Десятиріччя Ради євроатлантичного партнерства: особистий погляд
Засідання Ради євроатлантичного партнерства в межах саміту НАТО у Празі, Чеська Республіка, 22 листопада 2002 року. (© NATO)
Роберт Ф. Сіммонс-молодший на основі власного досвіду розповідає про створення та розвиток головного форуму партнерства НАТО
Одним із ключових аспектів трансформації НАТО є розвиток партнерства. У своїй роботі мені пощастило брати участь у цьому процесі на багатьох етапах його становлення.

У 1991 році, по закінченні холодної війни, Альянс створив Раду північноатлантичного співробітництва (РПАС) як засіб налагодження відносин з країнами колишнього Варшавського договору та державами, що утворилися в результаті розпаду Радянського Союзу. Як член Політичного комітету НАТО я брав участь у тодішніх візитах представників НАТО до багатьох країн-партнерів по лінії РПАС, у тому числі до Угорщини, Чеської Республіки, Румунії, Балтійських держав та Росії.

Програма Партнерство заради миру (ПЗМ), яку було започатковано у 1994 році, об’єднала ще більше партнерів у межах широкого кола питань оборонної співпраці, спрямованої, зокрема, на підвищення оперативної сумісності та реформування війська. Але членство в ПЗМ та нові політичні аспекти цієї програми не гармонізувалися з обмеженим підходом до співпраці, передбаченим при формуванні РПАС.

Тому наприкінці 90-х років було створено спеціальну групу під керівництвом тодішнього заступника Генерального секретаря НАТО, завданням якої була розробка політичної структури, що дозволила б розширити коло партнерів НАТО та сферу співробітництва між ними за участю більшості країн Європи. Я представляв Сполучені Штати у складі групи, що займалась розробкою Базового документа Ради євроатлантичного партнерства (РЄАП).

Мета полягала у створенні форуму для політичних консультацій між усіма партнерами, який відповідав би завданням практичної співпраці у межах ПЗМ. Тому ми зв’язали членство в РЄАП з участю у ПЗМ в такий спосіб, щоб ці дві структури були взаємодоповнюючими.

За результатами цієї роботи, 30 травня 1997 року, у Сінтрі, Португалія, міністри держав Альянсу та країн-партнерів ухвалили рішення про створення Ради євроатлантичного партнерства. РЄАП втілює спільну мету та відповідальність, що виходить за межі військових питань оперативної сумісності і базується на фундаментальних спільних цінностях.

Засідання на рівні послів, які щомісяця відбуваються у межах Політичного комітету (ПК) РЄАП, забезпечують регулярний діалог з актуальних питань між усіма країнами-учасницями
Рада сприяла розбудові широкої мережі контактів між політичними лідерами країн євроатлантичного регіону, дипломатами, військовими та державними службовцями, які зараз уже мають досвід спілкування, взаємодії та спільного розв’язання проблем у межах РЄАП.

РЄАП робить значний внесок у формування спільної євроатлантичної культури безпеки на основі поглибленого політичного діалогу та практичної співпраці між членами Альянсу і партнерами. Об’єднуючи у своїх лавах 26 союзників і 23 країни-партнера, РЄАП являє собою авторитетний орган, в якому представлено 49 держав.

Розробляючи Базовий документ, ми ставили за мету створити гнучку структуру, яка могла б еволюціонувати паралельно зі зміною обставин, тому в установчому документі мова йде про “процес, що буде розвиватися через практику”. Ідея полягала у тому, щоб цей орган був відкритий для членства і давав можливість кожній з країн-партнерів індивідуально визначати рівень своєї активності у межах РЄАП.

На додаток до регулярних пленарних засідань на рівні міністрів, послів та на робочому рівні, Базовий документ дозволяє партнерам встановлювати прямі політичні відносини з Альянсом як на індивідуальній основі, так і у складі підгруп РЄАП. За внутрішньою термінологією це визначається формулою “члени Альянсу (16 на той час, а зараз 26) плюс один та плюс “н”.

Політичні дискусії та практична співпраця у межах РЄАП/ПЗМ: У загальному підсумку все це забезпечує здатність ефективно взаємодіяти під час виконання спільних операцій і відкриває можливості для інтеграції країн РЄАП у різноманітних галузях співпраці. Використовуючи ці та інші переваги, Рада євроатлантичного партнерства допомагає своїм членам у зміцненні миру та розширенні зони стабільності.

За десять років свого існування Рада євроатлантичного партнерства допомогла вже десятьом країнам підготуватися до виконання зобов’язань щодо членства в НАТО. Нині цим шляхом ідуть також інші країни-партнери, і цей факт є ще одним доказом того, що двері Альянсу залишаються відкритими.

Рада євроатлантичного партнерства є також унікальним інструментом, завдяки якому країни, що не мають наміру вступати до Альянсу, можуть робити внесок у зміцнення євроатлантичної безпеки, не ставлячи під сумнів свій індивідуальний курс зовнішньої політики та безпеки. Засідання на рівні послів, які щомісяця відбуваються у межах Політичного комітету (ПК) РЄАП, забезпечують регулярний діалог з актуальних питань між усіма країнами-учасницями. Ці засідання також сприяють формуванню спільного мислення та пошуку нових галузей співробітництва.

Аналізуючи діяльність Ради євроатлантичного партнерства за десять років, що минули з часу її створення, можна стверджувати, що результати роботи є справді вражаючими. Практична співпраця у межах РЄАП та ПЗМ зосереджується на підготовці військових НАТО та країн-партнерів до ефективної взаємодії при виконанні спільних завдань.

Тринадцять із 18 країн, що не входять до Альянсу, але беруть участь у операціях під проводом НАТО, є членами РЄАП. Загальна чисельність контингентів дев’яти країн РЄАП у межах операцій Альянсу на Балканах становить майже 2300 військових. А підрозділи дев’яти країн РЄАП у складі Міжнародних сил сприяння безпеці (МССБ) в Афганістані включають близько 780 осіб. Також країни-партнери беруть участь у антитерористичній операції Ектив ендевор, що виконується у Середземному морі.

Одним із аспектів успішного використання організаційних переваг РЄАП було створення політично-військової схеми, що дозволяє країнам, які беруть участь у відповідних операціях НАТО, брати участь у процесі прийняття рішень Альянсу щодо цих операцій. Як Рада євроатлантичного партнерства, так і Група координації політики (ГКП) проводять свої засідання за участю країн, що беруть участь в операціях НАТО. У цьому полягає найбільший успіх організації роботи за формулою “члени Альянсу плюс “н”.

Партнери, що роблять внесок у виконання місій НАТО, беруть участь у складанні періодичних звітів щодо їх виконання та розробці оперативних планів. Багато країн-партнерів, які виділяють свої контингенти для участі в операціях НАТО, бажають брати активнішу участь у цих процесах ще на ранніх етапах прийняття рішень. Кроком у цьому напрямку стала недавня ідея проведення засідань Військового комітету за участю країн, що беруть участь в операціях НАТО.

Після трагічних подій 11 вересня 2001 року РЄАП та ПЗМ слугували організаційною основою для участі країн-партнерів у спільних з Альянсом діях, спрямованих на протистояння загрозі тероризму.

Еволюція Ради євроатлантичного партнерства віддзеркалює потреби та бажання як держав НАТО, так і країн-партнерів, а вектор подальшого розвитку цієї структури був чітко визначений главами держав та урядів на самітах у Празі, Стамбулі і – в недавньому минулому – у Ризі.

Країни-партнери відіграли особливо важливу роль у розробці Документа з питань партнерства, ухваленого на Празькому саміті. На жаль, через суперечки, що виникли між членами Альянсу, час для консультацій з партнерами перед Стамбульським та Ризьким самітами був досить обмежений. Від самого початку було передбачено, що робота РЄАП має базуватися на принципі спільної відповідальності членів Альянсу та країн-партнерів. Але дотримання цього принципу вимагає постійних зусиль, і нам не завжди вдається забезпечити їхню ефективність.

Я повернувся до НАТО як помічник Генерального секретаря НАТО з питань партнерства, коли йшла підготовка до Стамбульського саміту. Особлива увага саміту приділялася країнам-партнерам із регіонів Кавказу та Центральної Азії. Було вирішено призначити представників зі зв’язку з НАТО, які працювали б безпосередньо у цих регіонах і допомагали б країнам-партнерам, географічно віддаленим від штаб-квартири Альянсу. Це було особливо успішне рішення. Представники Альянсу, робочі місця яких у багатьох випадках розміщувалися безпосередньо у приміщеннях міністерств країн-партнерів, суттєво сприяли активізації участі цих країн у роботі РЄАП та виконанні заходів ПЗМ.

Крім того, було вирішено окремо призначити Спеціального представника НАТО для обох регіонів. Цю посаду обійняв я і, працюючи на ній, намагався постійно підтримувати високий рівень політичних контактів з лідерами усіх країн-партнерів, що перебувають у цих регіонах.

Ще важливішим було створення нових інструментів, які дозволяли країнам скористатися мандатом, зафіксованим у Базовому документі РЄАП, для встановлення безпосередніх індивідуальних відносин з Альянсом. Успішне використання Процесу планування та оцінки сил (ППОС), що застосовується у межах ПЗМ, сприяло успішній реалізації військових реформ у державах, які висловили бажання приєднатися до Альянсу, та в інших країнах-партнерах. ППОС допоміг багатьом країнам створити сучасні, ефективні збройні сили, що підлягають демократичному цивільному контролю, та інші оборонні інституції.

За рішенням Стамбульського саміту країнам-партнерам було запропоновано узгодити з НАТО спільні цілі у межах Індивідуальних планів дій партнерства (ІПДП). Ці плани: Для країн-партнерів Індивідуальні плани дій партнерства, що підлягають огляду з боку ПАР, визначають також графік активного політичного діалогу з НАТО; міністри країн-партнерів регулярно запрошуються до Брюсселя для обговорення проблем безпеки та інших актуальних питань. П’ять країн-партнерів, що входять до РЄАП, уже працюють на основі ІПДП, а деякі інші – аналізують можливості розробки таких планів.

Декларація Ризького саміту, проведеного у листопаді 2006 року, наголошує, що для НАТО партнерство залишається однією із незмінних цінностей. Документ підтверджує курс, накреслений попередніми самітами, і спрямовується на виконання пріоритетних завдань Альянсу, пов’язаних, зокрема, з операціями під проводом НАТО та удосконаленням оперативної сумісності з країнами-партнерами. У Декларації підкреслено, що Альянс і надалі приділятиме велику увагу дотриманню країнами-партнерами взятих на себе зобов’язань та підтримці ними цінностей, задекларованих у процесі приєднання до РЄАП та ПЗМ.

Рада євроатлантичного партнерства є унікальним інструментом, завдяки якому країни, що не мають наміру вступати до Альянсу, можуть робити внесок у зміцнення євроатлантичної безпеки, не ставлячи під сумнів свій індивідуальний курс зовнішньої політики та безпеки
Ризький саміт став важливою віхою на шляху розвитку РЄАП та партнерських відносин з країнами Південно-Східної Європи: Боснія та Герцеговина, Чорногорія, Сербія отримали запрошення приєднатися до Ради євроатлантичного партнерства та ПЗМ. Нині ці три країни перебувають у процесі забезпечення цілковитої інтеграції у відповідні структури.

Такі кроки сприяють значному поліпшенню відносин з цими країнами і дозволяють членам РЄАП конструктивно обговорювати усі актуальні питання щодо даного регіону. Запрошення, надані на Ризькому саміті, підкреслюють значення, яке глави держав та урядів країн НАТО надають принципам, зафіксованим у Базових документах РЄАП та ПЗМ. Важливо також, що держави Альянсу зажадали від Сербії, Боснії та Герцеговини беззастережного співробітництва з Міжнародним трибуналом з питань колишньої Югославії.

Одним із головних результатів успіху РЄАП є те, що ця структура слугує прикладом для розробки механізмів партнерства НАТО з країнами-учасницями Середземноморського діалогу, державами Стамбульської ініціативи співпраці із регіону Перської затоки та дедалі ширшим колом інших країн, у тому числі з Афганістаном, Пакистаном, Японією.

Відзначаючи десятирічний ювілей, ми маємо змогу оцінити досягнуті результати. Нині Рада євроатлантичного партнерства є каталізатором внутрішніх перетворень та безпрецедентної за своїм обсягом міжнародної співпраці у галузі безпеки. НАТО, як завжди, залишається рушійною силою цього процесу. Водночас РЄАП та партнерство НАТО в цілому постійно наближаються до ключових функцій Альянсу.

Дивлячись у майбутнє, Рада євроатлантичного партнерства і надалі розвиватиметься відповідно до директив, накреслених Празьким, Стамбульським та Ризьким самітами, а поточний супровід цього процесу буде спрямовано на цілковиту реалізацію потенціалу партнерства. Конче важливим для досягнення цієї мети є зосередження механізму консультацій та практичної співпраці на конкретних пріоритетах країн-учасниць.

В той час як процедури та програми РЄАП стають дедалі ефективнішими і доступнішими, країни-члени цієї структури приділяють значну увагу аналізу та визначенню пріоритетності питань, що потребують вирішення. Але члени Альянсу мають докласти ще більше зусиль, щоб їхні партнери по РЄАП переконалися, що цей орган дійсно працює на засадах спільної відповідальності, як і було передбачено у Базовому документі, десяту річницю якого ми відзначаємо.

Підтвердженням того, що НАТО активно обстоює саме такий підхід, стало успішне проведення Симпозіуму з питань планування ПЗМ у січні 2007 року. Ще одним яскравим проявом цього стало рішення, ухвалене послами країн РЄАП та членами Політичного комітету Ради щодо підвищення рівня практичної ефективності процесу консультацій. Зрештою, свідченням такого підходу був також порядок денний червневого Форуму РЄАП з питань безпеки, який дозволив учасникам детально обговорити шляхи протистояння загрозам, що постають перед країнами НАТО та РЄАП.

Програма подальшого розвитку РЄАП та партнерства в цілому має бути широкою і далекосяжною. Досвід останнього десятиріччя показує, що досягти можна чимало. А наша спільна мета – зміцнення миру та розширення зони стабільності – є потужним стимулом для подальшої роботи.
...вгору...