НАТО і Японія: посилення стабільності в Азії.
Двостороння зустріч, січень 2007 р.: Прем’єр-міністр Японії Шінзо Абе і Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер (© NATO)
Доктор Масако Ікегамі виражає свій погляд на відносини між НАТО і Японією та пропонує рекомендації для поліпшення безпеки у Східній Азії.
Візит прем‘єр міністра Шінзо Абе до штаб-квартири Альянсу в січні 2007 року – перший візит глави японського уряду – продемонстрував високий рівень відносин між Японією та НАТО, які стабільно розвиваються з початку 90-х років. Між Альянсом та Японією розпочався стратегічний діалог, що передбачає регулярні зустрічі високопоставлених офіційних осіб. До того ж з початку 90-х років між Японією і НАТО було проведено ряд конференцій з питань безпеки.

На мій погляд, подальша співпраця між Японією і НАТО буде корисною, враховуючи важливість азійсько-тихоокеанського регіону для глобальної стабільності та спільні потреби обох сторін і їхні інтереси. Це також було сигналом, який 22 депутатами Парламентської асамблеї НАТО донесли до своїх столиць після відвідування Токіо і Осаки в Японії у січні 2007 року.

Новітня історія

Після закінчення холодної війни НАТО розширила свої операції і співпрацю з партнерами у відповідь на основні загрози миру та стабільності, такі як тероризм та розповсюдження зброї масового знищення. І Альянс, і Японія були змушені переглянути свою політику безпеки та стратегію. Концепція загальної загрози ставала дедалі менш визначеною, а кількість регіональних та міжетнічних конфліктів продовжувала збільшуватись.

Індивідуальна співпраця між Японією та країнами – членами НАТО в сфері безпеки стала більш конкретною після 11вересня, особливо у глобальній боротьбі з тероризмом. З 2001 року Токіо надсилає свої військово-морські сили до Індійського океану та Аравійського моря, щоб допомогти військово-морським силам країн Заходу. З 2003 року Японія також зробила значний внесок у роззброєння, демобілізацію і реінтеграцію озброєних формува
Настав час для Японії та Альянсу взяти на себе більшу спільну відповідальність і активніше залучатись до сприяння глобальній безпеці й миру
нь в Афганістані, тісно співпрацюючи з силами НАТО, та пообіцявши надавати гуманітарну допомогу, а також підтримку Групам з відбудови провінцій на чолі з НАТО.

Більше того, японські сили самооборони працювали пліч-о-пліч з військовими підрозділами деяких країн НАТО у миротворчих операціях ООН на Голанських висотах, надаючи гуманітарну допомогу та допомогу у відбудові Іраку на прохання Сполучених Штатів, допомагаючи та рятуючи постраждалих від землетрусу в Пакистані.

Середовище безпеки, що змінюється

У Європі після холодної війни ризик великих збройних конфліктів значно зменшився. Нетрадиційні загрози, такі як тероризм, є сьогодні домінуючими серед питань безпеки, що хвилюють європейців. В Азії ж картина набагато похмуріша.

Після розпаду і трансформації Радянського Союзу та Варшавського пакту, розширення і зміна місій Альянсу були неминучі. За відсутності неминучої і великої загрози логічним стало „пом’якшення” місії Організації. Зміна характеру зовнішньої загрози – від Радянського Союзу до непомітних, аморфних недержавних дійових осіб – також розмила дефініцію загрози НАТО. В результаті цього Альянс переформувався на основі спільних цінностей і волі.

Розширення співпраці Альянсу з партнерами за межами євроатлантичного регіону не було несподіваним, зважаючи на розширення операцій та ресурсів НАТО на ширші простори. Тому і НАТО, і Японія посилюють зв'язки для сприяння ефективному розподіленню тягаря глобальної безпеки.

Проте середовище безпеки в Японії змінилося інакше, ніж в Європі після холодної війни. На відміну від НАТО Японія поступово потрапила під загрозу нових і більших неминучих військових загроз, доки військові сили США дедалі більше втягувались у бойові дії у Перській затоці та Афганістані.

Нестабільність в Азії

У Східній Азії залишаються дві гарячі точки – це Корейський півострів та Тайванська протока, де, у найгіршому випадку, не може бути виключеним ризик міждержавного конфлікту з використання зброї масового знищення. До того ж суперечки щодо Східнокитайського моря і острова Спратли (Наньша), серед іншого, вважаються зонами ризику потенційних військових конфліктів за територію та природні ресурси. А прагнення Китаю до цих ресурсів зростає, спираючись на військову силу, що зміцнюється.

Тим часом військові сили США за кордоном зазнають глобальної передислокації, що вплине на азійсько-тихоокеанський регіон, додаючи ще один фактор невизначеності для безпеки регіону в майбутньому. Відсутність надійних заходів з розбудови регіональної довіри та безпеки лише ускладнює цю нестабільну ситуацію.

Північна Корея – ядерна держава

Занепокоєння Японії зросло із запуском ракет „Нодонг” Корейською Народно-Демократичною Республікою (КНДР) у 1993 році, наступною ракетною кризою у Тайванській протоці у 1995 і 1996 роках та запуском ракети „Теподонг” у 1998 році. З подальшими випробовуваннями бомб і ракет у 2006 році, північно-корейська ядерна криза почала значно розширюватись, переходячи те, що було межею ще десятиліття тому. Японія невдовзі може опинитись в зоні досягнення ядерних ракет КНДР.

Попри наполегливі дипломатичні зусилля багато експертів вважають, що нинішні шестисторонні переговори не переконають Північну Корею повністю відмовитися від ядерної зброї. Порядок денний переговорів догоджає вимогам Пхеньяна, бо КНДР пропонує розв’язати ядерне питання в обмін на гарантії безпеки режиму та економічну допомогу, спрямовану на його виживання. Однак збагачений уран легко заховати, і його неможливо виявити без повного сприяння з боку Північної Кореї, що є маловірогідним.

Боротьба з розповсюдженням зброї масового знищення в Азії є важливим прикладом нагального питання, над розв’язанням якого НАТО і Японія можуть результативно співпрацювати
З іншого боку, цілком вірогідна ескалація будь-якого повстання, яке може бути викликане економічними труднощами і наступною нестабільністю режиму КНДР, або будь-яких дій Північної Кореї у відповідь на економічні санкції. На додаток до майже автоматичного втягування обох Корей у конфлікт майже неминуче втрутиться Китай. Ризик міждержавного конфлікту на Корейському півострові усе ще залишається досить реальним.

Китай і Тайвань

Китайська Народна Республіка націлила близько тисячі балістичних ракет малої та середньої дальності на Тайвань та військові бази США в Японії. Пекін стверджує, що ці ракети призначені для запобігання оголошенню незалежності Тайванем, але раптовий удар сотень ракет розцінюється як ефективний перший крок до будь-якої спроби захопити Тайвань силою.

Більше того, Народно-визвольна армія (НВА) дедалі більше і більше забезпечується системами наступальної зброї, в тому числі десантними кораблями, які значно покращують китайські можливості у сфері морських перевезень та демонстрації сили. У НВА також частішає підготовка до операцій проти Японії на підставі того, що Токіо буде забезпечувати тилову підтримку будь-якого американського втручання у конфлікт в затоці.

У 2004 Китайська атомна субмарина вторглася в територіальні води Японії, а літаки електронної протидії НВА часто порушували кордони зони протиповітряної оборони Японії. Кількість випадків, коли японські повітряні сили самооборони підіймались на перехоплення літаків НВА, зросла від 13 у 2004 році до 107 наступного року. Неприємним сюрпризом у 2006 році було те, що ударний підводний човен НВА у зануреному положенні супроводжував у Східнокитайському морі авіаносець США, що базується в Японії, і не був помічений, доки не сплив на поверхню.

Ці дії нібито були спрямовані на збирання даних про засоби протидії підводним човнам та електронної розвідки. Але залишається фактом те, що НВА посилює дії, спрямовані проти військової співпраці між США і Японією, яка залишається єдиною перешкодою на шляху Китаю до силового захоплення Тайваню.

Все це сталося на тлі швидкого зростання ( з 1996 року на 165 відсотків) військових витрат Китаю за останнє десятиліття. Пекін закуповує велику кількість передових озброєнь, в тому числі 43 відсотки всього військового експорту Росії за 2005 рік. З 2001 по 2005 рік, по загальному імпорту основних систем озброєнь, Китай був найбільшим імпортером зброї на суму понад 13 мільярдів доларів США.

Швидкий розвиток систем наступальних озброєнь у Китаї, недавні масштабні військові навчання з Росією за програмою Шанхайської організації співпраці (ШОС; нинішніми її членами є Китай, Росія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан), неодноразові вторгнення у повітряний простір та територіальні води Японії, усе це вказує на те, що підготовка сил НВА для збройної боротьби проти Тайваню не є блефом.

Спільні плани у сфері безпеки

Донині співпраця між Японією та НАТО була в основному спрямована на підтримку відновлювальної діяльності після конфліктів, таку як відбудова та підтримка миру в Косові і Афганістані. Оскільки з часів холодної війни НАТО брала участь в основному в діяльності з урегулювання постконфліктної ситуації, а не в стримуванні чи запобіганні конфлікту, це ознаменувало фундаментальну зміну в діяльності Альянсу. Але застосувавши свою потужну військову силу, Альянс все ще в змозі забезпечити стримування в ім'я запобігання конфлікту.

Боротьба з розповсюдженням зброї масового знищення в Азії є важливим прикладом нагального питання, над розв’язанням якого НАТО і Японія можуть результативно співпрацювати. Мережа А.К. Хана, яка була розкрита в 2004 році, була глобальним підпільним синдикатом з розповсюдження технологій ядерного характеру. В Азії багато слабких або тих, що зазнали кризи державної влади, країн, втягнутих у цю мережу, які схильні також до участі або надання можливостей для торгівлі людьми і наркотиками. Таким чином, коли країни, що зазнали кризи державної влади, прагнуть отримати доступ до зброї масового знищення як засобу стримування великих держав, ті, хто займаються розповсюдженням ЗМЗ і нелегальним бізнесом, об’єднуються і створюють мережу розповсюдження.

Якщо ця типова модель розповсюдження ЗМЗ – комбінація військової хунти, ізоляціонізму, „бункеризації” столиці і розробка ЗМЗ, у випадку з Північною Кореєю і М’янмою – отримає глобальне розповсюдження, вона становитиме серйозну загрозу міжнародній безпеці. Тому вкрай необхідно знайти комплексне рішення проблеми злиття ядерних амбіцій, контрабанди, підробок тощо.

Це питання виходить за межі зусиль тільки азійських країн, і співпраця між НАТО і Японією може відіграти важливу превентивну роль. До таких заходів можуть бути включені Ініціатива з боротьби проти розповсюдження ЗМЗ (PSI), співпраця у сфері посилення прикордонного контролю та економічні санкції проти тих, хто займається розповсюдженням.

Ще однією важливою сферою потенційної співпраці є запобігання конфлікту між Китаєм і Тайванем. Нинішній розрахунок Китаю на те, що на захист Тайваню стануть тільки США і Японія, разом зі зростаючою самовпевненістю НВА, цілком може підштовхнути КНР до воєнних дій.

Для забезпечення ефективного стримування НАТО повинна підтримувати високий ступінь єдності між своїми членами і партнерами
Але якщо інші великі держави та організації, такі як НАТО, почнуть інформувати Китай про „стратегічну невизначеність”, а саме, про те, що ці держави підтримають США проти КНР у разі такого конфлікту, Пекін можливо відмовиться від своїх намірів застосувати силу проти Тайваню.

Варто також зазначити, що після 11 вересня Китай продовжує підвищувати статус ШОС від регіональної організації із запобігання конфліктам до рівня блоку колективної оборони. Нещодавні спільні військові навчання, потоки нафтопродуктів і незареєстрована передача озброєнь між країнами-учасницями ШОС разом з ядерними можливостями організації вказують на те, що ШОС може стати основним супротивником Японії і НАТО.

Кроки, які має зробити Японія

Унікальні політичні обмеження, якими керується Японія, не дозволяють їй мати наступальних озброєнь, або таких, що можуть завдати удар у відповідь, але Токіо створило спеціальну комісію для вивчення можливостей тлумачення японської конституції в такий спосіб, щоб зняти певні обмеження щодо ролей і місій, які можуть виконувати сили самооборони Японії.

На додачу Японія підняла статус своїх міжнародних миротворчих операцій від „додаткових” до „пріоритетних” місій для сил самооборони.

Токіо створює Раду національної безпеки для координування політики між різними міністерствами, які не завжди ефективно спілкувалися між собою в минулому.

І на кінець, статус Міністерства оборони був піднятий від агентства до повноцінного міністерства.

На фоні цих нещодавніх дій основними заходами, які Токіо може здійснити проти загроз безпеці, є: У цьому контексті Японія постійно розширює свою участь у головних ініціативах міжнародної безпеки з початку 90-х років. Більш тісна співпраця з НАТО повністю збігається із цими заходами.

Кроки, які має зробити НАТО

Для забезпечення ефективного стримування НАТО повинна підтримувати високий ступінь єдності між своїми членами і партнерами. Якщо Альянс занадто розширить свої зобов'язання щодо співпраці на країни, що мають дуже відмінні позиції, може постраждати його цілісність. Тобто географічне розширення, яке не ґрунтується на якомусь загальному принципі, може зашкодити НАТО так само, як міцне партнерство з учасниками, які не поділяють фундаментальні цінності демократії і прав людини. У найгіршому випадку такі партнери можуть виявитись „Троянськими конями”, які зрештою зруйнують єдність НАТО.

З іншого боку, коаліція, що складається з партнерів з однаковими базовими цінностями, посилить ефективність НАТО і її здатність до стримування. Щоб пом‘якшити такі ризики і скористатись вигодою від отриманих можливостей, НАТО може вирішити створити систему приєднання з двома категоріями: За такою схемою Японія увійде до першої категорії, а Росія (і Китай, у разі запрошення), можуть увійти до другої категорії. НАТО таким чином може посилити заходи з розбудови довіри з деякими країнами, водночас більш енергійно співпрацюючи над запобіганням конфліктам з тими близькими партнерами, які розділяють базові євроатлантичні цінності та зобов‘язання.

Підсумовуючи, можна сказати, що партнерство між Японією та НАТО, яке стрімко розвивається з початку 90-х, увійшло в нову фазу. На мій погляд, настав час для Японії та Альянсу взяти на себе більшу спільну відповідальність і активніше залучатись до сприяння глобальній безпеці й миру.

Наші відносини на правильному шляху, але для здійснення цих наступних важливих кроків необхідні правильне бачення і дорожня карта.

...вгору...