НАТО і Балкани: необхідність подальшої інтеграції
Доставка гуманітарної допомоги Албанії силами КФОР. (© KFOR)
Д-р Амадео Уоткінс та Срджан Глігорієвич обговорюють діяльність НАТО на західних Балканах у минулому, сьогодні і в найближчому майбутньому.
Події на Балканах суттєво вплинули на розвиток НАТО після періоду холодної війни. На кожному саміті НАТО обговорювалось розширення зон стратегічних інтересів та задіяння Альянсу, але Балкани залишаються регіоном, якому організація приділяє особливу увагу.

Проте в самому регіоні ставлення до НАТО не є виключно позитивним. Нині, коли завдання відновлення миру на Балканах майже виконано, деякі питання залишаються відкритими. Що має зробити Альянс, аби населення регіону ставилось до цієї організації прихильно і головне – що необхідно зробити для зміцнення стабільності в регіоні?

Результати Ризького саміту

Ризький саміт НАТО, що відбувся у листопаді 2006 року, мав позитивні наслідки для Балкан – усі країни регіону тепер мають інституціоналізовані відносини з Альянсом, завдяки членству в організації, участі в програмі “Партнерство заради миру” (ПЗМ) або участі в роботі Ради євроатлантичного партнерства.

Якщо колись в історії між рівнем безпеки в Балканських країнах виникали суттєві відмінності, це завжди спричиняло серйозні проблеми. Тепер, коли ці країни мають спільну мету – євроатлантичну інтеграцію і об′єднані спільним форумом завдяки своїм відносинам з Альянсом, можна сказати, що період ризику майже закінчився.

Проте рівень безпеки на західних Балканах все ще далекий від ідеального і не існує ніякої гарантії, що вирішення питання Косова покладе край напруженій ситуації у регіоні. НАТО це розуміє, у Декларації Ризького саміту зазначено, що “євроатлантична інтеграція на основі солідарності і демократичних цінностей є необхідною умовою довгострокової стабільності” на західних Балканах.

Історична довідка

Як активний учасник подій у регіоні Альянс несе свою частку відповідальності за формування постконфліктної ситуації, що складалась протягом останніх шести років, коли Балканські країни тією чи іншою мірою почали впроваджувати демократичні принципи.

Вперше НАТО долучилась до вирішення проблем регіону на засіданні міністрів в Осло у червні 1992 року, на першому етапі боснійської війни. На тому засіданні міністри закордонних справ держав НАТО висловили готовність країн Альянсу надати ресурси і дорадчу допомогу для вирішення окремих миротворчих завдань під егідою Наради з безпеки і співробітництва в Європі (попередника ОБСЄ).

Євроатлантична інтеграція на основі солідарності і демократичних цінностей є необхідною умовою довгострокової стабільності на західних Балканах
Розвиток ситуації на Балканах у наступні роки змусив Альянс розширити межі його політичної та військової діяльності. 28 лютого 1994 року НАТО збила чотири військові літаки над Боснією і Герцеговиною, що порушили заборону на польоти. Це був перший випадок, коли сили НАТО були застосовані для ведення бойових дій.

Після підписання мирної угоди для Боснії і Герцеговини восени 1995 року Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію 1031, згідно з якою НАТО направила в країну Сили імплементації (ІФОР), що налічували приблизно 60 тис. особового складу, і взяла на себе відповідальність за підтримання миру і стабільності. ІФОР були першою миротворчою операцією в історії НАТО.

У 1999 році НАТО забезпечувала підтримку миру в Косові, а в 2001 провела операцію з метою роззброєння формувань етнічних албанців і збирання їх зброї в колишній Югославській Республіці Македонія*. Сили Косова (КФОР) сьогодні є найбільшим оперативним контингентом НАТО в євроатлантичному регіоні.

Необхідність змін

Отже, сили Альянсу і зараз залишаються в регіоні. Окрім сил КФОР, НАТО має місцеві штаби в Сараєво, Скоп′є і Тірані. У грудні 2006 року Альянс відкрив у Белграді Офіс зв′язку, що забезпечує співпрацю між НАТО і Сербією у межах програми “Партнерство заради миру” (ПЗМ). Присутність Альянсу є позитивним фактором, що не тільки впливає на зміцнення безпеки, але і сприяє зближенню між регіоном і євроатлантичним співтовариством.

За останні десять років НАТО поглибила відносини із західними Балканськими країнами. Сьогодні Альянс сприяє налагодженню відносин між ними, оскільки окремі регіони країни так чи інакше прагнуть зближення з євроатлантичним співтовариством і намагаються подолати проблеми минулого.

Присутність сил Альянсу в окремих районах залишається важливим фактором, проте в останні роки НАТО дедалі активніше надає допомогу у проведенні оборонної реформи. Альянс накопичує досвід у новій для себе галузі відповідно до нових стратегічних орієнтирів.

НАТО використовує різні механізми для надання підтримки і допомоги у впровадженні реформ. Наприклад, Албанія, Хорватія і колишня Югославська Республіка Македонія* як “передові” країни-кандидати регіону беруть участь у виконанні Плану дій з підготовки до членства в НАТО (ПДЧ). Ще до приєднання до програми ПЗМ Сербія, Чорногорія, а також Боснія і Герцеговина користались перевагами Цільових програм співпраці. Після Ризького саміту ці програми були відповідно вдосконалені. Наступним кроком для цих країн буде розробка Індивідуальних програм партнерства (ІПП).

З урахуванням вищезазначеного можна сказати, що стандарти НАТО мають бути головними орієнтирами для оцінки успішності оборонних і пов′язаних з ними реформ у регіоні. Проте на практиці двосторонні відносини час від часу стають на заваді у процесі досягнення цієї мети, оскільки певні аспекти двосторонніх відносин не завжди відповідають стратегічним цілям реформ окремої країни. Ми вважаємо, що брак координації і відкритості між членами Альянсу був і залишається головною перешкодою для посилення ефективності допомоги НАТО і в деяких випадках має негативні наслідки для процесу оборонного реформування регіону.

Вагання і мікроменеджмент

Чи змогла євроатлантична спільнота подолати ті сумніви щодо необхідності її участі у врегулюванні ситуації на Балканах, які були очевидними на перших етапах конфліктів у Югославії?

Ні. Хоча Альянс готовий надати експертну підтримку і дорадчу допомогу, він все ще вагається щодо використання власної політичної ваги для підтримки реформ. З метою забезпечення якості і швидкості реформ, які країни НАТО бажали б бачити на Балканах, необхідно активно налагоджувати діалог з тими особами і структурами, що мають вплив у регіоні. Безперечно, такий діалог має відповідати особливостям ситуації у кожній країні згідно з “принципом регати” (тобто, кожна країна має сама визначати темпи впровадження реформ відповідно до її спроможності виконувати відповідні зобов′язання у процесі зближення із євроатлантичним співтовариством). У цьому немає нічого неможливого, хоча процес цей досить складний.

У цьому контексті важливим є питання мікроменеджменту, особливо, коли йдеться про майбутню діяльність Альянсу і врахування досвіду, набутого в регіоні. Повномасштабний менеджмент Альянсу на мікрорівні не є бажаним, оскільки він заважатиме розвитку місцевих ініціатив. До того ж існуюча структура НАТО не може забезпечити таку діяльність.

Проте Альянс міг би застосувати енергійніший підхід. Активніша діяльність НАТО вірогідно допомогла б регіональним діячам швидше досягти політичного консенсусу і сприяла б ефективнішому подоланню труднощів, що у них виникають через брак ресурсів. Ініціатива Альянсу щодо створення Групи оборонної реформи в Сербії була, безумовно, важливим кроком вперед і потребує подальшого розвитку.

Майбутні завдання

Формування необхідної для успіху реформ довіри як між НАТО і столицями країн регіону, так і між західними Балканськими державами, є непростим завданням. Партнерство заради миру використовує різні механізми для прискорення реформ і зміцнення взаємної довіри. Багато заходів програми пов′язані з обороною, але є і багато ініціатив, що охоплюють інші галузі урядової і громадської діяльності.

Ми повинні вирішити ще чимало проблем, багато з яких викликані або браком необхідних ресурсів в регіоні, або – ще важливіше – браком політичної зрілості країн, про які йде мова. Євроатлантична інтеграція є важливою метою для багатьох країн на західних Балканах, оскільки вона сприятиме вирішенню деяких складних питань, пов′язаних з безпекою і стабільністю у регіоні. Отже, необхідно знайти засоби забезпечення тривалої активної підтримки все ще слабких інституцій у країнах на західних Балканах, особливо на півдні, а також поглибити розуміння важливості цієї діяльності з боку політичних кіл регіону.

НАТО діє на Балканах вже понад десять років. У деяких країнах все ще переважає негативне ставлення до Альянсу. Членство в НАТО поки що не є важливим пріоритетом для багатьох громадян і для деяких політиків у країнах регіону. Основна причина цього – брак адекватної інформації про Альянс. Головним чином це питання має вирішуватись на місцевому рівні, але і НАТО повинна якнайшвидше докласти зусиль до формування позитивної громадської думки.
Головним чином це питання має вирішуватись на місцевому рівні, але і НАТО повинна якнайшвидше докласти зусиль до формування позитивної громадської думки

Регіональна співпраця

Безсумнівно, НАТО сприяла розвитку регіональної співпраці. Вже є перші позитивні результати, хоча поки що нечисленні і не дуже значні. Наприклад, Хорватія, наслідуючи словенську модель, починає активніше діяти в регіоні, зокрема передає свій досвід сусіднім країнам. Проте ще багато чого можна зробити і необхідно здійснювати конкретні заходи, спрямовані на посилення місцевої ініціативи.

Усім впливовим у західних Балканських країнах структурам має бути зрозуміло, що регіональна співпраця є життєво важливою для усього регіону і для його окремих держав, особливо в контексті подолання успадкованих проблем і прискорення економічного розвитку. Через обмеженість місцевих бюджетів, що виділені на проведення оборонних реформ і, зокрема, забезпечення оперативної сумісності, інноваційні моделі регіональної взаємовигідної співпраці набувають особливої важливості. Усі зацікавлені держави мають враховувати цей фактор.

Активніша діяльність НАТО вірогідно допомогла б регіональним діячам швидше досягти політичного консенсусу
Окрім цього, в межах ПЗМ необхідно приділяти більше уваги регіональним аспектам, особливо в таких “нейтральних” галузях, як освіта і підготовка. Це сприятиме розвитку практичної регіональної співпраці і допоможе колишнім конфліктуючим сторонам зміцнити взаємну довіру і навчитись працювати разом. Поки що цим аспектам приділяється недостатньо уваги порівняно з таким питанням як посилення оперативної сумісності з силами НАТО.

Міжнародні організації

Одним із головних аспектів процесу трансформації НАТО є співпраця з міжнародними організаціями. Тривалий конфлікт на Балканах, у врегулюванні якого Альянс брав активну участь, створив нові стимули для розвитку співпраці між НАТО і провідними міжнародними організаціями, такими як ООН та ОБСЄ, що було зазначено і в Комплексних політичних директивах, ухвалених на Ризькому саміті.

Мабуть, найважливішим можна назвати стратегічне партнерство між НАТО і Європейським Союзом (ЄС). Воно почало формуватись на Балканах і тепер цей регіон є полігоном для випробування майбутньої співпраці між НАТО і ЄС. Обидві організації відіграватимуть важливу роль у врегулюванні питання Косова. Співпраця між Альянсом і майбутньою цивільною місією ЄС в Косові стане важливою перевіркою.

Період з 2007 до 2008 року буде визначальним для західних Балкан, а також і для НАТО, переважно через питання майбутнього статусу Косова і його наслідки для регіону.

Альянс багато зробив для регіону, зокрема, забезпечив стабільне і безпечне середовище для сталого розвитку. Крім цього, Альянс започаткував важливі для регіону програми, такі як створення Цільового фонду для забезпечення демобілізації і регіональної підготовки. Але, як вже зазначалось, НАТО не повинна на цьому зупинятись. Регіон є постконфліктною зоною перехідного періоду за багатьма показниками і він потребує подальшої допомоги, особливо з урахуванням можливого розширення Альянсу. Передання цілковитої відповідальності за розвиток регіону місцевим структурам має бути ретельно скерованим, бажано відповідно до положень Пакту стабільності Ради регіональної співпраці (РРС).

Щоб краще зрозуміти роль НАТО на Балканах, необхідно усвідомити, що країни регіону мають принципові відмінності. Водночас, хоча “принцип регати” є, без сумніву, єдиним ефективним підходом, не варто недооцінювати важливості загальнорегіонального підходу. На практиці між цими двома принципами все ще немає гармонійного поєднання, зокрема в діяльності ключових структур, і активна роль НАТО є важливим фактором збереження рівноваги.
...вгору...