МОВА
В зв'язку з перекладом, українська версія НАТО Ревю виходить он лайн приблизно через два тижня після англійської
ПРО НАТО РЕВЮ
ПРАВИЛА ПОДАННЯ МАТЕРІАЛІВ
ІНФОРМАЦІЯ ПРО АВТОРСЬКЕ ПРАВО
РЕДКОЛЕГІЯ
 RSS
НАДІШЛІТЬ ЦЮ СТАТТЮ ДРУГОВІ
ПІДПИСАТИСЬ НА НАТО РЕВЮ
  

Get the Flash Player to see this player.

Відеодебати: нові ЗМІ - допомога, чи шкода при конфліктах?

Відеодебати НАТО Ревю: Нові ЗМІ і зони конфліктів

Зважаючи на довготривалу традицію дебатів на шпальтах НАТО Ревю, виглядає логічним перетворити їх на більш сучасний засіб спілкування в цьому новому виданні.

Отже, це перші (сподіваємось, з багатьох) відеодебати НАТО Ревю. У них, цілком доречно, вивчається вплив нових ЗМІ на зони конфліктів і операції.

У них розглядаються такі питання, як наскільки вільними мають бути солдати у своїх розповідях про операції, що будуть опубліковані; яка цільова аудиторія для такої інформації; як військовим найкраще реагувати на такі зміни в сфері звітування про події; і чи виграє Захід опосередковану війну в Інтернеті проти повстанців.

До редактора НАТО Ревю Пола Кінга приєдналися два представника різних сторін цього рівняння: військових і нових ЗМІ.

Від військових – генерал Ван Лун, начальник штабу НАТО в Гейдельберзі, Німеччина, який нещодавно повернувся після минулорічного керівництва регіональним командуванням „Південь” в Афганістані.

Від нових ЗМІ в дебатах бере участь Гейден Г’юїт, засновник liveleak.com, який вже протягом кількох років працює над новими ЗМІ і найсучаснішими військовими питаннями.

Текст цих дебатів невдовзі з’явиться.

Перехід до питання

Вступ до дебатів.

ПОЛ КІНГ, редактор НАТО Ревю: Добрий день і вітаю вас на перших відеодебатах НАТО Ревю. Сьогодні ми обговорюватимемо зміни, що відбуваються у середовищі ЗМІ, і як вони впливають на складні конфліктні ситуації, особливо, з точки зору військових. Величезна кількість веб-сторінок, блогів та постингів в Інтернеті, які показують щоденне життя під час конфліктів в таких країнах, як Афганістан. Постінги надходять від усіх сторін – західних військових, афганців, але також і від талібів та повстанців.

В міру того, як західні країни виділяють ресурси, людей, беруть на себе зобов’язання з метою створення в цих країнах більш вільного суспільства, ми ставимо собі запитання, чи посилення свободи слова військових і тих, хто працює у цих зонах, сприяє чи перешкоджає цим зусиллям?

Ми також питаємо, чи не перешкоджають військовому плануванню репортажі з передової? Чи це гарний приклад свободи в дії?

Хто краще підготовлений до того, щоб розповідати нам про події під час воєнних дій, солдати чи журналісти? І як військові ставляться до розширення медійних технологій під час проведення делікатних операцій?

Зі мною сьогодні двоє видатних представників обох сторін цього рівняння. Перший, генерал Ван Лун, начальник штабу в Гейдельберзі, минулого літа повернувся після служби на посаді командувача регіонального командування „Південь” в Афганістані.

І ще до нас приєднався Гейден Г’юїт, засновник провідних веб-сторінок, на яких розміщується інформація такого типу – LiveLeak.com. На них посилаються широкі кола, від Тоні Блера до Білого дому.

Я хочу розпочати з військових. Генерале Ван Лун, щодо постингів про дії і конфлікт в Афганістані, коли ви були в цій країні, наскільки ви були свідомі цього?

ГЕНЕРАЛ ТОН ВАН ЛУН (начальник штабу в Гейдельберзі): Звичайно, як батько дітей, які також користуються такими інструментами, я свідомий, що солдати користуються Інтернет-щоденниками (блогами) та іншими засобами для того, щоб поділитись з іншими своїми враженнями. Це практично факт нашого життя. Вони таким чином спілкуються. Нині люди замість листів спілкуються електронною поштою, більше того, вони сьогодні ведуть щоденники в Інтернеті, в яких описують свій досвід.

КІНГ: Як ви думаєте, це може бути на користь військових? Чи вони обговорюють на високих рівнях, як цим скористатись?

ВАН ЛУН: Складне запитання. Звичайно, є дуже позитивні і дуже негативні приклади, але річ у тім, що ця інформація доступна і люди обмінюються інформацією, це факт. Ви просто не можете... ви не можете змінити світ. Все є таким, яким воно є.

Нам треба подумати над тим, як скористатись цим на свою користь? Як розповісти молодим солдатам про цей механізм, про те, як реагують на ці Інтернет-щоденники на їхній батьківщині, що думають їхні батьки, коли бачать ці щоденники. А потім ви допомагаєте їм вдосконалити ці щоденники. Ви мусите думати над тим, як управляти делікатною інформацією. Вам треба переконатись у тому, що інформація небезпечна для самих солдатів або для їхніх підрозділів, не потрапить в Інтернет-щоденники, але робити це треба дуже делікатно. Підсилювати позитивні речі і намагатись пом’якшувати негативні.

Яку роль нині відіграє цензура у відносинах з новими ЗМІ?

КІНГ: Отже, чи можете ви сказати, що можуть виникнути такі ситуації, де ви відчували б необхідність у цензурі, в контролі над інформацією, що розміщується у цих Інтернет-щоденниках?

ВАН ЛУН: Знову-таки, я думаю, що цензура – це застаріле слово. Це інформаційні технології, інформаційна доба. Цензура скоріше мусить відбуватись через освіту, через пояснення. Я можу уявити певні ситуації, коли варто на певний час закрити інформацію, багато країн мають такі системи. Наприклад, якщо є втрати, а телефонні лінії і супутниковий зв’язок перекриті, і таким чином певний час інформацію розсилати неможливо, ми можемо забезпечити, що першими про це будуть поінформовані близькі родичі загиблих.

Але знову, на мою думку, набагато важливіше, щоб ми поліпшували просвіту молодих солдатів. Але ми живемо в інформаційну добу. А вони повинні також усвідомлювати, що Інтернет-щоденник, який вони хочуть бачити приватним, таким не є, бо природа Інтернету є публічною.

КІНГ: А є такі освітні програми для солдатів?

ВАН ЛУН: Я думаю, багато країн запровадили такі програми. А нам в НАТО треба виробити систему керування, розумний структурований підхід до цієї діяльності. Але я, без сумніву, всіляко підтримав би таку систему, яка дозволила б солдатам користуватись новими засобами масової інформації, але саме позитивними сторонами цих нових ЗМІ.

У своєму вступі ви зазначили, що існує багато можливостей для просвіти широких кіл громадськості, саме так воно і є. Отже, можна використовувати ці засоби для досягнення величезного позитивного результату.

Хто користується цими веб-сторінками?

КІНГ: Якщо дозволите, Гейден Г’юїт, поправте мене, якщо я помиляюсь, але ваша веб-сторінка не створювалась спеціально для військового постингу, однак виявилась дуже популярною саме в цьому аспекті.

ГЕЙДЕН Г’ЮЇТ (засновник LiveLeak.com): Так, ми не збирались спеціалізуватись саме на ньому, але ми знали, що він матиме велике значення для нашої веб-сторінки.

КІНГ: А вас це не дивує? Ви можете пояснити, чому військові так активно користуються вашою веб-сторінкою?

Г’ЮЇТ: Я вважаю, що коли ви створюєте певне середовище, де люди знають, що це не розважальна веб-сторінка, вони більш схильні ділитися серйозними речами, такими як відеоматеріали із зон воєнних дій або з місць бойових операцій.

КІНГ: Вашою веб-сторінкою також користуються таліби і повстанці в Афганістані. Як, на вашу думку, можна порівняти західних користувачів і талібів, хто найбільш просунутий? Хто розміщує більше відео- матеріалів? Які тенденції ви помічаєте?

Г’ЮЇТ: Я хотів би сказати, що маю великі сумніви щодо того, що таліби справді розміщують відео- матеріали на LiveLeak. Вони, як правило, надходять із західних джерел, які в основному відслідковують ці відео- матеріали.

На мою думку, якщо говорити про це як про пропагандистську війну, без сумніву, таліби і повстанці набагато ефективніше глобально поширюють свою точку зору, вони це роблять дуже, дуже швидко. Набагато швидше, ніж спроможна наша система передавання інформації з цих регіонів. І вони, очевидно, дуже спритно поширюють відеоматеріали.

КІНГ: А ви відмічали розвиток цих відеоматеріалів з часом, в плані стилю або змісту? Це рухома мішень?

Г’ЮЇТ: Якість виробництва, якщо можна так сказати, дещо покращилась. Вони більше користуються анімаційною графікою, тривимірною графікою, титрами. Їх завжди супроводжує релігійна пісня, що прославляє Аллаха.

Як приклад я можу навести тенденцію до зменшення демонстрації насильства над особистістю, а збільшення уваги до військових цілей, що стоять за ним, бо аспект насильства проти особистості вже не працює. Ніщо не відвертає людей від перегляду так, як це. Це на людей просто не діє. Тому вони дедалі активніше і дедалі частіше почали зображувати свою діяльність як операції військового характеру.

Як нові ЗМІ можна порівняти зі старими?

КІНГ: Судячи по тому, що ви завантажуєте, ви, безперечно, є вільною організацією масової інформації без тих обмежень, які можуть мати провідні ЗМІ. А провідні ЗМІ ведуть запеклі дебати щодо того, що можна показувати широкій аудиторії. Про що ви думаєте перед завантаженням матеріалу, а також коли було завантажено щось, що, на вашу думку, може негативно вплинути на солдатів в окопах?

Г’ЮЇТ: Досить часто присутні певні запобіжники. На відміну від провідних ЗМІ, які передають новини безпосередньо до вашої оселі, для отримання інформації зі сторінки LiveLeak людина має увійти, прочитати опис, натиснути на посилання, підтвердити, що вона достатньо доросла, тобто вже є певні запобіжники, бо люди знають, що вони збираються дивитись.

Що стосується солдатів, я думаю, що якщо справді має місце порушення оперативної безпеки, вони дуже швидко про це дізнаються і звернуться до нас із проханням забрати це відео зі сторінки. Але відверто кажучи, я дуже рідко чув про таке безпосередньо від солдатів.

КІНГ: А ви можете розповісти нам про ваші зв’язки з військовими. Чи виходили військові на контакт з вами стосовно відеоматеріалів, що є у вашому розпорядженні?

Г’ЮЇТ: Американські військові, точніше їх підрозділ засобів масової інформації, розміщують свої матеріали на LiveLeak, вони мають свій канал. Чесно кажучи, інших контактів небагато, за винятком того, що в минулому я надавав їм відеоматеріали для навчальної роботи.

У який спосіб найкраще контролювати повідомлення?

КІНГ: Ви працюєте з новими ЗМІ з самих ранніх етапів їх розвитку. Як реагували на них військові на самому початку, коли це було нове явище?

Г’ЮЇТ: Так само, як і урядові кола – вони були охоплені жахом. Знаєте, ми вже не контролюємо інформацію. На ранніх етапах інформація, що оприлюднювалась, не була такою вже делікатною, просто сам факт того, що це відбувалось неконтрольовано і вони нічого не могли з цим зробити, викликав жах.

Отже, цілком зрозуміло, що після такого тривалого періоду, коли ви мали спеціальні процедури, раптом з’являється нова технологія, це шокує.

КІНГ: Генерале Ван Лун, можливо ви розповісте нам, як цей шок проявився у війську?

ВАН ЛУН: Це тільки частина шоку. Давайте будемо реалістами. Річ у тім, що нам доводиться мати справу зі ЗМІ, з тим, що обмін інформацією стає важливішим за захист інформації. Ми дискутуємо так само, коли говоримо про обмін інформацією – секретною інформацією.

Існує потужна тенденція не розкривати інформацію через те, що може бути порушена безпека, і ми дискутуємо з цього приводу. Можливість порушення оперативної безпеки, чого ми всіляко прагнемо уникнути, не повинна перешкоджати нам в отриманні усіх позитивних результатів від цього. Ми мусимо розпочати усвідомлювати, що дуже відкриті веб-сторінки дають нам набагато більше можливостей, але, можливо, варто мати й дещо захищені веб-сторінки.

Я можу прийти до свого банку в Нідерландах, скористатись карткою, вставити її в машину, набрати номер, я увійду в закриту мережу і можу переказувати гроші з одного місця до іншого. Якщо ми довіряємо це банкам, чому ми не можемо розміщувати деяку інформацію?

Я наведу приклад: боротьба з імпровізованими вибуховими пристроями. Загроза від цих пристроїв є, очевидно, найбільш важливою загрозою, з якою ми маємо там справу. Те, що ми дізнаємося про них, як вони працюють, надзвичайно важливо. Тепер, якщо говорити про нові ЗМІ, скажімо, молодий сержант в Афганістані мав справу з таким пристроєм і він розповів про свій досвід на закритій веб-сторінці, а якийсь сержант у Нідерландах, Штатах, або у Британії має безпосередній доступ до цієї захищеної сторінки і він каже: „Отакої, бач, що робиться там в Афганістані. Це треба включити в нашу підготовку”.

Це надзвичайно корисні можливості нових ЗМІ, якими ми повинні користуватись. Але за останні десять років військові пройшли через таку кількість змін, що інколи вони чинять опір цим змінам і цей спротив змінам може стати проблемою.

Складні операції, такі як в Афганістані, змушують нас швидко навчатись. Трансформація НАТО зайшла так далеко, що в мене немає сумнівів у тому, що ми зможемо з нею упоратись. Мене особисто це не хвилює.

Але ж існує й інший бік, і це означає, що ми повинні просвітити людей, що заходять на ці сторінки, пояснювати їм, з якої точки зору ці щоденники пишуться, бо тут є безперечна небезпека. Молода людина, чоловік або жінка, якій довелося вперше в житті бути під вогнем і стріляти у ворога, переживає таке потрясіння, що тепер усе, що він або вона викладає у своєму веб-щоденнику повністю зосереджено на цій надзвичайно важливій події.

І до того ж, якщо дивитись на це зсередини вашої країни, виглядає так, що війна в Афганістані ведеться цілодобово 7 днів на тиждень, що не відповідає дійсності. Дев’яносто дев'ять відсотків роботи, яка ведеться – це відбудова і стабілізація цієї країни. Але є й бойові операції.

КІНГ: Дозвольте мені поставити вам запитання про систему командування, бо очевидно, що у війську за зрозумілих причин чітко контролюється хто, коли і що знає. Але тепер, коли є солдати найнижчого військового рангу, які розкривають інформацію, як ви кажете, на відкритих веб-сторінках, і її може бачити увесь світ, як це вписується у систему командування, яка дуже чітко і жорстко визначається для певної операції?

ВАН ЛУН: По-перше, у нас найкращі солдати у світі. Ви можете бути абсолютно в цьому впевнені. Вони надзвичайно гарні, і дуже, дуже професійні солдати. Я довіряю своїм солдатам. Немає причини не довіряти. Звичайно, це те, що я раніше назвав системою керівництва. Ми повинні думати над тим, як, в разі якщо вони роблять помилку, нам сказати їм: „Не дуже розумно ти робиш, перероби, зроби краще наступного разу”. Ми зосереджені на цьому.

Але на усіх рівнях командування ми мусимо виконувати управління місією, це означає, що я несу свою відповідальність, підпорядковані мені полковники несуть свою відповідальність, а солдат має свою. Інколи ми називаємо його ”стратегічний капрал”... Ми знаємо, що він існує, ми знаємо, що його дії мають безпосередній вплив, бо там може бути телекамера, політик, або навіть юрист, який стежить за його діями.

Отже, мусимо забезпечити цих стратегічних капралів усім необхідним для виконання своєї роботи. І сюди входить і довіра до них, якщо вони викладають щось у веб-щоденниках.

Ці веб-сторінки використовуються для освіти чи розваг?

КІНГ: Я хотів би поставити вам обом одне й те ж саме запитання: „Як ви думаєте, те, що розміщується в Інтернеті і миттєво відкривається тими, хто знаходиться в полі, воно вважається більш повчальним, чи більш розважальним у даний момент?

ВАН ЛУН: Цікаве запитання. Я бачив солдатські веб-щоденники, які, на мою думку, були дуже повчальними, які показували дуже об’єктивну картину того, що відбувалося, які давали людям змогу дізнатися як усе це виглядає насправді, і наскільки важкою є ця робота. Я також бачив деякі веб-щоденники, які були...менш повчальними, які скоріше розважали. Я думаю, що теж саме стосується Інтернету. Якщо ви зайдете в Інтернет і пошукаєте щось, чому ви хочете навчитись, то ви побачите, що щось більш ефективне, а щось менш. І для того, щоб зробити власний вибір, вам потрібна нова інформація.

КІНГ: Гейден Г’юіт, ваша думка?

Г’ЮІТ: Я думаю, тут питання не тільки в ЗМІ, а і в аудиторії. Це як телебачення – одна людина з чогось робить висновок, а інша тицяє пальцем і сміється.

Отже, завжди знайдеться хтось, хто щось візьме для себе з повідомлення, але гарантувати, що це буде освітнє відео, неможливо, бо є люди, які просто не бажають навчатись. Але для мене найбільш позитивним аспектом цих відеоматеріалів є те, що вони розповідають нашому поколінню і молодшим поколінням про те, чим є війна насправді, бо, на мою думку, ми значною мірою втратили відчуття цього.

Як вони впливають на місії?

КІНГ: Тут є наступне запитання, з точки зору ефекту від перегляду цих відеоматеріалів, читання веб-щоденників, як ви думаєте, реалії війни впливають на рівень підтримки місій? Як ви думаєте, люди будуть більше підтримувати дії НАТО в Афганістані або менше підтримувати, бо вони бачать справжні реалії війни?

Г’ЮЇТ: Як відомо, будь-яка палка має два кінці, чи не так? Я думаю, якщо люди мають таке стерилізоване уявлення про воєнні дії, яке нам часто нав’язують провідні ЗМІ, або хтось інший, а потім вони чують про те, що ми воюємо з неефективним ворогом і маємо велику перевагу і дивляться відео про висотне бомбардування, а ми продовжуємо нести людські втрати, люди заплутуються.

Я думаю, що ці відеоматеріали несуть до домівок жорстоку правду про війну, яку люди не можуть, або не хочуть самі випробувати на собі. І це реальне життя.

Це може викликати у вас жах і ви припините підтримувати війну, але принаймні вам відома реальна ситуація. Це молоді люди, яким безпосередньо загрожує смерть, постійно загрожує. Це не просто якась бомба з лазерним наведенням, скинута з висоти казна кількох тисяч метрів.

КІНГ: Генерале, ваша думка?

ВАН ЛУН: Вона двобічна. Перше, важливо пояснювати широким колам ті реалії, які очікують солдатів в полі. Не тільки жорстокі реалії бойових операцій, а й що вони роблять на допомогу афганській армії. Як вони співпрацюють з афганською армією, як вони допомагають впроваджувати проекти з будівництва.

Але, з іншого боку, звичайно, існує одна з найбільших проблем Афганістану – населення, яке не має вільного доступу до інформації. Ми повинні надати нашій аудиторії вільний доступ до інформації і дати змогу виробляти свою думку. І ми зацікавлені у тому, щоб ця інформація була якомога зрозумілішою і чіткою.

Не в наших інтересах приховувати інформацію, а потім, ну... Я не думаю, що нам варто займатись рекламуванням того, що ми робимо в Афганістані, але ми мусимо забезпечити розуміння людьми усієї складності і величезної важливості цього.

Їхня цільова аудиторія та ж сама, що й у традиційних ЗМІ?

КІНГ: Що стосується аудиторії – ви обидва її згадували – я хотів би запитати вас, на кого спрямована ця інформація? Очевидно, ми маємо справу з двосічним мечем, який ми вже згадували, що складається, з одного боку, з глядачів-платників податків із західних країн, які надсилають свої війська, які оплачують цю війну, і, з іншого боку, з талібів, повстанців, які прагнуть найняти ще більше бійців.

Гейден, я хотів би спочатку звернутись до вас. Як ви думаєте, ваша аудиторія поділена порівну? Як ви вважаєте, що превалює аудиторія з певних країн?

Г’ЮЇТ: Аудиторія в основному західна. В цьому немає сумніву. Це західний веб-сайт. Очевидно, що на протилежному веб-сайті ситуація буде іншою, я так думаю.

Я вважаю, що усі ЗМІ мають пропагандистську цінність і ви можете використовувати ЗМІ тієї чи іншої сторони для доведення вашої точки зору.

Сьогодні, якщо взяти ЗМІ талібів, ви можете сказати: „Подивіться, хіба вони не кровожерливі убивці?”, а, з іншого боку, можна сказати, що вони хоробрі борці за свободу. Практично те ж саме можна сказати про наші, західні сили. Ви можете використати будь-який засіб масової інформації для доведення вашої точки зору, перекручуючи його. І, на мою думку, це занадто поширене явище.

Як сказав генерал, ми не бачимо достатньо інформації про позитивні речі, які відбуваються в Афганістані. Чому немає бліц-прориву ЗМІ? У наші дні зовсім не дорого коштує такий прорив у нових ЗМІ. Ми мали б бачити набагато більше такого. Люди повинні знати правду про те, що відбувається у країні. Бо люди в основному знають, що ведуться часті бої, часто застосовуються імпровізовані вибухові пристрої, часто стріляють з РПГ і коїться дуже багато насильства. Ми взагалі не бачимо нічого позитивного.

КІНГ: Але на LiveLeak у вас є більш конструктивні, менш насильницькі, менш вибухові відеоматеріали. Чи не бачите ви, що вони користуються не меншою популярністю, що людей цікавлять такі сюжети?

Г’ЮЇТ: Будемо реалістами. Якщо у відеоматеріалі є щось смажене, люди прагнутимуть це подивитись. Це цілком природно. І, звичайно, цікава річ, яка мені подобається в більш позитивних відеоматеріалах, це те, що вони викликають більш цікаві дебати, як я вважаю. Якщо відео присвячене бойовій операції, дискусії чітко поляризовані. Одні "за", інші "проти", залежно від того, яка сторона показала відео.

Якщо мова йде про відбудову і миротворчу діяльність, дебати часто нівелюють цю поляризацію і люди можуть подумати, що це дещо цинічно, або це постановка, бо ми дуже нечасто це бачимо. Отже, ви дивитесь це незвичне відео і думаєте...” Звідки це? Це що, насправді?” Це може бути просто солдат, що роздає дітям цукерки, але я думаю, що нам потрібно краще усвідомлювати позитивні аспекти діяльності НАТО, особливо в Афганістані.

КІНГ: Генерале, ми тут говорили про провідні ЗМІ. Чи не вважаєте ви, що нові ЗМІ є додатковим інструментом, чи, можливо, вони прийшли на зміну, можливо, це дозволяє вам оприлюднювати те, у висвітленні чого провідні ЗМІ не так зацікавлені?

ВАН ЛУН: Звичайно. Те, що наші солдати розміщують у нових ЗМІ і у веб-щоденниках, є додатковим джерелом інформації. Якщо ви можете її використовувати... робіть. Я вагаюсь вживати слово „використовувати”, бо це щось природне, це те, що має місце, інформація поширюється.

Але це дає змогу ознайомитись з реальною ситуацією. Це дозволяє керівникам розібратись з тим, що це означає насправді, через що доводиться пройти солдату, для того, щоб краще розуміти цю дуже складну роботу. А якщо ви потім поєднаєте це з іншими ЗМІ, які вже дещо організовані, використовуйте нові ЗМІ для того, щоб пояснити, чому це так важливо, де ви можете побачити зв’язок між афганським баченням історії про Афганістан і західним баченням. Тоді ви можете їх поєднати і це стане дуже ефективним інструментом.

І звичайно ми мусимо уникати пастки зловживання новими ЗМІ, як інколи це свідомо роблять таліби. Вони організовують напади із застосуванням саморобних вибухових пристроїв. Потім знімають їх на відео і беруть гроші за такі відеострічки. Отже, якщо ці хлопці роблять гарненьке кроваве відео, вони гребуть великі гроші, і все це спотворює правду про цей конфлікт.

Але, звичайно, ми не можемо забувати про це. Отже, ми повинні розпочати озброюватись для боротьби з цим, для дискредитації такої інформації. Для реагування на те, що може відбуватись у нових ЗМІ.

Ми дуже добре вміємо реагувати на те, що трапляється в звичайних ЗМІ, але усе ще відпрацьовуємо реагування на те, що відбувається у нових ЗМІ.

КІНГ: Гейден Г’юїт, чи можете ви пояснити, які зв’язки ви маєте з провідними ЗМІ? Як вони користуються вашими послугами, якщо користуються?

Г’ЮЇТ: Мені казали, від багатьох людей зі ЗМІ я чув, що багато служб новин регулярно продивляються мою сторінку і якщо бачать цікаву історію, вони можуть зв’язатись з автором, або просто беруть її і використовують.

Я думаю, що нас відрізняє від провідних ЗМІ те, що вони зазнають тиску, якого ми не знаємо. Їх дуже легко змалювати величезним жахливим монстром, поганим на 100 відсотків. Але це не так. Вони перебувають під комерційним тиском, політичним тиском, якого ми просто не знаємо. Вони обмежені в кількості історій, які можуть показати за обмежений період часу. У нас немає такого обмеження.

І нам набагато легше демонструвати свою неупередженість, бо ми не маємо апелювати до однієї специфічної аудиторії, що притаманно самій природі комерційного телебачення. Дехто чудово порається. Ми працювали з деякими і вони справді відверті. А інші відчувають певну загрозу з боку Інтернету і нових ЗМІ і розповідають різні історії про наш веб-сайт. Це фактично теж саме, що й мати справу з будь-якою великою корпорацією.

КІНГ: Чи не спостерігається певне об’єднання, чи поки що усе йде паралельно?

Г’ЮЇТ: Я думаю, що Інтернет і нові ЗМІ стануть більш організованими. Багато сайтів корпоратизуються. Я вважаю, що провідним ЗМІ необхідно багато попрацювати для того, щоб позбутись зайвого жиру і вийти на рівень готовності діяти у світі нових ЗМІ, якщо вони справді цього хочуть.

Я бачу їх скоріше як два різних потоки інформації. Я не думаю, що є потреба бачити в них конкурентів, чи бажати, щоб вони злились. Це просто два абсолютно різні потоки. Провідні ЗМІ можуть бути чудовим засобом доведення нових речей до уваги людей. А потім, якщо вони захочуть розібратись у деталях, чи вивчити конкретну історію, вони зможуть переключитись на нові ЗМІ.

Чи немає небезпеки втоми від інформації?

КІНГ: Можу я запитати вас обох про питання, яке вже піднімали, про те, що інформація нині очевидно більш обширна, вільна, частіша, ніж це було 10-15 років тому. Ми також маємо війну в Афганістані, і це дуже гаряча тема.

Чи вас турбує, я спочатку звертаюсь до вас, генерале, чи вас турбує, що існує небезпека інформаційної втоми і вироблення...надання такої великої кількості інформації може призвести до нечутливого ставлення до війни?

ВАН ЛУН: Звичайно. До речі, це можна спостерігати у багатьох зонах конфліктів, коли після певного часу провідні ЗМІ очевидно втрачають інтерес. Так буває. Я не думаю, що таке невдовзі трапиться в Афганістані, бо поки що дуже багато чого відбувається, що приваблює увагу.

Але тут нові ЗМІ будуть додатковим джерелом інформації, ще однією сферою, в якій ви можете щось пошукати.

Я також зауважу, що для прийняття рішень в тому середовищі, в якому ми перебуваємо зараз, обсяги інформації, а особливо сфери, з яких вам потрібна інформація, стають дедалі більш різноманітними. Якщо за старих часів мені в основному було потрібно знати, де знаходиться ворог і де знаходимося ми, нині цього вже недостатньо. Мені треба знати все про населення, про його мотивацію. Мені треба знати, що наші супротивники викладають у веб-щоденниках, бо так я буду знати, як вони впливають на населення.

Мені потрібно знати, що роблять НУО (неурядові організації), для того, щоб наші операції не суперечили їхнім діям. Отже, необхідно мати набагато більше інформації найширшого характеру, а також це автоматично означає, що необхідно зосередитись і на власному рівні. Як я вже казав, генерал не має можливості особисто втручатись у те, що робить солдат в окопі, бо йому необхідно доглядати і за іншими сферами.

Отже, він мусить довіряти солдатам і командирам взводів. Він має бути впевнений у тому, що вони добре розуміють свою роботу. І це стає схожим на наше суспільство – дуже диверсифіковане.

КІНГ: Гейден Г’юїт, небезпека інформаційної втоми?

Г’ЮЇТ: Я думаю, що її скоріше може викликати щоденне розповсюдження тільки відшліфованого і вихолощеного матеріалу. На мою думку, матеріал, який розповсюджують солдати, має набагато більш особистий характер. Це особиста думка, особистий досвід, і люди можуть кожного дня ознайомитись з поглядами інших осіб. Тому мене не дуже турбує перспектива інформаційної втоми, якщо говорити про нові ЗМІ.

Чи можуть нові ЗМІ принести користь Афганістану?

КІНГ: Генерале Ван Лун, якщо дозволите запитати про суспільство, яке ми обговорюємо, яке ви згадували. Це, очевидно, суспільство в Афганістані, де низький рівень освіти. Електроенергія постачається ненадійно.

Як може населення Афганістану скористатись цими новими ЗМІ, їх розвитком?

ВАН ЛУН: Зараз, майже ніяк. Рівень неписьменності – 80 відсотків. Найважливіша річ, яка може призвести до радикальних змін в Афганістані – це освіта. Тоді люди зможуть шукати інформацію, збирати інформацію. А якщо ви можете збирати власну інформацію, ви може формувати свою думку, а тоді набагато важче відносно дешевими розмовами переконувати групи людей ставати терористами.

Отже, ми маємо забезпечити доступ до інформації, і першим кроком в цьому напрямку безперечно є освіта. А доки цього не станеться, будь-що, що ми можемо зробити, допомагаючи їм отримати інформацію, буде надзвичайно корисно.

Наприклад, роздача радіоприймачів. Просте радіо, інколи з невеликим генератором, або на батарейках, надзвичайно ефективне. Воно дозволяє людям почути думку інших людей і таким чином формувати свою.

Що ми можемо порадити для вдосконалення цієї роботи?

КІНГ: І, Гейден, я хотів би завершити інтерв'ю запитанням про порівняння відеоматеріалів, які розміщуються на LiveLeak. Ви безперечно дивитесь ті, які надходять від повстанців, талібів, або близьких до них довірених осіб, і ви дивитесь ті, що надсилають військовослужбовці. Це дозволяє вам надавати рекомендації військовим щодо підвищення ефективності їх відеоматеріалів. Що ви їм порадите?

Г’ЮЇТ: Їх дуже важко порівнювати, бо таліби роблять відеоматеріали, які ідеально підходять для тих людей, впливати на яких вони прагнуть. На відміну від пропаганди старих часів, вони не спрямовані на нас, на те, щоб налякати генерала тощо. Вони розраховані на людей, які вже вірять в це, можливо на те, щоб посилити цю підтримку.

Вони роблять ці відеоматеріали саме для такої цільової аудиторії.

Нам, західним країнам, зробити це набагато важче. Західні країни мають кращий доступ до інформації. Ми набагато краще розуміємо, як пропаганда діє в цілому. Ми краще знаємо, як працює пропаганда і тому менше піддаємось її впливу.

Я думаю, що має бути певний рівень оперативної безпеки і подібних речей, прозорості і відкритості, бо люди цього очікують і вони завжди бачать, коли цього немає. І хоча це революції не викличе, проте посіє ще декілька зернин недовіри.

Отже, знову питання відкритості. І прозорість, скрізь, де це можливо, буде найкращим способом підходу НАТО до нових ЗМІ, без сумніву, якщо ви прагнете перемагати у, якщо можна так сказати, цифровій війні он-лайн.

КІНГ: Щось хочете сказати з цього приводу, генерале?

ВАН ЛУН: Я повністю згоден.

КІНГ: Добре. Генерале Ван Лун, Гейден Г’юіт, дуже вам дякую.

Поділись цим:     DiggIt   MySpace   Facebook   Delicious   Permalink