізаційній місії НАТО. Австралія, Індія, Японія і Південна Корея – це тільки декілька держав, які не прагнуть членства, але мають отримати доступ до базових стандартів планування, які можуть відновити Захід як основу міцної безпеки в добу непевності.

Ефективна безпека означатиме здатність надійної НАТО брати участь в усіх формах об'єднання і на усіх рівнях примусу в партнерстві з іншими важливими організаціями і державними партнерами. Справді, безпека в ХХІ сторіччі – це партнерство. Але розвиток нового стратегічного партнерства передбачає рішучі дії згори донизу, а не поступові кроки знизу догори. Альтернативою цьому є тільки перетворення планування на менеджмент занепаду і ніхто з нас не може дозволити цього собі.

Тільки справжня стратегія, а не бюрократія, здатна по-справжньому визначити пріоритети. Для розробки такої стратегії необхідно мати добре інформоване політичне керівництво, політичну хоробрість і новий стратегічний консенсус в Альянсі, відданому (і готовому інвестувати ) стратегічній ролі, для якої створювалась НАТО.

Ось чому в нову стратегічну добу нам життєво необхідна нова Стратегічна концепція, яка має бути чіткою і рішучою.

Ось чому стаття 5 має бути оновлена як основа військової надійності Альянсу в центрі нової стратегічної архітектури оборони.

Ось чому країни НАТО повинні діяти для того, щоб підсилювати договори про військову рівновагу і нерозповсюдження ЗМЗ потужними можливостями боротьби з розповсюдженням, в тому числі з відповідними системами протиракетної оборони.

Ось чому Альянс мусить створити збройні сили, які прагнуть і здатні виконувати стратегічні завдання завтрашнього дня, а через цивільно-військове лідерство впливати на усі форми сили у сфері безпеки.

У Бухаресті має бути ініційована розбудова по-справжньому стратегічної безпеки, безпеки, що ґрунтується на надійній військовій силі, здатній домінувати в усіх сферах діяльності, пов’язаної з безпекою. Це завдання планування.

Уїнстон Черчілль одного разу сказав: ”Це не кінець. Це навіть не початок кінця. Але це, вірогідно, кінець початку”. Якщо зустріч в Бухаресті підтвердить слова Черчілля, тоді про НАТО можна буде справді сказати, що вона готується до ще одного великого сторіччя безпеки. Тоді Бухарестська зустріч справді виконає своє завдання.

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink