Спеціальна рубрика
Досвід солідарності в Альянсі
16 березня 1999 року, штаб-квартира НАТО: підняття польського прапора під час церемонії вступу Чеської Республіки, Польщі і Угорщини до Північноатлантичного альянсу. (© NATO)
Лех Валенса згадує про події, пов′язані зі вступом Польщі в НАТО десять років тому.
Шлях Польщі та інших країн колишнього Східного блоку до членства в Північноатлантичному альянсі був довгим і непростим, на цьому шляху ми подолали немало перешкод.

Найбільшою перешкодою було те, що психологічно Захід не був готовий прийняти нас. Після 1989 року в державах Заходу досить довго продовжували панувати конфронтаційні підходи, характерні для минулих часів. На Заході ніяк не могли усвідомити, що геополітичне середовище докорінно змінилось і що почалась нова епоха, символічним початком якої було знищення залізної завіси: епоха, де виникли нові правила існування глобального світу, в якому ми живемо дедалі ближче один до одного.

Захід не відразу усвідомив, що процес розширення не має бути спрямований проти будь-кого, що він має стати інструментом вирішення нових глобальних проблем. Він також мав стати сучасною ознакою міжнародної солідарності. За часів холодної війни і протистояння між двома системами переважав такий підхід: все, що добре для нас, має шкодити нашому супротивнику; і навпаки: все, що на користь супротивнику, має завдавати нам шкоди. Статистики це називають “грою з нульовим загальним підсумком”. У грі в карти, наприклад, виграти можна не більше, ніж програє інший.

Однак у політиці існують інші правила. Є випадки, коли обидві сторони залишаються у виграші. В умовах нового історичного періоду це правило набуває нового важливого значення.

Той раунд розширення Альянсу, як, сподіваюсь, і наступні, відбувся не для створення загрози, а для того, щоб не залишилось місця для конфронтації, щоб забезпечити контроль над ситуацією і розширити зону безпеки. Оскільки “нічия земля” – це найгірше, що може бути. “Нічия земля” в усіх викликає спокусу захопити її. Вона перетворюється на яблуко розбрату, а розбрат може швидко перерости у конфлікт.

Чи можемо ми вважати, що тепер перебуваємо в абсолютній безпеці? Звичайно ж, ні. Все ще існують осередки комунізму на Кубі і в Північній Кореї. Та й не тільки зовнішні загрози існують у сучасному світі. Чорнобильська катастрофа показала, яку загрозу навколишньому середовищу можуть становити наші технології, а таким загрозам не потрібні ні паспорти, ні візи. Щоб реально оцінити їх масштаб, необхідно мислити глобальними категоріями. Світ без кордонів, в якому ми зараз живемо, повинен керуватись максимально точними правилами і необхідними засобами управління. І це також одне із завдань Альянсу. Чим більше країн він об′єднує – тим краще він виконує це завдання.

У політиці існують інші правила – є випадки, коли обидві сторони залишаються у виграші
Розширення НАТО не було і не буде направлене проти будь-кого. Зараз немає підстав згадувати стару примовку “Американські хлопці вмиратимуть за Гданськ”. Навпаки, якби не продовжився процес розширення, ситуація могла б скластись таким чином, що знову відродились би колишні блоки і виникли б підстави для конфронтації. Отоді хлопцям і довелося б гинути. Ми не можемо цього допустити. Я живу в Гданську і я не хочу, щоб хто-небудь вмирав за моє місто.

Коли Польща та інші країни приєднувались до НАТО, дехто вважав, що розширення означатиме збільшення витрат, які стануть тягарем для американських або західноєвропейських платників податків. Цього не сталося, оскільки рішення щодо подальшого розширення Альянсу було передусім політичним кроком.

Це не означає, що розширення не викликало ніяких економічних наслідків. Але давайте розглянемо їх уважніше. Економічні наслідки можна спостерігати у польських збройних силах. Бажають вони того чи ні, їм необхідно модернізуватись і цього не уникнути будь-яким військовим силам, оскільки оснащення досить швидко стає застарілим і перестає відповідати вимогам Альянсу. Доводиться купувати нове обладнання. Питання в тому, де саме ми його купуємо – в Росії чи в Сполучених Штатах.

Будь-яка відповідь на це запитання має грунтуватись не тільки на політичних чи економічних міркуваннях. Треба також враховувати, яка країна зароблятиме на експорті, чиї робітники отримають замовлення, роботу і заробітну плату. Процес розширення є вигідним для американських і західноєвропейських підприємців, робітників, отже, і для платників податків. Ми живемо в глобалізованому світі, у світі дедалі більшої взаємозалежності. Отже, усі переваги є, зрештою, взаємними і багатосторонніми. Я не буду тут аналізувати політичні та військові аспекти цих переваг.

Нині, коли минуло десять років з часу прийняття рішення щодо розширення Альянсу, дозвольте мені згадати, якою була тоді ситуація і яке значення мав той раунд розширення, під час якого Польща стала членом НАТО. Хочу нагадати, що виведення радянських військ з Польщі було передумовою нашого членства в Альянсі, оскільки неможливо було прийняти в НАТО країну, на території якої були розташовані іноземні війська, до того ж, війська держави, яка була супротивником Альянсу останні півсторіччя.

Розширення НАТО не було і не буде спрямоване проти будь-кого
Пам′ятаю дуже емоційний момент, коли 17 вересня 1993 року (дуже символічна дата) останній російський солдат залишив нашу країну. Приблизно с десяток військових чоловіків і жінок, після прощання у дворі Бельведеру (тодішня резиденція президента Польщі), пішли шеренговим кроком через вулицю до російського посольства. Але останній солдат не пішов разом з усіма; коли вони пройшли крізь ворота, він перейшов на звичайну ходу і пішов собі вулицею. Можливо, в тому було щось символічне.

Ще один спогад пов′язаний з так званою Варшавською декларацією, яку Борис Єльцин підписав у серпні 1993 року. Зараз, коли ми вшановуємо пам′ять першого президента Росії, варто загадати цю історію. Він підписав документ і перед камерами і журналістами з усього світу заявив, що Росія не має нічого проти вступу Польщі в НАТО. Захід не усвідомив усієї важливості цієї події, оскільки не був до неї психологічно готовий.

Розуміючи це, росіяни пізніше намагались відмовитись від тієї заяви, але ми міцно тримались за неї ще декілька років, які нам довелось чекати до приєднання до зони безпеки Північноатлантичного альянсу. Проте ми тоді вже ступили на поріг. І, як колись у минулому робітники стояли на порозі, притримуючи двері до свободи, аж доки не розчинили їх навстіж, так і ми, після років важкої праці і боротьби, увійшли в Альянс як рівні серед рівних.

Сьогодні, коли минуло десять років після історичного і пам′ятного рішення щодо розширення НАТО, наші союзники можуть сказати із впевненістю, що це було правильне рішення. Ми, поляки, можемо з чистою совістю сказати, що ми достойно несемо свою частку ноші в Альянсі. Усі разом ми маємо продемонструвати свою рішучість застосувати уроки солідарності на благо усього світу у вирішенні глобальних завдань нової епохи.
...вгору...