НАТО та Європейський Союз: співробітництво і безпека
Урочиста церемонія з нагоди завершення операції СФОР під проводом НАТО та початку операції Європейського Союзу Алтея, Табір Бутмір, 2 грудня 2004 року (© NATO)
Професор Адріан Поп аналізує розвиток відносин між Європейським Союзом та Атлантичним альянсом.
Сучасні загрози пов’язані з численними і дедалі серйознішими ризиками серед яких: міжнародний тероризм, розповсюдження зброї масового знищення, некерованість країн, що зазнали краху державної влади, конфлікти, розв’язання яких зайшло у глухий кут, організована злочинність, злочини в комп’ютерній сфері, дефіцит енергоресурсів, погіршення екології та пов’язані з цим загрози безпеці, природні та техногенні катастрофи, пандемії та багато інших. Щоб ефективно боротися з цими загрозами, необхідно розвивати широке партнерство і взаємодію між НАТО та Європейським Союзом.

Ці дві організації повинні виробити комплексний підхід до питань безпеки і спільно працювати у сфері оборони. Хоча розподіл праці за географічним чи функціональним принципом не видається можливим, у багатьох колах позитивно сприймається ідея того, що деякі зовнішні функції, наприклад підтримання миру в Африці та на Балканах, мають виконуватись під егідою ЄС, а інші, такі як операції боротьби з Талібаном в Афганістані – під проводом НАТО.

Балканські уроки

Одним із прикладів успішного співробітництва у галузі безпеки між НАТО та Європейським Союзом є Охрідська рамкова угода, спрямована на запобігання війні у колишній Югославській Республіці Македонія*. У лютому 2001 року, у розпал міжетнічного конфлікту між силами безпеки країни та озброєними албанськими повстанцями, НАТО і Європейський Союз координували проведення переговорів, результатом яких, у серпні того ж року, стало підписання Охрідської угоди.

Того ж місяця Альянс розпочав 30-денну операцію Есеншіел харвест, спрямовану на роззброєння угруповань етнічних албанців та знищення вилученої зброї. Наступною стала тримісячна операція Ембер фокс, що забезпечувала захист міжнародних спостерігачів, які наглядали за виконанням процесу замирення у колишній Югославській Республіці Македонія*. Пізніше, щоб запобігти поверненню країни у стан конфлікту, Альянс погодився продовжити надання підтримки операції Елайд хармоні, яка проводилась з грудня 2002 по березень наступного року, коли її виконання було передано Європейському Союзу.

Наприкінці березня 2003 року Європейський Союз розпочав першу в своїй історії операцію з підтримання миру – Конкордія, яка стала також першою місією на основі угоди Берлін плюс. У Скоп’є залишився невеликий штаб НАТО, щоб надавати допомогу органам влади країни у реформуванні сектора безпеки та адаптації до стандартів НАТО.

НАТО і Європейський Союз повинні зосередитися на зміцненні ключових сил та засобів, підвищенні рівня оперативної сумісності, координації доктрин, планування, розвитку технологій та оснащення, а також на підвищенні якості навчання і підготовки
Європейський Союз виконував операцію Конкордія до грудня 2003 року, а в її продовження започаткував цивільну поліцейську місію – операцію Проксіма, яка тривала до кінця 2005 року. Під час операції керівники сил поліції ЄС співпрацювали зі своїми колегами з колишньої Югославської Республіки Македонія*. Вони також надавали допомогу в реформуванні Міністерства внутрішніх справ країни та сприяли забезпеченню інтегрованого прикордонного контролю.

Ще один позитивний приклад – це Боснія та Герцеговина. У грудні 2004 року Альянс закінчив свою 9-річну операцію Сил втілення (IФОР) та Сил стабілізації (СФОР) і передав свої повноваження щодо цієї роботи Європейському Союзу, під проводом якого шеститисячний контингент відразу розпочав операцію Алтея.

Як і у випадку операцій у колишній Югославській Республіці Македонія*, заступника Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО у Європі було призначено командувачем операції Алтея і він діяв під політичним керівництвом Комітету ЄС з питань політики й безпеки.

Штабний компонент НАТО і нині залишається у Сараєві, щоб надавати допомогу керівництву Боснії та Герцеговині у здійсненні оборонної реформи, виконанні певних оперативних завдань щодо боротьби з тероризмом та затриманням осіб, які звинувачуються у військових злочинах, а також для координації розвідувальних заходів із Силами ЄС (ІЮФОР). Діючи на основі того ж мандата, що і СФОР, сили ЄС водночас відрізняються більшою організаційною гнучкістю, а також тим, що займаються боротьбою з організованою злочинністю і мають зв’язок з національною поліцією.

Розвиток оборонних сил та засобів

Щоб забезпечити подальший розвиток співпраці, НАТО і Європейський Союз повинні зосередитися на зміцненні ключових сил та засобів, підвищенні рівня оперативної сумісності, координації доктрин, планування, розвитку технологій та оснащення, а також на підвищенні якості навчання і підготовки.

Оголошення про досягнення Силами реагування НАТО (СРН) цілковитої оперативної готовності, зроблене на Ризькому саміті 2006 року, ознаменувало важливий поворотний етап в історії Альянсу. Нині Сили швидкого реагування НАТО готові до виконання повного комплексу операцій у будь-якому куточку світу.

З 2004 року, коли було розроблено план створення як національних, так і багатонаціональних Бойових груп, цей напрям роботи є одним із головних завдань у контексті Європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). До складу кожної з цих загальновійськових формувань входить 1500 військовослужбовців. У будь-який час дві з цих груп перебувають у стані готовності й можуть терміново розгортатися Європейським Союзом у будь-якому регіоні для реагування на кризові ситуації. Однак для реалізації потенціалу Бойових груп необхідно приділити більше уваги розв’язанню проблем координації діяльності військових та цивільних структур.

Усвідомлюючи, що між СРН та Бойовими групами може відбутися небажане дублювання зусиль, НАТО і Європейський Союз працюють над тим, щоб ці формування доповнювали, а не повторювали дії одна одної. Існуючі програми інвестицій та закупівель не задовольняють потреби сучасних багатонаціональних сил. Ролі НАТО та ЄС у цій галузі мають бути взаємодоповнюючими, а співпраця між двома організаціями повинна забезпечувати військових необхідними матеріально-технічними засобами на основі ефективного співвідношення ціни та якості.

Розвиток глобального партнерства

Уроки балканських операцій та глобальний характер сучасного театру оперативних дій вказують на те, що співпрацю між ЄС та НАТО необхідно підняти на новий рівень.

Усвідомлюючи, що після 11 вересня 2001 року рівень глобалізації міжнародної безпеки зростає, Альянс став на незворотний шлях проведення операцій у масштабах, що більше не обмежуються євроатлантичною зоною відповідальності НАТО, як це було раніше. Взявши під своє керівництво операцію Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) в Афганістані, Альянс відкрив двері для політичного діалогу, консультацій та партнерства з впливовими країнами, що розташовані далеко за межами євроатлантичного регіону, зокрема Австралією, Новою Зеландією та Пакистаном.

Роль Європейського Союзу як міжнародного гравця також стає дедалі помітнішою. Організація бере участь у врегулюванні військових та цивільних конфліктів, у реформуванні структур безпеки, забезпеченні верховенства права, сприянні контролю кордонів як з безпосередньо сусідніми, так і з більш віддаленими від ЄС країнами. Географія діяльності ЄС включає не лише Балкани, Кавказ, Східну Європу, Середземномор’я та Близький Схід, а й досить віддалені країни, такі як Демократична Республіка Конго (ДРК) та Індонезія. Коли в середині 2006 року у ДРК було розгорнуто сили під проводом Європейського Союзу, стало очевидним, що регіон Африки на південь від Сахари стане одним із нових пріоритетів ЄС у сфері безпеки та зовнішньої діяльності.

Розвиток партнерства на глобальному рівні сприятиме формуванню культури співпраці у галузі безпеки між Альянсом та іншими гравцями, подоланню непорозумінь та помилкових уявлень, а також поліпшенню розуміння регіональних умов та особливостей, що дуже важливо для розробки ефективних шляхів розв’язання сучасних та потенційних проблем безпеки. З огляду на дедалі ширшу оперативну співпрацю з географічно віддаленими глобальними партнерами, співробітництво НАТО – ЄС має стати основою міцного євроатлантичного співтовариства.

Проте деякі недавні події часом нагадували “конкурс краси” між двома організаціями. Наприклад, у випадку підтримки операції в Дарфурі, коли співробітництво між НАТО та ЄС відбувалося без застосування механізмів, які можна було використати на основі угоди Берлін плюс. Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер слушно наголосив, що необхідно покласти край подібного роду конкуренції між двома організаціями. Натомість варто забезпечити постійний діалог з питань гармонізації оборонних реформ та співробітництва у галузі перспективного планування, розвитку військових сил та засобів, а також створення гнучких структур комунікації.

У багатьох галузях своєї діяльності НАТО та Європейський Союз мають подібні завдання. Одним із таких прикладів є ситуація у Косові, врегулювання якої вимагає взаємодоповнюючих політичних підходів і створення нових механізмів співробітництва. Згідно з планом спеціального представника ООН Марті Ахтісаарі на зміну Організації Об’єднаних Націй міжнародну присутність у Косові має забезпечити Європейський Союз; сили КФОР, що нині займаються питаннями миру й стабільності під проводом НАТО, можуть бути переведені під егіду ЄС, а Міжнародний цивільний представник (МЦП) Європейського Союзу відповідатиме за реалізацію угоди щодо остаточного статусу Косова.

Виконання нової цивільної місії, що діятиме в межах ЄПБО, відкриє перед Європейським Союзом додаткові можливості для забезпечення верховенства права. Управління Косовим, яке де факто є державою, стане важливим випробуванням спроможності ЄС щодо цивільного врегулювання кризових ситуацій. Результат значною мірою залежатиме від обсягу мандата, що буде закріплений майбутньою резолюцією Ради Безпеки ООН, а також від зобов’язань, які візьмуть на себе країни ЄС.

Ще одна перспективна галузь співпраці НАТО – ЄС на Балканах може з’явитися за умови, що коло питань, які розглядаються на засіданнях міністрів оборони країн Південно-Східної Європи, буде розширене і включатиме планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру, а також якщо перед міністрами внутрішніх справ буде поставлено завдання створити форум для засідань міністрів внутрішньої оборони країн Південно-Східної Європи (МВОПСЄ).

Об’єднання нового форуму з Регіональним центром боротьби з транскордонною злочинністю, який діє у Бухаресті в межах Ініціативи співпраці для Південно-Східної Європи, дозволило б створити організаційну контактну ланку для реалізації скоординованої стратегії НАТО – ЄС на західних Балканах. На додаток така структура могла б застосовуватись для боротьби з контрабандою наркотиками, стрілецькою зброєю та легкими озброєннями, а також з контрабандою людьми.

З огляду на дедалі ширшу оперативну співпрацю з географічно віддаленими глобальними партнерами, співробітництво НАТО – ЄС має стати основою міцного євроатлантичного співтовариства
У разі створення під егідою МВОПСЄ регіонального координаційного центру з питань цивільного захисту, ця структура могла б працювати у тісній взаємодії з Бригадою Південно-Східної Європи (СІБРИГ), що базується у Константі (Румунія). Ще одним регіоном, у якому НАТО та ЄС повинні працювати на засадах взаємного доповнення, є територія Чорноморського басейну. Обидві організації мають тут спільні цілі: забезпечення стабільності, поліпшення економічних перспектив регіону, сприяння реалізації реформ у секторі безпеки, боротьба з незаконною торгівлею людьми, демократичні перетворення.

Однак на даному етапі НАТО та Європейський Союз не мають спільного стратегічного бачення щодо майбутнього чорноморського регіону, а концептуальні розбіжності позицій не дозволяють їм виробити спільний підхід. ЄС, шляхом реалізації Європейської політики сусідства (ЄПС), прагне створити “коло друзів” вздовж свого периметра, який включає і чорноморський регіон. НАТО ж, зі свого боку, розглядає Чорне море як місток до багатого енергоресурсами каспійського регіону і водночас бар’єром захисту від транснаціональних загроз.

Афганістан також відкриває можливості удосконалення співпраці НАТО – ЄС. Країна конче потребує більше поліції, суддів, інженерів, працівників сфери гуманітарної допомоги, радників та адміністраторів з питань будівництва та розвитку. Допомогу у цьому може надати Європейський Союз, а не миротворці НАТО. У листопаді 2006 року Європейська Комісія виділила 10, 6 мільйона євро на підтримку надання послуг та підвищення ефективності управління через Групи з відбудови провінцій (ГВП) під проводом НАТО. У майбутньому, в межах цивільної місії ЄПБО, Місія НАТО в Афганістані могла б отримати додаткову підтримку для забезпечення верховенства права в країні і підготовки національної поліції.

Нові сфери співпраці

Нині терористичні групи та злочинні мережі діють на міжнародному рівні, використовуючи переваги новітніх комунікацій, що дають змогу контактувати в режимі реального часу, сучасні засоби передачі інформації та відносну свободу пересування. У таких умовах вирішального значення набуває співпраця між країнами та міжнародними організаціями, такими як НАТО і ЄС, у протистоянні неправомірним діям, у боротьбі з тероризмом та організованою злочинністю.

Враховуючи потенційну загрозу таких явищ як біологічний тероризм та пандемії, НАТО і Європейський Союз нині працюють над тим, щоб якомога ширше інформувати про це громадськість своїх країн і переконувати їх у необхідності та перевагах співпраці між двома організаціями.

З огляду на обмеженість ресурсів та відхилення пропозиції Європейської комісії зі створення централізованого банку вакцин, Європейський Союз шукає нові шляхи забезпечення взаємодії між країнами-членами. Тим часом НАТО працює над створенням фахового потенціалу для боротьби з цією загрозою, маючи на меті інтеграцію різноманітних медичних центрів у межах централізованих навчань з врегулювання кризових ситуацій. На такому тлі поширюється розуміння того, що дві організації мають ще чимало невикористаних можливостей для розширення діалогу, співробітництва і координації.

Щоб успішно протистояти загрозі біологічного тероризму та пандемій, Європейський Союз і НАТО повинні підвищувати ефективність обміну інформацією та досвідом, приділяти більше уваги питанням врегулювання ризиків, краще аналізувати специфіку поведінки представників інших культур та їх можливу реакцію на певні події, забезпечувати обмін передовим досвідом на міжнародному рівні та підвищувати готовність до ліквідації наслідків подій, пов’язаних з такими загрозами. Щодо організаційного забезпечення, то провідну роль у координації зусиль двох організацій у цій галузі могли б відіграти Європейський центр профілактики та контролю захворювань і Центр НАТО з питань захисту від зброї масового знищення.

Наступна перспективна галузь майбутньої співпраці ЄС – НАТО – енергетична безпека. Для багатьох країн Європейського Союзу значна залежність від зовнішніх джерел енергопостачання давно є об’єктивною реальністю, в той час як для інших вона стане такою уже в найближчому майбутньому. Зі зміною структури енергопостачання зростає глобальний попит на енергетичні ресурси. Поява Китаю та Індії серед економічно найпотужніших держав світу призведе до того, що протягом наступних 20 років світовий попит на енергоресурси зросте майже на 60 відсотків і загострить конкуренцію між країнами, що імпортують енергію.

Необхідно розробляти скоординовані підходи до розв’язання цих проблем з використанням потенціалу та науково-технічного досвіду оборонних структур та військово-промислових комплексів. У цій галузі Альянс має найбільше можливостей знаходити нові відповіді на питання, які диктує життя. Нині НАТО вивчає можливі шляхи зміцнення безпеки мереж енергетичної інфраструктури. Зокрема, недавні переговори з Катаром свідчать про зацікавленість Альянсу у забезпеченні безпеки глобальної системи постачання природного газу.

Отже, перед НАТО та Європейським Союзом постає чимало спільних проблем. Тому поглиблення співпраці, спрямованої на їх розв’язання, було б бажаним для обох організацій.

Необхідно використовувати позитивний досвід минулої співпраці і визначати нові сфери взаємодії. Щоб забезпечити розвиток міцного і комплексного партнерства, НАТО та Європейський Союз мають активізувати практичну співпрацю і краще узгодити між собою програму дій трансатлантичної спільноти.

...вгору...