НАТО і Росія: тверезі думки і практичні пропозиції
Іонічне море, 15 лютого 2006 року: британський міноносець „Ноттінгем” і російський крейсер „Москва” під час тренування з підготовки російських моряків до участі в операції „Ектив ендевор” (© HATO)
Дмітрій Тренін критично розглядає відносини між НАТО і Росією на п’ятому році існування Ради Росія – НАТО і десятому році Паризького основоположного акта про взаємні відносини.
Протягом майже трьох десятиріч після появи Російської Федерації питання стосовно НАТО були в центрі уваги зовнішньої політики Москви. Альянс водночас був символом холодної війни і західним клубом вищого ґатунку. Росія хиталась між несміливими спробами приєднатись на особливих умовах до Альянсу і марними зусиллями перешкодити своїм сусідам отримати членство в НАТО як гарантії безпеки саме від Росії.

Протягом 90-х років три основні події вплинули на відносини: Попри ці серйозні питання, Росія продовжувала брати участь в операціях Стабілізаційних сил (СФОР) у Боснії та Герцеговині і звернулась з проханням приєднатись до Сил у Косові (КФОР) у червні 1999 року, знову-таки під командуванням НАТО. Однак, коли термін перебування президента Єльцина в Кремлі добіг кінця, відносини між НАТО і Росією були в стані глибокої заморозки.

Новий початок?

У перші роки президентства Владіміра Путіна з'явились сподівання на новий початок. Дехто вірив у те, що вступ Росії до НАТО стане тією срібною кулею, яка допоможе назавжди позбутись ворожнечі минулих часів і сприятиме розвитку справжньої дружби. Однак цього не сталося. Відносини були відновлені й заново зондувалась можливість членства, але знову безуспішно.

Проте з'явились неочікувані вигоди. Через кілька тижнів після подій 11 вересня американська військова кампанія усунула найсерйознішу зовнішню загрозу безпеці Росії після холодної війни – режим Талібан в Афганістані. Невдовзі по тому війська НАТО розпочали Місію з допомоги в стабілізації Афганістану – першу велику кампанію Альянсу поза межами євроатлантичного регіону. Якщо дивитись з Москви, то Альянс, який протягом десятиліть протистояв Радянському Союзу в Центральній Європі, обернувся коаліцією, що допомагає захистити підходи до Центральної Азії, найбільш вразливого флангу Росії.

Після бурхливих подій 90-х років, значного піднесення відносин протягом перших років цього десятиліття і нещодавнього погіршення, очевидно, що поліпшити відносини можна лише значними зусиллями обох сторін
У 2002 році відносини між Альянсом і Росією зазнали перетворень і була створена нова Рада Росія – НАТО (РРН). На відміну від Постійної спільної ради, яка була фактично двосторонньою структурою, нова РРН проводить засідання у форматі „27”, тобто, кожна країна бере участь як самостійний учасник на рівних з іншими. Таким чином, відносини між НАТО і Росією збереглись і розвивались попри те, що зовнішня політика Москви після 2003 року стала більш індивідуальною і самовпевненою, а відносини Росії з НАТО почали псуватись.

Засідання Ради Росія – НАТО відбуваються регулярно – найостанніше відбулось у червні 2007 року в Санкт-Петербурзі й Москві і було присвячене його п’ятій річниці. Росія представлена Місією у штаб-квартирі НАТО і військовим представництвом у штабі Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО з питань операцій (SHAPE), а НАТО утримує військове представництво по зв’язках, а також Інформаційне бюро в Москві. Ціле коло питань, починаючи з боротьби проти тероризму до забезпечення нерозповсюдження ЗМЗ, цікавить обидві сторони.

Під егідою РРН над ключовими аспектами співробітництва працюють17 підпорядкованих органів. Час від часу проводяться спільні навчання з таких питань, як реагування на надзвичайні ситуації. Російські військові кораблі почали брати участь у морській антитерористичній операції НАТО в Середземномор'ї „Ектив ендевор”. Москва підписала Угоду про статус збройних сил у рамках Партнерства заради миру (SOFA) з НАТО і дозволила Німеччині й Франції користуватись транспортним коридором через свою територію до Афганістану. Ведеться широкомасштабна співпраця у сфері оборонної реформи, співробітництва між військовими (важливою є програма військової оперативної сумісності між НАТО і Росією), пошуково-рятувальних робіт у морі і спільного пілотного проекту з підготовки фахівців із Центральної Азії і Афганістану для боротьби з наркотиками.

Відносини між НАТО і Росією збереглись і розвивались попри те, що зовнішня політика Москви після 2003 року стала більш індивідуальною і самовпевненою
Росіяни, безперечно, сьогодні розуміють НАТО набагато краще, ніж в 90-ті роки. Усе це вносить певний ступінь стабільності й передбачуваності у ці відносини, попри те, що рівень взаємних очікувань значно знизився.

Неоднозначність

У підході Москви до нинішньої ситуації спостерігається фундаментальна неоднозначність. Росія ставиться до НАТО як до геополітичного „чинника”, а не як до партнера. Країна вже має вікно до Альянсу, але не має ручки для вікна, щоб його відчинити. Росія висловлює рішучі заперечення проти того, що вона вважає негативними подіями: Росія висловлює занепокоєння ще з деяких питань: затримки ратифікації країнами НАТО адаптованого Договору про звичайні збройні сили в Європі (ЗЗСЄ) і несхильності Альянсу до встановлення формальних відносин з Організацією договору про колективну безпеку, яку очолює Росія (ОДКБ).

Деякі з найновіших членів НАТО принесли з собою пам'ять про радянське домінування. Москва наголошує на двосторонніх відносинах з окремими країнами Європи, зосередившись на невеликому числі своїх прихильників, які ще залишились у Центральній Європі, і сподіваючись на появу нових далі на заході.

Очевидно, що через п’ять років після підписання Римської декларації про відносини між НАТО і Росією і через десять років після підписання Паризького основоположного акта про взаємні відносини, співпрацю і безпеку, відносини між НАТО і Росією сьогодні не розвиваються у напрямі значного зближення. Проте ці відносини не втрачають своєї важливості. Більш за все їм необхідний обережний менеджмент, який забезпечив би зведення до мінімуму притаманного їм суперництва і всілякої максимізації співпраці.

Розширення

Було б розумно, якби Москва залишила рішення питання розширення НАТО за самими відповідними країнами. Чи вступлять країни – кандидати до Альянсу, і коли це може відбутись, повинні вирішувати самі ці держави. Зважаючи на задекларовані Москвою цілі, російське втручання може тільки зашкодити. Офіційна позиція Кремля стосовно того, що вступ до Альянсу є суверенним правом кожної країни, і зосередженість на питаннях власної безпеки Росії дуже слушна.

Грузія можливо приєднається до Плану дій з підготовки до членства в Альянсі восени 2008 року, що через декілька років виведе цю країну на шлях до членства в НАТО. Але стосовно України НАТО повинна визнати, що питання вступу вірогідно залишатиметься причиною політичного розколу і потенційно дестабілізуючим фактором. Спокійне розв'язання цієї ситуації обома сторонами допоможе підтримати безпеку і стабільність на сході Європи.

Протиракетна оборона

Хоча ці питання не входять у сферу діяльності НАТО, американські плани оборони від балістичних ракет означають для відносин між НАТО і Росією водночас і ризик, і можливості. Ризик полягає в тому, що якщо Сполучені Штати залишать Росію осторонь, можуть взяти гору антизахідні тенденції у російській політиці безпеки і оборони. Це, безперечно, не входить у плани Вашингтона.

Можливості полягають у тому, що використання цього питання для пожвавлення співпраці у сфері ЗМЗ посилить взаємну довіру. Це може привести до більш тісної взаємодії стосовно джерела небезпеки: ядерних і ракетних програм Ірану. Співпраця у сфері оборони від балістичних ракет не буде легкою, але вона очевидно варта спроби. Справді, спільна система, в якій можуть використовуватись російські об’єкти радіолокаційного виявлення, а також можливості для обміну інформацією, нещодавно була запропонована президентом Путіним як альтернатива американським планам.

Нинішні спільні зусилля НАТО і Росії у сфері тактичної протиракетної оборони театру операцій можуть стати зразком для можливої співпраці між США і Росією у галузі протиракетної оборони і основою для більш інтегрованого та комплексного підходу до європейської архітектури протиракетної оборони.

Так само, питання ядерних сил середньої дальності (INF), які заборонені Договором про ядерні сили середньої дальності від 1987 року, знову піднімається російськими посадовими особами. Це вимагає тісних консультацій між Росією і НАТО для зміцнення взаємної довіри і запобігання дестабілізуючої гонки озброєнь.

Договір ЗЗСЄ

Договір ЗЗСЄ, після підписання у 1990 році, став принциповою матеріальною основою європейського порядку безпеки. Він повинен продовжувати виконувати цю роль. Занепокоєння Москви щодо неприєднання держав Балтії до адаптованого договору ЗЗСЄ 1999 року і не ратифікації його Сполученими Штатами та іншими державами Заходу є щирим і має сприйматись серйозно – ніхто не зацікавлений у виході Росії з Договору ЗЗСЄ.

Так само питання виконання Москвою взятих у Стамбулі зобов’язань стосовно виведення російських військ з Грузії і Молдови, яке непокоїть країни – члени НАТО, вимагає спільних дій, навіть попри те, що Росія не бачить ніякого зв'язку між цими зобов’язаннями і ратифікацією адаптованого Договору.

Після оголошеного на початку цього року президентом Путіним „мораторію” на виконання Договору Росія закликала до проведення надзвичайної конференції в середині червня. Росія вже почала відкладати інспекції ЗЗСЄ, але після зустрічі президента Путіна з Генеральним секретарем НАТО під час святкування річниці РРН режим інспекцій було відновлено. Президент зробив ще один позитивний крок, коли рекомендував обговорити питання ЗЗСЄ в рамках РРН. Ці рекомендації були прийняті.

Підтримання миру

Заморожений придністровський конфлікт у Молдові дає реальну можливість розпочати першу операцію з підтримання миру, в якій Росія і НАТО діятимуть як рівноправні партнери. Є думка, що це один із найлегших для розв'язання конфліктів на території колишнього СРСР.

Молдова підтвердила свої наміри утриматись від прагнення членства в НАТО. Операція передбачатиме участь обмежених військових і поліцейських сил, можливо, лише декілька сотень. Без участі Росії розв'язання конфлікту в Молдові не можливе і очікується, що вона буде діяти на рівних з НАТО.

У разі успіху така спільна операція може прокласти шлях для ратифікації адаптованого договору ЗЗСЄ західними країнами. Вона також може стати зразком для інших спільних місій з підтримання миру – найвірогідніше, на південному Кавказі – у ситуаціях, які відповідають так званому „молдовському критерію”, тобто, якщо Росія зацікавлена в пошуку рішення, невід'ємна від цього рішення і при цьому не спроможна самостійно залагодити конфлікт.

Протягом кількох років Росія і НАТО працюють над посиленням оперативної сумісності з огляду на участь у спільних операціях з підтримання миру. Ні Близький Схід, ні Африка скоріш за все не будуть тими місцями, де такий досвід втілюватиметься у практику. З іншого боку, певні території колишнього СРСР можуть, і на мою думку, повинні стати ідеальними місцями для випробування оперативної сумісності.

Афганістан

Росіяни не мають ніяких підстав зловтішатися, спостерігаючи за труднощами, яких США і НАТО зазнають в Афганістані. Якщо міжнародними зусиллями не вдасться стабілізувати цю країну, Москва матиме справу з відновленим Талібаном, який загрожуватиме м’якій центрально-азійській підчеревині Росії. Відповідно, існує очевидна потреба в більш тісних консультаціях між Росією і Заходом з метою спрямування зусиль проти ісламських радикалів.

Допомога поміркованим силам утриматись у Кабулі і афганських провінціях є набагато кращою альтернативою, ніж розпочинати примирення Північного альянсу в Талокані.

НАТО – ОДКБ

Це, у свою чергу, піднімає питання зв’язків між НАТО і ОДКБ. НАТО поки що не поспішає формалізувати відносини з цією організацією, боячись, що такий крок закріпить домінування Росії в Центральній Азії.

Деякі з найновіших членів НАТО принесли з собою пам'ять про радянське домінування, тому Москва наголошує на двосторонніх відносинах з окремими країнами Європи
Насправді, не так вже й багато існує свідчень про таке домінування. Казахстан відверто дотримується багатовекторної політики, успішно маневруючи між Москвою, Пекіном і Вашингтоном. Лояльність Узбекистану до Росії непевна і, у кращому разі, тимчасова, бо Ташкент відмовляється бути пішаком Москви. Через два роки після заклику Шанхайської організації співробітництва (ШОС) до виведення американських військ, Киргизстан продовжує дозволяти американцям утримувати свою базу поряд з маленькою російською. Таджикистан взяв на озброєння багатовекторну зовнішню політику, його президент символічно дерусифікував своє прізвище.

Співпрацюючи з ОДКБ, НАТО може сприяти еволюції цієї організації до більш сучасної структури у сфері безпеки. Це також переконає Москву в тому, що Альянс не прагне замінити Росію як головного гравця у Центральній Азії, що в будь-якому разі не відповідає інтересам Заходу.

Угода про відносини між НАТО і ОДКБ може стати елементом пакета, в якому Сполучені Штати отримають доступ до ШОС як спостерігача. Безглуздо країнам – членам НАТО, Росії і Китаю продовжувати гру в дріб’язкове регіональне суперництво і розплачуватись за це тим, що їхні спільні супротивники будуть по одному брати над ними гору.

У партнерстві між НАТО і Росією може з'явитись поворотна точка. Після бурхливих подій 90-х років, значного піднесення відносин протягом перших років цього десятиліття і нещодавнього погіршення, очевидно, що поліпшити відносини можна лише значними зусиллями обох сторін.

Росія не повинна заважати своїм сусідам вступати до НАТО, якщо вони цього бажають. Водночас НАТО повинна підходити стратегічно до рішення, яким країнам пропонувати членство. Принаймні робляться спроби співпраці у сфері протиракетної оборони – поки що ми не говоримо про суперечливі плани США щодо європейського щита проти балістичних ракет – а це сприяє співробітництву в сфері боротьби з розповсюдженням ЗМЗ і розбудови довіри задля консультацій з приводу Договору про ядерні сили середньої дальності. Поза цим обидві сторони повинні здійснити кроки, спрямовані на ратифікацію адаптованого договору ЗЗСЄ. Оперативна сумісність НАТО і Росії може і повинна бути перевірена під час спільних операцій з підтримання миру на таких територіях колишнього СРСР, як Молдова. Росії і міжнародному співтовариству варто співпрацювати над питанням стабілізації в Афганістані й припинення потоків наркотиків із цієї країни. І останнє, НАТО має співпрацювати з ОДКБ.

Я вважаю, що такі дії майже безперечно поліпшать партнерство між НАТО і Росією.
...вгору...